.

Концепція українознавства (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2905
Скачать документ

Реферат на тему:

Концепція українознавства

Концепція (лат. conseption – розуміння, система) – певний підхід,
розуміння, трактування явищ, програм, процесів; головна точка зору,
провідна ідея пізнання і висвітлення, основний задум, конструктивний
принцип певного виду діяльності і творчості, висвітлення їх наслідків.

Концепція українознавства, як і українознавча наука, формувалась
упродовж багатьох століть як на терені України, так і в зарубіжних
країнах.

Сам термін «українознавство» з’явився в науковій літературі у ХІХ ст.
Але сутність завжди передує поняттю та її визначенню. У глибинах віків
формується та зазнає різних модифікацій саме розуміння сутності
українознавства. Тому в основу дослідження та висвітлення генези
українознавства покладено принципи: історизму, системності, цілісності
знань, всієї повноти джерельної бази; вітчизняного і зарубіжного
досвіду; аналізу – синтезу – передбачення; порівняння; бачення явищ в
причинах і наслідках; наукової об’єктивності висновків.

Чи не вперше концептуально українознавчий задум проявляється у «Літописі
Аскольда» (про події 860-867 рр. н.е.), автор якого виразив його у
бажанні пізнати й розкрити «Повість минулих літ, звідки постала Руська
земля, хто в Києві починав першим владувати і як Руська земля ствердила
себе» [1; 7]. Але постановці і здійсненню такої мети передували вагомі
події праукраїнського та зарубіжного дослідного життя упродовж багатьох
століть.

Це відтворено в уснопоетичній народній творчості, в пам’яті  Мезинської
культури (Чернігово-Сіверщина, 20 тис. років), Кам’яної Могили (12 тис.
років) та Трипільської культури (2,5 тис. років до н.е.), у видатній
пам’ятці  цивілізаційно-культурного розвитку «Велесовій книзі». Уже в
ній автор ставив за мету показати, як наш пранарод понад 15 віків жив у
безкінечних війнах із сусідами та кочовими племенами й напасниками –
персами (Дарій), греками, римлянами, хозарами, варягами – за право бути
народом, за право мати свою землю і віру, за свободу й визначений рідною
природою та численними поколіннями пращурів спосіб життя. Показати, як
він переміг, «ставши собою» і зрозумівши: за свою долю потрібно
боротися! Потрібно шанувати своїх прапредків, їх традиції, свою мову і
віру, своїх «Наву, Яву і Праву», своїх героїв, вождів і богів. Як всякий
етнонаціональний міф, «Велесова книга» поєднувала міфологічний і
реально-історичний підходи, а в основу всього ставила етнос (рід,
плем’я), його життєво будівничу перспективу.

У «Літописі Аскольда» домінантним виступає уже історичний підхід, хоч у
світоглядному плані він опирається на принцип міфологізації людей, подій
і явищ. Критерієм їх духовної наповненості постає біблійна традиція. Та
ядром поняття України-Руси є плем’я, але тепер уже – державне,
орієнтоване на проблеми як внутрішні, так і зовнішні (міждержавні), з
чітко вираженим пріоритетом етнодержавницького інтересу, утвердженням
ідеології провідного етносу (полянського) з його Київським,
Чернігівським та Переяславським князівствами, внутрішньою і міжнародною
місією.

Вагомий складник знань про «руську землю» з її племенами скіфів,
германців, кельтів, сарматів, гунів, венедів, антів, склавинів творять
згадки,  повідомлення та описи  істориків, географів, політиків,
мандрівників, діячів церкви Греції та Рима, арабських і скандинавських
країн. Уже на цьому етапі окреслилась наукова істина: народ, його
минуле, сучасне й майбутнє, долю та історичну місію його можна пізнати
й  виразити лише на засадах системного, комплексного підходу,
використовуючи методи аналізу й синтезу здобутків етнологів, істориків і
лінгвістів, соціологів і культурологів, релігіє-, право-, природо- й
державознавців.

Новим етапом українознавства стає доба великокняжої Київської держави,
коли в літописі «Повість минулих літ» за 1187 р. появляється поняття
«Україна», що обіймає землі не лише Київського, Чернігівського та
Переяславського князівств, а й «червенські городи» (прилучені
Володимиром Великим), теперішні Буковину й Галичину і як окремі
князівства, і як частини Галицько-Волинського королівства – ядра хоч і
поневоленої, але все ще єдиної Київської великокняжої держави.

На цьому етапі розвиваються традиції попередніх поколінь  щонайперше в
літописній літературі (Київський, Галицько-Волинський літописи), але
водночас і в народній творчості, зокрема в билинах київського циклу; в
художніх творах («Слово о полку Ігоревім»), у філософській («Слово про
закон і благодать»), педагогічній («Поучення дітям») та  церковній
літературі («Києво-Печерський патерик», проповіді К.Туровського), в
численних творах природничого змісту.

Тоді ж формується й етнодержавницька світська і конфесійна еліта.
Україна органічно входить у європейський світ, розвиває свою освіту й
культуру на чітко вираженій етнодержавницькій «філософії серця». Етнічна
духовність стає основою державницької ідеології та політики, на її
засадах не тільки навчаються покоління, а й вводяться як загальнонародні
свята –   День Мови і День Держави. А Я. Мудрий настановляє свого
митрополита ріднитися з королівсько-імперськими династіями Європи.

В історичній ретроспекції розвитку українознавства особливим  бачиться
етап, пов’язаний з нескінченною боротьбою з монголо-татарами, турками й
кримськими татарами та з литовсько-польською експансією – як державною,
так і релігійною та соціально-економічною, ідеологічною. Україну
шматують, штучно роз’єднують на князівства і воєводства, етнічні й
конфесійні анклави. За цих умов українознавство стає найбільш ефективною
формою самозбереження українського народу, органічно проникаючи в
системи виховання й освіти, в програмні принципи діяльності братств та
відроджуваних центрів української еліти (Любеч, Львів, Луцьк, Київ,
Чернігів). Українську ідею пропагує студентство (а згодом – і професура)
в навчально-наукових інституціях Польщі й Німеччини, Італії та Франції.

Закономірно, що всі ці події стали провісником не тільки нового етапу в
українознавстві, а, насамперед, у підготовці та здійсненні
національно-визвольної революції.

Як і раніше, провідна роль відводиться літописній літературі:
Густинському літопису (про події ХІІ-ХVІ ст.), козацьким літописам 
Самовидця, Грабянки, Величка. В центрі їх уваги – причини й наслідки
втрати Україною державності, соціальної етнонаціональної неволі,
трагічне  становище української мови, освіти, науки, культури, церкви.
Відроджується полемічна й історіософська традиції, нового піднесення
набувають література, театр. З усією очевидністю постає роль  
комплексного дослідження й висвітлення феноменів України та українства:
історико-археологічного, соціально-економічного і лінгвістичного,
філософсько-релігійного і етнонаціонального, культурологічного й
державницького. Очевидним стає і те, що при всій значимості крає-,
країно-, суспільство-, природо-, етно-, релігіє- та культурознавство
самі по собі є лише частинами анатомії цілісного організму, яким є
Україна й українство.

В усвідомленні цього особлива роль належить філософії Г.Сковороди,
творчості І.Котляревського, «Історії русів», у яких Україна постає в
усій часопросторовій перспективі й цілісності розвитку як феномен
світової цивілізації і культури.

Це об’єктивно творило передумови виходу українознавства за межі його
компонентних складників. Цей період пов’язаний, насамперед, з іменами
М.Максимовича та Т.Шевченка, яких по праву можна вважати
основоположниками застосування системного цілісного підходу до вивчення
і висвітлення України й українства як єдиного цілого. А вслід за ними на
цьому напрямку починає творити й діяти ціла плеяда дослідників: П.Куліш,
М.Костомаров, І.Нечуй-Левицький, М.Драгоманов, М.Гулак, О.Потебня,
П.Юркевич, С.Подолинський, В.Антонович, Д.Яворницький, Б.Грінченко та
ін. У процесі вивчення й осмислення їх доробку  українознавство все
більше постає як цілісна система знань про українство, філософію його
буття і розвитку від роду до етносу, до нації, до громадянського
суспільства та держави. І процес цей кожного разу постає все більш
містким і багатогранним.

Логічно, що на межі ХІХ-ХХ ст. у розвитку українознавства як цілісної
наукової системи, поряд з його фундаторами М.Грушевським та І.Франком,
на чільні позиції виходять археологи та антропологи Ф.Вовк і В.Хвойка,
представники практично всіх суспільно-політичних, соціально-економічних,
етнонаціональних, природничих, правових наук, синтезаторами яких стали
В.Вернадський і С.Єфремов з його нарисом «Українознавство» (1920).

Трактоване як «політика і філософія держави», наукове українознавство в
особі своїх першотворців ставить світоглядні питання «Нащо нас мати
привела?» (Т.Шевченко), «Хто такі українці і чого вони хочуть?»
(М.Грушевський). Їх постановка й пошуки відповідей стали головною
підоймою національно-державницького й культурного відродження України й
українства у 1-й чверті ХХ ст.

Суперечливим, антиномічним постає етап розвитку українознавства в
радянську добу. Він практично стає провальним в Україні й водночас
періодом розквіту українознавства за її межами. Комуно-імперський режим
фактично забороняє поглиблювати знання про Україну та українство. І тому
не дивно, що й сьогодні певна частина вітчизняних учених, зокрема і в
Київському університеті, продовжує зводити його до етнографії і
фольклористики, крає- і вульгарно тлумаченого народознавства. І це в той
час, коли українознавці Польщі і Чехії, Англії і Бельгії, Німеччини і
Франції, Австралії, Канади і США синтезують досвід минулих віків,
досліджують українство в усіх його іпостасях як цілісний феномен
світового розвитку, тому створюють дійсно наукову за змістом і формою
«Енциклопедію українознавства» (за ред. В.Кубійовича та З.Кузелі).

З огляду на нові умови розвитку України  й світового українства, а також
на уроки еволюції українознавчої науки за ініціативи Інституту
українознавства при Київському державному університеті ім. Т.Шевченка на
початку 90-х років ХХ ст., розробляються  і здійснюються концепція і
програма відродження та розвитку українознавства як цілісної наукової
системи знань про Україну і світове українство на всьому планетарному
часопросторі їхньої еволюції (див. ст. НДІУ). У цьому зв’язку та з
урахуванням напрацювань крає-, країно-, людино-, суспільство-,
народознавства, але тепер не як суми самодостатніх величин, а як
компонентів цілісного організму – України й українства, розробляється
новий концептуальний підхід до осмислення сучасних проблем
українознавства. Організм цей може бути досліджений і відповідно
виражений тільки через єдність взаємозалежних концентрів знань: Україна
– історія, теорія, методологія; Україна – етнос, – природа, –нація і
держава, – культура; Україна і українство у міжнародних відносинах;
Україна – доля, ментальність, історична місія.

Причини й мотиви зрозумілі: носіями природної сутності народу
(визначеної трансцедентно)  є  рід і етнос. Характер, спосіб життя, долю
етносу зумовлює природа. Вона зумовлює і семантику, внутрішній лад,
кольори і барви, музику мови. Знання про природу, етнос, мову,
допоможуть зрозуміти культуру  (матеріальну і духовну), ментальність,
історичну місію, долю народу. Усе те разом зумовлює спосіб життя,
правову систему й тип нації, держави, громадянського суспільства, а
через це – і характер міжнародних відносин.

Тому зрозуміло, що вивчення та висвітлення окремих складників цілого,
які перебувають у постійному самоудосконаленні й саморозвитку, не дають
повного уявлення про Україну, а тому не відбудеться глибокого
самопізнання й самостворення українства, перерветься шлях, зникне
енергія вічності, а несвідомий себе і своєї місії народ зникне з карти
вселюдства.

Завдання українознаства – на основі багатовікового досвіду українського
народу та вселюдства відкрити найбільш оптимальні шляхи в майбутнє – до
щастя й краси, правди й свободи, справедливості й гуманізму.

Літ.: 1. Брайчевський. Літопис Аскольда. – К., 2001. 2. Кононенко П.П.
Українознавство: Підручник. – К., 1996. 3. Максимович М. Киевъ явился
градом великимъ. – К. 4. Грушевський М. Історія України-Руси. 5. Єфремов
С. Українознавство – К., 1920. 6. Українознавство. Антропологія. Упор.
Крисаченко В.С. – К., 1996.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019