Корабель
Корабель — це й символічна модель світобудови, тобто всесвіту, й символ
благополуччя, й засіб мандрування між світами.
Корабель-всесвіт постає перед нами в одній із українських колядок:
Ой зійду, зійду на круту гору.
Ой бачу, бачу в морі корабля.
В тому кораблі троє оконців.
Перве оконце — ясноє сонце.
Друге оконце — ясен місячик,
Третє оконце — дрібна зіронька,
Дрібна зіронька — Галя дівонька.
Золотий корабель Пушана — божества давньоіндійської міфології,
пов’язаного із сонцем та родючістю, — лине небесним океаном, а Пушан
спостерігає з нього за тим, що діється у світі.
На стовесельному кораблі гасають небом божественні близнята Ашвіни у
ведійській міфології. Вони уособлюють сутінки — світанкові та вечірні.
За день ці близнята, пов’язані із солярними божествами, об’їжджають
всесвіт і проганяють темряву.
Величезне значення мав корабель під час всесвітнього потопу. Так, на
ковчезі врятувався серед вод біблійний Ной зі своєю родиною та з різними
тваринами і птахами. В аккадській міфології, коли бог Енліль наслав
потоп на створених богинею-матір’ю Мамі людей, урятувався тільки герой
Атрахасіс зі своїми близькими. Він, за порадою Ейї збудував велетенський
“човен, що зберігає життя”, посадив у нього членів своєї родини, челядь,
зерно, забрав усе своє майно, а також тварин, які “траву їдять”. За
давньоіндійською міфологією, першопредок Ману врятувався від потопу
також на кораблі. Якось під час ритуального омовіння йому до рук
випадково потрапила рибка. Вона попросила, щоб Ману виростив її, а за це
вона врятує його від потопу, який гряде. Ману виростив рибину, випустив
її в море й за її порадою спорядив корабель. Під час потопу Ману
прив’язав рятівний корабель до рога отієї, вже величезної, рибини, й
вона вивела його до гори.
В українських колядках на кораблі посеред моря відбуваються дивовижно
значущі події: збирається рада мудреців; дівчина шиє братові чудесну
весільну сорочку, на якій зорі й місяць, райські пташки, тури й олені (у
день братового весілля вони будуть світити, співати й гуляти). Такий
казковий корабель плаває морем — всезнаючим водним простором, який існує
справіку. Море, “велика вода” – це й міфічний Дунай. У колядці мовиться
про сокола, який сидить на вершечку високого дерева й бачить дуже
далеко, аж “до краю Дунаю”. Там пливуть кораблі, в кораблях – самі
панове, які обговорюють ситуацію, що складається серед людства і є
знаком наближення погибелі світу. Вони раду радять первовічную:
Що не так тепер, як стародавно,
Похилилося, посмутилося.
Що син на вітця руку здіймає,
Донька матері не послухалась.
Що брат на брата меч витягає,
Сестра на сестру чарів шукає.
Ой уся правда тепер пропала,
Правда пропала, кривда постала…
У ліричній пісні над морем, по якому плавають кораблі, стоять дві
подруги, одна, гірко плачучи, просить іншу: “Помири мене із милим”. А
друга каже, мовляв, дорога подружко, як я буду вас мирить: “Як сама на
нього гляну — в мене серденько болить”.
6
:
‰ Корабель — засіб для подорожі між світами. У казці “Летючий корабель”
цар видав указ: за того, хто збудує такого корабля, щоб літав, —
віддасть дочку. Третій, “дурний” син діда й баби теж захотів спробувати
свого щастя. Дорогою до царського дому зустрів діда, “як молоко,
білого”, з яким поділився хлібом. Дід навчив доброго парубка, Як зробити
корабель: “Ну, слухай, сину, йди ж тепер ти в ліс та підійди до дерева,
та й удар сокирою в дерево, а сам мерщій падай ниць і лежи, аж поки тебе
хто не розбудить. Тоді, — каже, — тобі корабель збудується, а ти сідай
на нього та лети, куди тобі треба. Тільки по дорозі бери, кого б там не
стрів”.
Коли “дурень” прокинувся — очам своїм не повірив: стоїть корабель; сам
золотий, щогли срібні, а вітрила шовкові так і понадимались — тільки
летіти. От він, не довго думавши, сів на корабель, тій корабель знявся
та й полетів. Як полетів та й полетів нижче неба, вище землі — й оком не
зглянеш! І по дорозі стрівати було кого: Слухало, Скороход, Стрілець,
Об’їдайло, Обпивайло, Морозько та чоловік, який розкидає дрова, а з них
робиться військо. Всі вони стали в пригоді хлопцеві, який хотів
одружитися з царівною.
За посередництвом символу-корабля передається й поняття благополучного
житейського шляху. Сім богів щастя японської міфології, які сприяють
довголіттю й достаткові людей у їхньому земному житті, зображуються на
“кораблі скарбів” такарабуне. Цей корабель, якщо виконати на початку
року певні обряди, наділятиме людину всілякими благами впродовж цілого
року. Такарабуне, згідно з міфами, перевозить небіжчиків у інший, кращий
світ, який міститься десь далеко за морем.
Детальніше про корабель благополуччя можна дізнатися з російської
колядки. У ній мовиться про таких собі Василя Тимофійовича й Василину
Іванівну, між яких котиться “перестень золотий — кріпка думонька”. Вони
думали-гадали й чорного хорта в чисте поле пускали, ясного сокола в
піднебесся пускали, черлен-корабель у синє море пускали:
Чорний хорт біжить — лисоньку несе.
Лисоньку несе на теплу шубоньку.
Ясен сокіл летить — лебідку несе.
Лебідку несе на славний банкет.
Черлен-корабель пливе — велике добро везе.
На життя, на буття, на багатство!
Корабель — це також символ душі, яку веде церква по хвилях житейського
моря. Чимало українських легенд розповідають про бурю на морі, під час
якої корабель із людьми от-от мусив би потонути. Але молитва св. Миколая
рятує всіх від загибелі. У думі “Про Олексія Поповича, чоловіка Божого”
йдеться про таку бурю і про молитву Олексія, котрий усвідомив, що ця
буря наслана через нього, адже він не шанував своїх батьків. Попович
щиро кається, і буря вщухає.
Характерно, що сама будівля християнського храму теж тлумачиться як
корабель.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
