.

Основні аспекти розвитку освіти в умовах гуцульського регіону Чернівеччини (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2901
Скачать документ

Реферат

не тему:

Основні аспекти розвитку освіти в умовах гуцульського регіону
Чернівеччини

Роки незалежності Української держави виявили неабиякі потенційні сили
нашого народу. Незважаючи на різного роду негаразди, а часом і
катаклізми, що раз у раз супроводжували українство в його намаганнях
скинути з себе тоталітарний тягар минулого, нам вдалося, здається, вийти
на перспективні, демократичні шляхи розвитку. І не остання роль у цьому
належить нашій освіті, зокрема українському шкільництву. Можна без
перебільшення сказати, що освіта, школа впродовж усього часу, з першого
дня незалежності, залишалася в українському розбурханому суспільстві чи
не єдиною інституцією, що характеризувалася стабільністю, поступовістю і
передбачуваністю. Героїчні зусилля – і це справді так – українського
вчительства навіть в умовах гострої фінансово-економічної кризи дали
втішні плоди. Система оновлюючих, реформаторських заходів МОН України,
місцевих управлінських структур, продиктована необхідністю оновлення
української освіти, помножена на ентузіазм учителів і вихователів
зумовила якісний злам у розвитку нашої школи. І хоча й зараз можемо
говорити про чимало невирішених проблем освітньої галузі, особливо, якщо
це стосується фінансово-матеріального стану, ми все ж з оптимізмом
дивимося у майбутнє.

Кажуть, під лежачий камінь вода не тече. І це насправді так. Адже
проблеми гуцульської школи, їх успішне розв’язання навряд чи здійснились
би хоча б у такому стані й обсязі, як зараз, коли б не
педагоги-ентузіасти, які щиро вболівають за розвиток освіти в Україні і
зокрема в Гуцульському краї.

Перш ніж перейти до розгляду стану справ і перспектив розвитку
гуцульської школи на Чернівеччині, хотілося б коротко, хоча б пунктирне
окреслити здобутки, а також торкнутися невирішених проблем сучасної
школи в Українській Буковині загалом.

Зважаючи на те, що Чернівецька область поліетнічна за своїм складом,
мусимо дбати про міжнаціональну злагоду. А досягти цього можна тільки
через створення оптимальних умов для забезпечення конституційних прав
представників не тільки українського, а й інших етносів, що проживають у
межах Чернівецької області. Адже традиційна міжнаціональна злагода є не
тільки найціннішим спадком, що характеризує зусилля багатьох попередніх
поколінь. Вона є суттєвою передумовою розв’язання всіх інших актуальних
потреб, які стосуються жителів краю, незалежно від їхнього національного
походження. Насамперед це проблема освітньої галузі.

За роки державної незалежності України в краї відбулися досить вагомі
зміни в загальній і мовній мережі середньої освіти. Загальна і мовна
мережа як шкіл, так і дошкілля враховує національний склад населення,
його мовно-культурні потреби, традиції тощо.

Якщо в 1995 році в області функціонували 452 загальноосвітні школи, у
т.ч. 329 – з українською мовою навчання, 87 – румунською, 4 –
російською, 32 – змішані (25 – з українською і російською мовами, 5 –
українською і румунською, 2 – українською, румунською і російською), то
вже у 2001 році загальна кількість шкіл – 458, у т.ч. 355 –
українськомовні, 87 – румунськомовні, 2 – російськомовні, 14 – змішані
(з українською і російською – 9, українською і румунською – 4,
українською, румунською і російською мовами – 1).

Мовна мережа враховує побажання батьків, нахили та інтереси учнів.
Динаміка наступна: якщо у 1995 році українською мовою навчалися 78,1%
учнів, румунською – 17,0%, російською – 4,9%, то у 2001 році українською
– 81,3%, румунською – 17,3%, російською – 1,4%.

Освітяни краю не втратили здатності бачити свій завтрашній день,
переймати досвід життя попередніх поколінь, підтримують і розвивають
славні традиції своїх попередників.

Зараз в області налічується 869 закладів освіти всіх типів і форм
власності. У них навчаються і виховуються 238 тис. дітей дошкільного і
шкільного віку, студентів, працює понад 40 тис. педагогічного та
адміністративно-господарського персоналу.

Із загальної кількості шкіл 60 – початкові, 124 – неповні середні, 264 –
середні, 15 – гімназії, 10 – ліцеї, 2 – навчально-виховні комплекси, 11
– школи-сади, у т.ч. 15 – школи-інтернати, Оршовецький дитячий будинок
та інші.

В області 26 закладів позашкільного навчання і виховання, у т.ч. Центр
творчості дітей та молоді «Юність Буковини», 15 ДЮСШ. У м. Чернівцях і
всіх 11-ти сільських районах працюють будинки школяра. Гуртками,
клубами, студіями, секціями охоплено 25% дітей шкільного віку.

Загальна чисельність педагогічних працівників загальноосвітніх
навчальних закладів – 11233, у т.ч. з вищою освітою – 9198(80,8%),
неповною вищою – 319 (2,4%), середньою спеціальною – 1616 (14,8 ).

Мають кваліфікаційні категорії: спеціаліст вищої категорії – 3033 (27%),
першої категорії – 2508 (22,3%), другої категорії – 1114 (9,9%),
спеціаліст – 1558(13,8%).

Заслужених вчителів України – 22. Заслужених працівників освіти України
– 19. Відмінників освіти України – 2651, 205 кращих педагогів
нагороджено премією облдержадміністрації ім. Омеляна Поповича.

У минулому навчальному році функціонувало 257 дитячих дошкільних
закладів. У них виховувалося 1834 дітей дошкільного віку, або 25 % їх
загальної кількості. У сільській місцевості, крім того, функціонували 33
сезонні дошкільні заклади. Понад 2 тис. дітей дошкільного віку навчалися
в групах з короткотривалим перебуванням при загальноосвітніх школах.

На території області розміщено 15 професійно-технічних навчальних
закладів. З них 3 – вищі; вище професійне училище № 3 швейного профілю,
вище професійне художнє училище № 5 художньо-реставраційного та
деревообробного профілів, вище професійно-технічне училище № 24
сільськогосподарського профілю.

У м. Чернівцях розташовані 10 училищ, у сільській місцевості – 5.
Загальний учнівський контингент – 7,4 тис. Навчання здійснюється за
56-ма сучасними складними суміщеними професіями.

У краї налічується 18 вищих навчальних закладів І – ІІ рівнів
акредитації, у них студентів – 12995.

Вищих навчальних закладів ІІІ – ІV рівнів акредитації – 11, студентів –
20814. Серед них – Чернівецький національний університет ім.
Ю.Федьковича (12635 студентів), Буковинська державна медична академія
(2601 студент), Буковинський державний фінансово-економічний інститут
(1268 студентів). Професорсько-викладацький склад вищих навчальних
закладів I – IV рівнів акредитації налічує 2605 осіб, у т.ч. академіків
– 2, докторів наук – 15, кандидатів наук – 889.

У системі управління освіти й науки облдержадміністрації працюють:
обласний інститут післядипломної педагогічної освіти,
інформаційно-функціональна лабораторія, обласний науково-методичний
центр практичної психології і соціальної роботи, обласна
психолого-медико-педагогічна консультація.

З 1998 року діє Науково-методичний центр для етнічних меншин
Південно-Західного регіону Міністерства освіти і науки України. За час
незалежності України в області побудовано 18 нових шкіл, 7 дошкільних
закладів, відкрито 41 освітній заклад, у т.ч. 25 гімназій і ліцеїв, 3
дитячо-юнацькі спортивні школи, 2 позашкільні заклади, 5 вищих
навчальних закладів I – IV рівнів акредитації, 46 неповних середніх шкіл
реорганізовано в середні.

Загальновідомо, що національний навчально-виховний заклад своїм змістом
і духом підпорядкований самобутній природі української дитини, потребам
забезпечення її належного тілесного, духовно-морального й
інтелектуального розвитку, повністю відповідає її прагненням, корінним
інтересам батьків та українського народу в цілому, а також ідеалам
української педагогіки у формуванні довершеної особи українця. Це
безпосередньо стосується і шкіл Гуцульщини. Відомо, що Гуцульський край
має свої особливості, зумовлені природно-кліматичними умовами й
господарською діяльністю, нелегкими умовами праці та життя горян. Усе це
зумовлює особливий підхід до навчання й виховання підростаючого
покоління Гуцульського краю.

З часу впровадження у школах Путильщини та Вижниччини регіональної
програми з гуцульщинознавства, підготовленої відомим
педагогом-краєзнавцем І.А.Пелипейком, відбулися якісні зрушення у
вивченні школярами регіонального компонента освіти. Так, поряд з
оволодінням знаннями з базових навчальних предметів у наших школах
почали значно більше уваги приділяти вивченню історії та географії
рідного краю, звичаїв і традицій гуцулів. Особливу увагу приділяємо
оволодінню учнями однієї з місцевих професій – різьбяра, ткалі,
вишивальниці тощо. Звертаємо також увагу на здобуття учнями економічних
знань, навичок підприємництва, вивчення фольклору та етнографії рідного
краю, прилучення молодих людей до народних звичаїв та обрядів.

Реалізація програми з гуцульщинознавства у школах Буковини спрямована на
практичні види діяльності учнів (запис та вивчення фольклору, збір
експонатів народних художніх ремесел для музею, складання літопису
сім’ї, створення рукописних фольклорних збірників, словників тощо).

Відзначимо, що впровадження гуцульщинознавства за пропонованою програмою
носить системний характер і органічно вплітається в навчально-виховний
процес. При складанні календарного плану всі вчителі передбачають, які
уроки повністю відводяться для гуцульщинознавства, а які частково
(залежно від змісту навчального матеріалу, підготовленості вчителя,
наявної літератури та інших матеріалів). Органічним продовженням уроків
є заняття, які проводять класоводи і класні керівники, позаурочно – види
естетичного, трудового і фізичного виховання. При цьому враховуються
нахили і здібності учнів. Використовуються й інші форми вивчення
гуцульщинознавства, зокрема, факультативні курси, курси за вибором.

Система виховної роботи в школах базується на таких принципах, як
народність, культуровідповідність, природовідповідність, гуманізм,
демократизм, єдність школи, сім’ї і громадськості. А за мету цієї роботи
маємо (це є і головною метою національного виховання) формування у
школярів національної свідомості, любові до рідного краю, свого народу,
бажання працювати задля розквіту України, готовності її захищати.

Гуцульські школи Буковини успішно працюють над відродженням національної
культури. Так, Підзахаричівська загальноосвітня школа Путильського
району, скажімо, працює за моделлю «Гуцульська школа» (директор
Ф.С.Том’юк). По суті, це – експериментальний майданчик філії
«Гуцульщина» Науково-дослідного інституту МОНУ. Головне її завдання – це
розвиток природних задатків, що виявляються в певних інтересах і нахилах
школярів. Особливу увагу тут приділяють оволодінню учнями однією з
місцевих професій, на що спрямовано ряд авторських курсів з різьбярства,
вишивки, писанкарства тощо. На базі цієї школи відкрито родинну школу
мистецтв.

У Яблуницькій школі цього ж району (директор Вережак М.В.) велику увагу
приділяють вивченню і відродженню народних промислів та ремесел
Гуцульщини, зокрема лозоплетінню, переробці вовни, писанкарству,
вишивці. Педколективи Семаківської, Замогильної, Підзахаричівської,
Яблуницької, Довгопільської шкіл Путильщини працюють над відродженням
народних звичаїв, традицій і обрядів. Фольклорний учнівський колектив
Підзахаричівської школи «Джерельце» є постійним учасником і переможцем
всесвітніх, всеукраїнських, регіональних, обласних та районних
фольклорних конкурсів.

Творчі вчителі цього району створили ряд авторських програм, курсів.
Розроблено програми нових навчальних курсів, зокрема – «Основи
різьбярства» та «Основи бондарства» (вчитель М.М. Том’юк), «Основи
ткацтва» та «Технологія виготовлення гуцульських народних музичних
інструментів» (вчитель І.В. Труфин), «Основи лозоплетіння» (вчитель Л.А.
Гавриленко). Вони схвалені Міністерством освіти і рекомендовані до
вивчення в нашому регіоні. Вчителька Яблуницької школи Г.М.Вережак є
автором програми і посібника з писанкарства та підручника «Писанка в
літературі». Крім того, вчителі Л.А.Гавриленко з Дихтинецької та Г.М.
Вережак з Яблуницької шкіл є співавторами посібника для 9 – 11 .класів
«Основи художніх промислів», який підготовлений до друку МОН України.
Такий же посібник підготовлено і для початкових класів.

Аналогічна робота проводиться і в гуцульських школах Вижницького району.
Тут освітянами розроблено спеціальні програми історико-краєзнавчого
змісту: «Систематичний курс гуцульщинознавства», «Гуцульщинознавство у
процесі вивчення навчальних предметів», «Література рідного краю» тощо.

Значний досвід роботи у справі національного виховання засобами
декоративно-прикладного та вжиткового мистецтва накопичено Вижницькою
ЗОШ-інтернатом І – ІІІ ступеня (директор М.В.Герилюк). На базі інтернату
створено Малу художню академію.

З метою розвитку творчих здібностей та підтримки творчо обдарованої
молоді краю на базі шкіл Вижницького району з 1997 року проводяться
зльоти творчо обдарованої молоді Гуцульщини. У кінці жовтня на
Вижниччину з’їжджаються талановиті діти з усіх гуцульських регіонів
України.

Програма зльоту передбачає секційні пленарні засідання учнів 8 – 11
класів. Тут вони мають змогу захищати свої наукові роботи, творчі
розвідки, вироби декоративно-прикладного мистецтва. Виконуючи
рекомендації зльотів, кращі твори, наукові роботи були надруковані її
організаторами у збірниках «З гуцульського джерела» (1999 р.), «Юні
таланти Гуцульщини» (2001 р.).

????¤?¤?$???????c?свід роботи педагогів Гуцульщини, як і наш власний,
підтверджує, що використання педагогічних можливостей гуцульщинознавства
дає змогу максимально наблизити освіту до життя, забезпечити здійснення
в найширшому обсязі краєзнавчого принципу у вивченні предметів,
прищепленні реального, а не абстрактного патріотизму. І йдеться тут про
виховання не лише гуцула, а передусім – українця, європейця.

Вивчення гуцульщинознавства в гуцульських школах Буковини здійснюється в
системі засвоєння українознавства. Українознавство, практично,
викладається у кожній школі Путильщини та Вижниччини. У початковій,
базовій та середній школі Путильщини українознавство викладається в усіх
школах, а саме у 175 класах. 3237 учнів охоплено українознавством з
варіативної частини робочих навчальних планів. На цей предмет виділено
1035 годин. Починаючи з 5 по 11 класи, українознавство читається в
Довгопільській, Мариничівській, Сергіївській, Плосківській, Замогильній,
Селятинській, Усть-Путильській, Яблуницькій, Семаківській школах та
Селятинській школі-інтернаті. В інших школах даний курс читається лише в
окремих класах, але з таким розрахунком, щоб усі школярі його вивчали.

У школах Вижницького району в цьому навчальному році навчатиметься 10300
учнів. Усі вони будуть вивчати українознавство. Цей предмет уведено у
розклад уроків і є обов’язковим. Тут гуцульщинознавство теж вивчається
як складова частина українознавства. Окремо гуцульщинознавство
вивчатиметься тільки у Лопушнянській ЗОШ І – ІІІ ст. (директор
П.М.Величко). У переважній більшості шкіл обох районів обладнані
кабінети українознавства.

Велике значення у пізнавально-виховній роботі з учнями відіграють
шкільні музеї. Чи не тому в обладнанні музейних кімнат так зацікавлені
педагогічні колективи гуцульських шкіл. Вони створені зокрема в
Путильській, Плосківській, Мариничівській, Підзахаричівській школах та
Селятинській школі-інтернаті Путильського району. Крім цього, в
Підзахаричівській школі обладнано світлиці відомої вишивальниці Ксенії
Колотило та українського письменника-новеліста Данила Хоров’юка, а в
Путильській школі – українського письменника-демократа Юрія Федьковича.
У даний час на базі Підзахаричівської школи (директор Ф.С.Том’юк)
обладнується районний Центр народного побуту та етнографії Путильщини.

У школах Вижницького району найкраще ця робота проводиться у
Лукавецькій, Банилівській, Берегометській № 4, Іспаській школах,
Важківецькій гімназії та Вижницькій школі-інтернаті І – ІІІ ст.

Культурна спадщина кожного народу зберігає невичерпні скарби, без яких
не можна глибоко пізнати його духовність. Джерела гуцульської культури
сягають сивої давнини. Протягом віків вони вироблялись, утверджувалися і
вмирали, а сьогодні відроджуються знову. Багатющі скарби народної
мудрості, звичаї і традиції, художні промисли і ремесла, народні та
християнські свята стали об’єктами виховного процесу. Робота останніх
років у школах області, зокрема у гуцульському регіоні, підтверджує, що
ланцюг духовності, мудрості людської не перервався і сьогоднішнє молоде
покоління черпає мудрість життя з досвіду, традицій і звичаїв своїх
батьків, дідів і прадідів. Тому доброю традицією в наших школах є
організація і проведення родинних свят, Свята матері, Дня іменинника,
спортивні змагання «Тато, мама і я – дружна сім’я» тощо. На свята
запрошуються члени родини, визначні люди села. І це, повірте, справляє
неабиякий виховний ефект.

Кажуть, що людина формується від місця, де народилася, від землі, що
дала їй силу, від матері і батька, які подарували їй життя. Українська
родина впродовж багатьох століть і до сьогодні була і є взірцем доброго
виховання й формування здібностей своїх дітей.

У гуцульських родинах завжди виховували у своїх дітях почуття власної
гідності, права чутися господарем на рідній землі. Сини продовжували
справу своїх батьків. Щоб стати народним захисником, самого бажання було
замало, треба було бути фізично сильним. А таким міг бути лісоруб,
пастух, ватаг. Вони мусили ночувати в горах, як удома, і долати за день
не один десяток кілометрів з вівцями, а часом і непролазні хащі,
перебиратися через звори і провалля, уміти швидко розпалювати ватру і
готувати їжу, а, окрім того, володіти зброєю.

До сьогоднішнього дня збереглася в Путильському районі полонинська
справа. Тепер полонини в руках добрих газдів, які допомагають селянам у
літній період, діти допомагають їм. З прадавніх часів ця справа
переходить від діда до батька, від батька до сина чи доньки. І немає
того, щоб діти гордували своїми батьками. Це шановані всіма люди, бо
праця їх приносить багато користі всьому селу. А збережені традиції
стають доброю підпорою у вихованні малих гуцулів.

Гуцул тяжко бідував і бідує, щоб прогодувати свою сім’ю і вижити
сьогодні. Діти пасуть худобу, допомагають удома, на полі, у лісі. Життя
доводить, що ті, які привчилися до посильної праці в ранньому дитинстві,
ніколи не стануть ледачими в зрілому віці. Діти в гуцульських сім’ях
гарно вишивають, знають багато народних пісень, знаються на гуцульській
кухні.

Гуцульська родина формує дитину як особистість. Тому й необхідно в
шкільному віці підтримувати єдність сім’ї, школи, громадськості у
вихованні дитини. Важливо, щоб сьогоднішні батьки не покладалися
повністю на вчителів, бо навіть педагог, який переріс Сухомлинського чи
Ващенка, не замінить дитині батьків. Родинне виховання повинно
гармоніювати зі шкільним, щоб спільними зусиллями формувати людину,
християнина, громадянина.

Для цього батькам також потрібна педагогічна освіта. Вона здійснюється в
наших школах шляхом колективної та індивідуальної роботи з батьками. В
арсеналі педагогів багато традиційних форм роботи, які наповнені новим
змістом: загальні та класні батьківські збори, колективні та групові
консультації, бесіди, лекції, відвідування сімей учнів, батьківський
всеобуч тощо. При цьому педагоги намагаються забезпечити
диференційований підхід до процесу формування педагогічної культури
батьків, врахування їх освітнього рівня, життєвого досвіду та вікових
особливостей їхніх дітей. Вивчається і рівень обізнаності батьків з
родинною педагогікою, її принципами, змістом, основними напрямками. З
цією метою психологи пропонують батькам анкети. Аналіз анкет дає
можливість визначити проблеми, які обговорюються з батьками, що, в свою
чергу, розширює обсяг знань батьків з родинного виховання на засадах
гуцульської етнопедагогіки. Батьки діляться досвідом роботи з проблем
родинного виховання, ведуть дискусії щодо розв’язання тих чи інших
проблем.

А їх є чимало. Це, зокрема, постійні виїзди батьків на заробітки. Діти
місяцями не бачать своїх батьків, не мають належного нагляду. Є багато
сімей, у яких батьки схильні до розпивання спиртних напоїв і зовсім не
займаються вихованням дітей.

Роботі з цими сім’ями приділяється особлива увага. Проблеми, які
виникають у цьому плані, вирішуються школою спільно з громадськими
інспекціями у справах неповнолітніх при сільських радах та сільськими і
селищними радами.

На сучасному етапі існування людства освіта й виховання дітей без
екологічної складової немислимі. Глобальність екологічних проблем
виводить цю складову в число найголовніших. Це добре усвідомлюють і
педагоги Путильського та Вижницького районів. Протягом останніх 6 – 8
років тут набуто певного досвіду в організації екологічної освіти й
виховання, що поступово формується в систему.

Умовно можна виділити два напрями екологічної освітньої діяльності –
урочно-обов’язковий та позаурочний, які, однак, не є чимось застиглим і
відірваним один від одного. До урочно-обов’язкового напряму належать
факультативи екологічного спрямування, екологічна складова предметів
базового компонента (в усіх школах) та навчання за
природничо-екологічним профілем у 10 – 11 класах (Селятинська ЗОШ). Цей
напрям дає змогу охопити максимум школярів та закласти основи
екологічних знань.

Позаурочний напрямок – більш спеціалізований, за охопленням не такий
масовий, однак має позитивну тенденцію до розширення та зростання. Він
включає в себе природоохоронні гуртки, дитячі громадські організації,
екоклуби. Уже більше шести років діє шкільне наукове товариство юних
біологів «Арніка» в Усть-Путильській ЗОШ (керівник І.П.Гаврилащук).
Займаючись практичною роботою щодо виявлення та охорони місць зростання
рідкісних видів флори Буковини, очищенням струмків та джерел, учні
глибше пізнають дивосвіт природи, навчаються не тільки любити природу, а
й проявляти цю любов на ділі. Водночас діти опановують ази наукових
досліджень, вчаться аналізувати спостереження, узагальнювати поодинокі
факти, робити висновки та прогнозувати, що, безумовно, сприяє розумовому
розвиткові та зростанню загальної культури підлітка. Роботи юних
науковців вже двічі були відзначені на зльотах творчої молоді
Гуцульщини. Досвід роботи школярів Усть-Путильської школи з охорони
малих річок та джерел опублікований у збірнику «Жива вода – 96» (Київ,
1997).

Екоклуб «Водограй» Яблуницької ЗОШ (вчитель Кузик В.І.) уже тривалий час
вдало поєднує практичну участь у природоохоронних акціях з широкою
пропагандистською роботою, якій сприяє агітбригада «Веселка». Виступи
агітбригади відзначаються гостротою, актуальністю, дотепністю.
Екологічну казку «Ріпка», створену за мотивами однойменної народної
казки самими учнями, із захопленням подивились учні молодших класів та
дошкільнята. Ця вистава перемогла на обласному конкурсі екологічних
казок.

Від першого дня заснування Путильської гімназії (директор Волошенко
Є.Г.) питанням екологічної освіти та виховання приділяється значна
увага. Вже другий рік викладання хімії у 8 класі ведеться за
регіональною екологізованою програмою. Наукове товариство юних
дослідників природи та екоклуб «Дивосвіт» (керівник Гребенщикова Н.Ю.)
об’єднують учнів, які хочуть не лише глибше пізнати природу, а й своєю
діяльністю зробити посильний внесок в охорону та примноження її
багатств. Зокрема, гімназисти досліджують можливості реінтродукції та
введення в культуру рідкісних видів рослин родини орхідних, місця
зростання яких виявлені на Путильшині. Дослідження учнів стануть основою
для написання матур.

Майже в кожній школі гуцульського регіону Буковини створені екологічні
стежки. Учнями та вчителями складені екологічні карти сіл Путильщини та
Вижниччини. Започаткована в 1997 році під керівництвом науковців
хімічного факультету Чернівецького держуніверситету робота над
моніторингом малих річок басейну Черемоша та Сучави. Про виявлення
джерела забруднення поверхневих вод доводили до відома громадськості та
органів місцевого самоврядування, що мало значний суспільний резонанс.
Це призвело до зменшення кількості смітників на берегах (с.Селятин,
Усть-Путила), переносу колгоспного складу хімдобрив (с.Яблуниця) тощо.

Координацією екоосвітньої та ековиховної діяльності в районі займається
громадська неформальна організація – товариство «Екологічна культура та
освіта Путильщини» (ТЕКОП), яка тісно і плідно співпрацює з відділом
освіти, обласним еколого-натуралістичним центром дітей та юнацтва, ЧНУ,
іншими державними та неурядовими організаціями. Члени ТЕКОП – учителі та
учні Путильщини – з року в рік беруть активну участь у всеукраїнських та
обласних екологічних акціях, самі організовують їх на районному та
регіональному рівнях.

Наступність – необхідна умова будь-якого навчання. Починається вона з
екологічних гуртків у дитячих установах, триває через уроки ознайомлення
з навколишнім середовищем та «Абетку екологічних знань» у початкових
класах, далі – через гуртки і факультативи в середній ланці до
самостійних досліджень старшокласників.

Фінансові негаразди, на жаль, призвели до скорочення годин, виділених на
факультативи майже в два рази (порівняно з 1996/1997 навч. р.), однак це
не спричинило послаблення чи згортання екологічної діяльності в закладах
освіти. Всупереч труднощам екологічний рух у Гуцульському регіоні
поширюється і зростає завдяки справжнім ентузіастам – педагогам і
вихователям. Це вселяє надію, живить віру в те, що виросте покоління
свідомих, культурних і дбайливих громадян України.

Однак ряд проблем запишається невирішеними. Зокрема, лише Путильська
гімназія і Довгопільська школа забезпечені комп’ютерами нового
покоління. Не встановлено факс-модемного зв’язку. Немає виходу в
«Інтернет» Навчальні заклади Путильського району в останнє десятиріччя
майже не поповнювали свою матеріальну базу через фінансову скруту.
Підвіз учнів здійснюється, на жаль, лише рейсовими та приватними
автобусами.

Значно кращі справи у цьому напрямку в школах Вижницького району. Так, з
1996 року тут почало діяти спільне канадсько-українське підприємство
«Лінгкомп» з навчальним центром по вивченню іноземних мав і комп’ютерної
технології. Завдяки діяльності директора центру Тараса Мазуряка
практично в кожній школі району учні мають можливість поглиблено вивчати
англійську мову й оволодівати основами комп’ютерної грамотності.

Відомо, що у багатьох випадках гуцульська школа є малокомплектною. А
тепер запитаємо себе: чи готовий сьогодні вчитель працювати в такій
школі? Очевидним є факт, що нам в умовах гуцульського (і не тільки!)
регіону слід перебудувати практику вузівської підготовки вчителя
відповідно до потреб малокомплектної школи.

Наступне, що вимагає особливої уваги, – це підготовка вчителя до роботи
в гуцульській школі загалом. Тут певні корективи у своїх навчальних
планах і програмах повинні зробити як вузи, так і інститути
післядипломної педагогічної освіти. Вважаємо, що методичні служби
гуцульських районів уже здійснили певні напрацювання в напрямку
поліпшення діяльності місцевих освітніх закладів. Треба тільки не
зупинятися на досягнутому.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020