Символіка народного розпису
Традиція настінного розписування виникла давно, але точних вказівок,
якщо не брати до уваги билинні розповіді про житла, розписані
зображеннями небесних світил, та археологічні розкопки київських
помешкань IX—XII ст. із залишками фрескових картин, немає.
Про широке розповсюдження цього виду народного мистецтва XIX — початку
XX ст. свідчать численні дослідження у різних регіонах України та
літературні джерела про селянський побут.
Вірогідно, настінний розпис зароджується і розвивається як зображення
аграрно-обрядових і магічних знаків. Пізніше виникає звичай
орнаментального, декоративного зображення таких магічних знаків та
зображень, а з частковою втратою розпису магічного, обрядового значення,
культового смислу він набуває нового змісту й широкого розповсюдження. З
XIX ст. починається формування настінного розпису виключно
орнаментального характеру.
Настінний розпис належить до найпізніших за часом виникнення видів
народного мистецтва, тому увібрав у себе деякі традиції та елементи,
характерні для вишивки, писанкарства, килимарства, виготовлення кахлів,
ткацтва тощо. Настінний розпис інколи замінював прийоми прикрашення
сільської хати, а інколи співіснував з ними, виявляючи і підкреслюючи
архітектурну конструкцію цієї хати.
Малюнок створювався без попередніх ескізів, без розподілу на етапи,
здійснювався одразу, а найчастіше просто поновлювався. Це робилось двічі
на рік — після нового мащення перед весняними й осінніми святами.
Займались розписом лише жінки.
Фарби були переважно природного походження: сажа, сік лободи, ягоди
бузини, відвар цибулиння, сік вишень, шовковиці, кручених паничів,
пелюсток соняшника, пасльону тощо, застосовували також анілінові фарби
та глини. Рослинний сік змішували часто з білою перетертою глиною,
товченими вуглинами чи сажею, з червоною глиною або й просто поєднували
різні глини. Це давало можливість майстриням одержати цілу палітру
різноманітних кольорів та їх відтінків при розписуванні, тому розпис
двома-трьома фарбами майже не зустрічався. Як в’яжучу речовину до
саморобних барвників додавали яєчний жовток чи молоко, фарба із таким
додатком була тривкішою і не линяла.
Пензлі робили із кошачої шерсті, а щітки використовували будь-які,
залежно від необхідності, зрештою малювали і просто ганчіркою. Для
правильного зображення геометричних фігур та ліній використовували
посуд, шнурки або ж виготовляли певні фігури із картоплі.
Розпис починався і зосереджувався на печі, на комині, потім малюнок
переходив на стіну, продовжувався над вікнами, по кутках. На печі
зображували схематичних птахів (павичів, грифонів, фазанів), дерево
життя з птахами, спіралі, диски, що обертаються, хрести в колі, зигзаги,
розетки, рослинні орнаменти, напівовали, різного роду сузір’я —
символіку ще від первісних часів. На стінах в основному малювали «древо
життя» з птахами і глечиком, з якого росте кущ, що має назву «вазон»,
часто малювались шлюбні символи — виноград і райські птахи.
Смислові ознаки народного розпису є частиною фольклорно-образного
розуміння дійсності, природи, космологічних уявлень народу. Тобто розпис
виконував роль своєрідного оживлення, пов’язувався з життєтворчими
силами природи, тому основні елементи символіки відтворювали народні
знання і уявлення.
Оскільки розпис виник як похідний від інших видів народного мистецтва,
запозичення із них помітні. Так, ламана зигзагоподібна лінія, обрамлена
двома прямими і перекреслена між своїми зламами штрихами, походить,
очевидно, із ткацтва; орнаментальний візерунок «косиці» знаходимо на
давніх виробах із глини; стилізований листок лотоса — «курячі лапки» —
зустрічається у старовинних рукописах; спіралеподібний «вертун»
поширений у писанкарстві. Елементи та мотиви настінного розпису
надзвичайно подібні до загального характеру місцевих орнаментів вишивки;
різьбярства килимарства тощо. Але з часом розпис стає самостійним видом
творчості й набуває самостійності, системності, існує та розвивається за
своїми законами.
?????&???????g?но-космологічна ідея єдності життя людини і природи. На
це прямо вказує і чиє створення та поновлення малюнків — напередодні
свята Великодня, яке пов’язане ще з часів язичництва з образом
воскресіння, торжеством краси життя і природи.
Пильна увага до печі пояснюється традиційними уявленнями народу про
вогонь як один з елементів життєтворення. До того ж, за народними
віруваннями, охоронець дому, домашнього вогнища — домовик — живе під
піччю, та й культ предків вимагав пильної уваги саме до печі. Адже у
старовину померлих ховали під вогнищем, а той факт, що розписом
займались лише жінки, які теж охороняли вогнище, вказує на безпосередній
зв’язок розпису із культовими традиціями та обрядами.
Звичай покривати піч геометричними орнаментами та деревом життя —
відгомін уявлень дохристиянських часів, коли дерева й рослини єднали
душі померлих і живих.
Отже, основним мотивом розпису є зображення «древа життя», «вазона»,
який може подаватись у вигляді самостійної композиції або ж бути
елементом нескінченного орнаменту — «стрічки». Цей орнамент — один із
найрозповсюдженіших у народному мистецтві. Його можна знайти на
вишивках, витинанках, килимах, кераміці, розписах на скринях, віконницях
тощо. «Вазон» поширений в орнаментах народного мистецтва багатьох
народів Європи.
На Україні образ «древа життя» має чітко виражене фольклорне походження.
Дерево з птахами виступає символом світобудови. Триярусність світу
передавалась також ідеограмами, якими найчастіше розписувались скрині,
спинки саней тощо. У таких ідеограмах великий солярний знак означає
світило, яке дає всьому життя, малі солярні знаки, вазони, птахи — життя
земне, а риби чи змії — світ потойбічний. Вазон із елементами
виноградного листя та кетягів має назву «чудесного дерева» і символізує
добробут сім’ї, інколи дівчину-наречену. З часом, під впливом
соціально-історичних умов настінний розпис як вид мистецтва почав
втрачати своє значення і замінюватись на інші види вияву творчої
фантазії.
Ці нові види відроджувались у нових формах і якостях, насамперед
малюванні на папері. Центром так званих «мальовок» стало село Петриківка
на Дніпропетровщині. Від замінника якихось деталей настінного розпису у
певних місцях хати «мальовка» розвинулась у самостійний вид мистецтва.
Дуже близький петриківський розпис і до традицій писанкарства. У
композиціях петриківських майстрів центральний композиційний елемент
виділяли, що надавало малюнку вигнутої назовні форми і посилювало
враження округлості розмальованого яйця.
Розпис на папері, як і писанка, символізує зародок життя, циклічність
розвитку живого, цвітіння. У розписах цієї форми, як і у настінному
розписі, постійно розробляються певні теми уславлення життя. Це букет,
кущ чи вазон, які теж символізують «древо життя». Особливістю
петриківського розпису є те, що, змальовуючи центральну квітку, плід чи
ягоду, розташовують їх так, щоб зобразити найпривабливіше, показати
багато дрібних деталей, підкресливши найвиразніші. Квітка, як правило,
повернута голівкою до глядача або малюється напівпрофільно (нахилена до
переднього краю), можливе й цілком профільне зображення. Характерними
для петриківки є розгорнені до глядача листочки і профільне зображення
квітки, чітке окреслення контурів різнобарвними лініями, що вирізняє на
білому тлі найнезначніші деталі. Розпис виконується густими фарбами, і
кожний мазок відтіняється від сусіднього, у ньому все гранично виражене
через форму, лінію, колір. Жоден елемент не накладається на інший,
скажімо, листок не затуляє квітку, стебло або сусідній листок. Така
впорядкованість йде від особливостей народного побуту, де ні в чому не
допускається зайвого нагромадження.
Традиції народного розпису і народного малярства розвиваються і в наш
час. Усьому світу відомі майстрині села Петриківка, «наївний живопис»
Катерини Білокур, Марії Приймаченко та інших народних художниць здобув
світове визнання.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
