Реферат
на тему:
Поняття “осязання” в літературних пам’ятках в Україні ХІ – ХVII ст. та
необхідність його поновлення в українській мові
Пульсує вогонь осязання –
Тілесна пружна тятива,
Лебедів неба змагання,
Незрима гроза світова !
Кожне поняття утворюється складним шляхом мислення багатьох поколінь
людей, у якому застосовуються порівняння, аналіз, синтез, абстрагування,
узагальнення, ідеалізація, умовиводи. В енциклопедичних словниках та
довідниках України поняття визначають однією з форм мислення, в якій
відбиваються загальноісторичні властивості предметів і явищ об’єктивної
дійсності, загальні взаємозв’язки між ними у вигляді цілісної сукупності
ознак. Предметом поняття є не поодинокі речі, а загальне в речах.
Філософи – матеріалісти виступили проти абсолютизації первинного
значення поняття, а визнавали лише реальні в даний час існуючі ознаки
предметів і явищ. На їхню думку, за Платона і Гегеля помилково визначали
поняття не лише реальні, в даний час існуючі ознаки предметів і явищ, а
й усі ті, які коли-небудь мали ознаки, що входили до змісту поняття. До
чого призводить нехтування первинного значення поняття бачимо на
прикладі заміни одного з головних відчуттів людини – осязання на
відчуття дотику. Глибока повага, а можливо й абсолютизація первинного
значення поняття, за яке виступали філософи-ідеалісти, необхідна умова
для мовотворення, особливо у визначенні взаємозв’язків між поняттями та
науковими термінами.
Аристотель визначив дотик посередником осязанного відчуття: “…орган
осязання знаходиться всередині, тому що тільки в цьому випадку буде тут
схожість з іншими почуттями, тобто осязання буде неможливим при
безпосередньому дотику. Оскільки безпосереднє прикладання до м`язової
тканини збуджує відчуття, то звідси виявляється, що воно є лише
посередником осязанних відчуттів”. Відчуття осязання поділяють на
активне й пасивне. Пасивне осязання відзначають у дитини в зародковому
стані, відносячи його до найпершого усвідомленого почуття, завдяки якому
малюк орієнтується в просторі в лоні матері і благополучно народжується
на світ.
Активне осязання у педагогічній літературі характеризується як відчуття,
що розвиваються завдяки взаємодії пасивного осязання і чутливості
рухового апарата. Педагогам у процесі навчання дітей доводиться
докладати великих зусиль до розвитку кінестезивної чутливості рук та
голосового органу.
Розглянемо визначення поняття “осязання”, яке наводиться в матеріалах
для “Словаря древнерусского языка” И.И.Срезневского: (“Тако и душа по
всему тълоу дєиствоуетъ пятью слоуг своих, рєкше пьятію чювьствіи: w
чима, слухомъ, обоняніємъ, єжє єсть ноздрима,вкоушєніємъ и w сязаніємъ,
єже єста роуць” /Никиф. м. Посл. Влад. Мон./). Виклад слова осязання у
наведеному матеріалі для словника древньоруської мови очевидно
характеризує його як одне з п’яти відчуттів людини. Звідки з’явилось в
українській мові поняття “дотик”, що замінило широко вживане поняття
відчуття “осязання”?
У списку використаних джерел “Словника української мови XVI – першої
половини XVII ст.”, який є продовженням двотомного словника
староукраїнської мови ХІV – ХV ст., що засвідчує про нерозривний зв’язок
розвитку української мови, наводиться багато прикладів використання
слова “осязання” та споріднених з ним слів у творах стародавньої
художньої, літописної літератури, церковної мови. Можна навести низку
прикладів використання слова осязання в писемних пам’ятках України ХІ –
ХVІII ст., в яких осязання характеризується одним із основних відчуттів
людини: “віден і осязан биті изволи”, “осязатель”, “осязаніе”,
“осязательно”.
Слово осязання, яке існувало й продовжує існувати в мові нашого народу,
не включене в словники української мови, а лише згадується в словниках
російсько-українських як російське слово. Слово “осязаємость” як
російське слово перекладено українською мовою як “відчутність”, а в
дужках зазначено (на дотик), а ще як “помітність”. Очевидним є те, що ні
помітність, ні відчутність не в змозі передати первинного значення
поняття осязаємості як відчуття. Як можна відчуття осязання перекласти,
скажімо, як дію дотику? Та й чи можна вважати відчуття осязання і
осязаємості простою відчутністю на дотик або ж помітністю?
Дбаючи про чітку визначеність поняття та збереження його первинного
значення, будемо притримуватися ознак “сталості” поняття осязання як
відчуття та враховувати й ті зміни, яких воно може зазнати в процесі
розвитку наукового знання.
Відчуття осязання в сучасній українській мові викладено як відчуття
дотику. Розглянемо його визначення у “Словнику української мови”, за
редакцією І.К. Білодіда:
1. Дотик – дія за значенням дотикати та дотикатися.
2. Дотик – відчуття, що виникає при стикуванні шкіри з навколишнім
середовищем.
@Пропонуємо поряд з існуючим поняттям дотику як дії за значенням дотику
і дотикатися, відновити в українській мові відчуття осязання (дотикання
і стикання теж суть різна); (різні – російські “прикосновение” й
“соприкосновение”).
1. Осязання – дія, за значенням осязати і осязатися.
2. Осязання – відчуття, що виникає при стиканні зовнішніх органів
відчуття з навколишнім середовищем. Осязання – частина мови –
дієіменник.
Для кращого розуміння відчуття осязання як дії, що виникає при стиканні
зовнішніх органів відчуття з навколишнім середовищем, спробуємо
розглянути відчуття дотику, як конкретне відчуття тактильної чутливості
шкіри під впливом фізичних тіл. Осязанне відчуття набагато ширше, ніж
відчуття дотику, воно виникає як при стиканні з світловим, звуковим
випромінюванням, так і при безпосередньому дотику до шкіри фізичних тіл.
Чим допоможуть нам у поясненні вживаного в історичних пам’ятках у ХІ –
ХVІІ ст. відчуття осязання сучасні наукові дослідження психологів,
медиків та педагогів? У сучасних дослідженнях психологів відчуття
осязання характеризується значно ширше, ніж дотик або ж стикання шкіри,
як це визначено в словниках української мови.
Переконливим доказом цього твердження можуть послужити дослідження про
наявність рецепторів осязання, які знаходяться не лише на поверхні
шкіри, а й на різній глибині залягання в її товщі в різних ділянках
організму. Лікар і психолог В.М. Бехтерєв у праці “О значении органов
равновесия в отношении развития наших представлений о пространстве”
визначив орган осязання одним із вищих органів зовнішніх відчуттів
людини. Осязання, зір та слух, на його думку, мають прямий зв’язок та
вплив на функцію рівноваги й орієнтації в просторі.
“Існування такого зв’язку, – відзначав Бехтерєв, – пояснюється з тих
обставин, що враження, які сприймаються трьома вищими органами зовнішніх
відчуттів – зоровим, слуховим та осязанним імпульсами, нерідко виявляють
прямий вплив на функції рівноваги”.
У медицині, в клінічній практиці послуговуються в живій розмовній мові з
пацієнтами поняттям осязання, за яким оцінюються “пороги відчуття
людиною простору і часу”. У медичній науці виникла так звана “теорія
образів”, за якою висловлене припущення про те, що осязанна чутливість
організму людини полягає в здатності розпізнавати просторові і часові
надходження нервових імпульсів до центральної нервової системи, де
відбувається розшифровка потоку імпульсів, внаслідок чого з’являється те
чи інше враження.
Педагоги, як і лікарі, надають великої ваги збереженню та розвитку
вродженого відчуття осязання людини. У педагогічній науці відчуття
осязання поділяють на активне і пасивне. Пасивне осязання здійснюється
всіма наявними зонами екстроцепційного, здебільшого шкірного відчуття.
Пасивне осязання відзначають у дитини ще в зародковому стані, відносячи
його до найпершого усвідомленого відчуття, завдяки якому дитина відчуває
присутність матері без явного дотику до неї та вловлює її
душевно-емоційний стан.
Активне осязання у педагогічній літературі характеризується більш
складним відчуттям, яке розвивається у дитини завдяки взаємодії
пасивного осязання і чутливості рухового апарата – головним чином руки
людини. Педагогам у процесі навчання дітей доводиться докладати великих
зусиль до розвитку у дітей відчуття осязанного сприймання просторових та
часових компонентів. Педагоги приділяють велику увагу розвитку
чутливості, вправності руки дитини, що досягається осязанним досвідом.
Внаслідок проведеного аналізу термінології сучасних наукових досліджень,
вивчення матеріалів до словників про природу виникнення поняття осязання
є нагальна необхідність його поновлення та використання в сучасній
українській мові для повсякденного вживання та в науково-технічній
літературі.
Література
Аристотель. Исследование о душе: Пер. с древнегр. – Казань: Типография
Императорского Университета, 1885. – 98 с.
Срезневский И.И. Материалы для словаря древнерусского языка: В 2 т./
Типография Императорской академии наук. – С.-Петербург, 1895. – Т. 2:
Осязание. – С.755.
Словник української мови. За ред. Білодіда І.К: В 11 т./ Наук. думка. –
К., 1971. – Т. 2: Дотик. – С. 393.
Бехтерев В.М. О значении органов равновесия в отношении развития наших
представлений о пространстве// Избранные сочинения. – М.: Медгиз, 1954.
– С. 120 – 153.
Сперри Р.У. Механизм созревания нервной системы// Экспериментальная
психология: Пер. с англ. – М.: Изд-во иностранной литературы, 1960. – С.
319 – 369.
Стивенс С.С. Абсолютные пороги// Экспериментальная психология: Пер. с
англ. – М.: Изд-во иностранной литературы, 1960. – С. 65 – 66.
Сикорский И.А. Ход умственного и нравственного развития ребенка. – К.:
Литотипография И.Н. Кушнерова и КО, 1901. – 64 с.
Голець М.І.Етика матері й дитини. – К.: Тираж, 1999. – 200 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
