.

Регіональні проблеми впровадження української мови як державної у сферу освіти України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3665
Скачать документ

Реферат на тему:

Регіональні проблеми  впровадження української мови як державної  у
сферу освіти України

У регіонах України проблеми впровадження української мови як державної
у сферу освіти тісно пов’язані, на нашу думку, з тією політикою, яку
проводить держава, а також місцева влада. Спочатку з’ясуємо, яка
ситуація із впровадженням української мови у сферу освіти була на
початку 90-х років XX cт. По-перше, у комунікативному просторі України
домінувала російська мова. По-друге, вузівський навчально-виховний
процес був майже повністю русифікований. За станом на 1989 р., кількість
студентів, що навчалися у вузах українською мовою, обмежувалася 7,8%,
українською та російською – 15,9, тільки російською навчалося 76,3
відсотка. Частка дисциплін, що викладалися у 1989 р. українською мовою,
становила 11,3 відсотка, обома мовами – 7,0, російською мовою – 76,3.
Студенти-українці Західного регіону складали 86%, викладачі – 74%. У
вузах Східного регіону студентів-українців навчалося 46%, викладачів
було 44%. Студенти-українці вузів Центрального регіону складали 69%, а
викладачі – 64%. Але на вступних іспитах твір українською мовою писали
лише 24 відсотки абітурієнтів [3, 20]. Слід зазначити, що південь
України на початку 90-х років минулого століття було повністю
зрусифіковано, хоча етнічні українці там складають (як свідчить останній
перепис населення 2001 р.), за винятком Кримського півострова, більше
половини населення.

Отже, українською мовою, за даними 1989 р., навчалася зовсім незначна
кількість студентів, а частка дисциплін, що викладалися нею, також була
низькою. Разом з тим, студенти і викладачі-українці складали, як видно з
даних, значний відсоток. Тобто ґрунт був готовий для того, щоб посіяти й
виростити добрий урожай.

Перед молодою Українською державою постала проблема: підняти престиж
української мови і розширити її функціонування в усіх сферах суспільного
життя, в тому числі і в освітній. У жовтні 1989 р. було прийнято Закон
«Про мови в Українській РСР», який ввели в дію 1 січня 1990 р. Але на
початку 90-х років складні політична, економічна й фінансова ситуації
негативно впливали на розвиток та функціонування української мови.

Уже в той час молода держава зіштовхнулася з проблемою забезпечення
навчальних закладів україномовою літературою. Ринкові відносини призвели
до різкого підвищення цін на папір та послуги друкарень. Автори висували
свої вимоги. Вводилась велика кількість навчальних дисциплін і
спеціальностей, змінювалися навчальні плани і програми, які також
необхідно було перекласти на українську мову [18].

Однією з серйозних проблем було безпідставне скорочення обсягу
навчальних годин українознавчих та суспільних дисциплін. Окремі
керівники та педагоги закладів освіти самочинно вилучали ці курси з
навчальних планів. Це теж негативно впливало на функціонування
української мови як державної у навчальних закладах України [15].

Відчувалась гостра потреба у навчальній і науково-методичній літературі,
якою кафедри вищих навчальних закладів забезпечували себе в основному за
власні або спонсорські кошти, бо на це держава кошти не виділяла. До
того ж українська книжка не була дешевою і доступною для тих, кому вона
була потрібна. Процес видання навчальної та науково-методичної
літератури гальмувався ввезенням з-за кордону книжок російською мовою
[12, 156].

Загалом обсяг друкованої продукції українською мовою поступово
скорочувався, особливо у Південному та Східному регіонах, де навчальний
процес здійснювався переважно російською мовою. За 10 років кількість
випущених книг зменшилась за назвами удвічі, за тиражами – більше ніж у
10 разів. Лише у 1999 р. (за даними Книжкової палати України) випуск
книжок в Україні, порівняно з 1998 р., за назвами скоротився в 1,5 раза,
за тиражами – майже у 2,5 раза. На одного жителя України у 2000 р.
видавалося лише 0,36 книжки проти 3,6 у 1989 р. Малотиражність
спричиняла  високі ціни. У 1998 – 2000 роках суттєвого поширення набула
практика розміщення замовлень на виробництво книжкової освітянської
продукції за межами України, бо відсутність держзамовлень на освітянську
продукцію вітчизняним підприємствам призвела до руйнації їх промислових
баз. Негативний стан у сфері вітчизняного книговидавництва зумовлений
був і недосконалою податковою системою, яка відрізнялася від її аналогів
у країнах близького та далекого зарубіжжя [1].

У зв’язку із ситуацією, яка склалась у сфері забезпечення навчального
процесу закладів освіти україномовною літературою, та з недостатньою
увагою в цьому питанні держави та окремих її діячів, комунікативний
простір ряду регіонів України, зокрема сходу і півдня, практично
перестав виконувати цивілізаційні функції українською мовою. Доречно
згадати вислів кандидата в президенти 1994 р. Л.Д. Кучми, який у своїй
інавгураційній промові сказав, що російська мова в Україні не повинна
почувати себе як іноземна, а у майбутньому вона повинна стати другою
державною мовою в Україні. Цей вислів мав негативні наслідки для сфери
освіти: відразу різко зменшилась кількість україномовних класів у школах
та груп – у вищих навчальних закладах, особливо на півдні і сході
держави, а українська мова стала об’єктом політичних протистоянь і
спекуляцій.

Започаткована політика на користь російської мови знайшла продовження
після ратифікації Європейської хартії регіональних та міноритарних мов у
практичних діях деяких місцевих рад, які проголосили російську мову на
окремих територіях областей і міст сходу і півдня України регіональною.
Поширення російської мови всіляко підтримували законопроекти, які масово
почали з’являтися у комітетах Верховної Ради України. Такі дії
спричинили посилення протистояння у мовній сфері між Східним і Західним,
а також Південним і Центральним регіонами. Окремі політики мовну
проблему активно використовували на виборах президента або до Верховної
Ради України. Все це дало можливість російській мові зайняти ключові
позиції у сфері освіти на півдні і сході держави.

Отже, якщо порівняти Україну з Прибалтикою, де на початку 90-х років
переважало російськомовне населення, то в Україні ситуація була набагато
сприятливішою щодо переведення навчальних закладів на україномовне
навчання. Але національна свідомість українців була набагато нижчою, ніж
у етнічних прибалтійців. Це пояснюється відсутністю належної
просвітницької, роз’яснювальної діяльності на державному рівні, низькою
правовою культурою, відірваністю теоретико-ідеологічних, наукових
здобутків від освітньої і виховної сфер [11, 111].

Низька свідомість українців, їх слабка самоорганізація, недосконала
законодавча база, недостатня увага з боку держави, спекулятивні процеси
навколо мовних проблем, брак дипломованих спеціалістів та інші фактори
були тими причинами, які гальмували процес впровадження української мови
в освітні заклади України, зокрема у Східному та Південному регіонах.
Гострою проблемою було й те, що майже в усіх регіонах держави бракувало
україномовних дипломованих спеціалістів. Її намагалися вирішити
спеціальні факультети ряду педагогічних університетів шляхом
перекваліфікації російськомовних кадрів на україномовні, а також шляхом
позапланового набору у педагогічні вузи держави [5].

Факти свідчать, що на початок 1993 н./р. не вистачало понад 5000
учителів. Це було вдвічі більше, ніж у 1992 н./р. У Луганській області
бракувало 552 вчителів, Запорізькій – 534, у АРК – 605, Миколаївській
області – 444, Одеській – 404, Донецькій – 306, у Києві – 250.
Збільшувався дефіцит учителів української мови у Запорізькій (142 проти
96 у 1992 н./р.), Одеській (238 проти 90) областях та у Києві (90 проти
52). Всього не вистачало понад 1,3 тис. вчителів української мови [21].

Дефіцит кадрів був пов’язаний і з відсутністю юридичної відповідальності
за невиконання договорів цільової підготовки, з послабленням вимог до
закріплення кадрів на місцях відповідно до держзамовлення. Значна
кількість випускників сільськогосподарських вищих навчальних закладів не
влаштовувалася на роботу за призначенням, а переходила на підприємства,
що діяли на комерційній основі. Така практика призводила до нестачі
кадрів керівників і фахівців не тільки в освітній, а й у різних галузях
господарства. Наприклад, у 1991 – 1993 роках сільськогосподарські вищі
навчальні заклади України закінчили 133 тисячі чоловік, повернулося у
сільську місцевість лише 90 тисяч. При цьому третина з них не змогла
влаштуватися на роботу за фахом [2, 46]. Здебільшого випускники вузів не
прибували на роботу за держзамовленням. Так, тільки у Запорізькій
області не прибули до навчально-виховних установ 536 випускників вищих
педагогічних закладів. Подібне явище спостерігалося і в інших галузях,
зокрема в правоохоронних навчальних закладах, де більше половини
випускників юридичного факультету Львівського, Донецького університетів,
третина Київського отримали право на вільне працевлаштування [6].
Найбільш складною була ситуація з дефіцитом учителів і викладачів у
Донецькій області, де було 576 вакансій і 439 працюючих пенсіонерів [7].
В Одеській області вакантними були у 1995 р. 576 місць, а працюючих
пенсіонерів – 2071; у Кіровоградській, у відповідності до вимог Закону
про мови, у 1994 – 1995 н./р. було додатково відкрито 70 україномовних
класів у школах з російською мовою навчання. Разом з тим, з області
вибуло 400 вчителів, в результаті чого залишилися незаміщеними 443
вакантні посади, а кількість працюючих пенсіонерів складала 673 особи
[16].

Протягом 1993 – 1994 років зі шкіл Київської області вибуло 1573
педпрацівники, заміщували ці посади 1608 пенсіонерів (7%). На початку
1994 – 1995 н./р. у вищих навчальних закладах не вистачало 576
педагогів, що було вдвічі більше проти минулого навчального року (299).
З року в рік зменшувалася кількість спеціалістів, у тому числі вчителів
української мови і літератури. Якщо у 1991 р. у навчальні заклади
області прибуло 1159 педагогів, то у 1992 р. – 952, у 1993 р. – 744, у
1994 р. – 655 [8].

E з 15 випускників Миколаївського педінституту, направлених у школи
обласного центру у 1994 р., до роботи приступило менше половини, а у
1995 р. з 1159 випускників, замовлених областю, – лише 504 чол. З 37
осіб, замовлених Баштанським районним відділом освіти, прибуло лише 2
вчителі [13].

Школи Чернігівської області відчували гостру потребу в учителях ряду
спеціальностей, зокрема і з української мови та літератури. Так, на
початок 1994 – 1995 н./р. було незаміщено 52 вакансії вчителів з
української мови. Разом з тим, у м. Чернігові було додатково відкрито
117 шкіл з українською мовою навчання (3120 учнів) [17].

У 1995 р., в основному, по Україні педагогічними та іншими вищими
навчальними закладами, які здійснювали підготовку кадрів для
загальноосвітніх шкіл, було випущено майже 30 тис. молодих спеціалістів.
З них направлено у заклади освіти 18 тис. чол. (60% від випуску) при
реальній потребі 24 тис. чол. На робочі місця прибуло, згідно з
направленням, 13,8 тис. чол. (76,7% від направлених), а станом на 1
листопада 1995 р. їх залишилося 13,4 тис. чол. Від загальної кількості
молодих педагогів, підготовлених вузами України у 1995 р., лише 44,7%
було використано за прямим призначенням [19].

Погіршувалася кадрова ситуація в системі вищої освіти. Так, на початок
1996 н./р. з вузів III і IV рівнів акредитації вибуло 180 докторів наук,
професорів та майже 1100 кандидатів наук, доцентів, що було пов’язано зі
зниженням престижу наукової і викладацької роботи. Лише за 1996 р. з
вищої школи вибуло 1692 доктори і кандидати наук у віці 35 – 50 років.
Найбільший відтік кадрів вищої кваліфікації був у східних областях.
Наприклад, у 1996 р. Харківський університет втратив 9 докторів наук,
Харківський економічний університет – 7 і 17 кандидатів наук,
Східноукраїнський університет – 24 кандидати наук тощо [20].

Разом з тим, 94% абітурієнтів вступні іспити до ВНЗ України у 1996 р.
складали українською мовою, а слухати лекції цією мовою висловилися у
1999 р. 90% студентів зросійщеного Донбасу. Це свідчить про те, що
бажання студентів вчитися українською мовою не завжди задовольнялося у
зв’язку з небажанням окремих викладачів і керівників закладів різних
рівнів це здійснювати. З іншого боку, соціальна незахищеність
працівників освіти і пов’язане з цим падіння престижності педагогічної
праці також гальмували процес впровадження української мови у сферу
освіти. Наслідком таких дій було те, що у мовноосвітній сфері м.
Севастополя українська мова майже не вивчалася. В АРК у 1996 р.
українську мову вивчало всього 392 учні, кримськотатарську – 1109, а
російську – 310825. Відсоток україномовних учнів регіону був дуже малим
порівняно з кількістю учнів, які навчалися російською мовою. Всі інші
мови практично не вивчалися, крім англійської і кримськотатарської. З 1
вересня 2005 – 2006 н./р. відкрилося 7 нових українських шкіл. Загальна
їх кількість – 13, в них налічується 177 класів, де навчається 3450
учнів. Загальна кількість учнів, які навчаються українською мовою,
складає 10015 чоловік, що є дуже мало для цього регіону [22]. На
півострові немає жодного україномовного вузу, а єдиний Таврійський
університет зі статусом національного є російськомовним. Вивчення
української мови у вищих начальних закладах Кримського півострова
здійснювалося в межах 14%. Біля 5% викладачів читали дисципліни
державною мовою. У Севастопольському технічному університеті кількість
студентів, яка не вивчала державної мови, становила 67,82 % [9, 433].
Отже, такий стан розвитку подій свідчить про небажання влади півострова
впроваджувати державну мову у навчальні заклади.

 Середній показник вивчення української мови у ВНЗ Одещини – 59 – 60%.
Частка викладачів, які викладали навчальні дисципліни державною мовою,
ледве перевищувала 69%. Кількість студентів першого курсу, які не
вивчали української мови, у 1995 р. в Одеській державній академії
харчових технологій складала 13,29% (це найбільше), у 1996 р. в Одеській
національній академії будівництва і архітектури – 10,6%, в інших групах
до кінця 1999 р. кількість не перевищувала 9%. У 1999/2000 н./р.
українською мовою навчалося 55,1% студентів ВНЗ III – IV рівнів
акредитації [14, 479, 528, 529, 544, 545, 592, 593, 606, 607, 635, 636].

Кількість студентів Луганщини, які навчалися українською мовою, у 1999
р. складала 30,49%. Відсоток викладачів, які викладали навчальні
дисципліни державною мовою, становив 89,6%. В середньому по області
українською мовою навчалося 14,2% студентів ВНЗ III – IV рівнів
акредитації [4, 21, 213, 214, 215]. У 2005 р. в україномовні школи і
класи пішло 53% першокласників, але вони прийдуть до вузів регіону
тільки через 11 – 12 років[24, 304].

Протилежною була ситуація щодо функціонування української мови як
державної у Центральному та Західному регіонах, що можна довести на
прикладах ряду областей. Приміром, вищі навчальні заклади
Івано-Франківщини, Львівщини, Рівненщини, Хмельниччини та Волині
здійснювали навчання українською мовою на 100%. Кількість студентів, які
на першому курсі не вивчали українську мову, була до 0,5% [14, 479, 528,
529, 562, 563]. Львівська область, порівняно з іншими областями регіону,
мала найвищий рівень освіти (387 студентів на 10 тис. населення). Якщо в
1995 р. всіма формами навчання було охоплено 91,7 тис. студентів, то у
2001р. – 112 тис. Зокрема, у ВНЗ III – IV рівнів акредитації навчалося
понад 77 тис. студентів [10, 72]. Слід зазначити, що на Тернопільщині
навчання і викладання протягом 1995 – 1999 років здійснювалося виключно
українською мовою і відповідало 100%. Тернопільська область мала найвищі
показники у справі впровадження української мови у вищі навчальні
заклади України і є прикладом наслідування у цьому всіх інших областей
України [4, 21, 108, 109, 188, 189, 213, 214, 215].

Щодо функціонування української мови у Закарпатській області, то у 1999
– 2000 н./р. навчання українською мовою відповідало 97,2%. Частка
студентів, які не вивчали українську мову, постійно знижувалася і
становила у 1999 р. 0,77% [14, 479, 528, 529, 606, 607, 635, 636]. У м.
Києві українською мовою навчалося 96,7% студентів, а в Київській області
– 100% [Там само, 479, 544, 545, 592, 593, 606, 607, 635, 636].

Починаючи з 1994 р., окремі місцеві ради півдня і сходу час від часу
приймали рішення про надання російській мові статусу другої державної.
Зокрема, у 2006 р. місцеві ради Севастополя, Харкова, Запоріжжя,
Донецька, а також Харківської, Миколаївської, Луганської і Херсонської
областей знову прийняли рішення про надання російській мові статусу
регіональної, але вони були опротестовані прокуратурою. Та 20 лютого вже
цього року Апеляційний суд Донецької області анулював рішення
Ворошилівського районного суду Донецька, який відмінив надання
російській мові статусу регіональної. Суд визнав рішення депутатів від
18 травня 2006 р. законним. Не вдалося повернути статус регіональної,
крім Харківщини, в Запоріжжі, у Луганській і Херсонській областях [23].

Отже, такі дії були далеко не на користь розширення функціонування
української мови як державної у сфері освіти України. Це вплинуло на
якісні та кількісні показники носіїв цієї мови в регіонах держави, що ми
й бачимо на схемі ( Рис. 1 див. PDF), де показано зростання частки
україномовного контингенту за роками.

На рис. 2 (див. PDF) видно, що у Південному регіоні українською мовою
навчалося 18,282% студентів, Східному – 19,909%, Центральному – 30,437%,
а в Західному – найбільше – 31,369% [14, 478–479 ].

Отже, можна зробити висновок, що загальну цифру у відсотках переважно
склали вищі навчальні заклади західних, центральних і північних областей
України. Використання української мови у навчальному процесі закладів
освіти, зокрема півдня і сходу держави, не відповідає частці українців у
загальній чисельності населення. Ключову позицію у цих регіонах
продовжує утримувати російська мова. Всі ті проблеми, про які було
наголошено, залишаються невирішеними. По-перше, продовжується практика
скорочення годин на вивчення суспільних та українознавчих дисциплін, які
формують національну культуру і свідомість молодої людини. По-друге, не
до кінця вирішено проблему із забезпеченням закладів освіти, зокрема і
національних меншин, рідною та україномовною навчальною і
науково-методичною літературою, що гальмує розширення функціонування
української мови в усіх сферах суспільного життя, зокрема в освітній.
По-третє, ще й досі повністю не вирішено кадрову проблему, продовжується
русифікація вищої школи. Окремі державні діячі, а також «ліві» політичні
сили вважають, що вирішити вищевказані проблеми можна тоді, коли на
державному рівні буде введено ще одну державну мову – російську.
Національно-патріотичні сили доводять, що такі дії остаточно зведуть
нанівець функціонування української мови на державному рівні, оскільки
російська мова і без того займає ключові позиції в усіх сферах
суспільного життя Української держави.

Література

Аналітичний огляд проблем книговидання в Україні. – Ф. 1. – Оп. 22. –
Од. зб. 4646. – Арк. 59.

Білан С. О. Проблема підготовки фахівців для агропромислового комплексу
України в сучасних економічних умовах // Науковий часопис НПУ імені М.
П. Драгоманова. Серія № 6. Історичні науки: Зб. наукових праць. – Випуск
3. – К.: НПУ імені М. П. Драгоманова, 2006. – С. 43 – 47.

Величко Т. П. Про стан та чергові завдання впровадження Закону України
«Про мови в Українській РСР» у системі Мінвузу України.– К.: УМК ВО,
1991. – 196 с.

Вища освіта України: матеріали до підсумкової колегії Міністерства
освіти і науки України / Авторський колектив: Кремень В. Г. (кер.),
Юровська М. Г. та ін.; За ред. Кременя В. Г. – К.: Видавничий відділ
Житомирського інженерно-технологічного інституту, 2000. – С. 23.

Доповідна записка про хід виконання Закону «Про мови в Українській РСР»
навчально-виховними закладами Донецької і Луганської областей. – Ф. 166.
– Оп. 18. – Од. зб. 51. – Арк. 258.

Доповідна записка про початок 1993/1994 н. р. у навчально-виховних
закладах України та хід реформування освітянської галузі у відповідності
з Державною національною програмою розвитку освіти. – Ф. 166. – Оп. 18.
– Од. зб. 51. – Арк. 258.

Доповідна записка Донецької та Житомирської обласної ради народних
депутатів Голові комісії з питань науки та народної освіти Сторіжко В.
Ю. 01. 06. 1995 р. № 24037 про стан освіти в області. – Ф. 1. – Оп. –
22. – Од. зб. 2643. – Арк. 119, 124.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020