.

Небо і Земля (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 887
Скачать документ

Небо і Земля

У міфології багатьох народів небо і земля на початку творення світу
перебували у шлюбі. Батько-Небо і мати-Земля тоді були ще нероздільними,
і їхнім божественним дітям було тісно й темно без простору та світла.
Тоді вони вирішили роз’єднати батьків. Зробили це вітер і дерево.
Світове древо міцно вперлося своїм корінням у землю, а кроною тримало
небо, щоб воно не впало на землю й не розчавило вже утворений світ.
Відтоді між небом і землею з’явилося повітря.

Про небо говорять, що насправді воно не таке, як ми його бачимо. “Те, що
ми бачимо над собою синє, так це ще не Небо, а оболоки; а те, що ходить
попід оболоками, так це хмари”. Справжнє небо не синє, а таке “яскраве і
спекотне, що, якби не було між ним і землею полотна (оболоків), то було
б спалило усе, а то й землю саму”. А отих синіх оболоків є аж сім, “а
восьме вже справедливе небо, де сидить Бог на золотім кріслі і янголи
літають. Справедливе небо не синє, а червоне, як коли-де воно
розчиняється, тільки на яку-небудь оказію: на війну або на поморок, або
на голод”.

Розкривається небо й в інших випадках, надзвичайно радісних для людей.
Так, у колядці співається:

Там, на річці, на Йорданці,

Там Пречиста ризи прала.

Свого Христа сповивала.

Як налетіли аж три янголи,

Взяли Христа аж під небеса.

А небеса розтворилися,

А ми всім святим поклонилися.

В уявленнях, які складалися протягом тисячоліть і не були однаковими для
різних часів і різних регіонів, Небо мало кілька шарів — найчастіше три
або сім (адже добре відомий вислів “бути на сьомому небі”, тобто
відчувати райське блаженство).

На небо можна піднятися. Герої казок іноді видряпуються туди по драбині,
по оленячих рогах, по стеблу чарівної рослини. Досягають вони таким
чином “нижніх небес” — шовкової (золотої) гори, кришталевого царства. До
того місця, де зустрічається небо із землею, не доходив іще ніхто з
живих людей. Там міститься вирій — країна померлих предків. Потрапити
туди можуть тільки душі праведників, яких на крилах відносять янголи.

У казці “Жорна” розповідається, що жили-були дід і баба. Вони були
бідні, ходили в ліс, збирали жолуді і їли їх. От один жолудь упав у
погріб і почав рости. Полізла якось баба в погріб — а там дубок до
самого верху виріс. Покликала діда. Дід прорубав стелю, і став дуб далі
рости. І виріс він до самого неба. По тому дубкові дід виліз на небо і
отримав там чарівні дарунки.

В Україні завжди шанували землю, називали її “матір’ю”, “святою”. Усе
живе завдячує землі своїм існуванням, особливо для хліборобських
народів; вона годує, дає притулок і порятунок. Перша людина — Адам —
була виліплена із землі, точніше, з червоної глини.

?

?????&?????????мля” — зичать у добрих побажаннях. Образити землю —
однаково, що зневажити свою матір. Цей зв’язок проступає у віруванні, що
не можна бити палицею по землі, “бо мама помре”. Про погану людину
кажуть: “Не годен того, щоб його земля на собі носила”.

Земля справедлива. Вона не терпить кривоприсяжництва і кровопролиття,
тому найвірнішою вважалася клятва землею. За повір’ями, земля не приймає
по смерті великих грішників — убивць, самогубців, проклятих дітей —
викидає їх із могил. Хоча є вірування, що в середині землі міститься
пекло — вогонь невгасимий, у якому мучаться грішники.

Про походження землі є різні легенди. За однією з них, “коли Бог творив
землю, то спочатку варив її, потім ураз остудив; пухирі, які здійнялися,
як земля кипіла, обернулись на гори, а проміжки між ними утворили
долини”.

За іншою, Бог творив землю не сам, а разом з лукавим, який пірнув на дно
моря й виніс нагору пучку землі. Коли Бог її благословив, земля почала
рости і зробилася такою, якою ми її тепер маємо. Лукавий не забув і для
себе приховати трошки землі за нігті. Та з того праху не вийшло грунту,
а постали плазуни, жаби і всі нечисті тварини, які й розлізтися по
землі. Лукавий як заплаче… А з його сліз постали болота, трясовина, де
тепер чорти водяться.

За давніми уявленнями, земля народжує людей. Вона ж забирає людей після
смерті назад у своє лоно. Там перебувають і душі ще не народжених дітей.
На той світ можна потрапити через яму в землі. Таке стається з казковими
героями, коли вони проходять обряд посвячення, після якого можна
одружуватися. Вони ніби на деякий час помирають, а потім наново
народжуються, отримують нове ім’я і статус дорослих чоловіків.

Побутує кілька варіантів пісні, де загибель молодого козака змальовано
як його одруження. До речі, неодружених хлопців, за давнім звичаєм,
ховали як наречених, навіть робили й несли за труною гільце — весільне
деревце. У пісні козак помирає і просить вірного коня, який “б’є землю
під собою” в узголів’ї парубка, аби той побіг дорогою “широкою степовою”
до батькового двора:

Вийде батько, розсідлає,

Вийде мати, розпитає:

Ой коню мій вороненький,

А де ж мій син молоденький?”

Не плач, мамо, не журися,

Бо вже син твій оженився.

Та взяв собі паняночку —

В чистім полі земляночку.

Та взяв собі за бояри

В чистім полі два явори…

У деяких археологічних культурах побутували поховальні правила, за якими
померлого клали до ями в позі, в якій іще не народжені люди перебувають
у лоні матері. Таким чином його готували до нового народження.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019