Реферат на тему:
Освітнє плекання культурознавчої обізнаності: розширене бачення терміна
«образотворче мистецтво»
Сьогодні ми є свідками нового погляду на освіту, яка покликана надати
молоді не тільки обшир інформації, а й навчити компетентне
використовувати її. Одну з провідних ролей у цьому процесі віддають
образотворчому мистецтву (ОМ). Обговорення з цього приводу ведеться
серед законотворців, педагогів, науковців і митців на світовому та
вітчизняному рівнях. Так, загальновідомі міжнародні організації ЮНЕСКО,
Рада Європи, Європейський союз спромоглися реалізувати дискусії у
програми, що досліджують вплив образотворчого мистецтва на освітній
процес, на учнів та студентів як головний об’єкт у ньому [40, 49,51,52],
зокрема обговорюються питання, яке місце загальна художня освіта має у
навчальній системі та який конкретний вплив справляють види мистецтва у
синтезі з академічними дисциплінами на розвиток особистості, а також на
її здатність пристосуватися до економічних реалій. Наприклад, ОЕСР
(порівнює системи національних освіт) і DеSеСо (визначає та відбирає
основні вміння) відзначають важливість культурно-художнього виховання
для формування основних умінь особистості [40, 52].
На вітчизняному рівні справи йдуть гірше: у “Рішенні від 28.02.03 №2/3-4
“Вища освіта і наука – пріоритетні сфери розвитку суспільства XXI
століття” художньо-естетична сфера не згадується зовсім; у тексті
“Національної доктрини розвитку освіти України у XXI столітті” лише
побіжно згадується “художньо-естетична” культура: як складова головної
мети національного та громадянського виховання [23, 6 – 7]. Більша увага
цій проблематиці приділяється на сторінках сучасної
мистецько-педагогічної періодики. Дописувачі – українські теоретики та
практики – розглядають переважно методику викладання ОМ: як окремої
дисципліни малювання; в синтезі з іншими мистецькими дисциплінами; а
також застосування ОМ як універсального інструмента для опанування інших
програмних дисциплін; висловлюють критичні зауваження щодо заскорублості
конкретних проявів сучасного художньо-освітнього процесу [5, 8, 10, 19,
25, 33]. Однак, до наукового розгляду сутності поняття “ОМ” сучасна
автура не доходить.
У цілому процес впровадження мистецтва в освіту лишатиметься кволим,
якщо не поширювати роз’яснювання його переваг в освітньому процесі та не
включати ОМ до освітніх програм. Рівень культури може від цього багато
втратити.
Невід’ємним елементом кваліфікованого процесу інтеграції мистецтва в
освіту є категоріальний апарат, який визначає сутність і широту поняття,
його логічне місце у системі та взаємозв’язок із іншими її складовими.
Різне трактування поняття, неправильне розуміння його зв’язків
призводить до викривленого тлумачення не тільки наукового тексту, а й до
нерозуміння співрозмовниками одне одного, а якщо брати ширше, – гальмує
розвиток культури в цілому.
Представники ЗМІ, особливо редактори як основні контролери мови, мають
відповідальніше ставитися до точності та ясності у передачі інформації.
Розглянувши добірку літературних джерел: вітчизняні та російські
академічні довідники (енциклопедії, тлумачні словники тощо),
спеціалізовані видання з мистецтва (історико-мистецтвознавчі праці;
мистецько-педагогічна, культурознавча періодика; монографії; підручники
з образотворчих видів мистецтва тощо), ми виокремили низку проблем, що
стосуються як змісту, так і форми терміна.
Більшість оглянутих видань, які звертаються до терміна “ОМ”,
успадкувавши традиції радянського режиму, і далі поширюють модель
обмеженого (ідеологічного, вузького, однобокого) трактування поняття [9,
21, 22, 24, 26, 29, 31, 44, 45].
Предметом нашого етапного дослідження ми обрали термін “ОМ”, ставлячи
перед собою завдання з’ясувати лінгвістичну відповідність змісту поняття
його формі й адекватності дефініцій даного терміна; перевірити гіпотези
щодо неправильності використання лексичної форми “образотворче” лише на
позначення одного виду мистецтва; притаманності ОМ тільки
предметно-просторових характеристик (опредмеченності та візуалізації).
Мета – привернути увагу до порушеного питання фахівців дотичних
напрямків діяльності, дати підґрунтя до роздумів і спонукати до
викристалізування якомога точнішого та вичерпного тлумачення зазначеного
терміна.
Окрім зазначених літературних джерел, для дослідження ми використали
етимологічні словники, англійський, англо-російський, а також іспанський
тлумачні словники.
Більшість розуміє образотворчість як сутність не тільки живописного,
графічного, скульптурного, архітектурного, художньо-фотографічного видів
мистецтва, а й театрального, художньо-літературного, хореографічного,
кінематографічного, музичного тощо, для яких образ є основним засобом
утілення творчої ідеї.
Своє дослідження ми структурували з поданих у літературних джерелах
думок щодо тлумачення ОМ, виділили спільні риси колізії, що була
спричинена протилежними думками щодо окремих умов; диференціювали умови
за предметом суперечності; виділили з ряду суперечливих умов лише перші
три для подальшого детального опрацювання; дали аргументовану оцінку з
приводу кожної з трьох умов за допомогою етимології слів “образ”,
“мистецтво”; виявили та вказали помилки щодо нерозрізнення тотожного та
зіставлення незіставного; впливу міжмовного чинника на семантику ОМ.
Загальновизнаним у семантиці терміна ОМ є те, що це
зображально-виражальний, чуттєво-наснажений вид художньої творчості,
який відбиває дійсність у художніх образах, де дійсність не слід
розуміти як суто об’єктивну реальність. Це естетична категорія, де
естетичність означає не тільки красу: штучний вид діяльності, який
історично належить до “вільних” (хоча й не від часів виникнення таких),
вишуканих, витончених мистецтв. Одна з провідних властивостей –
комунікативна: створюється різними технічними засобами при застосуванні
різних технік, прийомів, засвоєних навчанням (у теорії та на практиці).
За багатьма визначеннями ОМ втілюється на площині й у просторі. До нього
відносять малярство, графіку, скульптуру, художню фотографію.
Проте є тези, що, як ми помітили, належать до дискусійних і які можна
диференціювати за такими умовами:
1) образної обмеженості;
2) абстрактно-опредмеченою;
3) візуального сприйняття;
4) соціально-індивідуальною;
5) естетичною;
6) реалістичною та містичною;
7) ідеологічною.
Зосередимося на перших трьох. Основні суперечності закладені у позиціях:
1) обмежене поширення образної природи лише на кілька різновидів
образотворчих мистецтв, перерахованих вище (малярство, графіка,
скульптура, художня фотографія). “Зображальне мистецтво” [9, 24, 26, 29,
31, 42, 45] – як вузьке значення мистецтва, вільного вишуканого,
витонченого (“…Художня творчість у цілому – література, архітектура,
скульптура, живопис, графіка, декоративно-прикладне мистецтво, музика,
танок, театр, кіно…” [7, 27, 37, 46, 47]);
2) пріоритет матеріалізації, опредмечення образотворчості (“Використання
уяви для виготовлення предметів естетичної цінності”[45,47]) –
опредмечена форма – лише одне з утілень ОМ (“…Різновиди т. з. художніх
мистецтв інших видів діяльності, що об’єднуються як художні образні
форми опанування світу” [27, 37]);
-піднесення наочної форми образотворчого мистецтва перед іншими формами
художньої творчості (“Наочне відтворення природи в її повноті та
типовості…” [7, 29, 31]) – унаочнений засіб і об’єкт об’єктивної
реальності – лише частина зацікавлень ОМ (“…Відтворення реальної
дійсності в мистецтві – це лише примітивний, початковий етап і не мета
мистецтва. Метою є “викликати” в нашій психіці такі переживання, яких не
дає нам реальна дійсність” [1, 38]).
Образотворче, зображальне / “изобразительное”; відображення /
“отображение” – не можна розглядати у значенні змалювання чи тільки
опредмечення, візуалізації. Перші частини слів утворені історично від
“об” (що означає перед, за, до, для) + “раз” (що означає: раз, удар,
карбування, відбиток, певний землеробський інструмент, смуга, риска;
тип, характер тощо); “образ” (із значенням обличчя, щока, ікона,
картина) [12, 43]. Тобто спочатку домінував матеріалістичний аспект
значення людської діяльності, однак поступово набуває розвитку
психологічний аспект: емоційності, одухотвореності тощо.
Дотичне до цього поняття – слово “мистецтво” (“искусство”), що також
може розглядатися як метаморфоза у семантиці: майстер, майстерність,
“искусный”, “искусить”, “кусити” (у значенні випробовувати, торкатися
тощо) “ехреrіmеntum” (досвід, спроба) тощо збагатилися змістовим
відтінком художньої творчості в цілому; тлумачиться як засіб і форма
пізнання життя за допомогою візуального, аудіального, тактильного,
іншого досвіду, а також уявної та розумової роботи. Виступає поняття
“мистецький” і як критерій не тільки майстерності, а й естетичності
(чуттєвості, вишуканості та краси); як опредмечена діяльність (картина,
ілюстрація), так і дещо абстрактна (музика) [12, 43].
Так, музичне мистецтво створює образи (о.) за допомогою звуку, його
сили, тембру, інтонації тощо (“У музиці X. о. (художній о.) формується
за рахунок акустичних властивостей звуку та суб’єктивних відчуттів і
асоціацій людей – виконавця та слухачів”; музика відрізняється від інших
видів мистецтва інтонацією, що є особливою якістю X. о. [21, 44]);
кіномистецтво – поєднання гри актора, режисерського втілення сценарію,
операторської роботи, творчості художників-декораторів, освітлювачів та
ін. (“Твір кіномистецтва (в широкому значенні), виступає в художній
функції” [17, 38]); художня література – друковане слово, вжите у
прямому та переносному значенні (“Образна мова вирізняє твори художньої
літератури з-поміж інших текстів. Вона не обмежується традиційними
тропами і фігурами мови, а наповнює естетичним змістом безобразні мовні
елементи, перетворює їх на систему художньо-мовного бачення світу…”
[38, 39, 41]); хореографічне мистецтво – динамічна пластика тіла,
просторовий візерунок у синтезі з музикою (“…Створити о. х. (о.
хореографічний. – Р.Б.) – означає змалювати в танці дію чи характер,
втілити на основі правдивого вираження почуття певну ідею. Танок,
позбавлений образності, зводиться суто до технічності, до марних
комбінацій рухів” [3]); театральне мистецтво – синтез лицедійства,
музики, декорацій тощо (“…Спосіб освоєння та перетворення дійсності в
мистецькому аспекті” [4]); малюнок, малярство – світлотінь, крапки,
лінії, кольорові плями на площині, виражені у статичному вигляді
(“…[твори] графіки – переважно чорно-білі малюнки на папері…,
живопис утілює образи дійсності в їх кольоровому багатстві та блиску за
допомогою фарб, які накладаються на якусь тверду поверхню” [45]);
художня фотографія – постановка елементів, які фотографуються
(“…Спирається на документальну основу (знімок конкретного явища),
піднімається до образної характеристики, що здійснюється вибором
ракурсу, композиції, емоційно-змістовим застосуванням фототехніки” [24,
38]); скульптурне мистецтво – різьбярство статичних об’ємно-просторових
форм (“Створюючи статую чи портретне погруддя, різьбяр здійснює образ у
реальному просторі” [48]).
Те, що згадані види мистецтва належать до художніх, а також поширення
образотворчої ознаки й на інші види мистецтва, автоматично знімає
питання щодо закріплення назви “образотворчий” за одним із видів як
терміна, бо виявляється помилка “нерозрізнення тотожного” [78],
“зіставлення незіставного”, тобто родова назва не може бути ще й видовою
[Там само].
Подібність і відмінність української та російської мов призводить часто
до прикрого калькування як форми, так і змісту. Обидві мови
використовують грец. афікс “ізо” (зі значенням рівність, подібність),
напр., “изолинии”, ізогональний, проте російська мова, на відміну від
української, має омонімічні форми: із префіксом “изо” – як синонім
префікса “из”, напр., “изойти”; як частина скороченої абревіатури – зі
значенням художній, напр., “изостудия”. Також спостерігається
трактування “изображения” як опредмеченої презентації, напр.: “Предмет,
малюнок, який відтворює що-небудь; очевидне відтворення чого-небудь”
[29]. Це при тому, що в українській і в російській мовах слова
“образотворчий” і “зображати”, а також “изобразительный”, “изображать”
мають один і той самий корінь – образ із більш абстрактним значенням.
Виникає припущення, що зазначені мовні обставини є причиною для
закріплення у терміні “изобразительное искусство” значення сприйняття
художнього мистецтва тільки очима і до того ж у формі опредмеченої
подоби об’єктивної реальності. Це, на жаль, переноситься на український
термін “ОМ”.
Нами готуються до оприлюднення інші аспекти дослідження змісту терміна
“ОМ”: психологічний, естетичний, соціально-індивідуальний, ідеологічний,
реалістичний, містичний, які дадуть змогу наблизитися до вичерпності
згаданого терміна.
Література:
Антонич Б.-І. Національне мистецтво: Спроба ідеалістичної системи
мистецтва. // Образотворче мистецтво, 1993. – № 3 – 4. – 63 с. – С.51 –
54.
Аполлон. Изобразительное и декоративное искусство. Архитектура:
Терминологический словарь.– М.: Эллис Лак, 1997. – 736с.
Балет: Энциклопедия. – М.: Советская энциклопедия, 1981. – 623с.
Барабан Л.І., Дятчук В.В. Український словник театральної лексики. – К.:
Вид-во “СВС”, 1999. – 94с.
Бєлкіна Е. Від подиву до творчості: Естетичне виховання дітей
дошкільного віку засобами образотворчого мистецтва. // Мистецтво та
освіта, 1998.– № 2.– С. 12 – 18.
Большая Советская Энциклопедия. / Под ред. В.В.Куйбашева. – М.: ОГИЗ
РСФСР – Т.29,1935. – 763 С. – С.335 – 337.
Булгаков Ф.И. Художественная Энциклопедия. Иллюстрированный словарь
искусств и художеств. – Т. І – ІІ. – СПб.: А.С.Суворий, 1886 […]с.
Буряк Б., Буряк Н. Проблеми естетики та теорії мистецтва. //
Образотворче мистецтво,1993. – №3 – 4. – 63с. – С. 36.
Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов.
ред. В.Т.Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2001. – 1440 с.
Горбенко С. Гуманізація художньої освіти // Мистецтво та освіта, 2002. –
№2. – С. 5 – 8.
Грінченко Б.Д. Словар української мови. – К., 1908. – Т.II. –
Передруковано. – К.: Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. – 573
с.
Етимологічний словник української мови: В 7тт. – К.: “Наукова думка”,
1983. – Т. III – 549 с.;Т. IV – 656с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
