.

Проблема мовної освіти в пострадянському просторі (на прикладі України, Словаччини, Білорусі та Литви) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2099
Скачать документ

Реферат на тему:

Проблема мовної освіти в пострадянському просторі (на прикладі України,
Словаччини, Білорусі та Литви)

Освіта має надзвичайно важливе значення у питаннях виховання культури і
духовності учнів та є важливим фактором соціального прогресу. Сьогодні
особливо актуальним є виховання громадянина України, який би відстоював
у майбутньому інтереси свого народу, своєї Батьківщини, у якого були б
сформовані рідномовні обов’язки перед ними, який би розумів цінність
скарбів української мови в системі загальнолюдських надбань. Кожний
громадянин України, незалежно від національності, має навчитись любити і
поважати народ, серед якого він живе, дотримуватись його звичаїв, дбати
про покращення рівня освіти, культури і знати державну мову. Ознакою
освіченості та інтелігентності є досконале володіння літературною мовою,
високою культурою спілкування на різних рівнях та у багатьох сферах,
зокрема в науковій, офіційно-діловій, навчальній, виробничо-професійній.
Тому в навчально-виховному процесі надзвичайно важливою є мовна освіта.
Відомі вчені (К.Ушинський, О. Потебня, Б.Грінченко та інші) у своїх
працях ґрунтовно доводили, що нормальний розвиток культури народу може
відбуватися лише на основі національної мови. Основною метою навчання
рідної мови є формування національно свідомої, духовно багатої мовної
особистості, яка володіє вміннями і навичками вільно користуватися
засобами рідної мови [3]. За словами К.Ушинського, у мові
одухотворюється весь народ і вся його батьківщина… У скарбницю рідного
слова складає одне покоління за іншим плоди глибоких сердечних рухів,
плоди історичних подій, вірування, погляди, сліди пережитого горя і
прожитої радості – словом, весь слід свого духовного життя народ
бережливо зберігає в народному слові [1, 131].

17 – 26 лютого 2006 року в рамках програми Європейської Комісії «Молодь»
у м. Києві проходив Міжнародний молодіжний проект «Культура
повсякденного життя». Організатором проекту виступала Федерація
молодіжних програм «Соціальна ініціатива молоді» разом із партнерами із
Словаччини, Білорусі та Литви. Головна мета проекту – привернення уваги
громадськості до культури повсякденного життя та особистісного внеску
кожного громадянина в культурний розвиток громади та суспільства
загалом.

Оскільки мова є одним з найважливіших аспектів культури повсякдення, в
межах проекту та в рамках підготовки до Міжнародного конгресу
«Українська освіта у світовому просторі», що проходитиме у жовтні 2006
року, співробітники відділу мови НДІ українознавства провели моніторинг,
що стосувався мовної освіти сучасної Литви, Словаччини, Білорусі та
України. Для дослідження зазначеного питання були розроблені анкети
англійською та українською мовами (додаток 1, 2). Серед запропонованих –
питання про час, який відводиться на вивчення національної мови,
можливість вибору мови навчання, вивчення іноземних мов у середніх
навчальних закладах, обов’язковість іспиту з державної мови при вступі
до ВНЗ, вплив на розвиток мовної освіти ЗМІ, культури, державної
політики, а також про можливості вивчення української мови в країнах
проживання реципієнтів.

За результатами опитування, у Литві національну мову вивчають 11 (12)
років, у Словаччині – 4 роки. При опитуванні громадян Білорусі виникли
певні труднощі: хоча питання стосувалося національної, а не державної
мови, не всі реципієнти змогли визначити, яка саме мова – російська чи
білоруська – є національною, тому відповіді були неоднозначними.
Можливість вибору мови навчання є у школах для національних меншин у
Словаччині та Литві. У Білорусі така можливість відсутня, більше того, у
Гродно, за свідченням жителів цього міста, немає жодної школи з
білоруською мовою навчання. Цікавим є погляд українських реципієнтів
щодо можливості вибору мови навчання. Більшість з них вважає, що така
нагода в Україні існує – можна обирати українську або російську мову
навчання, але це більшою мірою залежить від учителя, а не від школи. З
огляду на спільне історичне минуле країн, громадяни яких брали участь в
опитуванні, цікавим є також запитання про вивчення іноземних мов у
середніх навчальних закладах освіти. Більшість реципієнтів іноземною
визначають англійську та французьку мови. І лише 6 з усіх опитаних (2
литовці, 2 білоруси, 2 українці) назвали російську мову. У Словаччині
найпоширенішими іноземними мовами, що вивчаються у школах, є вже згадані
англійська та французька, залежно від школи опановуються також і інші
мови, але жоден з реципієнтів не згадав про російську мову. Іспит з
національної мови при вступі до вищого навчального закладу освіти є
обов’язковим у Литві та в Україні. У Словаччині – при вступі не до всіх
навчальних закладів. У Білорусі більшість абітурієнтів, вступаючи до
ВНЗ, складають іспит з російської мови, хоча там існує можливість вибору
між російською і білоруською мовами. Вибір молоді пов’язаний, очевидно,
з тим, що російську мову у білоруських школах вивчають довше і
ґрунтовніше.

Важливе значення у мовній освіті відводиться також і заходам підтримки
національної мови. Тому до моніторингу з питань освіти у мовній галузі
було включено і цю проблему. За свідченням реципієнтів, у Литві
проводяться Національні диктанти, коли кожен зацікавлений може
перевірити рівень своїх знань, лише увімкнувши радіо. Вживання
литовської мови контролюється органами державної влади. У Словаччині
проводяться мовні конкурси, там існують спеціальні фонди для підтримки
словацької мови, але, як констатують опитані громадяни цієї держави, не
всі про це знають. Ситуація у Білорусі відрізняється: опитані мешканці
цієї країни констатують відсутність заходів підтримки білоруської мови.
Намагаючись згадати хоча б один з них, реципієнт навів приклад напису на
одному з магазинів: «Продовольственный магазин «Журавынка». Зате у
Білорусі проводиться захід під назвою «Единый час». Це обов’язкова для
усіх учасників навчального процесу година ідеології Республіки Білорусь,
патріотичне виховання, до якого, на жаль, не зараховують збереження та
розвиток національної мови.

Розуміння українськими реципієнтами питання заходів підтримки
національної мови дещо відрізняється. До них вони відносять: культурні
вечори вивчення української літератури та українських пісень, традицій,
дні української культури, олімпіади з української мови, вечори
української поезії, години рідної мови у школах, проведення мовних
конференцій та діяльність спеціалізованих інститутів.

Що ж найбільше впливає на розвиток мовної освіти? Значна кількість
опитаних з усіх країн визначила найбільшим фактором впливу на розвиток
мовної освіти телебачення. Опитані громадяни Словаччини та Литви
вагомого значення у питаннях мовної освіти надають ЗМІ та культурі. Для
Білорусі визначальним чинником мовної освіти є державна політика (за
свідченням опитаних, майже усі білоруські засоби масової інформації є
державними).

Питання мовної освіти національних меншин є не менш важливим з погляду
вивчення української мови на території інших країн. За результатами
опитування, можливість вивчення української мови є у Словаччині (в
українських школах та на спеціальних курсах) та у Литві (на спеціальних
курсах). Реципієнти з Білорусі вважають, що, напевне, українську мову
можна вивчити в Білорусі на спеціальних курсах, але достовірної
інформації про таку можливість вони не мають. В Україні відповідно до
Національної доктрини розвитку освіти право національних меншин на
задоволення освітніх потреб рідною мовою, збереження та розвиток
етнокультури, її підтримку та захист забезпечується державою. У
навчальних закладах, де навчання ведеться мовами національних меншин,
створюються умови для належного опанування державної мови. Вивчення ж
української мови закордонним українством поки що є проблемою. І хоча,
маємо ухвалений 4 березня 2004 року Верховною Радою України Закон “Про
правовий статус закордонних українців”, у преамбулі якого сказано, що
“відповідно до статті 12 Конституції України держава дбає про
задоволення… мовних потреб українців, які проживають за її межами”
[2], на превеликий жаль, сьогодні Українська держава не те що фінансово
не допомагає українознавчим освітнім центрам, які працюють здебільшого
на пожертви громадян, а й узагалі мало знає про їх діяльність. Як
приклад, функціонування Першої української школи у Тбілісі (Грузія)
підтримується чомусь не Україною і не самою Грузією, а Канадою… Саме
тому належить ще багато попрацювати над поширенням знань про значення
української мови для населення України як на її території, так і за її
межами. Тут неможливо обійтися без досвіду, який є в інших країнах, де
створено спеціальні структури, що пропагують і поширюють знання про
українську мову (українські школи в Словаччині, кафедри української мови
та українознавства у Вільнюському університеті в Литві).

Отримані результати проведеного опитування щодо мовної освіти у деяких
країнах пострадянського простору (а саме: в Україні, Словаччині,
Білорусі та Литві), дозволяють зробити висновки, що питання мовної
освіти є актуальним (щоправда, не однаковою мірою: менш актуальним воно
є у Литві та у Словаччині, ніж в Україні та Білорусі, де все ще існує
проблема поширеного функціонування російської мови) і одним з
найважливіших серед проблем освіти взагалі. Щодо означеної проблеми в
Українській державі, мовним питанням присвячено окремий розділ у
Національній доктрині розвитку освіти України, де, зокрема, сказано: “У
державі створюється система безперервної мовної освіти, що забезпечує
обов’язкове оволодіння громадянами України державною мовою, можливість
опановувати рідну (національну) і практично володіти хоча б однією
іноземною мовою. Освіта сприяє розвитку високої мовної культури
громадян, вихованню поваги до державної мови та мов національних меншин
України, толерантності у ставленні до носіїв різних мов і культур” [4].
Проте аналіз деяких аспектів мовної освіти сусідніх держав звертає увагу
на питання мовної освіти України, які потребують доопрацювання. Перш за
все – це питання, що стосуються заходів підтримки української мови. Вони
мають бути розширені і загальновідомі. Досвід фондів підтримки рідної
мови, проведення радіодиктантів, контролювання знань та вживання
державної мови не лише на випускних іспитах і при вступі до вищого
навчального закладу, а й при влаштуванні на роботу та виконанні
службових обов’язків, є надзвичайно цінним для Української держави.
Оскільки, на думку більшості реципієнтів, найсуттєвішим фактором впливу
на мовну освіту є ЗМІ, зокрема телебачення, заходами підтримки
національної мови можуть бути також і освітні науково-популярні
програми, присвячені мовним питанням. Вивчення мови (як і культури,
історії, традицій тощо) українцями, що мешкають поза межами своєї
Батьківщини, має бути чітко сплановано і координовано Українською
державою. Питання мовної освіти в Україні є надзвичайно актуальним і
потребує не лише глибокого вивчення, а й, що найголовніше, – вирішення.

Література:

История педагогики / Под ред. М.П. Шабаевой. – М., 1961.

Закон України про правовий статус закордонних українців. – К., 2004.

Науменко Г.Г. Окремі роздуми стосовно статусу української мови //
HYPERLINK
“http://www.vox.com.ua/data/publ/2006/03/13/okremi-rozdumy-stosovno-stat
usu-ukrainskoi-movy.html”
http://www.vox.com.ua/data/publ/2006/03/13/okremi-rozdumy-stosovno-statu
su-ukrainskoi-movy.html

Указ Президента України «Про Національну доктрину розвитку освіти»:
Затв. 17 квітня 2002 року N 347/2002 // HYPERLINK
“http://www.mon.gov.ua/laws/Ukaz_Pr_347.doc”
http://www.mon.gov.ua/laws/Ukaz_Pr_347.doc

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019