Реферат на тему:
Перспективи модернізації системи освіти України в умовах Болонського
процесу
Інтеграційні процеси, що проходять у світовому співтоваристві в усіх
сферах людської діяльності, торкнулися також і системи освіти:
організовується єдиний світовий освітній простір. В українському
суспільстві вже сформувалося негативне ставлення до словосполучення
„реформа освіти”, хоч очевидним є факт, що система освіти України
потребує модернізації і вдосконалення. Ми вже давно звикли під час
вирішення проблемних питань звертатися на Захід – що там у них? Що
стосується системи освіти, то у них – Болонська декларація і Болонський
процес, який спрямований на реформування національних систем вищої
освіти, зміни їх освітніх програм, організаційно-правові перетворення у
вищих навчальних закладах Європи. Суть перетворень полягає у посиленні
ролі університетів, у розвитку європейської культури, зміцненні
інтелектуального, соціального, науково-дослідницького потенціалу.
Створення європейської сфери вищої освіти покликане сприяти доступу
іноземних громадян до національних навчальних закладів та визнання їх
дипломів. Три головні цілі об’єднання систем освіти різних країн, що
повинні реалізуватися у рамках Болонської декларації, – мобільність
студентів і викладачів, працевлаштування і конкурентноздатність.
У відповідності з цим, загальноєвропейським документом уряди
Європейського союзу висловили свої наміри ініціювати масштабну реформу
інтернаціоналізації освіти, результати якої очікуються після 2010 року.
У Болоньї міністри одностайно продемонстрували свою турботу про освіту,
обговорили суспільно значущі проблеми, підписали спільну заяву, яка
знайшла своє відображення у бюджетах Європейського Союзу. Вони заявили
про намір розширити доступ до освіти для громадян Європи, що не є
демагогією, а є справжньою реальністю. Міністри, судячи з тексту
декларації, задумалися про продовження принципу «Єдина Європа,
неділимість Європи», що повинно означати вироблення єдиного
загальноєвропейського, достатньо високого стандарту освіти. Уряди країн
Європи оголосили про свій намір включити свої ВНЗ у єдину мережу
освітніх закладів і заохочувати міграцію студентів у Європі залежно від
їхніх особистих інтересів та інтересів ринку праці, а також залежно від
вакансій в університетах, тематики лекцій, іміджу професури, прагнення
молодих людей до зміни місця навчання тощо.
У ситуації початку складного і масштабного не тільки освітнього, а, у
більшій мірі, соціального процесу в Європі, Україна, як завжди,
опиняється перед вибором. Як нам ставитися до Болонської декларації:
наполягати на своєму особливому шляху розвитку освіти, тобто
підтримувати і розвивати власну національну систему освіти, чи активно
включатися в Європейську? Проте, вибір небагатий: відставання рівня
освіти України від європейських стандартів більш ніж очевидне. Як
результат – у цій сфері відбулося інтелектуальне „роззброєння” і
сьогодні Україні протиставити пропозиціям західних експертів нема чого.
За роки становлення та розвитку Української держави мали місце злети
освіти, науки, гуманістичної культури і одночасно репресії
інтелектуальної еліти нації, спроби реформувати освіту, але їх
реалізація дала незначні результати: освіта України вже давно не
відповідає соціальним запитам суспільства. Натомість різко зростає її
негатив: відсутність професіональної підготовки у цілому, низький
професіоналізм, недостатня інтелігентність і відповідальність викладача;
низька мотивація навчати і навчатися. Багато років ізоляції української
вищої школи від світових освітніх тенденцій призвели до того, що з ряду
показників ми катастрофічно відстали від самого процесу цивілізації
суспільства. Якщо і зараз ігнорувати загальноєвропейську реформу освіти,
то це призведе нас до повної ізоляції від світової спільноти. Швидкість
розвитку науково-технічного прогресу така, що значна кількість студентів
і випускників вищих навчальних закладів матиме спеціалізацію, яка не
матиме попиту. Нинішня жорстка і забюрократизована система української
вищої освіти, що перейшла нам у спадок від радянських часів, не здатна
оперативно відповідати вимогам часу.
Сьогодні на державному рівні з’явилося розуміння необхідності
удосконалення освіти, введення загальноєвропейської системи гарантії
якості освіти, системи накопичення, реалізація принципів Болонської
декларації як важеля виходу українського суспільства з кризи. Проте
прийняти Болонський процес у цілому, очевидно, буде складно: необхідні
зміни у свідомості викладачів, студентів, державних посадовців, усього
суспільства. Протягом останніх років в Україні напрацьовано документи
(нормативно-правова база) для модернізації (трансформації) освітньої
сфери: Національна доктрина розвитку освіти у XXI ст., державні
стандарти базової і повної середньої освіти, нові навчальні плани і
програми, нові підручники. У загальноосвітній школі здійснюється перехід
до профільного навчання (12-річна середня освіта), введено 12-бальну
шкалу оцінювання якості навчальних досягнень учнів. Підвищені вимоги до
освіти і професійної підготовки регламентовані комплексом нормативних
документів для розробки складових системи стандартів вищої освіти.
Результати реформи освіти поки що незначні. Формально – проголошена
реформа, на практиці – існує мережа уніфікованих старих шкіл і ВНЗ.
Педагоги і вчені більшу увагу акцентують на 12-річному навчанні і
12-бальній шкалі – далеко не найважливіших елементах. Проте сьогодні
основну увагу необхідно зосередити, у першу чергу, на змісті навчання, а
він – практично не змінився. Залишився таким же характер відносин між
учнями і вчителем, студентами і викладачами. Потребує докорінної зміни
система роботи викладача і студента у навчально-виховному процесі.
Викладач ВНЗ повинен стати не лектором, а організатором і керівником
отримання студентами знань, даючи їм правильний напрям, де і які знання
отримати, як показати знання під час тестів і екзаменів.
?????¤?¤?$?????;?ного процесу: основною метою для студента повинна бути
система знань, умінь та навичок, а не система оцінок. Досвід
впровадження деяких заходів Болонського процесу у вищі навчальні заклади
України показує, що самостійна пізнавальна діяльність ще не займає
гідного місця у системі особистісних пріоритетів студентів. Вимога
цивілізації – навчити людину навчатися, формувати міцну мотиваційну
сферу, спрямовану на самоосвіту, – основне завдання модернізації системи
освіти України.
Матеріальне забезпечення вітчизняних вищих навчальних закладів не
відповідає новим вимогам: ми говоримо про необхідність використання
Інтернету у навчальному процесі, а проблеми виникають з підручниками,
журналами і навіть з навчальними аудиторіями. Не змінився спосіб
керівництва вищою школою.
Питання про плюси й мінуси Болонського процесу складне з тієї причини,
що вирішувати його доводиться на фоні розбіжностях у мірі фінансування
освіти та докорінних ментальних протиріч. Значна кількість паперу, що
витрачена на різні постанови про освіту, скоріш за все – спроба
приховати дві прості обставини: відсутність реальних і адекватних
капіталовкладень у систему освіти не може компенсувати ніяка реформа та
постійні суперечки поміж тими, хто підтримує і заперечує вступ України у
Болонський процес.
Для того, щоб вступити у європейське співтовариство, Україні необхідно
зробити два важливих кроки. По-перше, провести ґрунтовний порівняльний
аналіз вітчизняної системи науки і освіти та визначити, наскільки вона
відповідає європейській Болонській моделі. За результатами цього аналізу
– визначити, які зміни необхідно здійснити у нашій системі освіти і
провести відповідні реформи. Ці реформи вже не можуть бути
«косметичними». Вони повинні торкатися корінних основ освіти. Наступним
важливим кроком повинно стати значне збільшення державного фінансування
всієї системи освіти країни, без якого не можлива інтеграція вітчизняної
системи освіти у європейський простір.
Враховуючи стан української системи вищої освіти, важливим напрямом
модернізації діяльності ВНЗ у контексті Болонського процесу для нас
стане лібералізація вищої школи, навчання студентів принципам свободи і
відповідальності, оскільки тільки внутрішньо вільна людина, яка засвоїла
мистецтво прийняття рішень і відповідальна за них, може бути
по-справжньому свідомим громадянином, конкурентноспроможним і мобільним
професіоналом. У країнах Заходу, де надзвичайно високі вимоги до якості
освіти, її безперервного удосконалення, ресурс свободи учнів
(студентів), що забезпечує високу мотивацію навчання, його
самостійності, максимальний. Там освіта мобільна, сконденсована,
прагматична, наскрізна, особистісно-центрична, спрямована на запити
суспільства і часу. Педагогічний процес будується на сучасних освітніх
технологіях.
У подальшому наближенні вітчизняної освіти до світових стандартів
значний внесок повинна виконати українська педагогічна наука. В останні
десятиліття врівноважено талант і бездарність, творчість і байдужість.
Теми дисертаційних досліджень мало актуальні. Наука заборгувала
педагогам глибокі дослідження з проблем теорії навчання, неперервної
освіти, акмеології, андрагогіки, гендерної освіти, механізмів мислення і
пам’яті, психології пізнання, наукові дослідження, які є актуальними для
світового освітнього простору.
В України немає іншого виходу, як включатися у Болонський процес,
підтримати ініціативу, що підкріплена фінансовою міццю ЄС. Підґрунтям
загальноєвропейської освітньої реформи є встановлення міжнародного
стандарту для дипломів, які рано чи пізно стануть перешкодою для
випускників ВНЗ України на міжнародному ринку праці і, як результат,
українці будуть відсторонені від шляху своєї кар’єри. Україна –
європейська держава, а навчання студентів за європейськими канонами
відповідає її інтересам, тому альтернативи участі України у Болонському
процесі немає. Болонський процес – це не просте копіювання, не стирання
національних традицій, а запозичення кращих рис з однієї системи освіти
і перенесення їх на свої національні терени. Перебудова освіти України у
плані вимог Болонського процесу відкриває їй широкий доступ до
багатоманітності освітніх і культурних надбань різних країн. Одночасно
необхідно внести у європейську скарбницю свої, українські самобутні
національні і загальнолюдські культурні, освітні, технологічні цінності.
Наша підготовка у вищих навчальних закладах сильна своїми традиціями:
великими аудиторними навантаженнями, високим рівнем контролю над
студентами, добротними методиками. У нас освіта розглядається як
суспільне благо, але вона не може бути зведеною до вузького процесу
обміну послуг за гроші – ми цінуємо гуманітарну підготовку, духовність
освіти, виховання. Академізм, гуманітаризація освіти – найважливіше
досягнення української вищої школи. Українська освіта – не економічна, а
культурна цінність.
Приймаючи Болонську декларацію в цілому, система вищої освіти України
повинна реформуватися на основі певного компромісу: національні традиції
мають бути залишені в основі функціонування всієї системи освіти і
діяльності навчально-виховних закладів усіх рівнів. Україна має всі
підстави для того, щоб проводити національну освітню політику і
паралельно з участю у Болонському процесі формувати свою специфічну
систему освіти, виходячи з внутрішніх можливостей і потреб, орієнтуючись
при цьому на світові тенденції.
Болонський процес дає можливість змінити культуру вищої освіти в цілому,
оскільки це процес творчий. У ньому немає законів діяльності, але є
можливість обмінюватися думками, відстоювати свої позиції, визначати,
які знання, уміння та навички потрібні студентам, щоб вони стали
конкурентноздатними спеціалістами, і як зробити саму систему вищої
освіти досконалою. Середовище освіти – це сфера, де діють за законами
співробітництва, а не конкуренції. Сьогодні питання Болонського процесу
в Україні вирішене: Україна підписала Болонську декларацію. Очевидним є
факт, що Болонський процес потрібен, оскільки світ розвивається, і наша
система освіти повинна відповідати світовим стандартам. В іншому випадку
ми не будемо здатні конкурувати з іншими країнами, а це означає, що
українські спеціалісти опиняться на узбіччі важливих економічних і
політичних подій.
Література:
Довженко О. В. Сорбонская и Болонская декладация. Информация к
размышлению… // Вестник высшей школы: Alma mater. – 2000. – № 6.
Кремень В. Г. Болонский процесс: сближение, а не унификация // Зеркало
недели. – №48 (473). – 19 декабря 2003.
Лукичев Г. А. Интеграция и эффективность – цели реформ в высшем
образовании стран Европы // Научный вестник Московского государственного
технического университета гражданской авиации. – 2000. – № 26. – С.
13-18.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
