.

Символіка українців. Народні символи (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
13 23989
Скачать документ

Реферат на тему:

Символіка українців. Народні символи

План

Калина

Вінок

Рушник

Писанка

Вишиванка

Вишня

Волосся

Джерела

Калина

Калина — символ життя, крові, вогню. Деякі дослідники пов’язують її
назву із сонцем, жаром, паланням. Калина часто відіграє роль світового
древа, на вершечку якого птахи їдять ягоди і приносять людям вісті,
іноді з потойбіччя. Та й саме древо пов’язує світ мертвих зі світом
живих.

Калина символізує материнство: кущ — сама мати; цвіт, ягідки — діти. Це
також уособлення дому, батьків, усього рідного. Калина — український
символ позачасового єднання народу: живих з тими, що відійшли в
потойбіччя і тими, котрі ще чекають на своє народження. Калина уособлює
й саму Україну. Як символ Батьківщини, вона «проросла» в гімнові січових
стрільців:

Ой у лузі червона калина похилилася.

Чогось наша славна Україна зажурилася.

А ми тую червону калину підіймемо.

А ми нашу славну Україну розвеселимо!

Вінок

Вінок — символ життя, долі, життєвої сили; символ дівоцтва. Вінок є
також символом довершеності:

А в цьому домочку, як у віночку

Тут господар — багатства володар,

Тут господиня — червона калина,

Тут дівочки як квіточки,

Тут синочки, як колосочки!

Рушник

Смуга полотна сама по собі має насичене символічне значення — дороги,
долі, захисту. А коли ця смуга ще й має на собі виткані чи вишиті
знаки-обереги — захисна сила її, відповідно, посилюється. По всій
Україні рушником накривали хліб на столі. Коли син вирушав у далеку
дорогу, мати дарувала йому рушник. Хлібом-сіллю на рушнику і досі
зустрічають гостей. В українській хаті рушники вивішують над іконами і
над портретами родичів. Рушник використовується в багатьох обрядах,
насамперед тих, що пов’язані зі шлюбом і проводами в потойбіччя.

Писанка

Писанка — символ Сонця; життя, його безсмертя; любові і краси; весняного
відродження; добра, щастя, радості. Кожен орнаментальний мотив має певне
сакральне значення. З них на писанці складається мальована молитва про
злагоду і мир поміж людьми. У християнській культурі українців писанка
стала символом воскресіння. В народі кажуть: «У світі доти існуватиме
любов, доки люди писатимуть писанки».

Вишиванка

Вишиванка — символ здоров’я, краси, щасливої долі, родової пам’яті,
порядності, чесності, любові, святковості; оберіг. Вишита національна
жіноча та чоловіча біла сорочка. Символіка вишивки залежала від того,
кому призначалося вбрання: парубкові — нареченому, чоловікові,
хлопчикові; дівчині, заміжній жінці.

B

&

— жартівливих, пародійних/, сучасними поетами. Вона є символом українця
загалом і України зокрема, проте в XX ст. престиж вишиванки як одягу
занепав під згубними впливами шовіністично-космополітичних,
комуно-фашистських, екстремістських та інших тенденцій. М.Дмитренко.

Вишня

Вишня — символ світового дерева, життя; символ України, рідної землі;
матері; дівчини-нареченої. У давнину вишня була одним із священних дерев
далекої Японії та Китаю. Для праукраїнців вишня, за даними О.Шокала, —
світове дерево життя /див. Дерево життя/. Як відомо, колись слов’яни
святкували Новий рік 21 березня. Це було свято весни, Новий рік
споконвічних хліборобів. «У давнину в Україні, — підкреслює дослідник, —
вишня була ритуальним деревом весняного новорічного обряду. Деревце
вишні садили восени в діжечку, тримали його в хаті, а навесні, у
березні, вишенька розвивалась і розквітала. По тому, як вона квітне,
дівчата вгадували долю на цілий Новий рік» /Українознавство. — К., 1994.
— С.286/. На думку Г.Лозко, назву «вишня» слід вважати прикметником
жіночого роду, від форми «вишній», тобто «божественний» /пор. із словом
«Все-вишній» /Всевишній/. Отже, вишня — це «божественне дерево»,
присвячене Сварогу /Дмитренко М. та ін. Українські символи. — К., 1994.
— С.118/. Окремі дослідники зіставляють це слово із весняним сонцем у
зеніті, тобто «вишнім» сонцем. Лінгвістичний аналіз етимології слова
«вишня», зроблений нами, підтверджує думку про правильність зіставлення
її з образом світового дерева, священного дерева життя. По-перше, слово
«вишня» — слов’янського походження, воно мало такі регіональні варіанти
як «вишник», «вишника». Водночас слово «вись» /висота/ /світове дерево,
як відомо, дуже високе, дістає кроною неба/ мало аналогічні форми —
«вишник», тобто «вищий», «старший», «вишок» — вершина, шпиль. Словник
Б.Грінченка /Т.1. — С.201/ фіксує форму «вишній», тобто «верховний», а
отже «небесний», «божественний». Водночас у Словнику вміщено фразу
«Господи вишній, чи я в тебе лишній?», яку можна зіставити із
фольклорним виразом «Ненько, моя вишня, Чи я в тебе лишня…» Отже, у
свідомості праукраїнців вишня асоціювалася із небом, високим деревом
життя, Богом. Окрім того, білий колір її цвіту асоціювався із святістю,
бо «світ» — це «свят». За даними М.Костомарова, слов’яни обожнювали саме
світло як джерело життя, білий колір /пор. імена язичницьких богів
Світовид, Білобог/. Споконвіку священні речі українців — білі /хата,
вишиванка, хустина, рушник/. Священний птах лелека має біле забарвлення.
Таким чином, безсумнівно, вишня була у наших пращурів Священним Деревом
Життя, Матері-богині, України. Відгомін цих вірувань знаходимо у творах
усної народної творчості, українських письменників. У свідомості
українців і нині вишня — це рідна домівка:”Садок вишневий коло хати” /Т.
Г. Шевченко/. Або:”Як я любив у хмарах вишняку Твої білесенькі, немов
хустини, хати” /М.Старицький/. У поемі І.Я.Франка «Іван Вишенський»
змальовано, зокрема, епізод, коли саме вишневий цвіт нагадав герою на
чужині про рідну Україну і змусив повернутися із грецького Афону. Ліна
Костенко використала цей образ для опоетизації весни, кохання,
нареченої: Ще сніг ковтала повідь широченна, І рала ждав іще тужливий
лан. А під горою вишня — наречена Вже до віночка міряла туман.

У поемі І.Драча «Смерть Шевченка» вишневий цвіт асоціюється із
безсмертям Великого Кобзаря. І на завершення — рядки, написані одним із
авторів Словника: О, вишня — Матінко Всевишня – Весь білий світ — то
вишні цвіт. Правічне дерево Вкраїни – Її безсмертя в плині літ.
О.Потапенко.

Волосся

Волосся — символ богині неба, землі; багатства; розвитку духовних сил;
енергії, вогню, плодючості, здоров’я; символ скорботи, трауру;
обстрижене волосся — символ покритки /стриги/, втраченого дівоцтва,
цнотливості; «народження-смерті»; вічної пам’яті; оберіг. Волосся —
багатозначний символ. Волосся на голові символізувало духовні сили
людини, і водночас — ірраціональні космічні сили та біологічні
інстинкти. Автор Словника символів Х. Е. Керлот зазначає, що волосся
означає енергію, плодючість. Густа шевелюра означає життєвий порив,
радість життя, духовний розвиток. В індуїзмі волосся символізує «силові
лінії» Всесвіту. Втрата його означає падіння і бідність. Водночас
добровільне постригання, напр., у ченці, означало відмову від усіх
земних втіх, абсолютний аскетизм. У Малій Азії саме їм жерці і жриці
приносили в жертву своє волосся. За міфами, Самсон втратив сили, коли
його обстригли, тобто позбувся підтримки богів. За даними О. М.
Афанасьєва, «стародавньою поетичною мовою трави, квіти, кущі та дерева
називались волоссям землі». Люди одухотворювали землю, вважаючи сушу
тілом, каміння — кістками, воду — кров’ю, а рослини — волоссям
велетенської істоти. Тому-то у народних казках саме щітка /гребінь для
волосся/, кинуті героєм, перетворюються у рівний ліс: із кожної
волосинки виростає дерево. Отже, у казках волосся — символ енергії,
плодючості, буйної рослинності. У давнину на Русі-Україні категорично
заборонялося заміжній жінці «світити волоссям».

Одним із найганебніших вчинків було зривання хустки із голови жінки. Це
зумовлено віруванням в те, що, вийшовши заміж, дівчина переходить під
владу чоловіка, який заволодів її косою, а отже — честю. Тому з’явитися
перед чужим без хустини означало зрадити своєму чоловіку. Найганебнішим
на Україні для дівчини було колишнє насильне обстригання, яке
символізувало неславу за втрату вінка, цнотливості. Така дівчина звалася
«стрига» або «покритка», бо їй хлопці за зраду відтинали волосся, їй
заборонялося ходити із непокритою головою. Очевидно тому, що волосся,
коса зокрема, /див. Коса/ були символом незайманості, святості. Одним із
стародавніх символічних ритуалів був обряд пострижин. За даними
Геродота, скіфи, гіперборейці стригли волосся на ознаку трауру. Дівчата
перед шлюбом обтинали коси і жертвували їх богині Артеміді. У багатьох
народів категорично заборонялося це робити, щоб не потрапити під вплив
демонічних сил.

На Русі-Україні лише воїни /за свідченнями В.Колесова /«повністю
збривали волосся, присвячуючи своє життя і життєву силу Перуну».
Візантійців дуже вразила зачіска князя Святослава. На виголеній голові
був лише жмут волосся на маківці /подібний до запорозького «оселедця»/.
Пострижини проводили, коли дитині виповнювалося 3—5 років і
символізували перехід її в «отроцтво». На думку І.Снігирьова, цей обряд
розглядали як щось аналогічне хрещенню.

Джерела

etno.iatp.org.ua. Українська етнографія

http://uk.wikipedia.org/wiki/Символіка_українців. Матеріал з Вікіпедії —
вільної енциклопедії

www.ukrreferat.com

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019