Реферат на тему:
Роль українознавства в самоідентифікації особистості на сучасному етапі
розбудови громадянського суспільства
В умовах тотальної девальвації морально-культурних цінностей сучасне
суспільство задихається від різного роду шарлатанства, розробляючи
концептуальні засади особистості й соціальних інституцій, шукаючи
орієнтири і все більше схиляється до необхідності повернення індивідуума
й суспільства до вивірених часом та досвідом національних традицій як
захисного механізму регуляції суспільних відносин.
Особливо це прикметне в часи розбудови громадянського суспільства як
України, так і будь-якої іншої посттоталітарної держави, що обрала чи
обирає самостійний саморозвиток – основу органіки будь-якого суспільного
організму.
Одним із таких наріжних каменів, що закладають основи гуманістичних,
етико-культурних взаємин нашої молодої держави України є
українознавство, що в Українському гуманітарному ліцеї імені Тараса
Шевченка виконує не тільки інтегративно-коригуючу, а й
фундаментально-прогностичну – стратегічну функцію.
Густа інформативна насиченість даного предмета дає змогу розвивати
інтелект, розширювати рамки самосвідомості індивіда (особистості) шляхом
спостереження й аналізу аргументів і фактів важливих історичних подій,
актів, політичних інсинуацій під’яремної в недавньому минулому України,
сфабрикованих ворожими до неї силами та тими правдивими документами й
свідченнями, що стали доступними завдяки наполегливій боротьбі
українського народу в його праві на самовизначення і саморозвиток.
Вдивляючись у спотворене інформаційне поле української історії,
перекраєне політичними шаховими ходами наїзників, ліцеїсти вчаться
мислити, співставляти, співвідносити себе з добою, її учасниками –
радіти й печалитись, шукати в глибині віків собі побратимів по духу й
совісті, вголос чи подумки, відкрито чи несміливо – затаєно стаючи в
шеренгу правдошукачів чи зрадників, героїв чи полохливих і метикованих
„всюдисущих горобців”, за влучним висловом І.Драча. Одне слово,
знайомлячись віч-на-віч з минулим, учні пізнають себе між тими, хто на
екрані їхньої індивідуальної свідомості займає чільне місце, впливає на
неї, спонукає до дії й вибору, ставить по ту чи протилежну лінію
боротьби за утвердження певної ідеї, стилю, шкали цінностей.
Українознавство – це своєрідна органічна духовно-національна лабораторія
боротьби за можливість, право й обов’язок бути Людиною. Зустрічаючись в
інформаційному полі українознавства з учасниками і свідками бойових чи
інших доленосних акцій і подій у житті народу, ліцеїст самовиховується
(самоідентифікується) на базі емоційно-вольових ІМПУЛЬСІВ серця, що несе
і сприймає близьку (необхідну і доречну з позиції його зрілості і
бажання) його генетичному кодові інформацію, переробляє її, зростає у
вертикальній прогресії до обраного ідеалу на рівні свободи (найдорожчого
скарбу особистості), скеровує її в обране ним русло – чи до протилежного
напрямку за генетичними колізіями неоплачених боргів роду й народу.
Складений процес трансформації набутої інформації поступово набирає
ланцюгової реакції, взаємодії з довкіллям і веде до вибору, до вчинку,
до того, що в народі зветься “засів долі”. Від цього вектора руху
залежить доля індивіда, його роду, ширше – народу, що таким чином
програмує стратегію свого розвитку. Коментар уважного
вчителя-українознавця тут вирішальний, бо дає змогу у
вичерпно-аргументованій і справедливій оцінці подій і фактів визначитись
учням, вирости до громадянської позиції й ототожнення
(самоідентифікації) себе з древом роду й народу до участі й
відповідальності в доленосному виборі, до усвідомлення необхідності
титанічної праці над собою – Українцем і Людиною – до усвідомлення
необхідності плекання в собі мужності й чесності громадянського подвигу
в ім’я Батьківщини.
Таким чином, знайомлячись з минулим і сучасним України, нинішній житель
її (учень у даному випадку) на підсвідомому рівні знаходить собі
суспільну нішу, у якій зможе самореалізуватись за власним вибором. Це
його (індивіда) право, право вибору, бажання, воля – той позитив, який
він буде утверджувати спочатку в дискусіях в учнівській аудиторії де й
відбувається лабораторний процес – зріють майбутні суспільно-політичні
сили, які обиратимуть мету і стиль (засоби). Як важливо яскраво закрити
на реально життєвому прикладі перспективу позитивної, конструктивної,
толерантної взаємодії всіх заради блага всіх і кожного. Українознавство
і є цим гуманістичним заборолом, що висвітлює ницість і підступність,
піднімає дух виснаженого й ошуканого українства, вселяє віру в перемогу
добра на землі, відстоює справедливість, боронить найсвятіше – рід з
усіма його пагінцями, достукується до опалих і охлялих, аби завтра їм
захотілося стати учасниками і свідками спільного процесу розбудови
власної держави, що боронитиме святая святих – олтар Вітчизни – її
духовну основу – мову матері. Українці знають, як горять очі дітей, коли
мова заходить про найсвятіше – родину, тата й неньку. Як важливо нести
шанобливе ставлення людей добірною українською мовою, що доречним
могутнім підсилювачем тут стає талант актора, співака чи хореографа,
який реалізує свій талант на національно-культурній програмі.
Після вдалих, піднесених до патріотичного чуття уроків відбувається
стихійний, підсвідомий процес згуртування українства, що ще нещодавно
розрізнено, по-сирітськи ходили коридором школи. Вони впізнали себе в
М.Кривоносі й І.Богуні, у М.Чурай і О.Телізі, у криївках Карпат і снігах
Колими. Вони пройнялися нашою з вами розповіддю і віднайшли аналогії в
сьогоденні; вони узріли себе в структурі суспільства і зайняли несміло
свої перші окопи, де відстоюватимуть право на честь і достаток, любов і
мужність. Вони наші учні, знайшли собі діло на рівні підсвідомості, а це
найглибший рівень впливу і сприйняття.
“Не всі” – скажете… і правда ваша.
Але інші зріють і вдивляються в нашу з вами правду – наші вчинки,
аналізують наслідки і там визначаються, можливо, що для опозиційної нам
боротьби. Боротьба – це жорстокий закон життя. Перемагають сильніші:
“Доки не станете мудріші за фарисеїв – не переможете”(Біблія).
Українознавство й українознавці покликані Богом до цієї найважчої
відповідальної і почесної місії – будити генетичну пам’ять молодого
покоління, об’єднаними зусиллями забезпечити перспективу української
людини в її прагненні творити добро заради самого добра.
На сучасному етапі політичної боротьби українознавство особливо дратує
ворогів національного саморозвитку і зустрічає шалений опір. Це не
повинно лякати нас, а (як і всяка боротьба за справедливість) лише
згуртувати навколо рідного народу, бо саме в глибинному проникненні в
його свідоме колективне “Я” лежить нерозтрачена енергія серця, незнищима
сила любові і воля до життя. Придивімось уважніше до перших несміливих
проявів національного почуття і свідомості – подаймо руку, знайдімо
спільну справу – хай серце дитяче гріється біля отчої ватри в родинному
колі, а українське слово і рідна пісня трансформують золоті зерна
першознання в незнищенну суть вогню любові до України.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
