Калиновий міст
У реальному світі міст з’єднує насамперед протилежні береги річки чи
яру. А в символічному — цілі світи (цей і той), людські стани (до
одруження і після). По символічному мосту йдуть до нас сонце, весна,
кохання.
Найчастіше міст — символ весільний. По ньому хлопець (парубок) і дівчина
переходять до нового періоду в своєму житті: стають молодим подружжям. У
пісні співається:
Загадаю миленькому велику загадку,
Щоб помостив через море широкую кладку…
У казці таке ж завдання загадує царівна претендентові на її руку:
“Збудуй мені, — каже, — за одну ніч палац — та такий, якого на світі ще
не було. І щоб був він маковим зерном обсипаний. А на кожній маківці сто
цвяхів золотих вбито. І щоб від того палацу міст прокладений зі скла. А
по боках мосту височіли чудові дерева, і були вони усі різні. А на тих
деревах щоб співали золотопері птахи, які тільки є на світі”.
Вважалося, для того, щоб міг відбутися такий перехід по чарівному
весільному мосту, парубкові потрібно було символічно вмерти й
відродитися вже у новій якості — нареченого. Пам’ятаєте, скільки подій
передує в казках весіллю (маленькому, але найзначнішому епізодові аж
наприкінці сюжету)? Герой і на тому світі опиняється (куди потрапляє
через криницю або через море, або ж після того, як його ковтає
чудовисько чи риба), і всілякі дивовижні випробування проходить (тут
йому допомагають звірі або чудесні друзі — Вернигора, Морозко, Вернидуб,
Стрілець, Скороход, або ж і сама наречена), потім вони повертаються в
цей світ, найчастіше перевдягненими так, що їх не впізнають, а вже потім
“переходять весільний міст”. Річ у тім, що в казках до нас дійшов
відгомін справдешніх обрядів так званої ініціації — переходу. В давнину
вони здійснювалися з хлопчиками перед тим, як їм надавали статус
парубків та право одружуватися. Для цього підлітків відводили в ліс, де
залишали в будівлі (іноді подібній до тотемного звіра), відповідно
настроювали, часом давали випити напої з трав, що мали психотропні
властивості. Підліток на деякий час “помирав” (у цей час здійснюючи
уявну подорож до “того світу”) й “повертався” вже з новим ім’ям. Деякий
час ті, що пройшли ініціацію, жили в лісі (іноді це мало вигляд
розбійницьких громад, про які читаємо в казках). Вони не стриглися й не
голилися. Потім верталися до громади і вже мали право вибирати наречену.
У весільних піснях часто й сама наречена, чекаючи молодого, мостить
мости, кладе кладки (калинові або кам’яні). Про це співається в колядці:
Надіялася свого милого.
Гатила гати дорогими шати,
`
¶
?
?????&???????y?
“Та як мій милий на гать поїде,
Гатіться, гати, дорогими шати!
А як мій милий мостом поїде,
Звеніт му мости жуковинами!”
Шляхом до хати молодого, до щасливого шлюбного життя слугує дівоцтво
молодої. А його позначають калина, рута, м’ята:
Легше перейти по кладці, ніж переплисти,
Легше любить по-старому, ніж ізрадити.
Але назад по мосту — до своїх батьків, до молодості, дівоцтва — уже не
пройти. Калиновий (або кленовий) міст означає перехід через межу життя і
смерті, дорогу, з якої немає вороття. У давнину для небіжчиків справді
мостили особливі нетривкі містки, щоб мерці по них пішли й не могли
повернутися.
Розповідають, що “між землею і небом є глибока пропасть, а через неї
переложена кладка така вузенька, як ниточка. То душа мусить іти по тій
кладці. Отже ж, котра душа в Бога щаслива, то перейде так, як павук по
тій павутині, а котра грішна, то зараз із тої кладки впаде і полетить
просто в безодню до пекла”.
Висловом “на калиновому мості” позначають другу половину життя, старість
— період, що передує смерті (український письменник Петро Панч так і
назвав свій останній твір: “На калиновім мості”). У піснях про минулі
літа, втрачену молодість також з’являється цей образ:
Запряжу чотири коні, коні воронії
Та поїду доганяти літа молодії
Ой догнав же літа свої в калиновім мості.
-Вернітеся, літа мої, хоч до мене в гості.
– Не вернемось, не вернемось — не маєм до кого,
– Не вмів же ти шанувати здоров’ячка свого.
Було б тоді нас вітати, як ми не летіли,
Було б тоді спать лягати, як ми спать хотіли.
Символічними мостами ходять не тільки люди. Користуються ними й інші
образи, які мають дуже велике значення для людських істот. Так, по
небесному мосту переходить упродовж дня сонце. Веселка — то також міст,
по якому з неба на землю сходять ангели: набирають воду для дощу. До
речі, за повір’ям, веселка з’являється на небі від помаху рушником. А в
казках, як відомо, від помаху хустини чи кинутого рушника з’являється
чарівний міст, по якому герой переправляється через море. А потім
озирається, знову махає рушником, і міст зникає. Отож відьма чи змій уже
не можуть подолати водного простору і вхопити лицаря. Пам’ятаємо й те,
що в час вінчання наречені стають на рушник — це, поряд із церковним
обрядом, з’єднує їх навіки.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
