.

Про Українські імена Цвітень і Березень (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 1169
Скачать документ

Реферат на тему:

Про Українські імена Цвітень і Березень

Цвітень і Апріль.

З місяців теплого періоду року був би ще місяць перший по Марцеві до
пояснення. Найпопулярнішим його іменем на Україні є Цвітень. На Гуцулії
кажуть Березень.

Форма Квітень виглядає полонізмом. Bправді говориться по-українськи
квітка, квітня (collectiv), але загально не говориться квіт тільки цвіт,
а коли говорить нарід цвісти, а не квісти (польське kwitn??), то
послідовно повинно бути цвітень, а не квітень. (Дослідники відзначають
появу назви “квітень” ще у книжників XVI ст.. Вона почала дуже вживатися
літературними чинниками лиш у ХХ ст.)

В Авестийськім календарі місяць Цвітень мав ім’я Artavahi?ta цебто:
Могутній (Бог) і найласкавіший (benignissimus), бо через обнову природи
після Зими, радує серце чоловіка. Був другий подібний вислів Іранський:
Ame?a-Spenta, цебто: Безсмертний-Добродійний, Безсмертний-Спасаючий. Це
ідеальний божий архангел. Відміною тої назви було „Dahma Afrin” (Dahman
Afriti), це значить: Благословення Боже, — геній.

В цьому Іранському вислові можна би догадуватися походження календарного
імени Aprilis, — Апріль, яке досі ніхто не пояснив влучно. По словниках
пояснюють ім’я Апріль від Латинського слова apricus (adjectiv), та це
слово значить — до сонця положений, той (те) що лежить проти сонця і
вигрівається. Те саме: арrісоr — лежу (вигріваюся до сонця).

Шукання розв’язки походження цього імени в Іранщині, то не пересада з
моєї сторони. О. Шрадер пробує теж пояснити це ім’я з Санскриту (гл.
Reallex), але пояснює невдатно. На його думку походить це ім’я від
paurva (— первий), цебто перший (після Марця).

Та в Староіранщнні є слово apaurva (adjectiv), яке краще покривалося б з
іменем Апріль, але воно значить той, що позаду (перший в противнім
ряді), — попередній, — молодший (арага-zata ).

Я зі своїх особистих помічень відзначаю, що між Українським селянством
вживають часом імени Апріль і то між цілком неграмотними людьми; хоч це
може бути за впливом церковно-слов’янського календаря.

Березіль і Береза.

Що до імени „Березіль“, коли Український нарід вживає його, нав’язуючи
до власного Весняного розвитку Беріз, то, мабуть, робить це задля
містики, якою окружена Береза.

Береза символом покривдження. Це дерево є в Українського народу символом
покривдження, (особливо, — самітної, або покиненої дівчини), бо над
Березою неначе знущаються люди, обтинаючи її Весняне зелене віття, або
окалічуючи білу кору задля солодкого соку, який з пораненого дерева
стікає, через що воно нидіє, спливаючи кров’ю.

Народна пісня для приміру:

Ой у Поли Береза стояла

Під Березов Дівчина стояла

Чом Береза Біла не зелена

Чом Береза Біла не зелена

Як я маю зеленою бути

Підо мною стояли рекрути

Підо мною стояли гусари

Шабельками гілля обтинали

(з Межигориць, біля Галича).

Береза мотивом еротичним. Береза є мотивом еротичних народних пісень і
має долю в Дівоцьких обрядах.

Обряд Вільхи. В Дівоцькім обряді „Вільхи“ в часі Зелених Свят ходять
Дівчата від хати до хати, співаючи містичну пісню про „Вільху“, — а
носять зі собою галузку не Вільхи, а Берізки (про цей обряд в Поручені
біля Бережан подали вістку о. Мих. Мосора і п. Богдан Лепкий).

Дівоцьке Кумування. Що Український нарід придає Березі таємне значіння і
вірить в її магічну силу та її добротворний містичний вплив на долю
жіноцтва, свідчить ще ось що: В р. 1636 посилало дев’ятнадцять
православних священиків з Нижнього Новгорода збірне письмо до
московського патріярха Йосифа, з проханням авторитетного заказу ріжних
поганських обрядів і звичаїв, які в їх сторонах остали і вперто
поширюються.

Між іншими вказували вони на такий обряд: Сьомого четверга по Великодні
збіраються жінки й дівчата під деревами, під Березами, приносять там
пироги, кашу й яєчницю і, зробивши до Беріз поклін, зачинають хороводом
довкола Беріз співати („діяволські пісні“), плескати в руки і на всякий
лад шаліти. Відтак сідають й поїдають позношувані приноси, а споживши
їх, встають, беруться парами за руки, й прийшовши до Берези, плетуть
звисаючі галузки в вінки-обручики, цілуються крізь ті вінки, називають
себе по тих розцілунках Кумами, й розходяться.

Але на Зелені Свята знову збираються під Березами, співають пісні,
плещуть в руки, і поживившися як перше, приносами, цілуються знову через
Берізкові обручки: відтак обломлюють ті Берізкові обручки, що їх
сплітали, плетуть собі з них вінці на голови й з вінками на головах
ідуть на воду. (Гл. про це письмо в ,,Чтенія с Импер. Обществ Исторіи и
Древностей Россійских“ 1902, ІІ изд.)

Очевидно є в цім Староукраїнськім обряді женихальна містика й магіка з
давнім реліґійним підкладом.

Ідейно сходиться зі згаданим обрядом і обряд „Вільха“, який так чудово
описав і правдиво відчув Богдан Лепкий (гл. „Діло“ з Мая 1931 р.).

Коли полуреліґійне шанування Берези так здавна, ще десь з
передісторичних, або й первісних часів, вкорінилося між Українським
народом і досі триває, то сміло можна припустити, що ім’я місяця
Березіль та Березень, зв’язане також з тим шануванням.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020