Реферат з українознавства
ЛЮБІТЬ ПИСАНКУ, ЯКА Б І ЧИЯ Б ВОНА НЕ БУЛА –
ЦЕ ВИТВІР ДУШІ ЛЮДСЬКОЇ.
Писанка – це магічно-символічний знак весни і пробудження життя з усіма
його періодами: народження, зростання, цвітіння, плодоношення і
відмирання. Разом з тим вона – частина українського народу, його
предковічних традицій, культури, вірувань, пов’язаних з обрядами
великого свята – Воскресіння Христового.
Саме з приходом Великодня і пов’язані надії на кращу долю, на мир,
злагоду в суспільстві і родини в цілому, їх гармонійне єднання з
природою. Тому основною традицією до Великодня вважається писанка, яка
приносить нам багато радості й щастя, не лише своєю майстерністю
виконання, а й вишуканими символами, що беруть початок з глибини віків.
Однією з таких майстринь-писанкарок і є Ганна Юріївна Гавриляк, яка не
лише пише, а й може пояснити значення кожної з своїх маленьких шедеврів.
Її творчість неодноразово виставлялась на регіональних вернісажах, її
доробок мали можливість оцінити учасники та гості Всесвітнього Конгресу
“Союзу Українок”, та на Міжнародному з’їзді писанкарів. Ганна Гавриляк є
членкинею Кренєвої спілки “Журавка”.
Ця мужня жінка – лікар хірург окуліст. Виходець з поміж тих людей, які
шанують і не забувають про духовність нації, яку подають по-своєму.
Пані Гавриляк народилася 5 травня 1930 року в с.Чернятині
Городенківського району, що на Івано-Франківщині, в сім’ї колишнього
обозного Петлюрівської Армії Юрія Федишина та Євдокії Хоми. Закінчивши
семирічку в рідному селі та середню в Городенці, поступає вона до
тодішнього Станіславського Медінституту, де отримала спеціальність
лікаря-лікувальника. Працювала в Коломийському районі тієї ж області.
Згодом здобула спеціальність окуліста, організувала офтальмологічну
службу на Коломийщині, де завідувала очним відділенням і пропрацювала до
виходу на пенсію.
Але писанки любила писати ще з дитячих років, коли і було закладено в її
душу любов до рідного краю, до батьків, до людей, довколишньої краси…
Як згадує наша героїня, ще в школі за польських часів відчула на собі
несправедливість і неприязнь до всього українського, і це породило
спротив дитячої натури, що на все життя залишив карб в її свідомості і
спонукав робити все не так як інші, бути собою. Кожного року перед
Великоднем її мати теж писала писанки. Під впливом баченого свято
дійства донька почала і собі розмальовувати на яйцях. Писанки традиційно
дарувала знайомим, рідним, а у поливаний понеділок – хлопцям, а вірніше
йому одному – вибраному.
Жертовне відношення до своєї спеціальності, досвід складних і
скрупульозних операцій на очах та здобута в дитинстві техніка писання
писанок викликали в її серці імпульс для продовження творчого життя у
сфері розпису.
Кожна писанка є неповторною як і сама авторка, її настрій, оточення, рух
природи, кольори, звуки – все те, що вплинуло на внутрішній світ
майстрині.
Тепер колишній ескулап пише писанки найдавнішим способом – саморобним
писаком, бджолиним воском, свічкою…
В кожну писанку втілює частину свого “я”, щоб від нього збагачувалася
добром і красою кожна людина, яка, віриться, знайде в них неповторність
і оригінальність.
Ось як наша краяна каже про це: “Я нічого не вигадую, утворюючи орнамент
рисунку писанки, а використовую символіку живої людини, природи і
всесвіту, в основі якого є 5 знаків: зірка, тризубець, коло, хрест,
свата… Як би не комбінувала рисунок писанки, неможливо його написати
без їхнього використання змінюючи часом форму чи напрямки.
Немале значення в писанках художниці займають геометричні елементи, а
особливо кольори. Розміщує їх вона на подобу веселки. Тло писанок
переважно бордового, менше білого і червоного, а зрідка фіолетового,
зеленого і синього кольору. В кожній писанці обов’язково присутній
жовтий колір і тільки трошки оранжевого.
Тематика її писанок різноманітна. Спочатку використовувалися елементи
побуту (рисунки килимів, верхнього одягу, верети, вишиванки), потім
фрагменти церковної атрибутики. Відображені і птахи, рослини. Особливої
уваги надає, безперечно, Трипільській культурі та розпису писанок
Подільського краю. Впродовж останніх років були написані речі, навіяні
фантазією з використанням природних явищ, зображенням людини та інших
деталей.
Кожна писанка створена не без впливу волі Всевишнього і Космосу, що
знайшло відображення особливо в колористиці деяких писанок. “Я ніколи не
була осторонь нашого народу” – говорить мисткиня традицій рідного краю і
в писанні “козак” і “козачка” “гуцул” і “гуцулка”, що підкреслює
етнічність і єдність українців.
“Моя писанка – це мій погляд на світ, мій зміст подальшого життя”.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
