Реферат
не тему:
Придністровська молдавська республіка
Вступ
Багато століть існує українська нація. Як і всі народи на землі, ми
маємо свою релігію, свої звичаї, мову, культуру. А як же щодо українців,
які живуть не в Україні, невже вони забули, де їх коріння? Я точно знаю,
що ні! Деякі з них поїхали на іншу землю у пошуках кращої долі, а деяких
просто змушували обставини. Але вони і там залишаються українцями і не
забувають звідки вони родом. Тоді постає питання, а чи не хочуть вони
повернутися в Україну? На жаль, багато з них не мають можливості або й
не хочуть цього робити.
Такими є українці Придністров’я. Протягом багатьох років ми вивчали
історію української діаспори цього регіону. Ми знаємо, що раніше Україна
не цікавилася Придністров’ям, але у наші часи починають встановлюватися
зв’язки з цими людьми. І наша школа не залишилася осторонь. У березні
2001 року спеціалізована школа № 323 була прийнята в асоціацію шкіл
ЮНЕСКО. Між директором однієї з шкіл Придністров’я (а саме села
Катеринівка) і директором нашої школи був підписаний договір про
співпрацю. Діти нашого класу переписуються з дітьми із Придністров’я,
які приїжджали до нас, а ми збираємося до них. Наш класний керівник
Ольга Василівна їздила туди. Повернувшись, вона розповіла нам, що у
Катеринівській середній школі навчається 240 учнів. Школа з російською
мовою навчання, хоча село українське. Наша школа подарувала школі
підручники з української й англійської мови.
Життя розкидало українців по всій землі. На території Придністров’я живе
багато українців, але немає жодної української школи. Радує те, що
українці Придністров’я зрозуміли, що втрачають свої звичаї, свою
культуру. На рівні району створено програму «Мій край».
Щоб були собою, а не придатком до когось, щоб не забути свою культуру,
науку, потрібно насамперед відродити мову. Це і намагаються зробити
українці Придністров’я.
Минуле Придністров’я дуже тяжке, а особливо тяжко українцям, які живуть
на цій території. Адже їхні права постійно ущемлювалися. Це траплялося
тому, що Придністров’я належало до різних держав. Підписуючи у 1922 році
Союзний договір, Україна взяла на себе визначені політичні зобов’язання
по захисту прав своїх громадян, що проживають у Придністров’ї, але вже в
1924 за рішенням Союзних органів тут була створена Молдавська Автономна
Республіка. Отже, українці могли забути про приєднання Придністров’я до
України. Всі думали, що гірше вже нікуди. Але у 1940 році з метою
приєднання Бессарабії до СРСР була створена Молдавська ССР, куди ввійшло
і Придністров’я. З розпадом Союзу ССР Придністров’я остаточно було
відірвано від своєї Батьківщини – України, і опинилось у складі нової
держави – Республіки Молдова. Слід зазначити, що всі ці дії проводилися
без з’ясування й усупереч волі населення. Але це ще було нічого,
порівняно з тим, що чекало українців Придністров’я у майбутньому, адже
до шістдесятих років усі ці дії хоча б не супроводжувались іншими
обмеженнями прав
людини. У всіх населених пунктах було достатньо шкіл, інших навчальних
закладів, де викладання всіх предметів велося українською мовою.
Але у 1962 – 1965 роках відбулося найгірше, що можна було тільки
очікувати. Адміністративним, силовим методом у всіх українських
навчальних закладах викладання всіх предметів було переведено на
російську мову. Зі шкільних програм була вилучена можливість вивчати
свою рідну мову навіть факультативне. Учителів змушували переучуватися,
а учнів – пристосовуватися. Навіть у наш час можна зустріти ситуацію,
коли на вулиці діти розмовляють українською мовою, а переступають поріг
школи і змушені вивчати всі предмети російською мовою.
Дуже тяжкою сторінкою в історії як українців, так і інших народів
Придністров’я були події 1990 – 1992 років. Це була війна між
Придністров’ям і Молдовою, результатом якої стало фактичне від’єднання
Придністров’я від українства.
Це були дуже тяжкі часи. Але зараз важливо зрозуміти причини цієї війни.
Адже той, хто бачив обличчя людей, які з палицями йшли під кулі, не міг
не запитати себе: за що ці люди воюють і хто міг штовхнути на
самогубство? Я особисто цього не бачила, але цікавлюсь цим питанням.
Адже зрозуміло, що ніяка влада чи людина зробити цього не може. На це
запитання існує дві відповіді. Перша ховається далеко у минулому.
Коли російські війська після декількох битв з Османською Портою в кінці
вісімнадцятого сторіччя стали на берегах Дністра, то таким чином
приєднали до Росії територію між Дністром і Бугом, чим визначили кордон,
який відокремлював увесь православний слов’янський світ від держав
Західної Європи. Саме тоді придністровському регіонові доручили
обов’язки захищати культуру східнослов’янського світу. Тому, коли десять
років тому виникла загроза українській культурі у Придністров’ї, люди не
витримали. Адже початок 90-х років ознаменувався оголошенням на
території колишньої Молдавської ССР нової держави й впровадженням
румунської мови з латинською графікою. Отут уже місця не стало не тільки
українській, а і російській мові і, природно, культурі цих двох націй.
Тут і заховалася перша відповідь на запитання: за що воювали
придністровці.
Друга відповідь також захована у минулому. Справа в тому, що
цивілізаційний кордон, як задумала Катерина II, повинні були
обслуговувати люди різних національностей. Як вона наказала, на
території Придністров’я були побудовані населені пункти для українців,
росіян, вірмен та ін. А отже представники кожної з націй прагнули, щоб
на цій території переважала їхня культура.
Вже вісім років тривають переговори між Придністров’ям і Молдовою. Були
підписані десятки договорів, але все ж таки, поки що, це ні до чого не
призвело.
Через те, що у навчальних закладах заборонили українську мову, відбувся
різкий занепад саме української культурм і самобутності. Стали
забуватися народні традиції, національні пісні, танці і т.д. Перед
молодою Придністровською Республікою, створеною волею народу у 1990
році, стало непросте завдання не тільки не допустити національної
ворожнечі, а й відродити загублене в галузі культури для людей усіх
національностей, що проживають у Придністров’ї.
Основні національності Придністров’я: молдавани – 40 %, українці – 28 %,
росіяни – 25 %.
З огляду на це, і в нині діючій Конституції Придністровської Молдавської
Республіки люди всіх національностей, що проживають на цій території,
були визнані рівноправними. Для створення юридичної основи даній
Конституційній нормі в Республіці були прийняті закони: «Про освіту»
(квітень 1994 р.), «Про громадянство» (серпень 1992 р.), «Про мови»
(квітень 1992 р.), «Про бібліотечну справу» (лютий 1997 р.), «Про
культуру» (березень 1997 р.), «Про охорону та використання пам’ятників
археології і культури» (грудень 1997 р.)
Закон «Про мови» проголосив державними і рівноправними у всіх сферах
життєдіяльності молдавську, російську й українську мови.
Закон «Про громадянство» дав можливість жителям Придністров’я мати
подвійне громадянство.
ha
ha
???????¤?¤?$???????B?У законі «Про освіту» усім гарантовано безкоштовну
обов’язкову шкільну освіту і безкоштовне навчання в середніх спеціальних
і вищих навчальних закладах за конкурсом.
Жити у Придністров’ї стало легше. Але цим усе це не закінчилося.
На місцях почали створюватися товариства української культури. У цей час
такі товариства діють у всіх містах Республіки. У грудні 1991 року була
створена Республіканська громадська організація Союз українців
Придністров’я, що об’єднала всі місцеві товариства і переважну більшість
українців Республіки. Головною метою створення Союзу українців
Придністров’я було визначено об’єднання зусиль усіх українців
Придністров’я для відродження і розвитку своєї рідної культури, мови,
національної освіти, звичаїв, традицій, вивчення власної історії та
історії своєї етнічної Батьківщини-України, налагодження культурних,
економічних й інших зв’язків з українцями інших країн.
Але на цьому програма відродження української культури не закінчилась.
Була розроблена й почала впроваджуватися в життя спеціальна програма
відродження. Крім вищезгаданих завдань у програмі передбачено, що
діяльність товариств на місцях і Союзу українців у цілому направляється
так само на зміцнення миру і дружби, довіри і взаєморозуміння, глибокої
поваги до мови, культури людей інших національностей.
Події 1990 – 1992 років, війна на землі Придністров’я не дали можливості
виконати намічену програму в повному обсязі й у встановлені терміни.
Проте планомірна робота з відродження української культури у
Придністров’ї почалась.
Основними напрямками цієї роботи були:
– створення законодавчої й іншої нормативної бази;
– заходи в галузі освіти;
– заходи в розвитку культури;
– заходи громадських організацій українців.
Крім цього, 12 лютого 1992 року було видано Указ Президента
Придністровської Молдавської Республіки І.Н.Смірнова «Про заходи для
забезпечення розвитку української національної культури і освіти,
задоволення соціальних нестатків українського населення Придністровської
Молдавської Республіки.»
Проте виникло багато проблем, одною з яких була нестача підручників,
надрукованих українською мовою. Місцеві органи влади почали
впроваджувати вивчення української мови в дитячих дошкільних установах,
організовуючи російсько-українські; а потім і українські групи дітей.
Наступним етапом є введення факультативного вивчення української мови і
літератури в ряді міських і сільських шкіл. На сьогоднішній день
факультативне вивчають українську мову та літературу 496 учнів у містах
Тирасполі, Дубоссари, селищах Кам’янка і Слободзея. Ужитими заходами
вдалося відкрити 35 класів, де викладання всіх предметів проводиться
українською мовою. Утому числі у місті Рибниця відкрита перша у
Придністров’ї українська середня школа. І це лише початок!
Багато дітей, закінчуючи середню школу, виявляють бажання навчатися у
вищих навчальних закладах України. Та для цього необхідно знати
українську мову. У Тирасполі з цією метою був створений Республіканський
теоретичний ліцей. Ліцей має договірні відношення з вузами України.
Розширення вивчення української мови та літератури і викладання
спеціальних дисциплін рідною мовою гальмується гострою нестачею кадрів.
З метою розв’язання цієї складної проблеми розпочато ряд практичних
кроків. Зокрема, у Тираспольському державному університеті імені
Т.Г.Шевченка відкрита кафедра української мови та літератури. У ряді
випадків з України по окремій домовленості прибувають учителі для
тимчасової роботи в школах Придністров’я.
Розпочата робота з поповненням бібліотечних фондів літературою
українською мовою, проводяться виставки українських художників і реклама
їхніх творів. Немаловажним у відродженні української культури в
Придністров’ї є й організація українських редакцій на республіканському
телебаченні і радіо. Передачі ці транслюються не тільки на території
Придністров’я, а і на території Республіки Молдова й України. У
Придністров’ї видається газета українською мовою «Гомін», що поширюється
по всіх містах і районах Республіки.
Але не завжди Україна допомагала Придністров’ю. Як писав американський
професор Семюель Хантінгтон: «Тільки Росія і Україна в 1992 році не
зрозуміли, чи не захотіли зрозуміти, що це – кордон
православно-слов’янської цивілізації, їхній спільний кордон. І кинули
Придністров’я.»
На думку Єфіма Вершина «Після того, як Придністров’я перемогло у війні з
Молдовою, люди зрозуміли, що вони не потрібні Україні, яка у саму тяжку
мить кинула їх…»’
Отже, ми бачимо, що існують і різні реалії, і різні погляди.
Проблеми, пов’язані з занепадом освіти рідною мовою, не могли не
позначитися і на національній культурі українців Придністров’я. Для
виправлення перекосів, що мали місце, відповідно до згаданого Указу
Президента Придністровської Молдавської Республіки, а також на виконання
законів, що регулюють культурну діяльність, було зроблено ряд конкретних
практичних кроків. Зокрема, у Придністров’ї щорічно святкуються дні
слов’янської культури і писемності, проводяться Шевченківські дні.
Чимало зроблено для відродження народних українських звичаїв, традицій.
Знайшла застосування цікава практика організацій українських заходів,
під час проведення тих або інших свят республіканського та місцевого
масштабу. На цих «подвір’ях» представлені вироби народних умільців,
блюда української кухні, виступи учасників художньої самодіяльності.
Жоден концерт не проходить без включення у програму українських пісень,
танців.
Висновок
Минуле українців дуже тяжке, але й сьогодення не краще. Не дивлячись на
це, українці Придністров’я залишилися українцями. І в наші часи вони
зберегли звичаї, мову, культуру своїх пращурів. І хоч ці обряди і
виконуються не з точністю, але все ж таки виконуються. Коли наш класний
керівник Ольга Василівна Жилінська їздила у Придністров’я, діти
показали, що вони вивчають історію своїх пращурів. Ці люди мріють, щоб
Придністров’я приєдналося до України, але оскільки на цій землі живуть і
люди інших національностей, поки це неможливо. Українці Придністров’я
могли б про це забути, сказати: «Неможливо, то й неможливо!»
Але народний характер складається з якостей природжених і вихованих
культурою. Ніяка культура не в силі знищити природжених якостей народу,
на якій би території він не жив. Кожен народ намагається зберегти свою
культуру, хоча проживаючи не на батьківщині, він може доповнити свою
національну культуру звичаями і традиціями території проживання,
вбираючи все найкраще.
Ми повинні підтримувати зв’язки з українцями Придністров’я, що ми і
робимо.
Література
Пономарьов «Історія української діаспори».
В. Антонович «Моя сповідь».
Газета «Український форум» («Брат братові руку подає» за 23.11.2000).
В.Г.Графский «Всеобщая история права и государства».
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
