.

Місто Долина (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
5 2822
Скачать документ

Місто Долина.

Долина — місто районного підпорядкування, розташоване за 60 км від
Івано-Франківська. Через місто проходить залізниця
Львів-Стрий-Чернівці, а також автостради Чернівці-Стрий-Львів та
Івано-Франківськ-Ужгород. Населення 11 220 чоловік.

Долина — центр району, на території якого 26 сільських, 2 міські і одна
селищна Ради депутатів трудящих, яким підпорядковано 54 населені пункти.
Населення — 83,6 тис. чоловік. Природні багатства району — нафта,
попутний газ, сіль, сірка, залізна руда, марганець, мінілітові сланці,
цегельна глина, гравійно-галькові відклади, карпатські пісковики.
Основними галузями промисловості е лісова, будівельних матеріалів, легка
(харчова та побутового обслуговування). Промислових підприємств в районі
— 38. В районі є 10 колгоспів. Орних земель — 8 тис. га, лісів — 106
тис. га, сіножатей, пасовищ — 20,1 тис. га. Відкрито 67 шкіл, 53 клуби,
3 будинки культури.

Виникнення Долини припадає приблизно на другу половину X ст.. Заселення
цих земель було певною мірою зумовлене наявністю покладів солі серед
густих лісів. Люди, які переселялися сюди, вирубували ліс і споруджували
житла. Тут побудували Вознесенський монастир, у якому з 1112 року монахи
почали писати своєрідний літопис Долини.

В кінці XII ст. на цьому місці виникло поселення, його жителі видобували
сіль, займалися землеробством і скотарством. У середині XIV ст. Долину
захопили польські магнати. З цього часу поселення часто переходило від
одних орендарів до інших. Всі вони жорстоко експлуатували місцевих
жителів. У XV ст. місто було центром Долинського староства.

Протягом кількох десятиліть XVІ ст. Долина економічно зросла завдяки
збільшенню видобутку солі й пожвавленню торгівлі. В 1525 році місту було
надане магдебурзьке право, згідно з яким запроваджувалося
самоврядування, жителям дозволялось варити сіль, проводити торги і
ярмарки. Відтоді торги тут влаштовували щопонеділка, а ярмарки — двічі
на рік.

Польські магнати й шляхта визискували своїх підданих. Вони зобов’язували
міщан сплачувати податки й виконувати різні повинності: шарварки,
тяглову роботу. Населення також сплачувало багато податків: за свійських
тварин, толочний тощо.

У XVI — XVII ст. ст. на Долину неодноразово нападали татарські орди.
Особливих руйнувань місто зазнало 1594 року. Для оборони від татарських
нападів у Долині збудували замок, насипали вали. Залишки цих валів біля
гори Замчища збереглися до наших часів. Польська шляхта, дбаючи лише про
свою безпеку, зовсім не турбувалася про населення околиць. Воно
неодноразово терпіло від нападів – татар.

В кінці XVIII ст. значно погіршало становище трудящих. Староста приєднав
до своїх володінь частину грунтів, сінокосів селян. Вони не мали права
рубати ліс на будівництво й ремонт житла. Майже всіма доходами від
солеварні розпоряджались міські власті. Жителі Долини здебільшого були
малоземельними і терпіли від голоду й злиднів. У 1848 році з 590
господарств міста 243 мали лише до 1 морга землі, 72 господарства — по
1-3 морги. Земля зосереджувалася в руках багатіїв. Так, одному з них
належало 4158 моргів поля.

Сільське господарство було основним заняттям населення Долини в ті часи.
Промисловість у місті розвивалася повільно. Тут наприкінці XVIII — на
початку XIX ст. працювали лише солеварні, лісопилка, цегельня, а також
ткацька майстерня. Продуктивність праці була дуже низькою: на початку
XIX ст. солеварня в середньому давала до 20 цнт солі на рік. Австрійські
власті примушували селян відбувати військову службу. За найменші провини
молодих рекрутів жорстоко карали. В газеті «Слово» 10 жовтня 1881 року
повідомлялося, що рекрута Миколу Малька, сина бідних батьків із Долини,
мирного, дисциплінованого, покірного, на одинадцятому дні військової
служби під час муштри фельдфебель прикладом карабіна й кулаками убив на
місці.

Становище бідноти Долини стало ще гіршим після пожежі 1886 року. Згоріло
320 будинків, і близько 2 тис. жителів позбулися житла. Від вогню
вдалося врятувати лише східну частину міста й солеварню. Але через 12
років нова пожежа знищила й соляні копальні. Відбудовано солеварню
тільки 1900 року.

Стан шкільної справи у місті красномовно свідчив про те, які можливості
мали діти трудящих набувати освіту за тих часів. У 1811 році в Долині
було відкрито двокласну школу, в якій навчалося 57 учнів. Вона містилась
у старому непристосованому приміщенні. В кінці XIX ст. почали працювати
п’ятикласна чоловіча й чотирикласна жіноча школи з польською мовою
викладання, в 1898 році їх реорганізовано в шестикласну школу. В цій
школі здобували освіту кілька десятків дітей багатіїв. У 1914 році
жителі Долини звернулися до крайового сейму з листом, в якому просили
відкрити в місті початкову школу з українською мовою навчання. Але сейм
відхилив це прохання.

Великого лиха завдала населенню Долини перша світова війна. Австрійські
власті силоміць мобілізували в армію чимало чоловіків, місто
розграбували, багато будівель було знищено вогнем під час боїв. У жовтні
1914 року російські війська зайняли Долину. Рядові російські солдати
по-братськи ставилися до жителів міста, ділилися з ними харчами,
допомагали відбудовувати зруйновані житла. Австрійські власті після
повернення до міста жорстоко розправлялися з усіма, кого підозрювали в
симпатіях до росіян, відправляли до концтаборів, розстрілювали, вішали.

Після Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії у Долині
відбулися заворушення і страйки. Навесні 1919 року робітники сільзаводу
брати Фрищини та селянин С. Г. Бабій закликали населення озброїтися,
вигнати панів і, наслідуючи приклад Радянської країни, розподілити
землю. Власті ЗУНР кинули патріотів до в’язниці, де після жорстоких
катувань їх було розстріляно. У жовтні 1920 року в Долині було
заарештовано кілька чоловік за пропаганду ленінських ідей.

Коли Долина опинилася під владою панської Польщі, місцеві жителі всіляко
ігнорували заходи, до яких вдавалися власті. Трудящі бойкотували вибори
до сейму і сенату в листопаді 1922 року. Незважаючи на те, що під час
виборів до міста ввели батальйон солдатів, в них взяли участь тільки 20
проц. виборців.

Найбільш активні виступи долинських трудящих припадають на час, коли
вони мали свої організації — професійні, молодіжні, що діяли під впливом
комуністів. Найпоширенішою формою класової боротьби долинських
робітників у 20-30-х роках був страйк. У жовтні 1923 року відмовилися
працювати робітники деревообробної фірми. Вони одержували вкрай низьку
заробітну плату. Тут широко застосовувалася дитяча праця. Страйком
керували робітники Іван Плугенович та Михайло Моринович. Деревообробники
добилися свого: перелякані власники фірми змушені були погодитися на
певне підвищення заробітної плати і навіть виплатити робітникам
компенсацію за час страйку в сумі 50 тис. злотих. Польські власті
відповіли на страйкову боротьбу трудящих репресіями, але деревообробники
Долини на початку 1924 року знову застрайкували, вимагаючи підвищення
заробітної плати. І цей виступ закінчився для них успішно.

1926 року в Долину і навколишні села для голодуючих із східних областей
України було надіслано зерно. Ця братня допомога мала не тільки
економічне значення — в повідомленні долинського старости властям
підкреслювалося, що посилка зерна сприяла об’єднанню прихильників
Радянської України.

В Долині щорічно влаштовувалися Першотравневі демонстрації. Особливо
масовою була демонстрація 1927 року, в якій взяли участь також нафтовики
Ріпного й лісоруби Вигоди. Робітники несли транспаранти, лозунги. На
чолі колони з червоним прапором у руках крокував долинський коваль
Михайло Рожнятівський. Налякана поліція не наважилася розігнати
демонстрацію.

Важливою подією в історії революційного руху на Прикарпатті був страйк
долинських робітників у серпні 1929 року. Він проходив під знаком
боротьби за поліпшення економічного становища і соціального забезпечення
всіх трудящих. В страйку взяло участь 700 робітників різних професій.

Важке становище мас погіршувало хронічне безробіття. За офіційними
даними, щорічно з 1933 по 1935 рік кількість безробітних в Долині
перевершувала 500 чоловік. Ще більше їх стало в наступні роки. У 30-х
роках заробітна плата за 12 годин становила лише 35 грошів. На
сільзаводі зарплату виплачували не систематично, робітники терпіли від
численних штрафів, їх нерідко били. Умови праці були винятково складними
ще й тому, що нафта і сіль видобувалися примітивним способом. Нафту
черпали відрами з колодязів, зливаючи в бочки, і транспортували на возах
до Борислава для очистки.

Трудящі не припиняли боротьби за свої права, за краще майбутнє. 1937
року робітники-деревообробники під керівництвом комуністів кілька разів
проводили страйки. На початку наступного року страйкували трудівники
парового тартака на знак протесту проти незаконного звільнення свого
товариша, їх підтримали робітники інших підприємств.

Активну підтримку в організації страйкової боротьби комуністам подавали
професійні спілки. Весною 1938 року профспілка робітників сільзаводу під
час страйку розробила вимоги до дирекції підприємства і, заручившись
підтримкою робітників Домбровського та Дрогобицького гірничих округів,
виграла цей конфлікт. Дирекція сільзаводу вимушена була поступитися.

Учасники революційної боротьби зазнавали постійних переслідувань і
репресій. Лише з початку березня і до 24 квітня 1937 року в Долині
проведено 65 обшуків і заарештовано 18 робітників.

У вересні 1939 року, чекаючи з нетерпінням на Червону Армію, трудящі
Долини відрядили назустріч танковій колоні свою делегацію. Святково
одягнені, з квітами в руках вітали вони визволителів. Одразу ж після
прибуття радянських військ у місті створили тимчасове управління на чолі
з колишнім членом КПЗУ М. Н. Скирдою. Після встановлення Радянської
влади в Долині були націоналізовані і почали працювати всі промислові
підприємства, більшість з яких раніше не працювала.

соціалістичне змагання серед робітників, створено групи техмінімуму та
підвищення кваліфікації, а також налагоджено ремонт та реконструкцію
шахт. Це дало можливість збільшити випуск валової продукції за зміну на
півтори тонни. Значних успіхів добилися також трудівники лісопильного
заводу — план 1940 року вони виконали на 130 проц. Одночасно велася
робота по вивченню надр у цьому районі, йшла підготовка до видобутку
нафти й газу.

Партійні організації мобілізували трудящих на здійснення культурних
перетворень. В місті було відремонтовано ряд приміщень для шкіл,
відкрито середню й восьмирічну школи з українською мовою навчання,
організовано гуртки ліквідації неписьменності серед дорослих. В Долині
запрацювали клуби, червоні кутки, бібліотеки. В перші роки Радянської
влади багато зроблено і щодо організації охорони здоров’я. Вже
наприкінці 1939 року в місті відкрито поліклініку, а в травні 1940 року
— пологовий будинок і протитуберкульозний диспансер.

Соціалістичні перетворення сприяли зростанню політичної
активності населення, яка особливо яскраво виявилась у період
підготовки до виборів у Верховну Раду СРСР в січні 1940 року.
Напередодні виборів на підприємствах і в установах міста відбулися
мітинги й збори, проведено зустріч з кандидатом у депутати
Верховної Ради СРСР Г. В. Гаврищуком.

Однак трудящі Долини змушені були перервати мирну працю: почалася війна.
1 липня 1941 року місто захопили угорські фашисти, а пізніше сюди
вдерлися гітлерівці. Окупанти чинили масові грабежі, насильства,
винищували мирне населення. В серпні 1942 року вони зігнали на базарну
площу близько 3 тис. громадян Долини і навколишніх сіл, яких
по-звірячому знищили. Восени того ж року фашисти вдалися до масових
арештів трудящих. 1 листопада 1943 року схопили 46 чоловік, серед яких
були жінки й діти, пов’язали їм колючим дротом руки і розстріляли на
території стадіону. Масові розстріли мирного населення проводили
окупанти біля кладовища. Тут же повісили шістьох радянських
військовополонених. Згодом на цьому місці виявили 99 ям, в яких були
трупи по-звірячому закатованих людей. Всього за роки війни в місті
знищено до 7 тис. громадян, в т. ч. 2564 жителі Долини. Крім цього,
фашисти відправили 1804 чоловіка на каторжні роботи до Німеччини.

В тяжкі роки фашистської окупації з великою силою проявилися високі
моральні якості радянських людей, їх відданість Батьківщині. Місцеві
жителі рятували радянських воїнів, які потрапляли у вороже оточення.
Коли гестапівці дізналися, що Володимир Льолько переховував радянських
воїнів, вони розстріляли патріота.

Багато жителів Долини відмовлялися виконувати розпорядження окупаційних
властей, уникали вигнання до Німеччини. Фашисти 1942 року розстріляли 21
жителя села за саботування їх наказів. Г. Г. Бабій після втечі з
фашистської каторги організував визволення з місцевої тюрми сестри та
інших двадцятьох громадян.

В останні дні липня 1944 року радянські війська вели напружені бої проти
великих сил окупантів, зосереджених в районі Долини. На околицях міста
було знищено близько 500 ворожих солдатів і спалено 13 німецьких танків.
Контратака ворога 31 липня 1944 року, в якій проти радянських бійців
виступили 4 полки і близько 50 танків, зазнала провалу. Фашисти
відступили. В боротьбі за визволення Долини загинули 313 радянських
воїнів, серед них Герой Радянського Союзу майор В. О. Лаврищев.

Після визволення міста сотні трудящих пішли на фронт, щоб остаточно
розгромити фашистські орди. Житель Долини В. Г. Дідоха за визволення
Праги був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня. В боях проти фашистів
відзначилися Д. К. Галів, В. І. Басюк, І. І. Поліщук та інші.

В роки відродження народного господарства і здійснення соціалістичного
будівництва в Долині швидкого розвитку набирала нафтова й газова
промисловість. У 1944 році інженери-геологи Валентин і Серафима Лопатіни
та Василь і Зоя Глушко провели розвідувальні роботи на околицях міста і
склали геологічні карти цього району. Українські буржуазні націоналісти
вбили Валентина Лопатіна і Зою Глушко, але починання комсомольців
продовжили інші. На основі характеристики геологічної будови глибинних
складок, дослідженої молодими ентузіастами, було споруджено першу
нафтову вишку. В 1950 році свердловина дала нафту.

Створення нових свердловин і розширення нафтовидобутку стало базою для
організації у 1952 році нафтопромислового управління «Долинанафта».
Розвиток долинських нафтових підприємств здійснювався за братньою
допомогою нафтовиків країни. В Долину з Грозного, Баку, Ішимбая на
постійну роботу прибули десятки фахівців, вони передавали робітникам
багатий досвід, навчали їх видобувати чорне золото. В Долині працюють
також випускники Львівського політехнічного інституту, Дрогобицького
нафтового технікуму.

Нафтовики Долини уже за роки п’ятої п’ятирічки збільшили видобуток нафти
в 20 разів. За цей час вони дали понад план 38 тис. тонн палива,
збільшили продуктивність праці у 8,3 раза, знизили собівартість однієї
тонни продукції більш як на 80 проц. В соціалістичному змаганні
долинські нафтовики здобули перше місце серед прикарпатських нафтовиків
і за це удостоєні перехідного Червоного прапора об’єднання «Укрнафта».

В 1957 році серед колективів промислових підприємств Долини розгорнулося
змагання на честь 40-річчя Радянської влади. Протягом десяти місяців
ювілейного року колектив нафтопромислу видобув понад план 13 396 тонн
нафти. Особливо великих успіхів досягла нафтовидобувна бригада майстра
Ігоря Флюнта, яка, маючи річне зобов’язання дати понад план 8 тис. тонн
нафти, фактично видобула додатково 9 тис. тонн чорного золота. В цілому
на нафтопромислових підприємствах Долини в 1957 році продуктивність
праці значно зросла в порівнянні з 1950 роком.

Три родовища нафти відкрили геологи у 1958 році. Для кращої експлуатації
Долинського нафтового родовища було створено Болехівську контору
розвідувального буріння. Одночасно для раціонального спорудження й
використання бурових вишок біля нафтових об’єктів побудували
електрозварювальний цех, механічну майстерню, гараж для спеціальних
машин. Усе це сприяло тому, що долинські нафтовики дали того року 65
проц. республіканського видобутку нафти.

Швидкими темпами зростала Долина в роки семирічки. Уже на початку 1959
року стала до ладу будівельна база, розпочато будівництво заводу
залізобетонних виробів і конструкцій, асфальтобетонного комбінату
підсобних промислів. 1960 року розпочалося спорудження газопереробного
заводу, устаткування для нього надходило з 280 підприємств Ленінграда,
Новосибірська, Єревана, Ашхабада, Мінська, Кишинева, Чернівців та інших
міст країни.

За семирічку долинські виробничники здали в експлуатацію нафтопровід
Долина-Дрогобич, газопровід Долина-Івано-Франківськ-Чернівці, комплекс
об’єктів ремонтно-експлуатаційної контори з електроремонтною базою,
збудували хлібозавод.

Водночас тут почали будувати культурно-освітні заклади. В місті
споруджено корпус середньої школи, розпочато будівництво
школи-інтернату, відкрито школи: семирічну музичну, восьмирічну
загальноосвітню, спортивну. Для робітничої молоді створено вечірній
нафтовий технікум, курси підготовки у вищі навчальні заклади.

Завдяки самовідданій праці трудящих Долина перетворилась на важливий
промисловий район республіки. Тут і далі провідною галуззю
залишаються нафтовидобувна й газопереробна промисловість.

У 1966 році в Долині завершено будівництво газопереробного заводу.
Напередодні пуску підприємства спеціалісти заводу вивчали виробничі
процеси на газо-бензинових заводах Татарської APСP. З Татарії у Долину
прибув досвідчений спеціаліст І. О. Тусевич. Долинські газовики
застосували нові технічні досягнення, впровадили автоматичні прилади для
контролю технологічних процесів, автоматичний аналіз газів на потоках
тощо. Колектив газопереробного заводу є переможцем у Всесоюзному
соціалістичному змаганні на честь ленінського ювілею і нагороджений
перехідним Червоним прапором Міністерства газової промисловості СРСР та
першою грошовою премією.

Важливе значення для промислового розвитку Долини мають також і інші
підприємства. Тут працює завод залізобетонних виробів і конструкцій,
який постачає народному господарству більше десяти видів продукції, в т.
ч. бетонні конструкції, перекриття, панелі різного типу, ферми,
перемички.

В Долині розвивається харчова промисловість, яка представлена
хлібокомбінатом і молокозаводом. Колектив хлібокомбінату тепер випускає
50 сортів продукції, серед них 20 сортів хліба, декілька сортів булок та
кондитерських виробів. На молокозаводі виготовляється кефір, сметана,
ряжанка, сир «Пресований», «Закарпатський» і «Радянський». В місті є
також фабрика культурно-побутових товарів.

Любов до своєї спеціальності нафтовик передав дітям: синові Ярославу,
який працює оператором, дочці Наталії, інженеру. Професія у спадщину
передається в багатьох сім’ях нафтовиків.

За радянської влади долинянці стали справжніми господарями своєї долі.
Кращих з них обирали делегатами на з’їзди партії, у вищі органи
державної влади. Депутатом Верховної Ради СРСР була жителька міста А. М.
Гретчак і нафтовик М. А. Крицун, депутатами Верховної Ради УРСР
обиралися секретар райкому партії А. 3. Шатохін і пилоправ лісокомбінату
П. Д. Іжик. Нафтовик М. Я. Сердюк був делегатом XXI з’їзду КПРС, старший
оператор по видобутку нафти Я. М. Пишкевич — XXIII з’їзду КП України. З
часу визволення Долини від фашистських окупантів у місті чималих успіхів
досягнуто і в житловому будівництві. Для трудящих споруджено 1722
квартири; крім того, тут є 914 індивідуальних будинків, 70 проц. яких
зведено за допомогою держави. На околиці Долини виросло нове містечко
нафтовиків, у ньому — багатоповерхові будівлі, є кафе, їдальня, готель,
гастроном, магазини, культурно-освітні й лікувальні заклади.

В старому місті з’явилися нові вулиці: ім. К. Маркса, Кірова, Жданова,
Миру; обладнано нові красиві сквери. З ініціативи депутатів міської Ради
І. П. Піддубного, Л. М. Мурая було вирішено на околиці міста
упорядкувати колись занедбане озеро. Тепер тут чудовий куточок
відпочинку. Робітники промислових підприємств під час суботників
розширили й поглибили озеро, укріпили його береги, обладнали спортивну
станцію, пляж, місце для рибалок. Комсомольці посадили верби та інші
декоративні дерева. За активною участю робітників та службовців створено
міський парк відпочинку.

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019