Реферат
не тему:
Міжнародна політична діяльність Ярослава Стецька
Матеріали зі спогадами соратників і колег сл.п. Ярослава Стецька,
працями дослідників з аналізом його діяльності й творчості ми
відкриваємо розповіддю найближчої йому людини й найдостойнішого
продовжувача його справи – шановної пані Слави Стецько.
В першу чергу треба знати, що Ярослав Стецько вважав, що Україна є
революційною проблемою світу, що від України буде залежати, чи буде
існувати Російсько-Совєтська імперія, чи взагалі Російська імперія, чи
ні. і тому, що ця імперія заволоділа вже одною шостою земної кулі, і
тому, бо вона загрожує всім іншим ще вільним країнам, отже, цілому
світові, а від її розвалу зникне ця загроза, бо від того, чи існуватиме
імперія, залежить, чи буде Самостійна Україна, чи ні, себто з розвалом
імперії, з постанням Самостійної України зникає загроза для цілого
світу, тому Україна є революційною проблемою світу. Ярослав Стецько
вважав, що наша ідея може бути сприйнята цілим світом, що ідею
Самостійності України, потребу Самостійної України можуть підтримувати
всі народи світу, бо в їх інтересі лежить саме те, щоб не було імперії,
яка загрожує їх інтересам, себто лежить Самостійність України.
І другу думку, яку він постійно розвивав у своїх статтях, промовах і
своїх зустрічах – це альтернатива до нуклеарної війни.
Ярослав Стецько переконував, що такою альтернативою є визволення
поневолених народів. Цю альтернативу він дуже широка розробляв і
намагався поширювати – пересилати міністерствам закордонних сприяв,
штабам військовим, міністерствам оборони різних країн. І не раз казав
навіть, якщо зараз не підхоплять нашої ідеї допомоги визвольній боротьбі
поневолених народів, то нехай в шухлядах тих штабів буде наша розроблена
концепція, а колись вони до неї повернуться. Отже ж, наша ідея проти
нуклеарної війни за визволення поневолених народів повинна бути
сприятлива для всіх.
Він уважав, що ми можемо в цілому світі знайти співзвучні сили, які
будуть боротися і проти комунізму, і проти російського імперіалізму. За
тими силами ми й шукали. Треба було мати зв’язок, контакти, доступ до
урядів і президентів, до прем’єрів, до парламентів, до військових
чинників, до університетів, взагалі до інтелігенції, до молоді. І щоби
про ідею розвивати в цілому світі, щоб мати ці зв’язки з тими силами,
які можуть стати по нашій стороні, потрібно було створити велику світову
організацію. І тому вже 1958 року бере участь у конференції у
Мексико-Сіті, столиці Мексики. На цю конференцію приїхали представники
вільної Азії, Америки, Канади, європейських країн, і Ярослав Стецько був
одним із засновників комітету по створенню Світової Антикомуністичної
Ліги, але не відразу.
Виробили там платформу, виробили інші документи, статути, але Світова
Ліга як така не була ще створена.
Кілька років тривало, потім були конференції, і я мушу сказати, що на
деяких була також наша делегація – в Кореї, Тайпеї, Токіо, і ми довгий
час брали участь як представництво України, а Ярослав Стецько постійно
виступав як Прем’єр України з 1941 року, крім того, як президент АБИ, і
так українську закордонну політику він вів або прямо від України, або
через АБИ, який був вже створений за кордоном 1946 року. І на тих
нарадах, які мали остаточно завершити створення Світової Ліги, постійно
стояла одна проблема: чи та Ліга буде лише антикомуністичною, чи буде
виразно зазначено, що вона є за розподіл Російсько-Совєтської імперії
на_самостійні держави на їх етнографічних територіях. Йшла боротьба, Я
пригадую, що в Кореї ми вийшли з наради, бо американська делегація,
очолювана професором Міллером із Вашингтону, наполягала, щоб цей пункт,
де говориться про те, що Світова Ліга має бути також проти російського
імперіалізму, треба усунути, бо тоді американці не дадуть фінансової
підтримки для Ліги. Ярослав Стецько стояв з нашою делегацією на тому, що
ми не сміємо без прийняття того пункту увійти до Світової Ліги. Ми цього
не розголошували, щоб не підривати поваги до ініціативи створення
Світової Ліги. І друга проблема, за яку ми мусили зводити війну, це – чи
Україна має бути прийнята там на рівних правах з американською
делегацією; канадською, китайською, (себто націонал-китайською),
німецькою та іншими. Вступати до Світової Ліги мали право різні
делегації та представництва: одні – державні, яких підтримували держави,
такі, як Корея, Національний Китай, Японія, Філліпіни — і делегації,
які були напівдержав-ними, які без дозволу Стейт-департаменту (чи
Міністерства закордонних справ) нічого не приймали, як Американська чи
Канадська, і від приватних організацій – від Європейських народів. І тут
стало на перешкоді те, що Україна є поневолена нація, а хоче бути
прийнята на рівних правах. Ми не хотіли увійти до складу Ліги, доки не
буде визнане право за Україною, як Самостійною Державою, яка поки що не
існує, але яка має право на існування на рівних правах з американською,
японською і другими делегаціями. Ця дипломатична війна тривала досить
довго, і щойно 1961 року в Токіо справа була вирішена позитивно. Ми тоді
цілу ніч не спали, бо йшли наради. Ярослав Стецько був дуже ніжного
здоров’я, але дуже твердий у своїх принципах, і він ніколи не відступав,
коли йшлося власне про збереження принципів, і врешті над ранок японська
делегації перемогла інших і сказала, що вона є за тим, щоб Україна була
прийнята на рівних правах. Це була велика радість для нас, бо ми пізніше
були прийняті вдруге шістдесяти-тисячним вічем. На тому вічі йшли
делегація за делегацією, а перед ними японські старшини несли
національні прапори. Може, для когось тепер синьо-жовтий прапор, який є
святий прапор, є появою щодня, так сильно не зворушує, але тоді для
нашої делегації, очолюваної Ярославом Стецьком (в якій було одинадцять
членів, в тому числі шість сумівців, один пластун з Австралії, решта
старші представники з Америки, Канади), ви собі можете уявити, яка то
була для нас радість, коли шістдесятитисячне віче, підносячи високо
кулак (так вітають в Азії), нас вітало, а ми лише розуміли слово
«Украйна, Украйна». Отже ж, із 1961 року ми стали членами Світової
Антикомуністичної Ліги, а Ярослав Стецько увійшов до Проводу цієї Ліги,
який називали Екзекутивою. В преамбулі до платформи Світової Ліги було
дуже виразно зазначено, що ця Ліга є не лише проти комунізму (проти
комунізму були всі ті держави), але й проти російського імперіалізму.
Три роки ми переконували, що Ліга має бути і проти російського
імперіалізму.
Очевидно, це попереджувало ряд зустрічей, розмов, листів, документів,
різні наради і тому подібне. Від того часу ми є постійними
співучасниками світових міжнародних конференцій і здвигів. І так, щоби
не оминути якоїсь країни, я перечислю їх, щоб вас ознайомити, який був
терен дії нашої дипломатичної місії, наших дипломатів, які діяли від
України і від усіх поневолених народів через АВН.
В делегацію ми дуже часто брали одного чи двох чужинців: раз словака
міністра Дурчанського, раз мадярського генерала Фаркаша, який з УПА
підписував від мадярів договір в часі Другої світової війни, то брали
литовських політиків, то туркестанців, коли їхали до Індонезії, то інших
представників. Вся наша делегація від АБИ мала дуже різнородний склад. І
лише АБИ зумів не раз поєднати представників і греко-католицької церкви,
і православної, і мусульманських, і християнських представників. Одна
наша делегація у Вашингтоні складалася з доктора Гаїта – туркестанця,
православного – грузина доктора Зурабішвілі, литовця-католика, і нас від
України – двоє греко-католиків та один православний, але всі були
з’єднані ідеєю спільної боротьби, спільного фронту в АБИ, ми давали всім
змогу виступати на таких міжнародних форумах.
Отже, які країни були акцією нашої дії: це всі країни Західної Європи,
також Канада, США, країни Латинської Америки, Мала Азія, далі – Японія,
Китай, Корея, В’єтнам, Індія, Пакистан, Афганістан, Тайланд, Філліпіни,
Індонезія, Австралія, Нова Зеландія, Ангола, Єгипет, Мозамбік, Ефіопія,
Близький Схід – Ізраїль, Ліван, Іран, Саудівська Аравія.
Дуже часто на мусили змінювати паспорти, бо не було місця на печатки, а
ми жили, як бездержавні. Ярослав Стецько ніколи не хотів брати
громадянства іншої держави, бо казав, якщо я презентую Україну, це було
6 нижче моєї гідності брати паспорт іншої держави. Він не дочекався
українського громадянства, але я щаслива, що я його маю.
Оскільки на тих міжнародних конференціях, які, як я вже сказала, були
делегації державні, напівдержавні, громадські, тому це була колосальна
можливість познайомитися з майбутніми президентами, наприклад, з
Ніксоном, пізніше – президентом Америки, з президентом Гортоном –
пізніше президентом Австралії, з різними членами Американського Конгресу
і парламентів різних країн, новими достойниками, генералами, адміралами,
членами НАТО, як, наприклад, з Джон Рекетом. Я вам нагадаю, що Джон
Гекет написав книжку «III Світова Війна». І в тій книжці він твердить,
що українські націоналісти перебрали КГБ, зробила переворот і завалили
російську імперію. Хоч тоді ще далеко було до розвалу Совєтського Союзу.
Отже ж, там була змога запізнатися, і майже не було такого президента у
світі, з яким би не був знайомий Ярослав Стецько. Не раз президенти
навіть радилися з ним. Ніколя не забуду, як наближалася Тейт-офензива у
В’єтнамі. Дуже багато дипломатів уже покинуло Сайгон, я також боялася,
думала, що ми теж будемо покидати, а Ярослав сказав: «Це буде ганебно:
в’єтнамці лишаються, і ми залишаємося з ними». І тоді Президент запросив
його і багато радився з ним, що можна зробити, які прийоми організувати,
які є перспективи і тому подібне. І пізніше, коли Президент став
емігрантом у Лондоні, я кілька разів зустрічала його.
h
h
h
h
????¤?¤?$???????F?Список президентів і прем’єрів, яких знав особисто і
спілкувався з ними Ярослав Стецько:
Президенти держав Рональд Рейган (США), Ричард Ніксон (США), Джордж Буш
(як був заст. президента США), Дієм (В’єтнам), Т’ю (В’єтнам), Фердинанд
Марксе (Філліпіни), Сігман Рі (Корея), Франціско Франко (Іспанія),
Чан-Кай-Ши (Національний Китай), Шарль де Ґоль (Франція), Конрад
Аденавер (Німеччина), прем’єр-міністри Джон Ґордон (Австралія), Кітта
Качорн (Тайлянд), Джуліо Андріотті (Італія), Кіші (Японія), Геральд
МакМілан, адмірал Карлос Пенна Ботто (Бразилія), генеральний секретар
Південно-Азійського оборонного пакту (СЕАТО) ген. Хесус Варгас,
Дж.Чітун-да (шеф УНІТА, визвольної організації в Анголі), Отто Фон
Габсбург (наслідник трону Габсбургів), посол до Європейського Парламенту
і Почесний Президент Європейської Ради Свободи, керівник проекту оборони
з космосу «Стратегічна Оборонна Ініціатива» ген. Деніель Ґрейгам (США),
міністр торгівлі Італії і визначний державний муж Європи Іван Матео
Ломбардо, провідні діячі НАТО ген. секр. Джон Гекетт (Великобританія),
ген. секр. Волтер Волкер (Великобританія), ген. секр. Роберт Клозе
(Бельгія) та багато інших.
Я мушу сказати, що Ярослав Стецько так поводив себе, що поряд з ним не
відчувалося, що ми є представниками якоїсь поневоленої нації. Його
трактували як представника держави, і коли Де-Мерель, він тоді був
Прем’єром, запросив його до Туреччини як голову Української Держави, то
Росія відразу дала ультиматум, щоб турки його видалили. Турки робили
все, щоб була велика популярність української справи, і повезли його
навіть кораблем під берег України Чорним марем, щоб він собі набрав у
пляшку води з Чорного моря. Коли ховали Степана Бандеру у Мюнхені 1959
року, то ця вода скраплювала його могилу. А секретарка залишила решту і
каже: «А це для Вас, пане Голово, коли Вас будемо ховати, це для Вас
буде решта». Ця решта майже випарувала, але ще збереглася. Отже ж,
величезна плеяда президентів, генералів, міністрів були його особистими
знайомими.
Ярослав Стецько сказав, що нашу ідею треба нести в народ, що вона
наскрізь демократична, вона буде переконувати, і нею не можна
обмежуватися лише до зустрічей з провідниками народу, і тому він
обстоював ідею проведення масових акцій. Ви знаєте, що була величезна
кількість різних масових демонстрацій, вони охопили Вашингтон, Нью-Йорк,
Оттаву, Торонто, Сідней, Канберу, Берлін, тоді навіть, коли був ще
поділений, Бонн, Париж та інші столиці світу. Де були московські
амбасади, під ними відбулися різні маніфестації, і було виразно, під
якими прапорами йдемо ми, і старалися всюди втягати населення даної
країни. Коли відбувалася і Конференція Гельсінських Домовлевь у Мадриді,
ми робили голодівку. Там є горстка українців, але вони задіяли іспанців,
які приносили нам коли вночі, щоби ми не замерзли, свічки, щоб ми не
могли бодай коло свічки погрітися, а коли ця демонстрація вдень
проходила, то ми не знаємо, звідки взялося 500 людей, бо нас всього було
20 – кілька українців, що приїхали, і пара тих, що студіювали у Мадриді.
Отже ж, всюди був клич залучувати народні маси: українські, поневолених
народів і народів світу, іти між ті маси, іти між робітництво,
студентство, ширити нашу ідею, показувати, що вона є спасенною,
справедливою, такою, що дає розв’язку світової проблеми – лише нація і
національна держава можуть бути розв’язкою всіх, проблем у світі. За ту
ідею ми дуже багато здобули визнавців у цілому світі. І там, де жила
наша еміграція, і там, де її не було, або були лише еміграції
поневолених народів з АБИ.
І до таких нудних акцій можна зачислити акції у Скандинавії – у Данії,
Швеції та Норвегії, коли Хрущов відвідував ці країни. Ми там мали
небагато людей, але ця акція була дуже вдала. Тоді саме відкривався
пам’ятник нашому Генію і Пророку Шевченкові у Вашингтоні, на відкриття
якого поїхав Ярослав Стецько після Стокгольму. Але перед цим відкриттям
була акція в Стокгольмі, і про неї заговорив світ, тому що там була
зроблена акція проти Хрущова. На пресовій конференції Хрущов так
розсердився тим, що Ярослав Стецько нагадав союз Швеції з Україною, союз
Карла XII з Гетьманом Мазепою, що цілу годину лаяв і прем’єра Швеції
Герляндена, і Мазепу, і Бандеру, і Стецька, і УПА – все, що йому на
думку прийшло, цілу годину він стукав, гримав кулаком і погрожував
прем’єрові, що йому захотілося галушок полтавських, що він програє, як
програв Карл XII під Полтавою.
І цю акцію пам’ятають шведи донині, а деякі молоді студенти, які брали в
ній участь, і сьогодні є величезними приятелями України. Один з них –
Бертіль Гебман, голова стратегічного Інституту, був на нашому Першому
Зборі Конгресу Українських Націоналістів. Він 12 років за власні гроші
видавав «Дет Фрі Україна», себто «Вільна Україна», бо його просив
Ярослав Стецько, щоби він працював для України, а за те зробив його
Почесним Громадянином України. І таких друзів, приятелів можна й дуже
багато начисляти по цілому світі.
Я думаю, що прийде час і ми вивчимо цю епоху. Ярослав Стецько вважав, що
не треба війни, не треба конфронтації з Росією, що Росію можна розвалити
зсередини, бо Росія є на вулкані. Про це ним написано багато статей, а
генерал Фулер, один з найвизначніших військових письменників у Великій
Британії, твори якого перевидані в 12-ти країнах світу, написав
передмову до цієї праці, яка доводить, що Совєтський Союз можна
розвалити зсередини:
Дуже велика увага була приділена Ярославом Стецьком АБНу, і тому цей АБИ
був розбудований у цілому світі. Не раз наші українці в Америці чи
Канаді говорили, чому ми маємо давати гроші на видання, конгреси,
конференції, чому не дають інші національності. Ми їм вказували на те,
що, наприклад, Туркестанці навіть сотні не мають в Західному світі, але
вони є в Індонезії і мають свій Комітет Єдності. І коли ми були на одній
міжнародній конференції, та виступав один індонезієць, якого я його
майже не зрозуміла, я чула цілий час “Білороша … Юкрейн … Юкрейн …
Білороша». І тоді я підійшла до нього і питаюся: «Ви багато говорили,
поясніть мені, про що». І він сказав: «Оскільки Білорусь і Україна є
членами ООН, то їм належить самостійність, вони повинні мати свою армію,
свою закордонну політику і мають бути визнаними народами світу». А я
його питаю, звідки у вас такі знання цих проблем. Він відповів, що в них
є туркестанці, вони створили Комітет Єдності, і від туркестанців вони
знають про Україну, Білорусь і про всі інші поневолені народи, які
прагнуть до самостійності. І знов таких прикладів є багато, де не
українці, а інші національності, чи то на Близькому Сході, чи в
Туреччині, чи по інших країнах робили спільну нашу справу, інформували
світову громадськість на користь України.
І, наприклад, саме чеченський народ. Ми тепер, як Україна, дуже багато
допомагаємо морально, політично чеченському народові, а я хочу сказати,
що 40 вихідців із Північного Кавказу були членами Парламенту у
Туреччині. І я радію, що тоді, коли Сталін вивіз чеченців та інших
північних кавказців, що саме Україна давала їм велику підтримку у цілому
світі.
Дороге панство, я би залюбки багато могла б розказати про ту величезну
дипломатично-політичну працю. Ярослава Стецька. Я ніколи не забуду, як
він старався допомогти зв’язками Чомбе у Великій Британії і він так,
жартуючи, сказав: «…я чуюся як великий маклер, сам не маю держави, а
допомагаю пов’язати з Американським чи Британським урядом, і як мені це
вдається”. Так дуже часто ми були дуже шановані завдяки його поставі,
завдяки його великій, глибокій думці, візії. Ярослав Стецько мав
зв’язками з різними народами світу, дуже визначними особистостями, від
президента починаючи, студентами закінчуючи.
Одна така, картина. Ми у Манілі, на Філліпінах, мали такий розваговий
вечір, філліпінці забили кілька волів і привезли балет з Маніли. То було
поза Манілою на провінції, і всі делегати намагалися розважати себе
після тяжких конференційних нарад. Я дивлюсь, десь немає Ярослава, де
він подівся, а він стояв в оточені невеликої кількості студентів і вів з
ним розмову. Філліпінці всі знають англійську мову, і він переконував
їх, яка то є велика сила, національна ідея Самостійної Держави кожного
народу. Вони його гаряче слухали і пізніше багато нав’язували до тієї
розмови.
Я ще кочу сказати, що цю нашу дипломатичну працю Ярослав вів прямо від
ОУН, будучи відповідальним за зовнішню політичну діяльність, він вів її
і через світову Антикомуністичну Лігу, він вів ЇЇ через АБИ і він
зініціював і створив Європейську Раду Свободи. Ця Європейська Рада
складалася з визначних європейців: генералів, Міністрів, членів
парламенту, і її тепер очолює член Швейцарського парламенту мадам Обрі.
Вона була одна із перших, Що приїхала з великою швейцарською делегацією
в початках існування УСД. І таких приятелів дуже багато є на цілому
Європейському континенті. Голова Дамського парламенту був відмовився
приймати Хрущова. Він сказав, що робить пресову конференцію для
Українського справжнього прем’єра, а Хрущов є колонізатором і не
репрезентує справжньої волі України, і тому навіть не пішов з ним на
зустріч. І можна багато перечислити європейців, які до сьогоднішнього
дня є величезними симпатиками української справи.
Я мушу сказати, що мене заскочила Декларація про самостійність у серпні
далеко від України, від Європи – у Коста-Ріка. Вечором у Каста-Ріка був
державний банкет, який уряд робив для нас, делегатів. Я вам скажу,
Південні та Центральні американці є надзвичайно люди емоційні, багато з
них плакало про вістку, що Україна нарешті стала Самостійною Державою, а
цілий вечір обернутий був на тріумф приязні, симпатії до українського
народу.
Дуже дякую за вашу увагу і бажала б, дуже хотіла б, щоби ви вивчили ту
епоху нашої закордонної політики, яку очолював і добре вів Ярослав
Стецько.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
