Реферат
на тему:
Рушник у народних обрядах, звичаї і побуті
А колись… Давно колись – то
Рушники вже ткались
І хустинки мережились…
Т. Г. Шевченко.
Вчитель: Рушник на стіні. Давній наш звичай. Не було, здається, жодної
в Україні оселі, котрої не прикрашали б рушниками. Хоч би яке убоге
судилося їм життя – чи то була одинока хатина вдови, чи затісно
багатодітна оселя, приземкувата мазанка на півдні України, чи курна хата
поміщика – всюди палахкотіли багатством кольорів рушники. Хата без
рушників, що родина без дітей. Рушник символізував обличчя оселі, а далі
і лице господині.
1. Рушники допомагали берегти Берегиню – людську оселю – усе, що в ній
є, що нажити, прибережено від своїх батьків і дідусів – чим збагатилися
і освятилися – хатнім пожитком, дітьми, піснею, злагодою чи суперечкою,
добрим словом чи спогадом у ці хаті.
2. Крім обридливості, рушники виконують і побутову функцію. Відповідно
до цього утворилися і їхні назви:
– утирач (для рук і обличчя),
– стирок (для посуду, стола, лави),
– покутник (ним обвішували стіни, образи),
– плечовий (пов’язували сватів),
– подарунковий,
– обрядовий (весільний)…
3. Вода в відеречку,
Братіку, вмийся,
Рушник на кілочку, –
Братіку, втрися.
4. Перший витканий рушник призначався для гостей. Він завжди висів на
видному місці. Господиня у знак поваги до гостя давала йому рушник на
плече чи руку, брала кухлик з водою, люб’язно пропонувала свої послуги.
5. Український рушник… Оздоблений квітами, зірками, птахами… Скільки він
промовляє серцю кожного з нас.
6. Учень. Від сивої давнини і до наших днів, в радості і горі рушник –
невід’ємна частина нашого побуту. Його можна порівняти з піснею,
витканою чи вишитою нитками на полотні. Без рушника, як без імені, не
обходиться народження і смерть людини. Простий, скромно оздоблений
рушник висить в кожній сільській хаті біля порогу на кілочку.
7. Учень. Ним витирають руки, з ним доять корову, пораються біля печі.
Ознакою охайності, працьовитості кожної жінки є прибрана хата, а в ній
чисті рушники. Недарма в народній пісні мати вчить доньку:
Тримай хаточку, як у віночку,
А рушничок на кілочку.
Тримай відерця чистенькі і води повненькі,
Прийдуть зовці пити водиці,
Будуть тебе хвалити.
«1»
8. По всій Україні поширений звичай накривати рушником хліб на столі.
Рушником накривають діжку, після випікання хліб ставили під образами.
Гарно оздобленим рушником накривають пасху чи яблука, коли йдуть
святити.
9. Ще в дохристиянські часи, вірячи в те, що в душах живуть божества,
наші предки обвішували дерева рушником – обруками, таким чином
задобрюючи їх.
10. Учень. На рушниках, а то й просто на давних полотнах, і сьогодні
опускають домовину в могилу. Часто потім такі рушники вішають на хрест.
Рушник стелять під плече покійному в домовину, застеляють віко труни.
Використовували рушники і в обряді будівництва хати. У деяких
районах України сволок піднімали на рушниках, потім їх дарували
майстрам. Коли всі стіни вже були готові, вгорі вішали образ, а на ньому
– рушник.
11. Учень. Не обходилось без рушників і в хліборобських обрядах. В
перший день оглядин озимих ( на Юрія) йшли в поле гуртом (частіше
родом). Попереду йшов батько й ніс на рушнику хліб-сіль, різне
частування несла мати в кошику, накритому рушником. На зеленому полі
стелили рушник, а на ньому клали їжу, пригощались.
12. Так робили і в перший день оранки, сівби, жнив. Після закінчення
жнив господар зустрічав женців з хлібом-сіллю на рушнику, а ті надівали
на нього обжинковий вінок.
13. Вишиваний рушник створював настрій, формував естетичні смаки, був
взірцем людської працьовитості. Згадаймо про його значення: із рушником,
хлібом-сіллю приходили до породіллі, ушановували появлення немовляти в
родині, з ним виряджали в далеку путь батька, чоловіка, сина; шлюбували
дітей, зустрічали рідних і гостей; проводжали людину в останню путь. Це
відображено і в пісні про рушник.
Пісня « І в далеку дорогу…»
14. Хліб-сіль і рушник – одвічні людські символи. Хліб-сіль на
вишиваному рушнику були ознакою гостинності українського народу.
Кожному, хто приходив з добрими помислами, підносили цю святиню.
Прийняти рушник, поцілувати хліб – символізувало духовну єдність,
злагоду, глибоку пошану тим, хто її виявив. Цей звичай пройшов крізь
віки, залишився доброю традицією і в наш час.
15. Весільний рушник кожна дівчина готувала собі заздалегідь. Вишивати
рушники, як і сорочки, мати навчала дівча ще змалечку. Багато вишивали
дівчата на вечорницях довгими осінніми та зимовими вечорами. І у кожний
рушник, як і в кожну вишиту сорочку, вкладалося багато дівочих мрій про
одруження, щасливе сімейне життя.
Пісня «Від самого вечора аж до ранку».
16. Весільний рушник, як і увесь посаг, зберігали в скрині, яку купували
на ярмарку:
А я не панна – я господиня,
В мене полотен – повна скриня.
17. Дівчина, дочекавшись сватів, висловлювала подяку матері обрядовою
піснею:
Та спасибі тобі, моя ненько,
«2»
Що будила мене раненько,
А я слухала, вставала
Та рушники попряла.
По тихому Дунаю білила
На сухому бережку сушила.
18. Найпершою ознакою, коли приходили свати, було «давати рушники», якщо
дівчина і її батьки бажали того, вони підв’язували сватів молодого
рушниками.
Ой ти, мати, породилице в хаті,
Порадь мені, що людям сказати,
А чи мені рушники давати,
А чи мені іншого чекати?!
19. Вважалося великою образою, якщо дівчина, «пов’язала рушниками»
сватів, опісля відмовлялася від шлюбу, чи навпаки: «взявши рушники»,
хлопець «пускав негарну славу» про дівчину, тобто розривав заручини.
Дати рушники, традиційно означало готуватися до весілля, що підтверджено
в пісні:
20. Дожинай, доню, та йди додому
Бо є у тебе аж троє гостей,
Аж троє гостей, всі три старости.
А одні столи аж за садами,
А другі столи за воротами,
А треті столи під сіньми кіньми.
Що за садами – тим відказали,
За воротами – тим слово дали,
Під сіньми кіньми – рушники дали…
21. У процесі обряду рушники також виконували свій ритуальний символ –
ними обдаровували родину молодого, перев’язували боярів, заквітчували
весільне чільце.
А в коморі сволок
На ньому рушників сорок
Бежіте, внесіте
Та боярів прикрасіте.
22. Кульмінацією весілля, власне. Закріплення шлюбу, було стати на
рушник. Пам’ятайте відому пісню:
Ой хто ж теє відерце дістане.
Той зі мною на рушничок стане…
Пісня «Туман яром».
23. Цей поетичний обряд оповитий високим символом, широко оспіваний не
тільки у весільному, але й у фольклорному мелосі, утверджував народження
нової сімї:
Та ми ж з тобою
На білому рушнику стояли
Золоті перстеники міняли.
24. Здається, жоден обрядовий елемент не відігравав у традиційному
весіллі
«3»
такої символічно-етичної ролі, як рушник. Він утверджував не тільки
працьовитість матері й дочки, але й чистоту почуттів між подружжям,
з’єднував у родині стосунки сімї молодого і молодої, стелився життєвою
доріжкою.
25. Хоч у цілому для українського вишиваного рушника характерні спільні
ознаки, проте кожний регіон мав свої відмінності як ще за формою, так і
за способом вишивання, сюжетом, оздобленням, кольоровою гамою.
26. У переважній більшості це були рослинні, геометричні орнаменти
вишиті низзю, гладдю або хрестиком. На Київщині, Полтавщині,
Чернігівщині, Житомирщині переважали рослинні візерунки у формі вазонів,
котрі символізували дерево життя, на Поділлі були традиційні геометричні
орнаменти, фігури жінок, пташок, тварин…
27.Кожний район мав свої кольорові гами. Якщо для Галичини, Буковини та
Закарпаття властиві яскраві барвисті відтінки, то на Київщині,
Полтавщині, Чернігівщині переважали рослинні орнаменти червоного та
синього кольорів.
28. Для Полісся характерні червоний та чорний кольори. На древлянській
землі – чорний з домішками червоного.
29. Рушник. Він пройшов крізь віки, він і нині символізує чистоту
почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до своїх батьків.
Всіх, хто не черствіє душею. Він щедро простелений близьким і далеким
друзям, гостям.
30. Хай символ цей завше сусідить у вашій добрій хаті як ознака великої
любові і незрадливості.
Висновок вчителя.
Огляд виставки рушників, якими прикрашений клас.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
