.

Купало (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 824
Скачать документ

Купало

Люди не завжди були переконані, що світ зародився взимку. Різні були й
уявлення про те, як це сталося. За однією з універсальних космогонічних
версій, світ започаткувався внаслідок священного шлюбу води і вогню —
сестри і брата-близнюків.

Саме у воді, заплідненій променем світла, зародилося життя. На честь
цієї першоподії щороку відбувається свято Купала, що символізує кохання
й родючість. Купала було і є одним із найголовніших свят у народному
календарі. Це час найвищого розквіту природи, літнього сонцестояння.
Яким було святкування спершу, тепер уже неможливо визначити достеменно.
Хоча за пізнішими історичними пам’ятками, етнографічними свідченнями,
творами фольклору й залишками обрядовості в сучасному побуті можна
реконструювати деякі складові прадавнього дійства.

У віруваннях українців купальська ніч — особлива. Природа розкриває
небачені таємниці: відчиняються небо і земля, сонце грає, тварини
говорять, дерева можуть гуляти, де їм заманеться, вода у криницях
перетворюється на вино, а скарби виходять на поверхню. Дівчата ворожать,
пускаючи на воду вінки. В ніч на Івана Купала цвіте папороть — чарівна
квітка. Хто її знайде, зірве і зможе, попри всі перешкоди нечистих
(котрі стережуть квітку), донести додому — розумітиме мову тварин і
бачитиме крізь землю й воду.

Цієї ночі відьми злітаються на шабаш — на Лису гору. Зірвана там
тирлич-трава має особливі приворотні властивості. Розгулюють у лісі,
підбираються поближче до людських жител упирі, відьми тощо. Отож
дбайливі господині напередодні Купала ретельно обсівають домівку
маком-відуном, обтикують полином і обкурюють торішнім купальським
зіллям. При собі (за поясом або в кишені) носять часник і полин.

Знахарки збирають у купальську ніч цілюще зілля. Адже в цей час воно має
найбільшу силу. Лікарські рослини з особливими замовляннями збирають до
моменту, поки на них не впаде промінь вранішнього сонця. Перед сходом
сонця люди качаються по росі — купальська роса має магічну силу.

Деякі науковці бачать Купала серед давніх слов’янських язичницьких
богів. Насправді для такого твердження немає достатніх підстав, як,
зрештою, і для його категоричного заперечення. Саме ім’я “Купало”, яке
останнім часом пов’язують з купанням, очевидно, походить від
індоєвропейського “kup” — “кипіти”, “закипати”, “жагуче бажати”.
Латинське “cupidio” означає прагнення, а Купідон — римське божество
кохання.

Отож купальська ніч — це свято кохання. Були часи, коли нормою
суспільно-статевого життя давно вже стали моногамні шлюби й подружня
зрада засуджувалася народною мораллю, проте на ритуальному рівні масові
оргії та “одноразові” купальські зв’язки не лише не заборонялись, а
навіть заохочувалися такою мірою, що інакша поведінка розцінювалася як
“ворожа”, “відьомська”. На вулицю на Купала мали виходити всі. Того, хто
вирішив відсидітися, підозрювали у відьмацтві. На нього посилали
ритуальні прокляття: “Хто на вулку не виходить, оберни, Боже,
колодою-колодою дубовою”; “Котра не вийде на Купала, щоб вона сіла та й
не встала”. Таким чином, знаходили вихід нерозтрачена енергія і потаємні
пристрасті, які тепер кваліфікують як “тваринні інстинкти”. Деякі
дослідники вважають, що людство нині розплачується неврозами й
сексуальними проблемами за приховування й “затискання” всередині
підсвідомого отих своїх інстинктів. Це все може мати досить сумні
наслідки, якщо не навчитися по-людськи керувати своїми “тваринними
пережитками”.

Нагадаємо, що язичницьке свято збіглося й поєдналося з церковним —
Різдвом Івана Хрестителя (24 червня за ст. ст. — 7 липня за новим).
Церква засуджувала купальські гуляння як розпусту. Як пише “Стоглав”,
“…сходятся мужы и жены и деви-

?????&???????±?дела, и бывает отрокам осквернение и девам растление…”
З часом звичаї змінилися.

Купальське дерево — це й символ буйної рослинності, й символ дівочості.
За обрядом, хлопці намагаються його зруйнувати, хоча самі ж його на
початку дійства встановлюють — велику гілку (найкраще вербову), яка
зветься Купайлиця, або Марена. Подекуди роблять жіноче опудало з соломи,
кропиви чи чорноклена — Марену. її прикрашають стрічками, квітами,
вінками, іноді й свічками. Довкола неї танцюють:

Коло Мареноньки ходили дівоньки,

Стороною дощик іде,

Стороною, та й на мій барвіночок зелений…

Купайлицю розривають, спалюють або топлять, закопують у землю. Якщо
розривають — кожна дівчина несе собі галузку на город. Це своєрідне
моління і про дощ на городину, і про допомогу в любощах. Усі ці дії з
руйнуванням обрядового дерева чи опудала означали імітацію різних форм
колись ритуального похорону. У давнину на великі свята, якими були
Різдво й Купала (тобто дні зимового й літнього сонцестояння),
відбувалися масові ритуальні поховання як жертвоприношення богам. Існує
думка, що в такий час “збирали” померлих (або спеціально вбитих із цією
метою) старих людей, яких деякий час не ховали, щоб зробити це
одночасно, з великими почестями. Сподівалися, що жертви, подаровані
богам у дні їхнього пошанування, воскреснуть для нового життя.
Драматичні дійства обрядів типу Купала вчені пов’язують із віруваннями в
помираюче й воскресаюче божество рослинності, ідеєю вічності життя й
колообігу в природі. Божество вбивали для того, щоб викликати його
воскресіння. Надія на безсмертя спонукала не лише оплакувати покійників,
а й радіти з приводу їхнього майбутнього відродження. Тому процесії
супроводжувалися сміхом, веселими іграми, бенкетами. В обряді Купала
справжню жертву замінили лялькою або опудалом.

Так чи інакше, святкування Купала пов’язане з культом предків. Якщо на
свято Русалій душі померлих гостинно запрошували й вносили до хати разом
із зеленню-клечанням, то на Купала їх випроваджували до місць зимового
перебування. За різними уявленнями, це вода, дерева, ліс, край землі
тощо. Тому й форми вигнання нечистої сили були різні. Топили Марену
(ляльку, деревинку, опудало), яку вважали “старшою русалкою”. Відьму
(тобто русалку) заганяли на дерево. При цьому сміялися й дражнилися
(ритуальний сміх призначений знешкодити нечисту силу — важливо було
показати їй, що її не бояться): “Русалочка-купалочка на дуб лізла, кору
гризла, з дуба упала, сама пропала”. Траплялися й “міцніші”
висловлювання. Русалкою перевдягали дівчину і гналися за нею, доки вона
не перебігала межу села. Тоді верталися додому (не озираючись).

Годиться цієї ночі скупатися. Обливання водою, купання, як ми знаємо, —
символ еротичний.

Там Марія купалася

Там з Іваном вінчалися…

Або:

Да купався Іван, та й у воду впав —

Да купався Іван, доведеться і нам!

І поряд — традиційний образ кохання-криниці:

Ой з-за гори чорна хмара уже йде,

А де ж твоя, Іване, ніч буде?

— Коло тої криниці, копанки,

Коло тої Марії, коханки.

Ой з-за гори чорна хмара уже йде.

А де ж твоя, Маріє, ніч буде?

— Коло тої криниці жолоба.

Коло того Івана-голуба!

Не можна оминути увагою тут і чарівний купальський вогонь. Через нього
годиться перескочити, щоб очиститись. У купальському вогнищі спалюють
сміття. Сенс купальського вогнища полягав переважно у знешкодженні
нечистої сили, в захисній дії вогню. А ще він поєднує учасників свята зі
світом пращурів. Якщо кинути до купальського вогню чорнобильник і
гарненько попросити, чого хочеш, — усе збудеться.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019