.

Проблеми становлення української науково-технічної мови на прикладі фізичної галузі знань (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2581
Скачать документ

Реферат на тему:

Проблеми становлення української науково-технічної мови на прикладі
фізичної галузі знань

Успішним стане лише такий державотворчий процес, під час здійснення
якого відбувається становлення державної мови. Це стосується не тільки
офіційно-ділового та звичайного (розмовно-побутового) стилів мовлення,
але й інших сфер людського спілкування. Пропонована робота присвячена
питанням становлення та впровадження однозначно зрозумілої, логічної,
без внутрішніх суперечностей нормативної української науково-технічної
мови, зокрема у фізичній галузі знань.

З історії розвитку фізики відомий такий факт. Англійський учений
Дж.У.Релей, досліджуючи властивості одних і тих же газів, добутих
різними способами, помітив, що густина азоту, виділеного з атмосферного
повітря і з хімічних сполук, різна. Хоча кількісні відмінності були
незначними, спостерігалась така характерна особливість: густина
речовини, що сприймалась як азот, добутий з повітря, завжди була дещо
більшою за значення цієї ж величини з інших вимірювань. Усе свідчило про
вплив на експериментальні результати якоїсь важкої домішки. Подальші
дослідження розставили все по своїх місцях. Гімном точності вимірювань
стало відкриття в 1894 р. аргону. Пізніше прийшло й відповідне визнання
– присудження Дж. У. Релею в 1904 р. Нобелівської премії з фізики „За
дослідження густини газуватих елементів і відкриття у зв’язку з цим
аргону”.

Цей приклад наведено, щоб підтвердити тезу: прагнення досягти більшої
точності у дослідницькій (а узагальнивши, і у будь-якій іншій)
діяльності є не примхою, а бажаною (краще – обов’язковою) умовою її
здійснення.

Перекинувши місток від однієї сфери діяльності до іншої, об’єднаних
спільним завданням – метрологічним забезпеченням вимірювань, – не тільки
можна, а й треба ставити питання щодо точності або/й чіткості
висловлювань у науково-технічній лексиці. На чийсь закид, начебто
«мовлення – це інше», слід відповісти: потрібна точність у будь-якому
пізнавальному процесі, не кажучи про наукову діяльність, потрібні не
лише пра¬вильно обраний і вивірений напрям поступу і пошуку, але і єдина
та однозначно зрозуміла термінологія. Саме завдяки їй, спілкування,
обмін інформацією у суб’єкт-суб’єктних відносинах (особливо у фаховій
мові) стають чіткішими, продуктивнішими та більш результативними.

Зауважимо, що всі приклади, які підлягатимуть критичному розгляду в
пропонованій роботі, взяті із сучасних підручників і навчальних
посібників з фізики. Тобто не побутового мовлення, а з видань, які
систематизують і узагальнюють наукові надбання людства на певному
історичному етапі, враховують вік і рівень розвитку тих, хто навчається,
містять незаперечні факти й докази стосовно конкретної галузі знань.
Завдяки цьому, вони – найавторитетніші джерела інформації, основа для
подальшого навчання і пізнання. Саме тому, розглядаючи теперішній стан
української науково-технічної мови, її функціонування та наявних
проблем, спробуємо запропонувати до вжитку більш правильні лексичні
форми.

Перейдемо до системного викладу матеріалу.

1. Перша проблема, пов’язана з функціональним призначенням мови, –
забезпечення обміном інформації і спілкування, сприяння взаєморозуміння,
фіксування поняття, а в навчальному процесі – транслювання знань. Якщо
йдеться про науково-технічний стиль, то це ще й утвердження
термінологічних норм. Іншими словами, мова стає „путівкою в життя” не
просто слів, а термінів. Відомо, що лексема „термін” запозичена з
латини, і у мовознавстві, згідно з [1, 214], тлумачиться як «слово або
словосполучення, яке точно позначає спеціальне поняття і його
співвідношення з іншими поняттями певної галузі науки, техніки,
мистецтва …».

З огляду на викладене, зауважимо, що в художній літературі, розмовній
лексиці, значний синонімічний ряд є ознакою їх розвиненості, що сприяє
більш точній характеристиці образів, чіткішій передачі відтінків тощо, а
тому сприймається як позитив. Інша річ – науково-технічний стиль. Сам
факт синонімічності є не тільки небажаним, але й шкідливим, оскільки
призводить до втрати точності, конкретності, «розмивання» понять. Тому
науково-технічне мовлення за колоритністю, кількісним складом і
можливостями поступається художньому та розмовному. Але воно має і деякі
переваги, що у навчальному процесі, особливо на початковому його етапі,
коли потік інформації для кращого його засвоєння має бути чітким і
дозованим. Науково-технічне мовлення, орієнтоване на дотримання
однозначності та точності, полегшує сприйняття нового матеріалу. Учневі
значно простіше запам’ятати один термін, ніж синонімічну низку близьких
за значенням лексем.

Слід звернути увагу на ще один важливий момент: суспільні та економічні
процеси, які відбуваються в світі, вимагають відповідності між термінами
в різних мовах. Тобто простежується тенденція до інтернаціоналізації в
термінології. Тому фахівці створили для певної групи держав (приміром
для СНД) відповідні міжнародні нормативні документи та стандарти, де
встановлені правила, настанови та вимоги щодо використання термінів,
визначень, понять, назв тощо.

За таких обставин позбутися калькувань та запозичень у науково-технічній
лексиці і важко, і складно. Адже термінотворення має відбуватися з
дотриманням усіх вимог і норм української мови. Тоді цей процес набуде
органічних рис, стане несуперечливим і цілісним, сприятиме розвиткові
мови.

Наведемо кілька прикладів.

Російське „инерциальная система” калькується як „інерціальна система”.
Суфікс „-аль-„ у першому слові названого терміна, якщо воно походить від
„інерції”, є зайвим. Інша річ, коли основою для походження слова слугує
іменник з коренем, що закінчується на „ал”. Проте в українській мові
нема слова „інерціал” (навіть як запозичення). За правилом, «утворювати
прикметник треба від іменника, а не від чужої прикметникової форми» [2,
34], тоді дістанемо правильну форму терміна – „інерційна система”.

Заслуговує на увагу пропозиція автора роботи [2, 93]. Той же зміст може
передаватися й іншим – суто українським – терміном „інерційний уклад”.

Обговоримо вживання термінів, утворених від російських зі словом
„потенциальный”. У діловому мовленні „потенциальному инвестору”,
„потенциальному избирателю” в українській мові відповідає „потенційний
інвестор”, „потенційний виборець”. Чому ж тоді російська назва величини
„потенциальная енергия” в українській літературі з фізики подається як
„потенціальна енергія”, а не „потенційна енергія”? Можна пояснити це
значеннєвими відмінностями термінів у різних стилях. До того ж,
виявляється, що слово „потенціальний” в українській мові «цілком
законне» (?), оскільки набуло вжитку в мовленнєвій практиці від слова
„потенціал” [2, 11], калькованого з англійської – potential.
Рекомендоване у словнику [3, 298 ] слово „потенціяльний” не будемо брати
до уваги у зв’язку з порушенням правил утворення прикметників. Але
вдамося до більш ретельного аналізу.

Хоча слова, що розглядаються, співзвучні, але, на наш погляд, не тотожні
щодо вживання. Яким із них послуговуватися у фаховій мові, залежить від
контексту. Оскільки «потенціал» – характеристика векторних силових
полів, то для відповідних об’єктів з певними ознаками правильно казати
„потенціальне поле”, усталений термін, яким у фізиці позначають
специфічні сили, вживати „потенціальні сили” або „еквіпотенціальна
поверхня” – геометричне місце точок у деякому полі з однаковим значенням
потенціалу. Та все ж не слід обмежуватися аналізом проміжного лексичного
виразу „потенціал” (він є запозиченням), а розглянути, що йому
передувало. А це – слово „потенція” (від латинського „potentia” – сила).
При цьому його значення залишається тим самим. Отже, коли йдеться про
енергію, то доречніше вживати назву „потенційна енергія”, що звучить
м’якіше та мелодійніше, що більш і притаманне українській мові.

Розглянемо ще один приклад. З російської наукової літератури фізичний
термін „безразмерная величина” перейшов в українську як „безрозмірна
величина”. Обговоримо спочатку коректність самого терміна в російській
мові. Слід наголосити: будь-яка фізична величина не може не мати розміру
– кількісного вмісту її в конкретному об’єкті. Отже, термін
„безразмерная физическая величина” – суперечливий. Префікс „без” означає
відсутність розміру там, де він має бути.

 До слова, розробники Державного стандарту України [4, 4] не
припустились подібної помилки і подали для вжитку в тому ж значенні
нормативний термін „безрозмірнісна фізична величина”. Інша структура
слова (походить від „розмірність”) і зовсім інший логічний та зрозумілий
зміст терміна.

Постає закономірне запитання: чому, за умови існування документів з
регламентації діяльності у фізичній науці, при наявності в них
нормативного терміна, в українській літературі з фізики так часто можна
натрапити на зазначене неправильне запозичення? Відповідь проста:
причина – необізнаність видавців щодо чинних в Україні стандартів з
термінології, недостатня популяризація результатів і надбань із
стандартизації та й не дуже велике бажання тих, хто мав би опікуватись
цією справою, критично аналізувати й осмислювати зроблене і те, що
робиться.

2. Багатьох неточностей, недоречностей і навіть помилок у
науково-технічній та навчальній літературі можна було б уникнути при
умові більш якісного перекладу. Це і є другою проблемою становлення
української науково-технічної мови. Правомірно постає запитання: чому
йдеться про перекладання? Адже цим визнається залежність від іншої мови
(чия б вона не була). Проте реальний стан з видавництва фахової
літератури (зокрема фізики) в Україні такий, що процес створення власних
підручників у нас лише розпочався, а їхні автори часто-густо
орієнтуються на відповідні видання колишнього СРСР, де домінувала
російська мова. Отже, визнаємо, що нині існує перехідний період у
становленні української науково-технічної мови (переконані –
тимчасовий), тому питання кваліфікованого перекладу лишається
актуальним.

Звичайно, переклад назв, визначень тощо має відбуватися з дотриманням
усіх норм української мови й бути більш фаховим. На жаль, спостерігаємо
інше. У російській мові дві фізичні величини мають такі називи:
„електрическое напряжение” і „механическое напряжение”. В українській
літературі з фізики маємо такий їх переклад-калькування: „електрична
напруга” і „механічна напруга”. Та якщо переклад першої назви не
викликає сумніву, то для другої – він неправильний, оскільки ця величина
характеризує принципово іншу властивість (не поля, а речовини). Отже, і
називатись вона має по-іншому, а саме – „напруження”. Правильними є і
такі назви: «нормальне напруження», «дотичне напруження» [5, 16].

А зараз приклад зовсім прикрої помилки. Для зручного подання значень
фізичних величин кількість одиниць вимірювання розширюється завдяки
використанню множників, назви яких – кіло, мілі тощо. Розташовують їх
попереду назви одиниці, від якої вони утворюються: кілограм, міліметр. У
російській мові вони називаються „приставками”, і саме така назва частин
слів перейшла в деякі українські видання з фізики. Але в українській
мові ця частина слова мусить називатися „префікс”.

У рамках цієї проблеми доцільно розглянути і питання повернення в
мовленнєвий простір знищених українських термінів та назв з подальшим їх
застосуванням у перекладацькій діяльності. Цій темі присвячена робота
[2, 43 – 235] з практичним додатком до неї у вигляді «словника нового
типу, спрямованого на відродження та впровадження справді української
фізичної термінології». Такі слова, як «називництво» (синонім
«назовництво») – сучасний відповідник – «термінологія» або «летунство» –
сучасне «авіація» – незвичні і на слух сприймаються важко. Для інших
термінів простежується чітка тенденція до активізації вживання у
мовленнєвій практиці. Наприклад, усе частіше можна почути (поки що у
мові дикторів радіо та телебачення) слово „пришвидшення” замість
„прискорення”.

І наостанок. Хтось може не погодитися з обраним нами поділом розглянутих
проблем, закинувши, що вони пов’язані з перекладацькою діяльністю, а їх
розмежування є штучним. Та це – з першого погляду, бо процес
термінотворення

– за ступенем узагальнення не може порівнюватись з будь-чим іншим;

– свідчить про світове визнання мови;

– за певних умов (що і є найголовнішим) може стати знаковим,
відображаючи науковий пріоритет держави.

Висновок можемо зробити один: вирішення проблем, пов’язаних з
функціонуванням української науково-технічної термінології, її
«українізації», є нагальним і необхідним.

Література:

УРЕ. – 2-е вид. – К.,1984. – Т.11. – Кн.1. – 608 с.

Вакуленко М.О. Російсько-український словник фізичної термінології / За
ред. проф. О.В. Вакуленка (додаток: „Російсько-український фізичний
словник”: 6000 термінів). – К.: КНУ імені Тараса Шевченка, 1996. – 236
с.

Козирський В., Шендеровський В.
Українсько-англійсько-німецько-російський словник фізичної лексики. –
К.: Рада, 1996. – 939 с.

ДСТУ 2681-94 Метрологія. Терміни та визначення. – К.: Держстандарт
України, 1994. – 68 с.

ДСТУ 3651.1-97 Метрологія. Одиниці фізичних одиниць. Похідні одиниці
фізичних величин Міжнародної системи одиниць та позасистемні одиниці.
Основні поняття, назви та позначення. – К.: Держстандарт України, 1998.
– 76 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019