.

Проблеми розвитку національної освіти в контексті державотворення (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3640
Скачать документ

Реферат на тему:

Проблеми розвитку національної освіти в контексті державотворення

Стан підготовки науково-педагогічних кадрів середньої ланки освіти та
інтелектуального ресурсу школи

З 1993 р. в Україні приділяється підвищена увага розвитку
науково-дослідницької роботи в середовищі освітян. У центральних фахових
журналах з’явилися публікації концептуального змісту, у яких
розкривається науковий підхід до організації навчально-виховного процесу
та управління освітою. Спонтанне зародження науково-експериментальної
роботи в школах та апробація інноваційних педагогічних технологій нині
регламентується Положенням Міністерства освіти про експериментальний
педагогічний майданчик.

У 1995 р. була сформована концепція Обласного науково-методичного
інституту післядипломної освіти, яка, зокрема, передбачала розробку
заходів щодо підтримки наукової діяльності педагогів-практиків у
навчально-виховному процесі, сприяння виконанню дисертаційних досліджень
співробітниками інституту та педпрацівниками області. Управління освіти
видало ряд наказів, що стосуються розв’язання цієї проблеми, розробило і
опублікувало Положення про експериментальну та науково-дослідницьку
діяльність. За сприяння управління освіти Обласний науково-методичний
інститут післядипломної освіти пройшов ліцензування як ВНЗ ПІ рівня
акредитації. На засіданні фахової ради опоненти висловили зауваження
стосовно недостатнього рівня забезпеченості закладу науковими кадрами.

З огляду на перспективу виконання цього завдання на лекціях курсів ми
ознайомлюємо слухачів з організацією проведення наукової роботи в
освітній галузі, проблемами та перспективами її розвитку, тематикою та
основними напрямами наукових досліджень, з яких можна отримати
консультативну та коригуючу допомогу з боку провідних закладів – АПН,
ВНЗ міста та України. Було також проведене консультування щодо вибору
наукових тем та їх актуальності з обґрунтованим оглядом наукової
літератури.

Закладені в концепції завдання мали на меті реалізацію стратегічного
напряму розвитку освіти регіону – підготовку науковців-педагогів із
середовища освітян-практиків на основі їх соціального захисту, створення
оперативного інформаційного забезпечення науково-методичної та
експериментальної роботи.

Зрозуміло, що такі завдання покладалися насамперед на управлінські
структури та систему післядипломної освіти. На практиці ж розвиток
освітянської науки наштовхнувся на ряд перешкод суб’єктивного та
об’єктивного характеру.

Свого часу на згадану систему були покладені організаційно-інспекторські
функції з відомим ідейно-виховним підґрунтям. У першій частині це було
проведення курсів, у другій – виконання завдань управлінських структур
щодо визначення рівня знань учнів чи атестації педпрацівників.
Науково-методичні аспекти функціонування освіти десятки років залишалися
прерогативою центру. Вони базувалися на наукових дослідженнях, які
нерідко виконувалися науковцями, що виросли зі студентської лави. До
того ж такі дослідження регламентувалися директивним порядком, часто не
апробованим практикою. Неузгодженість, яка сформувалася між теорією і
практикою освіти, існує і донині.

Варто зауважити

Тривале протистояння вузівської науки і середньої освіти на теренах
відомчого порядку привели недолугих інженерів на виробництво так само,
як у школу з університетської лави приходять учителі з недостатньою
професійною підготовкою, а на апробацію до навчально-виховних закладів
надходять підручники, що ігнорують елементарні вимоги дидактики, вікові
особливості учнів чи наступність та інтегрованість навчально-виховного
процесу. Така апробація рівнозначна використанню неапробованих ліків. В
освіті ланкою, яка б здійснювала ефективні зв’язки розвитку теорії і
практики, могли б стати заклади післядипломної освіти.

Нині в нашій країні система школа-ВНЗ-технології-економіка практично не
працює, а наука, покликана об’єднувати функціонально ланки цього
ланцюга, зазнала непоправних втрат, украй недостатньо фінансується,
втратила свій престиж. У середовищі середньої освіти, де навчають основ
наук, учених у десять разів менше ніж, скажімо, у технічних галузях чи
медицині. До речі, те саме співвідношення властиве і для нашої області.
Іншими словами, існує ряд стратегічних проблем державного значення, які
виходять за рамки даної довідки і без розв’язання яких суттєвої
консолідації науки й освіти не буде.

Так, у рекомендаціях до проекту Програми міжнародної співпраці в галузі
освіти, що розробляється підрозділами Міністерства освіти і закладами
АПН України, ми наголошували на необхідності ретельного кваліфікованого
вивчення ефективних зв’язків у системі
школа-ВНЗ-наука-технології-економіка у розвинутих країнах Заходу.

Уже не один рік наша освіта перебуває в стані виживання, але це не
означає, що ми маємо звести її до рівня ремісництва, відкидати прописні
істини умов прогресу, заради якого вона існує. Рано чи пізно розробку
чіткого механізму науково-методичного забезпечення навчального процесу і
проблеми розвитку освітньої науки за участю освітян-практиків доведеться
розв’язувати.

Визначене у вищезгаданій концепції завдання залучення методистів і
вчителів до розробки нового змісту освіти, що неминуче пов’язано з
розвитком ерудиції, інформованості, творчого потенціалу, у кінцевому
підсумку спрямовувалося на ліквідацію зазначеного розриву теорії і
практики.

Такий розрив суб’єктивно виявляється, зокрема, у недостатній увазі до
науковців і, як не парадоксально, в очікуванні нових методичних,
програмних матеріалів, підручників тощо від тих самих науковців згори.
Поряд із цим не завжди обґрунтовано принижується значення десятків
видань, наукових робіт учених і тих самих освітян-практиків, які вдалося
реалізувати на рівні науково-методичної роботи за останні п’ять років.
Саме такі вчителі, методисти стали ядром контингенту пошукувачів –
фахівців, що виконують дисертаційні дослідження без відриву від
навчально-виховного чи управлінського процесу. Слід відзначити, що ще
три роки тому серед практичних педпрацівників області не було жодного
пошукувача. Нині їх двадцять два. На превеликий жаль, у цьому списку
практично не фігурують педпрацівники з районів. Це свідчить про те, що
брак наукової літератури, недоступність фахових журналів, сучасного
інформаційного забезпечення в цілому залишається основним гальмом
розвитку освітньої науки в районах. Обдаровані вчителі сотень шкіл
позбавлені елементарних умов творчого вдосконалення.

Попри всі негаразди, становлення контингенту науковців із середовища
педпрацівників є явищем, яке слід розглядати як природний соціальний
процес, що стратегічно дає змогу вдосконалити систему середньої і вищої
освіти в регіоні. Зауважимо, що подальше налагодження взаємозв’язків між
цими ланками освіти значною мірою може відбуватися саме завдяки таким
фахівцям. На жаль, проблема не розв’язана на державному рівні. Спроби
консолідувати середню й вищу ланки освіти на рівні Міністерства освіти
не дали своїх результатів. Як стало відомо. Інститут змісту і методів
навчання був поділений на підрозділи, що відповідають за середню і вищу
ланки освіти.

З іншого боку, потребує вдосконалення і вища освіта. У ВНЗ, що
відповідають за педагогічну підготовку випускників, мають бути
організовані курси, покликані висвітлювати порівняльний аналіз
педагогічних систем зарубіжжя, інноваційних педагогічних технологій, у
тому числі й вітчизняних.

Педагогіко-науковий дискомфорт

Взагалі важко уявити висококваліфікованого працівника освіти будь-якої
ланки чи рівня, нездатного до інтелектуальної обробки новітньої
інформації фахового, психолого-педагогічного чи соціально-економічного
змісту, до критичного аналізу чи творчого узагальнення, до
аргументування власного, нового погляду на шляхи розв’язання проблем
освіти.

Обдаровані, творчі педагоги, які можуть виробити мотивацію учня до
навчання і дати міцні знання, стають на шлях соціального самовизначення,
офіційного захисту творчих доробок, тобто наукової діяльності. Разом з
тим, у середній ланці освіти до працівників, які виконують дисертаційні
дослідження, ставляться не завжди адекватно. Часто ці люди не знаходять
підтримки ні з боку колег-педагогів, ні з боку адміністрації закладу. Це
призводить до відчутного гальмування наукової роботи, неефективного
використання її результатів на практиці.

Украй недостатнє фінансування середньої школи зумовлює ліквідацію посад
заступників директорів з науково-методичної роботи, внаслідок чого така
робота проводиться спорадично або взагалі не планується. Практика
показує, що наявність компетентного працівника на цій посаді є вихідною
умовою організації та проведення наукової, науково-експериментальної
роботи (це має місце, наприклад, у Хотинській школі-садку). Зауважимо,
що ця проблема знаходить розуміння з боку ряду керівників райво та
директорів шкіл Хотинського, Глибоцького, Новоселицького, Сокирянського,
Путильського районів. Як правило, такі працівники намагаються також
реалізувати завдання вивчення інформатики, придбання комп’ютерної
техніки, налагодження електронного зв’язку.

У цілому ж захист інтелекту в соціальному аспекті в системі освіти
залишається нерозв’язаною проблемою. Зрозуміло, що вироблення ефективних
управлінських рішень у цьому плані повинно спиратися на оперативну й
об’єктивну інформацію. Саме тут привнесення суб’єктивного фактора в
оцінюванні роботи дисертанта пошукувача або творчого педагога взагалі,
відсутність баз даних, що мають загальновизнані критерії оцінювання
актуальності досліджень чи передового досвіду в кожному конкретному
випадку (інколи в довідках зі шкіл науковці взагалі не згадувалися),
виявляє істинне, а не декларативне ставлення до освітньої науки. У цьому
контексті слід зауважити, що відповідні державні вимоги, що привели б у
систему підготовку наукових кадрів освіти, відсутні.

Крім того, бракує ґрунтовних наукових досліджень у галузі
конфліктології, ментології та соціоніки педагогічних колективів, що
стали б однією з умов розробки положень демократизації і вдосконалення
системи освіти, без чого становлення наукового підходу до організації
навчально-виховного процесу взагалі не має вагомих підстав. Часто такий
підхід має формальний характер з відповідною ефективністю.

Прийняті нещодавно на вищому рівні рішення про оплату праці та пенсійне
забезпечення наукових, науково-педагогічних кадрів не розв’язують цієї
проблеми. Недостатнім можна вважати і моральне, і матеріальне
стимулювання педагогів, адже воно спорадичне і регламентується
колективом чи адміністрацією, тобто є суто суб’єктивним за механізмом і
практично не враховує наукової роботи володарів найвищих рангів в
освіті.

Наукова підготовка старшокласників

Наукова робота серед старшокласників широко практикується в ряді
розвинутих країн, зокрема в Японії, Німеччині, Сполучених Штатах
Америки, де взагалі селекція талановитої молоді е одним з найважливіших
державних завдань. Державні програми відбору і система підготовки
обдарованих учнів виведені на рівень обороноздатних розробок. У
відкритому друці такі розробки практично не фігурують. Цікаво, що
середній вік науковців, які реалізували досягнення в галузях
біотехнології, електроніки, космічної техніки тощо, менше 40 років. Так,
група вчених, що блискуче здійснила інформаційне освоєння Марса, має
середній вік менше 30 років.

З названих країн лише у ФРН акцент підготовки науковців із середовища
старшокласників робиться на працівниках університетів, в інших країнах –
переважно на співдружності вчителів, серед яких учені не є рідкістю, на
науковцях потужних фірм, що мають власні науково-експериментальні центри
з дієвими системами інтелектуального кадрового відбору. Тобто такі
системи працюють на технолого-економічний ефект, не замикаючись на
завданнях вступу до ВНЗ. Іншими словами, критерієм ефективності такої
діяльності є економічний ефект науковця, а не рівень освіти. Щодо
останнього, названі країни мають ефективну мережу установ і служб, які
не лише залучають до роботи з-за кордону готових висококласних науковців
разом з їхніми розробками, а й фінансують навчання талановитих учнів,
студентів з інших країн.

Згаданий критерій має бути захищений державою. Під її патронажем
кваліфіковано прогнозується розвиток інфраструктури виробництва, де
держава контролює стратегічні напрями розвитку економіки, передових
технологій.

Деформована практика

Усі ми є свідками деформованої практики процесу вступу до наших ВНЗ,
через який доводиться проходити вступникам, і водночас декларуємо
безкоштовне навчання для обдарованих студентів. Організація наукової
підготовки учнів за лінією БМАН покликана виявляти обдаровану молодь і
створювати можливості для її інтелектуального розвитку. Зрозуміло, ця
система потребує подальшого вдосконалення і випробування часом.
Принаймні вже зараз слід було б розпочати вивчення динаміки успішності
вихованців БМАН. які навчаються у ВНЗ, їхню участь у роботі студентських
наукових товариств тощо. Питання це дуже актуальне, оскільки БМАН
розглядається як одна із баз, що має готувати резерв наукових кадрів.

Цілком очевидно, що членами БМАН, а потім переможцями конкурсів з
відповідними пільгами часто стають діти, які не вибороли належних місць
у предметних олімпіадах. Попри всі умовності проведення подібних
змагань, за інших рівних умов переможцями стають учні, які мають кращу
загальноосвітню підготовку або більшою мірою здатні її отримати,
володіючи інтелектуальними здібностями. Слід зауважити, що ці два
критерії становлять кондицію майбутнього студента, фахівця, ученого.
Напевно, це і є основним питанням, яке має бути проаналізоване. Саме ті
навчальні заклади, які характеризуються налагодженим процесом
загальноосвітньої підготовки з відповідних предметів та постачають
переможців предметних олімпіад, детермінують і успіхи на конкурсах
членів БМАН. Про це свідчить і звуження переліку таких
навчально-виховних закладів у поточному році (з 11 до 8) після посилення
вимог до такої підготовки конкурсантів. Проте не можна не констатувати
факт недосконалості системи відбору учнів до участі в конкурсах, зокрема
впливу на цей процес суб’єктивного фактора, що, безумовно, підриває
авторитет БМАН серед учнів, і в кінцевому підсумку знижує рівень
досягнень наших конкурсантів. У цьому плані заслуговують на увагу
пропозиції з боку деяких заступників директорів шкіл з
науково-методичної роботи та керівників навчальних закладів, що
стосуються вдосконалення системи відбору учнів за рівнем загального
розвитку інтелекту та професійної спрямованості, про що йтиметься нижче.

Ніяк не можна принижувати роль учнівських наукових товариств, що
ефективно функціонують у більшості шкіл нового типу. У ряді академічних
наукових видань та науково-практичних конференцій фігурують не тільки
роботи вчителів, а й десятки публікацій учнів-чернівчан. Вивчивши
матеріали звітності про проведення наукової роботи в школах нового типу,
можна спостерігати відмінність рівня наукової діяльності закладів. У
ряді випадків узагалі відсутня відповідь на конкретно поставлені
запитання, недостатньою є організаційна діяльність у цьому плані.

Кожна із шкіл нового типу має певний досвід відбору обдарованих дітей,
які направляються на поглиблене чи профільне навчання. Однак слід
визнати, і на це нерідко вказують керівники шкіл, що система відбору
обдарованих і талановитих дітей залишається недосконалою.

Висновки

– В останні роки спостерігається становлення процесу наукової роботи
серед педпрацівників. Його активізацію зумовлює суб’єктивний фактор
соціального самовизначення, доступність інформації щодо форм і методів
організації та проведення наукової роботи. Активність цього процесу
детермінована рівнем доступності фахової наукової інформації, рівнем
науково-методичного забезпечення навчально-виховного процесу в закладі.

Керівництво науковою роботою здійснюється переважно кафедрами
університету, що мають досвід співпраці з освітянами. Зв’язок з
провідними ВНЗ та науковими центрами АПН України обмежений матеріальним
фактором.

– Робота управлінських структур, методичних підрозділів освіти міста і
районів області, більшості адміністрацій шкіл щодо сприяння, організації
наукової роботи і соціального захисту дисертантів із середовища
педпрацівників є недостатньою.

– На даному етапі перехід дисертантів-практиків із середньої освіти на
роботу до закладів ІІ – ІV рівнів акредитації розглядаємо як втрату
кадрового потенціалу середньої ланки освіти.

Необхідно визнати стратегічно доцільним поновлення кадрового складу
інституту післядипломної освіти працівниками, потенційно здатними до
виконання науково-методичної роботи, дисертаційних досліджень.

– Потребує цілеспрямованого вивчення ефективність діяльності БМАН у
контексті динаміки академічної успішності, умов та результатів подальшої
наукової роботи студентів – вихованців БМАН.

– Слід визнати недостатньо ефективними зв’язки шкіл нового типу і ВНЗ у
плані формування механізму офіційної підтримки наукової підготовки учнів
шкіл нового типу.

Рекомендації

– Обласному науково-методичному інституту післядипломної освіти
розробити механізм планування наукової роботи в навчально-виховних
закладах та установах освіти області, спрямований на соціальний захист і
підготовку наукових кадрів із середовища практичних педпрацівників.

– Орієнтувати свою діяльність на матеріальну і моральну підтримку
директорів шкіл нового типу та загальноосвітніх шкіл, їхніх заступників,
які цілеспрямовано й ефективно сприяють розвитку творчого, наукового
потенціалу кадрового складу закладу, установи освіти, самі проводять
наукову роботу.

– Під час атестації педагогічних кадрів, формування керівного кадрового
складу мережі установ і закладів освіти, їх фінансування, відзначення
професійного рівня і заслуг, окрім ділових особистісних якостей,
практичного потенціалу, враховувати науковий рівень працівника, його
потенціальні можливості державницького спрямування.

– У діяльності методичних служб освіти широко практикувати питання
організації та проведення наукової роботи, залучаючи до цієї діяльності
педпрацівників, які успішно працюють над дисертаційними дослідженнями.

– Усі структури системи освіти області мають нести відповідальність за
недостатні зусилля в напрямку інформатизації управлінського,
навчально-виховного процесу та науково-методичної діяльності.

– Стосовно розробки об’єктивних критеріїв відбору учнів для навчання та
наукової роботи слід погоджувати на відповідних рівнях зміст вступних
іспитів у плані їх відповідності навчальним планам і програмам, що діють
у навчальних закладах, а до читання лекцій залучати методистів, які
глибоко володіють сучасним програмовим і змістовим матеріалом, мають
відповідний педагогічний досвід і науковий потенціал.

– У передолімпіадні збори із загальноосвітньої підготовки з предметів,
що викладаються висококваліфікованими педагогами, необхідно включати
учасників конкурсів учнівських науково-дослідницьких робіт. Збори
проводити на оплачуваній основі.

– Відповідно до рекомендацій МОН України та на основі положень про
науково-дослідницьку діяльність, що діють у школах нового типу,
працівникам управлінь освіти, інституту, провідних ВНЗ’ міста та шкіл
нового типу створити єдину концепцію самореалізації особистості учня,
яка б враховувала реальну спільну роботу, спрямовану на забезпечення
неперервності процесу роботи з обдарованими і талановитими учнями,
студентами.

– ОІППО за участю управління освіти розробити систему стимулювання
переможців учнівських наукових конкурсів різного рівня незалежно від
БМАН, а також систему матеріального і морального заохочення педагогів,
які проводять індивідуальну роботу з обдарованими учнями і мають добрі
результати. Рекомендувати школам нового типу підтримувати постійний
зв’язок з учнями-вихованцями наукових товариств, які стали студентами.

– Враховуючи досвід інших областей, повернутися до питання надання права
окремим учителям, які систематично розвивають у вихованців навички
наукової роботи, готують переможців олімпіад, подавати рекомендації до
вступу обдарованих учнів до ВНЗ за відповідною спеціальністю на
пільгових умовах.

З метою вивчення досвіду роботи з обдарованими дітьми в розвинутих
країнах слід створити експериментальний педагогічний майданчик на базі
кращих шкіл нового типу, що відповідав би вимогам Положення щодо
матеріального забезпечення. Такий майданчик має працювати за укладеним
договором про фінансування, враховуючи наукову діяльність учасників
договору. Його завданням, зокрема, може стати апробація ефективних
моделей навчання обдарованих дітей, розроблених американськими
спеціалістами М.Карне, П.Кемпом, М.Вільямсом, моделей Гілфорда, Рензуллі
та Блума. Результати таких досліджень та досліджень, проведених
провідними вітчизняними закладами, фахівцями в галузі психології,
педагогіки, медицини, які працюють над проблемами інтелектуального
становлення особистості, у перспективі спрямовані на науково-практичне
обґрунтування створення незалежної служби, що проводитиме
психолого-інтелектуальне тестування та профорієнтацію молоді за
державними та приватними замовленнями відповідно до сучасного
програмно-інформаційного забезпечення. Така робота мала б фінансуватися
державою, адже становлення згаданої служби має об’єктивізувати процес
розв’язання цілої низки нагальних проблем розвитку
науково-технологічного кадрового потенціалу країни.

Національна доктрина розвитку освіти як політична проблема
державотворення

У січні 1999 р. була оприлюднена Постанова загальних зборів Академії
педагогічних наук України, відповідно до якої було прийняте звернення
членів АПН України до Президента України, Верховної Ради та Кабінету
Міністрів України. У зверненні аналізуються соціально-економічні
передумови руйнації вітчизняної освіти і науки, що, власне, добре відомо
громадськості. Як нагальна проблема прозвучали перші два пункти
документа, де висловлюється необхідність сприяння з боку влади:

– створенню тимчасової комісії з представників усіх гілок державної
влади, педагогічної науки і практики, громадськості для проведення
глибокого об’єктивного аналізу стану та перспектив розвитку вітчизняної
освіти;

– організації розробки Національної доктрини розвитку освіти.

З того часу в освітній пресі та науковій літературі хід виконання цих
завдань практично не висвітлювався.

Треба сказати, що чи не вперше пролунав заклик на сполох, звернений до
всіх державних інституцій. Тобто стало підтверджуватися переконання, що
розвиток освіти зумовлюється державною освітньою політикою (системою
інтегрованих дій, а не декларуванням), адже освітня політика поза
інтеграцією з інфраструктурою державотворення приречена на ремісництво.

Освіта з відомчим підходом є окремою галуззю, відірваною від завдань
економічного та соціального розвитку. Цьому сприяє і вироблений
десятиліттями освітянський стереотип, стереотип, зациклений на
стандартному навчально-виховному процесі, про що свідчить відчуження від
науки і відсутність соціально-адаптивної функції освіти, яка в
нормальних країнах покладається на варіативну частину програм, зокрема у
середній освіті та в закладах, що в нас іменуються ВНЗ І – ІІ рівнів
акредитації. Інститути післядипломної освіти, які мали б виконувати роль
інтегруючого фактора між ланками освіти та державними інституціями і
виробництвом, у нас знову повертаються в лоно педагогічної освіти.

Освіта дезінтегрована навіть на рівні Академії наук вищої школи (АН ВШУ)
та Академії педагогічних наук (АПНУ). Перші зосереджуються лише в
наукових дослідженнях, другі – на проблемах навчально-виховного процесу.
Чи можна при цьому говорити про ефективність зв’язків школа-ВНЗ?

Якщо звернутися до спрощеної схеми зв’язків освіти з механізмом
соціально-економічного прогресу, яка має зміст аксіоми, то стає
очевидним, що освіта є вихідним компонентом кожної з ланок ланцюга
згаданого механізму.

Якщо гальмується ефективність хоча б однієї з ланок або стає
ірраціональним зв’язок у ланцюзі прогресу, так само страждає вся
соціально-економічна система держави.

Якщо говорити про Національну доктрину розвитку освіти, то її можна
визначити як систему державних дій, спрямованих на інтеграцію освітніх
рівнів з наукою, технологіями духовного та матеріального виробництва,
виходячи з національного досвіду та інтересів.

Не все так просто…

Якби механізм ефективного здійснення цієї Доктрини був легкою справою,
то це б уже було давно зроблено. Справа в тому, що така Доктрина
життєздатна при ефективному функціонуванні складових політичної системи
держави, спрямованих на розвиток прибуткового капіталістичного
виробництва, яке є єдиним матеріальним замовником розвинутої освіти,
науки і технологій.

Розробка доктрини інтегрального розвитку освіти, науки, технологій,
економіки і фінансової системи вимагає кардинального перегляду
ефективності існуючих взаємозв’язків у кожній з наведених ланок,
насамперед міжвідомчих. На основі порівняльного аналізу власного досвіду
з урахуванням системи зв’язків освіти, науки і виробництва цивілізованих
країн, спираючись на науково обґрунтований прогноз розвитку пріоритетних
для України технологій матеріального виробництва і духовного розвитку,
ліквідувати застарілі відомчі структури, що за конкретними критеріями
показали себе як неефективні або шкідливі в системі державотворення.
Найближчою перспективою повинна стати розробка системи сприяння
становленню нових взаємовідносин у циклі прогресу, що за
соціально-економічною ефективністю відповідають вимогам сьогодення.

Актуальність цього політичного акту безсумнівна. Досить сказати, що в
державі склалася парадоксальна ситуація: середня ланка в ослабленому
складі домагається всіма засобами високої якості знань без серйозної
матеріальної бази; вища ланка “не страждає” від підготовки недолугих
фахівців та суб’єктивного розподілу обдарованих випускників; наука
животіє на залишковому принципі інвестування з продажем за безцінь
інтелектуального продукту офіційними та неофіційними каналами;
Національна академія наук не виконує інтегруючих науку і технології
функцій за напрямами матеріального розвитку та духовного відродження. І
головне, виробництво зазнає гальмування, зокрема податковою фіскальною
системою держави, а фінансова система не виконує свого основного
призначення – кредитування пріоритетних галузей виробництва на
економічно обґрунтованих умовах. Не зайве нагадати, що Федеративна
Республіка Німеччина у повоєнні роки зняла оподаткування з пріоритетних
галузей виробництва та економіки, що дало змогу швидко реалізувати
численні соціальні програми.

Слід зауважити, що тенденції самоорганізації ланок і взаємозв’язків в
освітньо-наукових галузевих напрямках, оновлення змісту їх діяльності
відбуваються практично на всіх рівнях державної інфраструктури, про що
свідчать доступна преса і наукова література, у тому числі й
освітянська. Заслуговують на увагу ряд нових технологій технічної
освіти, інформатизація навчально-виховного та наукового процесу,
впровадження нових принципів інвестування наукових досліджень тощо.
Однак такі процеси потребують кваліфікованого аналізу соціальної
ефективності, усунення формалізму та самореклами, що не під силу
вищезазначеній тимчасовій комісії з представників різних інституцій.
Така комісія мусить співпрацювати з кваліфікованими
аналітико-прогностичними та прогнозуючими центрами, наприклад Інститутом
стратегічних досліджень, філії якого повинні бути в регіонах, адже
повсюдно такий аналіз спорадичний і має суб’єктивний показний зміст,
задовольняючи кланові інтереси. Зазначені філії як
науково-консультаційні служби, що працюють за державним і приватним
замовленнями разом з відповідними регіональними державними органами
управління, ВНЗ, НДІ, фірмами, мають узагальнювати інформацію про
ефективне становлення галузей виробництва, працевлаштування,
обґрунтовувати формування державних замовлень на спеціалістів у регіонах
та Україні.

Моє бачення

Усе те, що спрямовано проти розвитку освіти, науки і культури як
підвалин економічного прогресу, на рівні держави має розглядатися як
злочин (податок на освітню і наукову продукцію та на інвестування освіти
і науки, аморальна маскультура, протистояння розвитку системи
авторського права і розбазарювання інтелектуальної власності, протидія .
становленню механізмів формування оплати праці за об’єктивними
критеріями тощо).

Наріжним елементом Національної доктрини розвитку освіти є становлення
національної школи. Цей процес був би ефективнішим, якби йому не
протистояла ідеологія недавнього минулого, якби він мав не на словах, а
на ділі державну підтримку.

У середній ланці освіти заслуговують на виняткову увагу сучасні
функціональні основи національної школи, науково-методичні аспекти її
діяльності, вагомі практичні розробки в галузі української національної
школи, що сприяють оволодінню найновішими соціальними технологіями
освіти, ринкової економіки та виробничо-господарських відносин. Школа в
принципі готова перейти від “учіння книжного” до
віртуально-комп’ютерного навчання, до входження в інформаційну
цивілізацію, що є основою фахового розвитку та ефективної
соціально-економічної орієнтації. Українська школа здійснює поступовий
перехід від просвітницько-прогресистської парадигми (реформування школи
в 30-х рр., що за своєю суттю була німецькою класичною гімназією початку
XX ст.) до культурно-історичної парадигми, яка ґрунтується на ефективній
взаємодії виховних народних традицій та шкільництва в контексті
національної культури, що входить до культури загальноцивілізаційної. У
стратегічному плані втілення культурно-історичної парадигми має
оберігати пінних нащадків від стереотипні споживацьких комплексів
західного світу і своїх власних до прибутку через соціальний захист
(Японія, ФРН тощо), а не до багатства будь-якою ціною. Як зазначив
В.Кремень, “ситуація у подальшому розвитку школи вбачається у плані
поступового переходу від “безнаціональної” унітарної підготовки школярів
до етнічної, диференційованої”.

Слід відзначити, що впровадження Національної доктрини розвитку освіти є
довготривалим процесом. Неважко передбачити, що її перші варіанти під
час реалізації зазнаватимуть удосконалення, зумовленого позитивними
зрушеннями перехідного періоду в економіці держави, становленні її
законодавчого та правового поля. Але зараз має бути абсолютною істиною
те, що в основі Національної доктрини розвитку освіти повинно бути
закладене її державне інтегрування з ланками механізму
соціально-економічного прогресу.

Освіта стає різноманітнішою і багатоукладною Необхідність проведення
якісних змін в освіті зумовлена сучасним станом освіти та науки України
– сфери, де відсутні глибинні реформи, які часом підмінюються деякими
новаціями більш зовнішньо-ефективного, ніж суттєвого характеру. На мій
погляд, щоб забезпечити перехід до нового типу гуманістично-інноваційної
освіти, відчутне зростання інтелектуального, культурного,
духовно-морального потенціалу суспільства, необхідно розв’язати такі
проблеми:

1. Забезпечення 100 % фінансування освіти, адже, на жаль, нинішній його
стан не відповідає реальним потребам.

2. Розвантаження учня. Слід внести зміни до навчальних планів,
передбачивши зменшення інваріантної і збільшення варіативної частини
(50% на 50 %), а також перейти на блоково-залікову систему викладання
предметів.

Варто переглянути викладання шкільних курсів, на вивчення яких
навчальним планом передбачено 0,5 або 1 год. на тиждень. Відмовитися від
домашніх завдань у початкових класах (більш ефективно використовувати
можливості уроку).

Запроваджувати нові курси з предметів та факультативи тільки за бажанням
учнів.

3. Реформування системи методичної служби. Для забезпечення високого
рівня якості освіти (детальний навчальний план, особистісно орієнтоване
навчання, детально розроблені тести для фахового тестування, атестацій
педпрацівників, тематичної атестації учнів, спостереження за ходом
виконання реформ, постійне підвищення кваліфікації вчителів,
забезпечення методичною літературою шкільних бібліотек, розробка”
методичних рекомендацій) слід залучити кожного вчителя, вихователя,
викладача через систему РМК та шкільних методичних кабінетів.

4. Доступ до різних ступенів освіти: мережа шкіл різних типів, розвинена
система підвезення учнів та студентів до місці, навчання, турбота про
дітей з особливими потребами, соціальна та психологічна робота з
вихованцями, доступність вищої освіти.

5. Розвиток системи неперервної освіти: від дошкільної установи до
одержання середньої та спеціальної освіти, а також організація
післядипломної освіти;

гармонізація: рівновага між різними рівнями освіти, якістю здобутих
знань та потребами суспільства.

Поки що ця проблема у нас розв’язується за допомогою “викрутки”, тобто
відбувається зміна вивісок на навчальних закладах без урахування потреб
суспільства в тих чи інших спеціальностях та без поглиблення змісту
освіти.

6. Державне замовлення на високий рівень інтелекту. Зміст освіти має
визначатися державними стандартами. Це дасть змогу зберегти систему
освіти, задовольнити прогнозовану потребу суспільства у
висококваліфікованих спеціалістах.

7. Статус керівників навчальних закладів. В організації реформування
освіти головну роль відіграють керівники навчальних закладів, методисти.
Вони здійснюють державну політику, тому мають отримати статус державного
службовця.

8. Економічна самостійність навчальних закладів. Потрібно визначити
правила економічної, господарської діяльності навчальних закладів. Те,
що заробляють викладач, учень, студент, навчальний заклад, має
залишатися для потреб школи, училища, ВНЗ, ці кошти не повинні
оподатковуватися. 

Доцільно створити в кожному районі фонд розвитку освіти (1 – 3 % від
прибутку юридичних осіб), який поповнювався б внесками на розвиток
освіти, спонсорськими надходженнями, гуманітарною та технічною
допомогою.

Потрібно вирішити питання реформування районних відділів освіти, тобто
відійти від системи адміністративно-контролюючих функцій, надавати
більшого значення методичній роботі.

9. Диференціація навчання. Це принцип адаптованості до розумових і
фізичних здібностей дітей, їхніх індивідуальних особливостей, створення
умов для безпосереднього просування учня чи студента в освіті. Але для
цього потрібно, щоб у кожному населеному пункті функціонували дитяча
дошкільна установа, початкова школа. Для задоволення запитів учнів
старшого віку слід розвивати мережу навчальних закладів різних типів.

10. Модернізація післядипломної освіти. Головною метою реформування
післядипломної освіти є впорядкування системи в цілому, передусім
нормативно-правової бази та методичного забезпечення.

Багатоаспектність функцій і завдань, що реалізуються навчальними
закладами післядипломної освіти, визначають необхідність отримання
професійної підготовки та її постійного оновлення відповідно до потреб
економічного та соціального розвитку України.

Виникнення нових професій, зумовлене становленням і розвитком ринкових
економічних відносин в Україні, вимагає від інституцій післядипломної
освіти розв’язання таких проблем:

– визначення професійного післядипломного навчання як обов’язкової
складової частини професійного росту громадян та розвиток гарантованих
державою умов для такого навчання;

– розробка необхідної нормативно-правової бази;

– формування змісту професійного навчання й організація навчального
процесу відповідно до потреб економічного та соціального розвитку держав
і на основі впровадження сучасних наукових досліджень широкого
використання вітчизняного та зарубіжного досвіду у сфері післядипломної
освіти.

Зміст післядипломної освіти регламентується освітньо-професійними
(професійними) програмами, навчальними програмами дисциплін, навчальними
(навчально-тематичними) планами, актами чинного законодавства та іншими
нормативними документами органів державного управління освітою.

Зміст післядипломної освіти, яка завершується державною атестацією та
присвоєнням кваліфікації відповідного рівня, визначається стандартами
підготовки фахівців того самого освітньо-кваліфікаційного рівня.

Навчальне навантаження кафедр, які ведуть освітню діяльність з
підвищення кваліфікації, може плануватися на 25 % нижче, ніж у вищих
навчальних закладах, які готують фахівців відповідного профілю.

Терміни, періодичність навчання в системі післядипломної освіти
встановлюються закладами згідно з відповідними нормативними документами
та державними стандартами освіти за погодженням із замовником залежно
від форми навчання, а також порядку і періодичності атестації фахівців.

Обсяг навчального часу, необхідного для перепідготовки фахівців,
визначається на підставі державного стандарту за відповідною
спеціальністю з урахуванням раніше здобутого рівня освіти.

Особливу увагу слід приділяти переходу до модульної, варіативної
побудови навчальних курсів, розробці й використанню форм та методів
розвивального навчання. При цьому необхідно широко використовувати
можливості різних засобів навчання і контролю, самооцінювання, тестові
системи, технології, інформаційні бази даних, найновіші наукові та
літературні джерела, публікації і розробки.

Противників реформи освіти завжди було достатньо, і це цілком природно.
Якби така ситуація не виникала, тоді б реформа просто не була б
реформою. Незважаючи на всі негативи, освіта твердо рухається вперед,
хоча і важко. Вона стає все більш різноманітною, багатоукладною.

Відбуваються потужні позитивні зміни в системі матеріального і духовного
виробництва, структурі політичних відносин, побуті й культурі.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019