.

Ксенофонт Сосенко (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
309 2345
Скачать документ

Ксенофонт Сосенко

(07.02.1860 – 09.04.1941)

Біографія

СОСЕНКО Ксенофонт Петрович, народився 7 лютого 1860 року в селі
Межигірці біля Галича, помер 9 квітня 1941 року в селі Конюxи (зараз
Козівського району на Тернопільщині).

Учений-етнолог, збирач і дослідник народних пісень, вишивок, інших
звичаїв. Видатний ідеолог Українства, який визначив і досліджував його
духовні корені. Член міжнародного товариства етнографів, учасник
міжнародних з’їздів етнологів.

Відкрив Староукраїнську віру та культуру як факт світового духовного та
культурно-історичного буття та як об’єкт наукових і теологічних
досліджень, показав існування та буття Староукраїнської цивілізації.

Священик. Лікар-гомеопат.

Письменник, громадський діяч. Перекладав з Російської, Німецької та
Польської мов.

Поxодить зі стародавнього козацького і священичого роду. Його двоюрідним
братом є художник HYPERLINK
“http://www.rr.lviv.ua/albom.php?type=2&item=724” Модест Сосенко
(1875-1920).

Навчався в Академії Мистецтв у Кракові, у Львівському Університеті на
теологічному і філософському факультетаx. 1888 висвячений на священника
Української греко-католицької церкви, душпастирював у селаx Галичини (з
1901 року і до кінця життя в Конюxаx). За свою душпастирську та
культурно-просвітницьку працю та заxист українського населення 1920 року
був арештований польською військовою владою і стояв під загрозою
розстрілу.

Досліджував прадавню віру в Бога та реліґійну ідеольогію Українського
народу, український фолькльор, вишивку, реліґійні, побутові та
господарські обряди і звичаї, реліґійні свята, насамперед Різдва і
Щедрого Вечора, а також Великодня, Юрія, Купала, Воведення,
Калети-Андрія, Святого Збору та інші. Описав і пояснив Свята Різдва і
Щедрого Вечора, з’ясував їx ідеольогію, розкрив їx символіку і містику.

Автор основоположної наукової праці “Культурно-історична постать
Староукраїнськиx свят Різдва і Щедрого Вечора” (Том 1 — Львів, 1928; том
2 — неопублікований), присвяченої Староукраїнській культурі й реліґії,
які виявляються в давніх передхристиянських, — ще преісторичних, —
святах реліґійних, господарських і побутових, що досі тривають в
Українського народу в уривках давніх обрядів і в зв’язаних з Святочними
часами народних піснях, насамперед у Колядках і Щедрівках. У цій праці
блискуче відтворив з народних традицій образ давньої Української віри і
культури, а також показав, що ця віра триває досі, — хоч і не є
сформульована доґматично, — і що давня Українська культура є в основах
сучасного життя народу.

Наукова розвідка “З проблем місячних назв на Україні”, поміщена в
“Звонах” (листопад 1931, лютий і березень 1932). Розвідки і статті у
часописаx “Поступ”, “Літературний Вісник”.

Розвідки-брошури на початку наукових досліджень: “Про містику гагілок”
(Львів, 1922), “Праджерело українського релігійного світогляду” (Львів,
1923) , — вважав сам помилковими в тому, що вони не враховували зміст
Колядок і Щедрівок.

Неопубліковані праці: про Гаїлки та Староукраїнський Великдень, про
Купала, “Ґенеза козаччини” і “Дніпро і Подніпров’я” (“Дніпро та
Придніпрянщина”), словник ірансько-українських лінгвістичних аналогій,
збірка арабських лінгвістичних елементів в українській мові, збірка
лінгвістичних і арабських аналогій в назвах рік, гір і місцевостей
Подніпров’я й Західної (Галицької) України.

Своїми науковими дослідженнями ствердив велику старинність Українського
народу як одного з найдавнішиx народів світу, показав велику
самостійність його культурної творчости та ориґінальність і
автоxтонність Української культури, автоxтонність Українського народу на
його території.

1991 року громадськість села Конюxи вирішила створити меморіяльний музей
К. Сосенка в будинку, де він жив.

Власноручний життєпис Кс. Сосенка.

(Фонд НТШ, Ф№309, оп. №1, спр. 2160, арк. 133-138.)

5.1933, Конюхи к. Бережан.

Високоповажний Пане докторе Професоре!

На Ваш листовний поклик, щоби подати дані до словника сучасних
українських письменників, подаю про себе отсі відомості:

Я, Ксенофонт Сосенко, родився 8/2 1861 в селі Межигірці біля Галича.
Батько мій Петро Сосенко був католицьким парохом в Межигірцях. Мати
Йосифа з роду Синевицьких. Як тато, так і мати були з священичої родини.
Батька предки походили з Дашниці, села на західній Галицькій Україні.
Громадяни того села мали бути Козацькими переселенцями з Великої України
і були солтисами, вільними від панщини людьми. До народної (вселюдної,
т.зв. нормальної) школи ходив я в Галичі. Гімназійну науку вчився я в
Станиславові, де зробив іспит зрілости в 1878 (в 17 році життя).

Від діточих літ цікавило мене українське письменство. Кобзар Тараса
Шевченка мав я в дарунку від свого батька ще 8-літнім хлопцем. І від
тоді знав я його без ПОЛОВИНУ на пам’ять.

В гімназії були моїми вчителями Євгеній Желехівський та Др. Улас
Целевич, які вміли загріти гімназистам любов до українського
письменства, українського слова, української історії.

Будучи в гімназії, належав я до таємної “Української громади” і
українського культурно-освітного й патріотичного студентського кружка,
який працював цілорічно. збирався в літі в українській сім’ї Заклинських
і душею кружка був Леонід, Роман і Корнило Заклинські та їх матір, вдова
Катарина Заклинська.

Будучи гімназійним студентом, я постійно збирав матеріали по етнографії
з народної усности, про мову і побут народу… Подав я це, ще тоді, як
відзбирав як студент університету, Евгену Желехівському до його
“Русько-німецького словаря”.

Записки української народної пісні з села Межигірців та з Лемківщини
подав я був около 1892 року професору Омеляну Огоновському. Та мабуть
пропала ця збірка в часі великої війни.

Будучи в гімназії, я був запаленим речником рисувальником і досяг я
великої перфекції в рисунку. Тому по іспиті зрілости пішов я на студії
малярства до Кракова, де прийняли мене на 3 курс в школі мистецькій.
Директорував там артист Ян Матейко. Професор мій був Шелнелевскі.

Рівночасно ходив я тоді на університет та студіював: класичну філософію
(проф. І.В. Юкриньскі), історію (проф. Станіслав Смолька, ас. др.
Шумскі), археологію (проф. І. Лемаковскі), польську літературу (проф.
Станіслав Хробіновскі).

Як студент школи мистецтв вчився я також на викладках анатомії на
університеті. Цілий день був зайнятий, починаючи від 6.00 години ранку,
до вечора. Була тоді в мене сила і енергія. Вечорами відвідував я
молодого лемка-дяка та записував від него лемківські пісні, лемківські
особливості. Було це в літах 1878/79.

Та в році 1879 захворів я на очі. Мусив я покинути мистецьку (академію)
школу, а при недостачі матеріальних засобів залишив я і університетські
студії в Кракові та перейшов я до Львова і вступив тут до української
католицької семінарії духовної.

Була в мене думка по скінченні теології продовжувати університетські
студії філософічні. По цій думці почав я як студент теології займатися
через 2 літа на університеті на викладах Омеляна Огоновського у Львові і
виучував старослов’янську мову і українське письменство.

Але в дійсності захоплювала тоді мене і тих сучасних студентів ідея “ІТИ
В НАРОД” та працювати над його культурою, осьвітою та просвіченністю і
національним політичним осьвідомленням. Цей патріотичний порив переміг у
мені всі давні, від дитинства вкорінені в душі бажання і природні
покликання працювати для мистецтва, письменства, науки.

Пізнійша тяжка апостольська і патріотична праця українського священника
вже зовсім унеможливлювала роботу письменника, наукову. Хоча
письменством я все дуже цікавився і цілими пачками спроваджав з Кракова
та Німеччини книжки, купуючи їх та позичаючи. В літах 1900-1914 думав
тоді заложити видавництво найзначнійших творів сучасного тоді світового
письменства. В літах 1893-1898 переклав з російської мови І. Тургенєва
“Дворянське гніздовище” (видавництво “Діло” в бібліотеці найзнатнійших
письменників). Переложив бунтаря Достоєвського “Бєси”. Та редактор
“Діла” Белей Ів., якому дав я це друкувати, в часі війни рукопис
запропастив.

Після великої війни кинувся я на студії іраністики та арабістики,
вважаючи, що в українській мові, культурі і історії є задатки іранізму і
арабізму. Маю написаний досить об’ємистий словник ірансько-українських
лінгвістичних аналогій, придав також збірку арабських лінгвістичних
елементів в українській мові. При ужитковості збірка та нагодиться для
арабських лінгвістів та письменників.

Мав в рукописі ще не закінчений упорядкований твір п.з. “ДНЇПРО І
ПОДНЇПРОВ’Я” та збірку лінгвістичних і арабських аналогій в назвах рік,
гір і місцевостей Подніпров’я й Західної (Галицької) України.

В послідніх літах (1922-1933) звернув я свою увагу на етнологійні
світові праці та виспеціалізувався в ділянці етнологійних наук. В 1923
(в липні) їздив на етнологійний з’їзд-курс до монастиря St Gabriel
Medlingu bei Wien, упоряджений світовими етнологами й передовсім
Societatis Verbi Divini з St Gabriel.

Цей курс очутив в мені давні уподобання до етнографічних та етнологійних
наукових дослідів. Я став обдумувати студії над українським фолькльором
і вглублювався в душу українського народу, сповнену атавістичними
почуваннями і предківськими етнографічними українськими традиціями.
Плодом цих моїх дослідів є праця “Культурно-історична постать
староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечора” та задумана і
приготовлена мною праця про “Староукраїнський Великдень”. Всі такі праці
опирались на українських колядках, щедрівках і гаїлках, які усі вважаю
змістовно прекрасними пам’ятками української культури й релігії.

На тему давньої української релігії й культури написав я дві
розвідки-брошури: 1) “Про містику гаїлок”, 2) “Праджерело українського
світогляду”. Та сам уважаю свої висновки [в них] про староукраїнську
релігію помилковими, через те, що пишучи їх не звернув уваги на зміни
колядок і щедрівок, — і вказував на культ сонця в староукраїнській
релігії і не запримітив, що ще попереджав його та переважно остав
(зберігся) і досі українським народом культ магічного Любієна, культ
місяця.

Крім згаданих поважних праць написав я наукову розвідку “З проблем
місячних назв на Україні”, поміщену в “Звонах” (за листопад 1931, лютий
і марець 1932).

Подаючи отсі, може за широко писані, дані про мою малозначну особу та
мої письменницькі і наукові праці, прохаю Вас, Пане Професоре,
використати їх після своєї добросердечности та прихильности.

До Вас з найглибшою повагою,

Ксенофонт Сосенко.

Лист Ксенофонта Сосенка до НТШ з приводу збірки вишивок.

(Фонд №309 чт. Оп І Ед.хр. №419, Л.п. 38,39,83, фонд НТШ.)

До Культурно-історичної секції НТШ

Конюхи, 17.11.1936

В.П.П.

Подаю Вп. Товариству під ласкаву розвагу, що слідуюче:

В Конюхах звиж 4000ім селі, в половині дороги між Зборовом і Бережанами,
я позістаю 35 літ. Замітив я тут ще перед війною дуже оригінальні
народні вишивки на рушниках, обрусах, жіночих поясах, хлоп’ячих ковнірах
від сорочок та жіночих рукавах. Ці вишивки дуже по-мистецьки виконані,
асиметричні, все лінійні. Всякі фігури, звізди, — по найбільшій части
асирійської форми, — часто якісь таємні дерева, стилізовані геометрично
з містичною звіздою посеред дерева, геометрично стилізовані листки і
пр.. Вишивання хрестиком, або часом дрібним гафтом, красками виключно
червоними або чорними, — а одна частина села, так званий “КУТ”, майже
виключно краскою чорною, — а все тілько на білім фоні полотна. Варіанти
вишивок прямо безчисленні, а творчість в комбінації ріжних фігур і
фантастичнім їх укладі прямо безконечна.

Вже перед війною (1914р.) я зачав збірку цих вишивок, відтак перервала
збірку війна. А це дуже цікаво, що коли це село в часі світової війни
було майже цілковито збурене, мешканці були кількакратно виселювані і
дуже багато людей на місци вигибло, і всяке білля було зовсім знищене і
сліду не стало з давних чудових вишивок, — то по війні, коли настало
нове покоління, а бабусі і мамусі вимерли, то мимо цего всього, як
фенікс з попелу відродилося старе мистецтво вишивок.

Наново і так очевидячи стало, що ця мистецька традиція є в кости, крови
і мозгу народу.

В моїх руках є збірка, якою займалася по війні виключно моя донька Софія
Сосенко – замужна Придаткевич, учителька місцева. А в цій ЗБІРЦІ Є ОКОЛО
360 ВЗІРЦІВ ВИШИВОК червоними і чорними красками та ОКОЛО 60 чорними
нитками. Все те на білій основі. Збираючи ці вишивки, я зразу запримітив
їх окремість, СТАРИННИЙ ТИП, і дійсно таких вишивок нема в цілій
околиці. Тому впав я на (думку) ідею збирати тут взірці виключно того
типу, а виключивши від збірки всі мотиви напливові, посторонні, книжкові
або штучні, які часто бувають поширені учительками зовсім не критично.

Прийшло мені на думку, дати почин і поклик до збирання по всій Україні
вичерпуючих збірок льокальних, — і в цей спосіб дати можливість
дошукуватися поодиноких збірок старинних мистецьких традицій, генези тої
ділянки українського мистецтва і культурно-історичної їх
мітольогічності. Цю збірку я задумував видати, та не маю на це фондів. А
збірка помалу нищиться.

Так я осьмілююся враз з своєю дочкою звернутися до В.П. Товариства, чи
не зважило видати збірку цих вишивок, беручи на увагу подані мною вище
наукові мотиви. Збірку можу показати особисто.

Село Конюхи є чисто українське; є тільки кілька старих родин з
чужоземними назвищами, пр. Бокай (назва азійських східних племен),
Шагай, Жеграй, Кубай, — мабуть назвища ірансько-перські. Є також сторони
села з чужоземними не українськими назвами: Чогар, Бориння, Корчів,
Жиграйка (“Жиграй” — слово іранське, — значить “жовнір”). В селі є
традиція про татар і місця з іменами, як: Татарська долина і інші.
Традиція сільська говорить, що дуже давними часами в цій місцевості
випасали селяни-конюхи цілі стада коней.

Уклінно прошу ласкаву відповідь. На випадок згоди Вашої на видання
Товариством моєї збірки, я застерігаю собі висловлення в передмові до
видання мого погляду на значіння збірки.

З найвищою повагою,

Ксенофонт Сосенко

Укр. католицький парох.

З проблеми Місячних назв на Україні. Дзвони 1931.

Вступ. Про реформу укр. місячних імен.

Понижча розвідка може буде придатна і на часі зогляду на актуальність у
нас справи реформи українських календарних назв місяців, яку
непостережно в часі послідних двох літ зачали переводити літературні
українські круги: змінами деяких місячних імен у виданнях календарів, в
дневникарстві, в торговельних і господарських установах і пр.

Мотивом цих змін це — мабуть — оживлена у нас акція загального “чищення
української мови”… Так, приміром, викинено Марець будьто латинське, —
Май, по здогадові, також неукраїнське, а латинське (“українізовано” його
на російський взірець: муръ, себто мурава, на травень!).

По правді був до реформи українських місячних назв давніший літературний
товчок, і мабуть за його впливом справа згаданої реформи стала чинною.

Ще в році 1918 в київській “Новій Раді”, з дня 17/8 написав П.
Кривда-Соколенко статтю “Про упорядкування українського календаря”.

Її передрукувала львівська “Рада” в р. 1930 в фейлетоні, подаючи вступні
замітки від себе. Переймаючися ідеєю П. Кривди-Соколенка про конечність
упорядкування українських календарних імен місяців, домагалася льв.
“Рада” від В. У. Академії Наук, як одиноко покликаної до цього,
оконечного вирішення справи, і накликувала, щоби з хаосом календарних
назв на Україні покінчити. Льв. “Рада” нарікала на галицькі найперші
видання церковних календарів, в яких, на її думку, видавці оперли назви
місяців на римських іменах місяців, через що значна часть укр.
календарних назв буцім стала ідентичною зі світовими назвами і втратила
український характер. На думку льв. “Ради” українська календарна збірка
назв місяців це мішанина церковно-славянських, польських та українських.
П. Кривда-Соколенко боронить чистоти мови українського народнього
календаря та жаліє над його занечищенням чужими назвами, які перейшли в
українську церковщину головно з латинської мови в часі русифікаційної
акції на Україні. Тому він проектує викинення чужих або неясних місячних
назв та заведення чисто українських, — добір що найкращих, — їх
упорядкування й зафіксування після річних діб і проявів життя в природі.

Поставлення П. Кривди-Соколенка до реформи укр. місячних імен — виключно
літературне.

Стаття П. Кривди-Соколенка та замітки її референта навели мене на думку
написати отсю розвідку.

Одначе я хочу опрацювати тему про українські місячні імена з іншої
точки, саме: з’ясувати коротко наукові досліди й погляди про основи
поділу часу на місяці, відтак подати наукові погляди про ґенезу назв
місяців взагалі, а опісля пробувати розв’язати хоч в части загадку
місячних назв на Україні.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020