.

Русь і корінні мешканці Русі в Австро-Угорщині (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1147
Скачать документ

Міністерство освіти України

Коломийський інститут

Прикарпатського університету

імені Василя Стефаника

РЕФЕРАТ

на тему:

“РУСЬ І КОРІННІ МЕШКАНЦІ РУСІ

В АВСТРО-УГОРЩИНІ”

студентки І курсу

Якубовскої Наталії

Коломия 2001

РУСЬ І КОРІННІ МЕШКАНЦІ РУСІ В АВСТРО-УГОРЩИНІ

В історичному ході подій найшлися в межах давної австрійсько-угорської
монархії три складові землі першої держави українського народу, княжої
Руси, – Східня Галичина з Лемківщиною, Закарпатська Русь і Буковина.
Спершу належали ті землі до київської Руси. Коли ж Монголи і Татари
знищили Київ, вони сталися частиною Галицько-Воли’нської держави. По її
упадку Польща зайняла Галичину з Лемківщиною, Угорщина – Закарпатську
Русь, а Молдавія Буковину. В першому розборі Польщі в 1772 p. Австрія
зайняла Галичину з Лемківщиною, а в 1775 p. прилучила також Буковину.
Тоді австрійський цісар додав до своїх титулів також давній титул наших
галицько-волинських князів, згл. королів – “король Галичини і Волині”
(“рекс Ґаліціє ет Льодомеріє”). Коли сьогодні перечитуємо історію
українського народу і території, на якій він від споконвіку жив, бачимо,
що одною з найбільших причин його лихоліття було його географічне по’
ложення на грані двох світів – сходу і заходу. Одначе хоч доба нашої
княжої державности тривала коротко, і то передовсім через те наше
географічне положення, – наша київська Русь осягнула в досить скорому
часі одне: вона з’єдинила всі українські племена, відомі з літопису
Нестора – а це полян, деревлян, сіверян, дулібів, уличів і хорватів в
одно і надала їм всім одно спільне національне ім’я Русь, Русини. І хоч
по році 1240 могутня київська Русь занепала і вкінці розпалася на дрібні
князівства, ні одно з них не відреклося своєї державної назви Русь, а
мешканці земель, які передше були під володінням Києва, й дальше
називали себе Русинами, тобто приналежними до одного руського народу.
Тому й не дивно, що не тільки наші галицько-володимирські князі
титулували себе “королями Руси”, але цеї самої назви уживали також, по
1340 p., окупанти західньо-українських земель – Поляки і Мадяри. На пр.
польська королева Ядвига у своїй грамоті до шляхти, міщан і духовенства
перемиської землі в р. 1387 називала себе “панею Руси”, чим зазначувала
національну окремішність західньо-українських земель від польських.
Русини-студенти, які виїжджали на студії до Парижу, реєструвалися в
паризькій Со’рбоні як “націоне Рутена” або “націоне Рутена де Кійовія”.
(В. Косаренко-Косаревич “Московський сфінкс”). Свідомість національної
єдности всіх жителів колишньої матірної київської Руси проявлялася також
у рядах нашого козацтва. Наші гетьмани уживали часто назви Русь поруч з
назвою Україна. На листі до турецького султана бачимо підпис гетьмана
Богдана Хмельницького: “Гетьман Запорозьких козаків і всіх Русей”. В
місяці лютому 1649 р. гетьман Хмельницький заявив польським послам, що
“звільнить зпід польського ярма ввесь руський народ аж по Вислу…” В
іншому місці підписувався Богдан Хмельницький “Гетьман всея України”…
Замітне одне: коли Москва привласнила собі нашу стару назву Русь, цар
Петро Перший змінив назву своєї держави “мос-ковское государство” на
“Россія”, а назву колишньої матірної Руси-України на “Малороссія” і
заборонив уживати назви Україна, то Українці західних земель не прийняли
назви “Малорос”, ані “Малорусин”, тільки дальше вперто називали себе
Русинами. “Головна Руська Рада”, що постала у Львові дня 19. квітня 1848
p., виразно підчеркнула нашу національну окремішність, заявляючи, що –
“західні Русини є частиною одного 15-ти мі-ліонового народу, якого
більшість находиться в межах російської імперії. Той наш народ був
колись самостійний, рівнявся в славі наймогутнішим народам в Европі, мав
свою літературну мову, свої власні закони, своїх власних володарів, а
тільки через непривітні політичні умови і нещастя стратив свою
самостійність і розпався”. “Головна Руська Рада”, свідома національної
єдности всіх Русинів австро-угорської монархії, домагалася від
австрійського цісаря з’единення всіх українських земель в
Австро-Угорщині, це є Галичини, північної Буковини й Угорської
(Закарпатської) Руси, в один український автономний, коронний край. Цим
вона не тільки заманіфестувала нашу національну єдність, але також
пригадала світові про національну окремішність нашого народу та водночас
начеркнула для Українців австро-угорської монархії політичну програму,
яка здійснилася аж – 1. листопада 1918, а якої завершенням був акт
соборности українських земель – 22. січня 1919. Москва не тільки
присвоїла собі нашу історичну назву Русь, але й намагалася при помочі
тієї назви створити один “русскій народ”, називаючи нас “малоросами”.
Обороняючи свою націо нальну окремішність від Москалів, наш народ
повернувся до нашої другої національної назви, яку вживали в
старо-українських літописях у 12 і 13 сторіччях, а яка закріпилася в
добі нашої козацької держави – Україна, український. Дехто дивується
чому західні Українці називали себе давніше Русинами. Не сміємо одначе
забувати, що та наша стара державна назва зберігала західних Українців
довший час від зазіхань наших сусідів – Поляків, Румунів і Мадярів, які
хотіли винародовити наш народ! Русь, Русин, руський- ті назви були нам
так само дорогі, як і назви Україна, Українець, український!.. Про це
писав в 1917 р. Др Л. Цегельський: “Національною назвою нашого народу є
так само добре ім’я Русь, як й ім’я Україна. Галицькі Українці не
потребують вирікатися назви Русь, Русин, бо ми добре знаємо, що ті слова
означають те саме, що Україна й Українець!” Пригадаймо боротьбу за наше
національне обличчя на західньо-українських землях двох Русей:
української Руси, яка стояла на становищі окремішності української нації
від польської і від московської і “твердої Руси”, що її піддержувала
Москва і Польща, а яка голосила про “єдинство русского на’рода”! У
за-тяж’ній боротьбі за національне обличчя з нашими русофілами
(“кацапами”) перемогла таки Русь-Україна, а ідейні сили “твердої Руси”
боролися в рядах Української Галицької Армії за незалеж’ність України!
“Сі’чі”, які організував Др Кирило Трильовський, записали в боротьбі за
те наше національне обличчя світлу сторінку нашої історії. Вони
розбудили національну свідомість і військового духа серед нашої молоді,
а в чому дуже сприяли патріотичні слова січових пісень! В одній з них
взивав основник й організатор “Січей”: “Переймімся, .милі браття,
братським духом новим, І за наше право стіймо з огнем в груди святим! А
пропадуть вороженьки мов туман,мов туман І хлоп руський в своїй земли
стане пан, стане пан! І засяє нова зоря на ввесь край, на ввесь край І
від Тиси до Кубаня стане рай, стане рай!” Як колись Київська Русь
з’єднала всі руські племена від Тиси по Кубань в один руський народ, так
і в роках 1918-1920 Українська Народня Республіка з’єднала всі землі! Як
колись не вдалися спроби царської Москви створити нашим коштом “адін
русскій народ”, так і тепер не вдасться й большевицькій Москві створити
якийсь один “совєтскій народ”!.. Український народ – від Тиси по Кубань
– стане вкінці паном, своїм господарем у власній державі!

Гей, там на горі “Січ” іде!.. Пропам`ятна книга “Січей” Зібрав й
упорядкував Петро Трильовський. Видання передруковано. Фірма “Вопіл”
Київ 1993

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019