.

Проблема генези українського народу в українській освіті ХХІ століття (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2919
Скачать документ

Реферат

на тему:

Проблема генези українського народу в українській освіті ХХІ століття

Кризовий стан української освіти, особливо в галузі українознавства,
викликає неспокій, він помітний навіть неозброєним оком. На думку
П.Кононенка, доктора філологічних наук, академіка, професора, лауреата
Міжнародної премії ім. Й.Г. Гердера, директора НДІУ МОН України, ця
криза проявляється у тому, що не лише учні, а й учителі не володіють
технікою, методологією, не забезпечені підручниками, і саме тому освіта
стала об’єктом ринкової кон’юнктури. Причинами цих явищ Міністр освіти і
науки України С.Ніколаєнко називає «недостатнє фінансування,
матеріально-технічне й інформаційне забезпечення виховних і навчальних
закладів; несприятливу демографічну ситуацію; брак підручників і
належного кадрового забезпечення» [5, 2]. Проте він вважає, що
«безпідставно шукати причини кризових явищ лише у зовнішніх обставинах.
Наявні елементи низького професіоналізму та формалізму у вихованні та
навчанні» [5, 2]. Завданням української освіти С.Ніколаєнко вважає
виховання гідних громадян своєї країни, які усвідомлюють свою етнічну
унікальність, люблять свою землю, мову і культуру. На думку П.Кононенка,
«покликання школи – формування людей-громадян демократичного
суспільства». Адже «освіта набуває універсально важливої ролі, є мірою
національного суверенітету та безпеки країни» [5, 7].

Важливим компонентом патріотичного виховання може стати вивчення та
дослідження проблеми генези українського народу. Чому нас так цікавить
ця проблема? П.Кононенко наголошує: «Розкриття українського етногенезу –
це шлях до пізнання кожним свого органічного зв’язку з рідним народом,
його природою, історією, мовою, культурою… а тим самим з… вселюдством,
космосом… Це – найефективніший шлях до самопізнання та самореалізації,
отже – до щастя» [4, 87].

Що ж ми розуміємо під поняттям «етногенез»? Саме слово походить від
грецьких слів ethnos (народ) і genesis (походження, народження,
виникнення, джерело), дослівно поняття означає «походження народу».
Вперше у науковий обіг цей термін увів ще у 20-і роки XX ст. відомий
радянський мовознавець М. Я. Мар.

Залежно від тлумачення етносів як соціальних, біологічних чи
соціально-біологічних міжпоколінних людських спільнот, у сучасній
етнології розрізняють соціально-історичну, біосоціальну і
соціально-біологічну концепції етногенезу.

Соціально-історична концепція випливає із соціальної теорії етносів. У
радянській історіографії утворилося три підходи у її трактовці. Перший,
обґрунтований С.Токарєвим, кваліфікував етногенез як безперервний
процес. Другий – розділяє загальний процес розвитку етносу на момент
(фазу) його зародження та фазу його історії, тобто етногенез трактується
лише як початковий момент зародження етносу – складання ядра і
формування його специфічного обличчя. Третій – визнає лише етнічну
історію, не виділяючи у ній фаз, у тому числі й початкової
(етногенетичної). Радянські історики дотримувалися другого підходу, який
і нині вважається найбільш прийнятним. Ю.Бромлей розумів етногенез як
виникнення кожної етнічної спільноти, а В.Алексеєв – як сукупність
історичних явищ і процесів, які мають місце в ході формування того чи
іншого народу і призводять до кінцевого складання етнічного обличчя.

Біосоціальна концепція. Її творцем був визначний вчений Л.Гумільов, який
вважав, що етногенез – це процес проходження суперетносом усіх стадій
(фаз) свого розвитку, що відбуваються з моменту виникнення етнічної
системи, у результаті пасіонарного поштовху, до їх переходу в статичний
стан чи зникнення. На основі історичних матеріалів автор концепції
доводив, що всі процеси етногенезу, протяжність кожного з яких
коливається в межах 1200 – 1500 років, розгортаються через зміну фаз.
Кожну зміну фаз він пов’язував зі зміною рівня пасіонарної напруги.

Соціально-біологічна концепція ґрунтується на поєднанні
соціально-історичних та біологічних (популяційних) чинників.
Прихильником її виступає сучасний учений-етнолог М.Тиводар. Він визначає
етногенез як «сукупність історичних (соціально-культурних і біологічних)
процесів, що проявляються при функціонуванні етносів від початків
виникнення, на основі раніше існуючих компонентів, до складання обличчя
етнічних спільнот та їх зникнення» [6, 80]. Наведене визначення трактує
етногенез як нерозривний соціально-біологічний процес.

На нашу думку, найбільш суголосною для висвітлення проблеми походження
українського народу є концепція трактування етногенезу як початкового
моменту зародження етносу – складання ядра і формування його
специфічного обличчя.

Л.Залізняк у праці «Походження українського народу» виокремлює чотири
концепції етногенезу, створених іншими дослідниками:
арійсько-трипільську, ранньослов’янську, києво-руську і
пізньосередньовічну [2, 3].

:ові утворюється єдина дніпро-дністровська етномовна група
східнослов’янських племен, яка почала усвідомлювати себе як особливу
етнокультурну окремість. Від кінця ІХ ст. ця етнічна єдність розвивалася
у складі Києво-Руської держави [1, 83–85].

Адепти києво-руської концепції (В.Балушок, С.Конча) стверджують, що
процес становлення українського етносу відбувався в часи Київської Русі
(882 – 1132 роки), а остаточно закінчився після її розпаду – в середині
XII ст. В.Балушок основним індикатором появи етносу вважає етнічну
самосвідомість, яка сформувалась у період Київської Русі і спричинила
появу відповідного етноніма. Таким чином, етнос, який виникає на землях
Південної Русі в кінці ХІІ – на початку ХІІІ ст., є саме українським
[8]. С.Конча подає орієнтовану на хронологічний аспект схему етногенезу
[9]:

І. Передісторія українців: 1) слов’янська спільнота – до ІV–V ст. н.е.,
2) велике розселення слов’ян – V–VІІ ст., внаслідок якого відбувається
дезінтеграція слов’янської етномовної єдності.

ІІ. Початок етногенезу українців: 1) припинення процесу міграцій і
консолідація слов’янських груп у рамках співплемінностей (племен) – VІІІ
– Х ст., 2) розмивання племінних кордонів в епоху відносної єдності Русі
– кінець Х – початок ХІІ ст., фіксація деяких мовних явищ, що можуть
бути трактовані як українські, 3) концентрація основної маси населення
Південної Русі в межах Галицько-Волинських земель у зв’язку з тиском з
боку кочовиків – ХІІ–ХІІІ ст.

ІІІ. Завершення етногенезу: 1) оформлення специфічних особливостей
української мови – XIV – початок XVI ст., 2) зворотна колонізація
Наддніпрянщини і лісостепової смуги – оформлення важливих етнографічних
особливостей і завершення формування українського етносу в межах його
основної етнічної території – XV – XVI ст.

Прибічники четвертої концепції (П.Толочко, М.Котляр) твердять, що свій
історичний шлях українці почали лише після розпаду давньоруської
народності у XIV – XV ст.

Вивчаючи етногенез народу, досліджуючи його генетичне коріння у товщі
тисячоліть, ми будуємо міцне підґрунтя для становлення українця як
громадянина сучасної європейської держави. Як зазначає кандидат
історичних наук Ю.Фігурний, «кожен народ, який претендує на провідне
місце в цивілізаційному історичному процесі, хоче, щоб його
інтелектуальна еліта дослідила свої витоки і створила власну родовідну
книгу – етногенез нації. Це і є одним із наріжних каменів надійного
підмурівка потужної політичної нації й держави» [7, 346].

Займаючись дослідженням українського етносу як одного з важливих
концентрів українознавства, треба наголосити, що ця проблема має
багатовимірний характер. П.Кононенко наголошує: «…Різні етапи генезису
українського етносу – це етапи не тільки з’єднання в національну
цілісність, а й диференційні процеси: і в самому етносі (в плані
формування духовно-інтелектуальних, соціо-психічних типів, груп та
особистостей), і між етносами в процесі їхньої взаємодії. При цьому і
єднальний, і диференціюючий процеси дуже складні, оскільки зачіпають
сфери і біофізичні (природний генотип людини), й духовні, адже в ході
схрещення людей і рас відбувається багатоаспектна взаємодія на рівні як
фізичних, так і соціальних та культурно-релігійних структур, точиться
боротьба формованих тисячоліттями якостей і рис, наслідком якої стає
перемога одних первнів й асиміляція інших, або гармонізація частин, або
повне відчуження їх» [3, 87].

Проблема штучного «конструювання» історії у рамках освітнього процесу
стає все більш помітною. Відповідальність вченого перед суспільством –
це не лише декларативний постулат, але й моральний імператив. Рівень
викладання історії повинен відповідати багатьом вимогам, найперша з яких
– об’єктивність. У змісті гуманітарних наук має реалізовуватися завдання
раціонального поєднання фактологічного та інтерпретаційного матеріалів,
а популяризаторські теорії не повинні виходити за межі здорового глузду.
Синтезований характер викладання історії передбачає найширше
використання універсальних українознавчих концепцій як найбільш
відповідних гуманістичному виміру освіти.

Недаремно вчені-українознавці Петро і Тарас Кононенки наголошують:
«…Кожне покоління на питання: коли виник український етнос, яким був і є
його зв’язок з нацією, державою та вселюдством; що він вносить у
загальноосвітній розвиток цивілізації і культури – повинне знайти свою
відповідь. Без цього ми не будемо господарями своєї долі» [4, 3].

На жаль, ще багато питань цієї галузі лишаються відкритими. Молоде
покоління українознавців має дати відповіді на них. Нині проводиться ряд
цікавих досліджень, результати яких незабаром будуть представлені
широкій науковій громадськості.

Література

Баран В.Д. Етногенез українського народу// Україна-Етнос.
Науково-понятійно-термінологічний словник-довідник з етнологічних та
дотичних до них проблем українознавства. – К., 2006.

Залізняк Л.Л. Походження українського народу. – К., 1996.

Кононенко П.П. Українознавство. – К., 1996. – 384 с.

Кононенко П.П., Кононенко Т.П. Український етнос: генеза і перспективи.
Історичний нарис. – Обухів, 2003. – 519 с.

Освіта. – № 40 (5224).– 11–18 жовтня 2006 р.

Тиводар М. П. Етнологія. – Ужгород, 1998. – 580 c.

Фігурний Ю. С. Український етнос як один із важливих концентрів
українознавства: Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту
українознавства – К., 2003. – Т. І.

HYPERLINK “http://uaznavstvo.univ.kiev.ua/ua/conf/balushok.html”
http://uaznavstvo.univ.kiev.ua/ua/conf/balushok.html

HYPERLINK “http://uaznavstvo.univ.kiev.ua/ua/conf/koncha.html”
http://uaznavstvo.univ.kiev.ua/ua/conf/koncha.html

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020