Роса
Роса
Роса в міфопоетичних уявленнях має таке ж містичне значення, як у
багатьох випадках вода: очищення, здоров’я, родючості. До того ж
вважається, що роса — небесного походження, це “божа сльоза”. А з божої
сльози виникає життя, народжуються люди (“діти — то божа роса”), ростуть
трави і збіжжя (“без роси і трава не росте”).
У християнській традиції роса — символ Божої благодаті. Це сльоза
Богородиці, св. Варвари або й самого Христа: “…дрібний дощик від сліз
Божих, роса вранішня і вечірня від сліз Царя Небесного, самого Христа”,
— доповідається в “Голубиній книзі”. Манна небесна, якою харчувалися
сини Ізраїлеві в пустелі, з’явилася з росою.
Колядки засвідчують небесне походження земних вод. Колись вважали, що
ріки — це діти моря, народжені від його випаровувань (роси). В одному з
текстів оповідається, як гості з того світу — колядники — на Різдво
“знайшли Бога у господаря”:
За столом сидить,
Слізоньку зронив,
А з тої слізки Дунай розлився.
В іншій колядці з небесної вологи виникає криниця:
Впала росиця на муравицю,
А з муравиці стала керниця.
У багатьох колядках роса означає родючість і плідність. Символічно
роситься сукенка ґречної панни:
Поза ворота трава-мурава.
Ой ходить нею ґречная панна.
Ой ходить вона, сукеньку росить,
А її матінка дуже сварить.
У ліричній пісні роса символізує любощі:
Ой пасла коня з вечора до півночі
Та й упала роса на мої карії очі.
Не так на очі, як на русую косу:
Серце-козаче, віночка не доношу.
“Не доносити вінка”, “покрити косу” — означає втратити дівочу цноту. У
пісні про кохання дівчина відмовляється постояти з хлопцем біля криниці
й напоїти коня, бо “зимна (холодна) роса, а дівчина боса — ніженьки
щемлять”. Козак їй на те відповідає:
“Ой скину я опанчу, та ніженьки обверчу.
Ой дай, Боже, неділі діждати —
черевички куплю”.
Образ легко прочитується за допомогою весільних образів. Дівчині,
можливо, хлопець і подобається (ноги — еротичний символ), але вона
остерігається “несанкціонованих” наслідків кохання. Козак її заспокоює,
обіцяючи вірно любити і взяти за дружину (неділя — день весіль,
черевички — атрибут шлюбу).
Еротичні натяки має і приспів у купальській пісні:
В чистім полі роса пала,
На улиці — Купала на Йвана! —
Знаючи, що відбувалося зазвичай “на улиці” на свято Купала (свято
кохання), неважко зрозуміти символіку образу. Купала подекуди називалося
ще “роса”. Звечора перед святом Івана Купала люди збиралися гуртами і
йшли до лісу — “на росу”.
Ой зелена береза
Да коло плоту стояла,
Да й росою припала.
Там Женєчка росу брала,
А росою умивалася,
До шлюбу побиралася.
Коли в народній поезії роса порівнюється з людською сльозою, вона стає
гіркою, солоною, пекучою. “Поки сонце зійде, роса очі виїсть”, —
говориться у прислів’ї, і в пісні з’являється надзвичайно сильний, так
само вражаючий образ роси-сльози, який ховає в собі й інші значення, про
які йшлося вище:
Чому стоїш, моя доненько?
Чому не йдеш та додомоньку?
Чи травиця ноги спутала,
Або роса очі виїла?
$
Вважається, що росу щовесни випускає св. Юрій, відмикаючи небо ключами.
Юрій — покровитель хліборобства. В обрядовості на його честь багато і
шлюбних мотивів.
Особливо цілющою вважалася роса, зібрана на світанку в день св. Юрія. її
прикладали до ран, усі вмивалися нею, щоб бути здоровими, а дівчата — ще
й гарними. Купальська та зібрана на Юрія роса наділена чарівною силою.
Вона має здатність позбавляти людину невиліковних недуг і навіть
повертати сліпим зір. У казці про Правду і Кривду розповідається про
двох братів — доброго та справедливого Правду і злого Кривду. Довелося
їм подорожувати разом, на довгій дорозі Кривда за шматок коржика одрубав
руки й виколов очі обманутому братові. Потім покинув сліпого й безрукого
під шибеницею. Біля півночі прилетіли три ворони, посідали на шибеницю й
говорять між собою: “Сеї ночі який би каліка не був хромий, безрукий,
сліпий — від роси зцілиться, як тільки облиє нею свої рани”. На зорі, як
тільки півні заспівали й уже нечисть ніяка не мала сили, почав Правда
росу шукати. Знайшов мокру траву і щойно торкнувся роси — руки виросли.
Набрав роси в долоні, потер лице — і став бачити. Наскуб Правда трави з
чарівною росою і рушив до міста. А там великий смуток. Люди в чорному.
Цар обіцяє півдержави тому, хто вилікує його жінку. Прийшов Правда до
цариці. Взяв роси з трав, натер нею хвору й велів нагріти купіль.
Викупали світлу царицю, й вона відразу стала здоровою.
Схожий епізод бачимо в духовному вірші “Сорок калік со калікою”. Дорогою
на прощу до Єрусалим-града каліки завітали до княжого двору. Княгиня
Апраксія гарно їх прийняла, почастувала й “поклала око” на молодого
ватажка. Коли ж її сексуальні забаганки не були ним схвалені, вона
вирішила помститися: загадала підкинути до торби ватажка золоту княжу
чашу і звинуватила його у крадіжці. За злочин каліки покарали хлопця за
своїми законами: вийняли йому очі й покинули нещасного в чистому полі.
Доліз він якось до дуба й чує: прилетіла та й сіла на дерево райська
птаха. І співала вона царські пісні: “Хто в цю пору помиється росою з
цієї шовкової трави, той буде здоровий”. Молодець скористався такою
нагодою, умився росою: вмить загоїлись його криваві рани, і став він
таким красенем, як і був.
Удосвіта на Юрія селяни вперше вигонили на пашу корів, випускали коней
покачатися по росі, адже: “Юрієва роса краща від вівса”. Цей звичай
відобразився в епізодах казок, коли герой вибирає з табуна непоказного з
виду, а насправді чарівного коника й одразу пускає його на росу. І
богатирський кінь, “що дим п’є і вогонь їсть”, здобутий Іваном-Царенком
під землею, за дванадцятьма каменями, проситься “на три зорі на
пашеницю, на зелену кошеницю”.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
