Що ти нам, весно, принесла?

Чим глибше занурюєшся в історію нашого народу, тим більше переконуєшся
знаємо ми її поверхово, ковзаємо по слизьких пагорбах, хоч основний
пласт духовної культури залишається майже невідомим.

Людина без історичної пам’яті уподібнюється до дерева, котре силоміць
висмикнули з правічного грунту.

Якось нам пощастило зустрітися з літньою древлянкою. Серед інших пісень
ми почули одну, котрої, мабуть, не відшукати в жодному збірникові чи
фольклорному записі. Виспівана нею мелодія вразила нас не тільки
глибинною мелозвукою, але не менш давнім словесним текстом. Навіть
неозброєним оком можна було помітити, що ця весняночка дійшла до нашого
часу ще з дайбозьких часів.

 

Ой-йой весно, гей, красна,

А що ж ти нам унесла?-

— Я унесла, унесла

Три користі-радості:

Одна користь — пастушок,

Друга користь — ратаїк,

Третя користь — бортничок.

Пастух жене-нокає,

Ратай оре-сокає,

А бортник творить-токае,

Ох!

 

 

Веснянки — найдавніший і найпоетичніший пласт народно-обрядової
творчості. Зародилися вони в глибоку давнину, коли наші пращури річний
відлік пов’язували з приходом весни. Пробудження природи, на їхню думку,
мало започатковувати й новий рік. Як тільки довколишні пагорби
звільнялись од снігу, молодь, зібравшись у гурти, заспівувала:

 

— Весняночко-паняночко,

Де ти зимувала?

—    Зимувала у садочку,

На колочку пряла.

Пряла на колочку

Горобцю на сорочку.

 

Що виведу нитку—

Горобцю на свитку,

Що виведу другу—

Горобцю на пугу.

Що позоставались конці—

Горобцю на штанці.

 

 

Веснянки виконували лише в певну пору року. Розпочинали їх переважно
діти. На Івана Предтечу, тобто 9 березня, матері випікали обрядове
печиво, так звані «жайворонки», котре мало форму різноманітних пташечок.
Дітлашня, зібравшись у ватаги, йшла селом, високо тримаючи в долонях
коржики, і наспівувала:

 

— Ой весно, весно, днем красна,

Що ж ти, весно, принесла?

— Принесла я вам літечко,

Ще й рожевую квіточку,

Хай вродиться житечко,

Ще й озимая пшениця

І усякая пашниця.

 

— Весно красна,

Що ж ти нам принесла?

— Коробочку з веретенцями,

А скринечку з червінцями,

Старим дідам по кийочку,

Старим бабам по серпочку,

Малим дітям по яблочку,

А дівчатам по віночку,

А хлопчатам по батожку.

 

— Ой весно, весно, днем красна,

Що ж ти нам, весно, принесла?

— Принесла я вам літечко

Ще й запашненьке зіллячко,

А вам, дівчата, по вінку

З хрещатого барвінку,

А вам, парубки, по кийку —

Гоніте товар на гірку,

А вам, бабусі, по ціпку —

Попід хатами ходити

Малих діточок глядіти.

 

— Ой весно, весно, ти красна,

Що ж ти, весно красна, нам принесла?

— Принесла я вам літечко,

Ще й запашненьке зіллячко,

Ще й зеленую травицю,

І холодную водицю.

Принесла я вам ягнятко,

Ще й маленькеє телятко.

 

 

Облюбувавши один з пагорбів, діти ставали в коло, починали грати в
«Журвля», підспівуючи:

 

Та внадився журавель, журавель

До бабиних конопель, конопель.

Такий, такий журавель,

Такий, такий цибатий,

Такий, такий носатий,

Такий, такий дибле,

Конопельки щипле.

 

Ой я тому журавлю, журавлю

Києм ноги переб’ю, переб’ю!

Та щоб він не дибав, не дибав,

Конопельок не щипав, не щипав!

 

Оце тобі, журавель, журавель,

Щоб не займав конопель, конопель!

 

 

У різних регіонах України, залежно від географічної зони, починали спів;
веснянки тоді, коли вперше закує зозуля чи подасть свій голос вівсянка
(зачув її посвист, хлоп’яки в унісон декламували: «Шмаровіз, шмаровіз,
покинь сани бери віз!»).

Звичаєва традиція, як уже мовилося, «дозволяла» влаштовувати ці
обрядійства лише протягом весни. Затим, як підсихала земля, веснянки
проводили на окремих кутках, вулицях, осілках порівняно невеликими
гуртами. У своїй структурі вони об’єднували кілька сюжетних дійств —
хорові пісні, ігри й танки, що нерозривно взаємодоповнювалися словами,
рухами та мелодією. Такі живі сценки серед природи являли логічно
вивершені театральні вистави, участь в яких брала практично вся молодь.

Щоправда, веснянкові обряди — це передусім дівоцькі пісні. Юнаки, можна
сказати, були лише пасивними співучасниками. Але, спостерігаючи за
забавами, хлопці не оминали нагоди, щоб докинути жартівливих куплетів,
на що юнки відповідали дотепними відспівками та кпинами. Ну хоч би в
такий спосіб:

 

— А ми просо сіяли, сіяли,

Ой див, Ладо, сіяли, сіяли.

— А ми просо витопчем, витопчем,

Ой див, Ладо, витопчем, витопчем.

— Та як же вам витоптать, витоптать?

— А ми коні випустим, випустим.

— А ми коні злапаєм, злапаєм.

— А чим же вам лапати, лапати?

— Ой шовковим неводом, неводом.

— А ми коні викупим, викупим.

— А за що вам викуплять, викуплять?

— А ми дамо сто срібних, сто срібних.

— Не візьмемо й тисячі, тисячі.

— А ми дамо дівчину, дівчину.

— А дівчину возьмемо, возьмемо.

 

 

У веснянках як календарно-обрядових дійствах оспівується пробудження
природи, висловлюються надії на щедрий врожай, підноситься глибина
людських взаємин, але через усю структуру проходить м’який народний
гумор. Зайве доводити, що всі ці компоненти позначені високими зразками
поетичної творчості. Саме це й допомогло нашому народові зберегти,
незважаючи на постійні заборони, глибокий пласт духовної культури.

r

v

¬

U

. Календарно-обрядові сценки практично відтворюють усі характерні для
весняних робіт форми діяльності. Візьмімо для прикладу хоровод
«Горошок». Дівчата й хлопці, взявшись за руки, ходять повільно колом,
притупуючи та приспівуючи:

 

— Посіяв я горошок на зеленій нивці,

Купив же я черевички своїй чорнобривці;

Ще й горошок не зійшов, тільки лободочки,

Витоптала ж черевички — тільки зап’яточки.

— Ой дівчино, чия ти? Чи вийдеш ти гуляти?

— Не питайся, чия я, коли вийдеш, вийду й я.

Коли ходиш, то ходи, коли любиш, то люби,

Не зводь мене із ума, коли думки нема.

 

 

Досить поширеними були хороводи «Огірочки», «Мак», «Льон», «Коноплі»,
«Просо» тощо. Ці вельми оригінальні сценки, що супроводжувалися
колоритними імітуваннями, пантомімікою, відповідними рухами з пісенним
фоном, детально відтворювали виробничий процес. Одна з таких веснянок —
«Мак» — особливо поетично відтворює дійство:

 

При долині мак, при широкій мак,

Коренастий, головастий.

Молодії хлопці, не ходіте на вулицю,

Станьте ви у ряд, як в долині мак!

При долині мак, розцвітає мак,

При долині мак, поспіває мак,

При долині мак, молотила мак,

При долині мак, продавала мак,

При долині мак, упилась за мак.

 

 

Одна з юнок, котра стояла в центрі кола, кожну приспівку відтворювала
пластичними рухами.

Нарешті весна входила в свої права — кущувала зелом довкола, спрагла
нива вимагала цілоденної праці, а отже, для розваг залишалося все менше
й менше часу. Позаяк надходила пора завершувати й весняні ігри. За
спільною домовленістю в кожному селі влаштовували, як на сучасну
термінологію, своєрідний фінальний концерт. Його, як правило, проводили
на сільській луці побіля річки чи ставу. Хлопці заздалегідь готували
опудало — з торішнього куля плели ляльку, яка символізувала «зиму». її
прив’язували до високої жердини. Коли ж дівчата, зодягнувшись у
святковий одяг, виходили на леваду і розпочинали хоровод, юнаки тим
часом урочисто несли «зиму» з піснями й розголосистими вигуками.

На таке дійство сходилося все село, і лука палахкотіла барвистям
українського національного одягу, живосилила піснями. Подібні видовища
створювали в усіх святковий настрій, відчуття доброти, викликали приплив
енергії, одухотворюючи кожну чутливу душу.

Започатковувався хоровод відомою «Подоляночкою». Взявшись за руки,
старші дівчата утворювали величезне коло, а молодші — трохи вужче. В
центрі кола мала стояти найвродливіша дівчинка в національному одязі.
Обидва кола, йдучи протилежно одне одному, заспівували розлогу мелодію,
а «весняночка» рухами імітувала її текстовий зміст:

 

Десь тут була подоляночка,

Десь тут була молодесенька,

Тут вона стояла,

До землі припала,

Личко не вмивала,

Бо води не мала.

 

Ой встань, устань, подоляночко,

Обмий личко, як ту скляночку,

Возьмися в боки за свої скоки,

Підскоч до краю, бери дівча скраю.

 

 

Завершальним акордом був так званий кривий танець. Четверо дівчат,
ставши або присівши на певній відстані одна від одної, утворювали
чотирикутник. Натомість інші, взявшись з руки, водили навколо них
зигзагоподібний (а звідси й назва — кривий) хоровод з різноманітними
сценічними рухами, приспівуючи:

 

Ой кривого танця

Та не вивести кінця.

Треба та його виводити,

Кінець йому та находити.

А як його вести?

Як віночок плести?

Ісплела віночок

На шовковий шнурочок.

 

Коли б я була знала,

Начетверо перервала б.

Начетверо перервала б

Та й під ноги потоптала б

Чорними чобіточками,

Золотими підківочками.

А хто буде в кривім танці,

То пожене свині вранці.

 

 

Насамкінець цього дійства хлопці, осібно зібравшись неподалік хороводу,
підпалювали зиму-опудало, супроводжуючи дію жартівливими словесними
діалогами. Коли ж вогнище згасало, кожен з учасників мав узяти порційку
попелу й однести до річки, щоб швидка течія змила останні сліди зими.

Обряд, отже, завершився. Відтепер у селі аж до наступної весни не
виконуватимуть ці напрочуд мелодійні й високопоетичні розголосся, а тому
кожен гурт дівчат намагався виспівати якомога більше веснянок, розносячи
їх по всіх кутках села. Серед веснянкового пісенного мелосу зустрічалися
не тільки календарно-обрядові, але й історичні сюжети, в яких
оспівувалася нелегка доля козаків:

 

Ромен-зілля, ромен-зілля,

Ромен похилився,

З України до дівчини

Козак уклонився.

Ой дав він їй поклон низький

З коня вороного,

А вона ж йому хустину

Шовку зеленого.

Не подоба козакові

В хустинці ходити,

Тільки слава козацькая —

Сідельце укрити.

 

 

Веснянки—неоціненний скарб національної культури, живе джерело
української народної пісенності, що зачаровувала всіх своєю немеркнучою
поетичною красою. Практично не було жодного села, де б не побутував сей
жанр, що найдовше і найповніше зберігся лише в середовищі нашого народу.
В різних регіонах він мав свої різновиди і навіть назви. Якщо в
центральних областях України їх іменували веснянками, то у західних —
гаївками, гагілками, магілками, ягівками тощо.

На жаль, багато чого вже втрачено. Проте в деяких селах ще деінде можна
зустріти окремі відскіпки веснянкового обрядодійства.

Похожие записи