.

Методологія дослідницької роботи з етнічною назвою (за давньоукраїнським ономастичним матеріалом) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2028
Скачать документ

Реферат

не тему:

Методологія дослідницької роботи з етнічною назвою (за давньоукраїнським
ономастичним матеріалом)

Дослідник давньої історії постійно має справу з етнонімом, назвою
народу. Цілком очевидно, що від правильного тлумачення цієї назви, від
вірного розуміння її значення залежить успіх будь-якого дослідження з
етнічної історії. Це повною мірою стосується давньої історії України,
коли саме етнонім часто виступає як найважливіший критерій ідентифікації
етносу, а іноді і як єдиний його достеменний мовний показник. Водночас
очевидно, що без переконливого пояснення етноніма жодна версія етнічної
історії не може вважатися задовільною. Тому зростає роль етимологічних
студій, і саме від них значною мірою залежить доля тієї чи іншої
історичної реконструкції. І навпаки, хибне тлумачення назви призводить
до штучних побудов і концепцій, які дедалі більше ускладнюють і
заплутують і так непросте становище.

Становище справді непросте, хоч і цілком поясниме. З-поміж десятків і
сотень робіт, які намагаються етимологізувати етноніми, важко знайти
бодай кілька вартісних досліджень, які б безпосередньо торкалися питань
методології. І це за фактичної відсутності правдоподібної схеми етнічних
процесів у давній Україні, коли переважна більшість давніх етнонімів
переконливо не витлумачена або витлумачена хибно, а спроби істориків і
мовознавців ввести етнонімний матеріал у науковий обіг мають розрізнений
і випадковий характер. Про ненадійність самих етимологій красномовно
промовляє їх кількість. Можна скільки завгодно посилатися на
недостатність та не інформативність наявних джерел чи на інші об’єктивні
причини, проте, схоже, основна причина невдач дослідників при
інтерпретації етнічних процесів на теренах України криється саме в
методологічній площині. Довільне розуміння сутності етнічних процесів і
методів роботи з етнічною назвою призводить до абсолютно ненаукових
висновків, частих на сторінках підручників і наукових праць.

А тим часом саме методологічний момент мав би стати визначальним у
подібних дослідженнях. Що таке етнонім? Яку інформацію він приховує? Чи
існують закономірності в постанні етнічних назв? Ці та низку інших
питань необхідно з’ясувати, перш ніж братися до етимологічних студій.
Такі спроби були, хоч і нечисленні, часто не надто вдалі, а то й зовсім
песимістичні. Так, О.І.Попов, досліджуючи процеси утворення етнічних
назв., відзначав: “…жодних точних закономірностей тут немає …етнічна
назва

– лише побічний, значною мірою випадковий продукт історичного процесу
…можна прямо стверджувати, що намагання створити якусь подобу
безперечних законів етноніміки має неодмінно зазнати невдачі”.
“Більшість проблем такого роду,

– продовжує дослідник, – все одно недоступні

науковому розв’язанню через істотну роль випадкового елемента в творенні
племінних етнічних назв, …та й більш або менш правдоподібне тлумачення
назви з якоїсь мови не дає а нічого або дає дуже мало для пізнання
справжньої історії племені чи народу.”

Така оцінка перспектив сучасної етноніміки насторожує і спонукає
замислитись: чи й справді є підстави для таких тверджень? Чи справді
етнос та етнонім є тими матеріями, які практично недоступні розумінню
сучасного дослідника? Складність процесу етнонімотворення, відсутність
докладної історії етноназв іноді справді змушують обмежуватися
невизначеністю причин та обставин походження того чи іншого етноніма.
Проте є причини й суто методологічні. Серед них – поділ етноназв на два
принципово відмінні різновиди: самоназви (ендоетноніми -назви, що ними
означив себе сам народ) та іншоназви (екзоетноніми – назви, дані народу
іншими народами, скажімо, сусідами). Поділ цей, украй істотний у
методології етнонімних досліджень, часто-густо нехтується. Між тим, за
М.В.Крюковим, “хаотичність етнонімного матеріалу справді зростає, якщо в
ньому не розмежовані ці дві істотно різні категорії найменувань”. І хоча
таке розмежування часом непросто здійснити, очевидно одне:
закономірності постання і розвитку самоназв та іншоназв мають
розрізнятися і досліджуватися окремо. І тут ми заторкуємо сферу
загальнотеоретичних міркувань про етнос та його назву.

Поняттям етнос традиційно означують “стійку сукупність людей, що
історично склалася на певній території, має стабільні особливості мови й
культури, а також усвідомлення своєї єдності й відмінності від інших
подібних утворень (самосвідомість), фіксовану в самоназві”. Наголосимо,
йдеться саме про самоназву, а не про назву етносу взагалі – етнонім.
Таке найменування засвідчує, що члени етносу усвідомлюють свою особливу
єдність і відмінність від представників інших подібних спільнот. За
всієї дискусійності теоретичних викладок щодо етносу, саме етнічне
самоусвідомлення й етнічна назва, які взаємопов’язані, вважаються
необхідними ознаками етносу, а часто й достатніми для його
ідентифікації.

Самоназва народу – не просто позначення певної етнічної спільноти. За
нею завжди стоїть щось більше, аніж просто сукупність людей.
Етнонім-самоназва відбиває певний рівень суспільної свідомості:
називаючи, ідентифікуючи себе, народ обмежовує свою культуру, свій
етнокультурний простір. Цей простір позначається як наш, свій, дружній,
культурний, праведний, упорядкований тощо. Йому протиставляється простір
їхній, чужий, ворожий, нецивілізований, неправедний, хаотичний. Цілком
очевидно в такому разі, що самоназвою народу, його найменуванням не
могло бути перше-ліпше слово. Ім’я – не просто слово. Можливо, у XXI
столітті погляд на функцію імені дещо змінився порівняно хоча б із XIX
століттям. Але йдеться про стародавній світ із його значною
сакралі-зацією імені. Ще й сьогодні батьки іноді прискіпливо добирають
ім’я дитині, щиро вірячи, що саме ім’я визначає її долю. Від імені
справді залежить багато, якщо не все. Пам’ятаєте: “Як ви яхту назвете,
так вона і попливе”. Те саме правомірно віднести й до назви народу.

Тому дивують твердження, що для самонайменування народу придатне
будь-яке слово, що в етнонімі відсутня “мотивована характеристика”, що
самоназву можуть викликати “випадкові обставини”. Якраз навпаки:
самоназвою народу аж ніяк не може бути випадкова назва.
Етнонім-самоназва, відображаючи етнічну самосвідомість, несе певну
соціальне значиму інформацію. А відтак – і коло прийнятних значень для
самоназв обмежене. Які значення тут можливі? Прості означення на взірець
ми, люди, народ, наші, свої. Інформація про характерні риси, особливі
якості, що ними наділяє себе сам етнос: відважність, мужність, сила,
геройство, непереможність. Або інформація про якесь явище з системи
морально-етичних цінностей етносу, його світоглядне значущі орієнтири.
Це можуть бути числівникові назви, що позначають число родів, фратрій
або племен у племінній групі чи союзі. Етносамоназва може сходити до
певної особи – епоніма, тоді вимагає тлумачення і саме ім’я. Можливі й
інші постання самоназв, але підкреслимо ще раз: визначення етноніму як
самоназви має поєднуватися із закладеним у ній високим соціальним
змістом (зрозуміло, як на людину стародавню, не сучасну). Таку
інформацію і слід найперше шукати в етнонімі. Тоді окрім визначення чи
етнонім – самоназва, з’ясовується і питання походження етносу, бо ж,
природно, самоназивав себе народ своєю мовою.

Якщо самоназва виділяє етнос у власних очах, то іншоназва виділяє його в
очах іншого етносу. Втім, іншоназва часто мовить не стільки про
називаний народ, скільки про самого творця і користувача іншо-назви.
Адже іншоназви (як і самоназви) дають змогу народові, носієві мови,
відмежувати й означити себе. Коло ознак для іншоназв теоретично набагато
ширше, і тут справді важче дати певнішу типологію. Це може бути
географічна ознака, особливість матеріальної культури, звичаїв,
світогляду, риси характеру, історичні події, будь-яка інша ознака,
притаманна означуваному народові. Іншоназвою може бути й запозичена
самоназва: так, вважається, що греки називали кімерійців запозиченою в
них самоназвою -кімерійці.

Тлумачити етнонім непросто й тому, що відомі нам форми часто зовсім не
схожі на первинні. За тисячоліття існування етнічної назви первісний
зміст її міг зітертися, забутися. Незрозумілі назви – вдячний матеріал
для народної етимологізації, прикладів чого вистачає. Так, назва сівєри
виводиться від фонетично близького север: тому поширене бачення сіверів
як “північних”, народу, що мешкав “північніше когось”. Природно,
означення сіверів як “північних” вимагало б реального протиставлення їм
якихось “південців”, враховуючи так званий “принцип ряду”,
сформульований для топоніміки В.А.Ніконовим; суть його та, що назви
виникають не поодинці, а в ряду взаємопов’язаних назв. Однак літописна
традиція ніяких “південців” сіверам не протиставляє, а самі сівєри, як
виявляється, зовсім не жили північніше інших літописних племен. Скоріше
навпаки, з-поміж східних слов’ян вони чи не найпівденніші.

Схожа ситуація і з етнонімом українці, що його і досі дехто тлумачить як
“окраїнні”. Мовляв, народ цей мешкав “біля самого краю області, освоєної
осілим землеробським населенням, далі якої простягалося “дике поле”.
Хоча незрозуміле, що це за землеробська область, краєм якої є Україна, і
чому саме землеробство визначає пояснення етноніма, хоча воно
безпосередньо із назви не випливає? Враховуючи властивий кожному етносу
момент етноцентризму (ми – центр, інші – периферія), зазначимо, що
подібні тлумачення етнонімів як самоназв взагалі неприйнятні: народ
ніколи не назве сам себе “північним” або “окраїнним”.

.“|—N?`??cA¦oooooooooooooooo

поляни, дреговичі (нібито від дрегва- “болото”), спроби витлумачити які
знаходимо ще в “Повісті врем’яних літ”, коли літописці “осмислювали”
незрозумілу їм етноназву в дусі “народної етимології”. На переконання
дослідників, природніше припустити походження таких назв іззовні. Адже
територія, що її займає народ, характеризує населення не в його власних
очах, а зі сторони. Намагання пояснити деякі етнічні назви з топонімів
(руси

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020