УРОК
Калина – наша “берегиня”
Тема: “Наша Берегиня”
Мета: поглибити знання учнів про національні символи, розширити
розуміння поняття “Берегиня” . Виховати шану і повагу до калини, як до
безсмертного символу нашого народу.
Обладнання: на дошці рушник вишитий, на партах в учнів вишиті рушники, а
на них китяги червоної калини. Нижче рушника букет калини, а під нею
тема: Наша берегиня”.
Вчитель: Ми сьогодні поговоримо про безсмертні символи нашого
українського краю, про те, як їх знати і оберігати. І тому тема звучить
“Наша Берегиня”. Слово не нове, але маловідоме вам. Бо слово, як люди
мають свою історію. Іноді ми і не підозрюємо, який глибокий зміст вони
несуть. Одні прийшли до нас з молоком матері, другі відкрилися зі
сторінок букваря, книг. І саме слово “Берегиня” прийшло до нас від
матері, батька, нашої оселі.
І все те, що ми маємо, що приберегли від своїх батьків та дідусів, чим
збагатилися і освятилися – хатнім добром, піснею, злагодою, добрим
словом, добрим поглядом, спогадом – це все ми повинні шанувати, берегти,
а це і є Берегиня.
Ось і сьогодні ми будемо говорити про символи України. Майже у всіх
народів є улюблені рослини-символи. У канадців, наприклад, клен, у
росіян – берізка, а в нас калина, верба. Правду каже українське
прислів’я: “Без верби та калини нема України.
З давніх-давен наш народ опоетизував цей кущ калини, оспівав у піснях,
легендах. Ось послухайте одну із них:
Учень: жила собі дівчину кав Калинка. Дуже вона любила квіти. Яких
тільки квітів не росло у неї попідвіконню. Їх вона попереносила з лісу.
Видко й рослинам було до вподоби ця маленька дівчинка, бо ще жоден
кущик, жодне стебельце не зів’яло. Всі люди в селі любили Калинку за її
добре та щире серце.
Навесні Калинка, як завжди, пішла у ліс. Нелегко було їй сюди
добиратися. Довгий курнневий шлях пролягав од оселі до лісу. А обабіч ні
деревця, ні кущика. “Дай, – думає Калинка, – посаджу тут щось, нехай
росте”. Такі зробила. Викопала в гущавині лісу тонесеньке стебельце і
посадила край шляху. А щоб прийнялося воно, Калинка аж від своєї хати з
криниці воду носила та поливала.
Звеселилося стебельце. Росло воно в гущавині, ніколи не бачило ясного
сонечка й водиці не пило доволі. А тут, на привіллі, швидко розрослося у
великий кущ. Іде якось шляхом подорожній. Стомився. Під кущем трава
зеленіє. Польові квіти привітно голівками кивають. Пташечки між віттями
радісно щебечуть. Ну як ти не сядеш тут перепочити? Усміхнувся весело
подорожній і сказав:
Спасибі тим роботящим рукам, що цей кущ посадили, і тому доброму серцю,
о його викохало!
Тут увесь кущ немов од сну стрепенувся. Гіллячки напружились, листочки
поширшали. Гульк – і в раз укрався ніжним білим-білим цвітом.
Дивиться перехожий – що ж воно далі буде? Обсипався цвіт, а замість
нього ягоди червоні, як намистини виблискують.
І дивно – в кожній ягідці заховано зернятко, схоже на маленьке серце.
Прийшла й Калинка до свого улюбленця – і здивувалася. Звідки такі
зернятка?
А кущ нахиляється до неї і шепоче:
Це на згадку про твоє добре серце. А щоб люди тебе не забули, подаруй
мені своє ім’я. Калинко.
Відтоді всі так і називають той кущ, ту рослин у- калиною.
Вчитель: А ось і друга історія.
Учень: В час монголо-татарського лихоліття Україна лежала в руїнах.
Монголо-татари все палили, нищили. Чоловіків вбивали, маленьких
хлопчиків забирали в яничари, а дівчат забирали в полон. Потім їх
продавали на східних ринках, або забирали в гареми до татарських і
монгольських ханів. Дівчата, щоб не попасти в полон, виходили на високу
гору, зв’язувалися своїми косами і кидались у прірву. Так було у
Кременці. Ці скелясті гори носять назву “дівочі скелі”.
В одному селі була дуже гарна вродлива дівчина. Одного разу татари
запалили солом’яні стріхи. Розпачливий зойк пронісся над селом. Кричали
діти, мліли матері. Кров лилася рікою. Дівчата, щоб не потрапили в полон
до монголо-татар, побігли ховатись в хащі, в болото. А болото було
в’язкою трясовиною. І дівчата в тяжких муках потопилися. На цих місцях
виросли розлогі кущі калини.
Вчитель: Люди України з давніх-давен шанували цю рослину. Не було хати,
біля якої не пишалася червона калина. Бувало, як зацвіте калина білим
пишним цвітом, дівчата ними коси прикрашали. А коли кетяги дозрівали, то
вішали їх попід стріхами. І довго-довго до морозів хати стояли неначе в
коралях. Калина була потрібна і в численних обрядах.
Учень: Особливо в обрядах коли приходили привітати батьків з народженням
дитини. Обов’язково приносили хліб, як символ достатку, гроші як символ
багатства і обов’язково калину, як символ краси, здоров’я і як
нев’янучий символ України – своєї рідної землі.
Учень: обов’язково була калина у весільному обряді. Коли випікали
коровай, неодмінно прикрашали його вервечкою калини. Калиновим цвітом та
ягодами оздоблювали вілце молодої, тобто вінок молодої. Коли його плели,
то співали:
Як сяде сонце вдалині,
Дітей гойдають на калині
Матуся, вічні берегині,
Колиски нашої душі.
Учень: А коли в далеке часи дружини виряджали своїх чоловіків у далекі
походи, то вони давали їм русинки з вишитими кетягами калини, ніби цей
рушник в чужині буде оберігати життя чоловіка і простелить стежину до
рідного дому. А коли помирав суджений на чужині, то останнє що він
просив, як співається у козацькій пісні:
Посадіть мені в головах червону калину,
Будуть пташки прилітати – калину їсти,
Будуть мені приносити з України вісті.
Учень: Часто на могилах садили в головах червону калину, як символ
безсмертя. У карпатській пісні співається:
Із Чорногорки вітер буйнесенький
Приніс з калини цвіт біленький
І виріс з нього серед могили
Замість хреста кущик калини.
Вчитель: У нашому краї дуже оберігали і оберігають калину. Наруга над
нею вкривала людину ганьбою. Дітям, аби не ламали, не нівечили калину
казали: “Не ламай калину. Бо накличеш мороз”. Справді, калина цвіте на
самий кінець весни, коли вже відходять заморозки. А тепер послухайте
декілька слів про цілющі властивості калини.
Учень: У козачій і народній медицині помітніших ліків від калини не
було. Свіжі ягоди з медом та водою вживали при калині, серцевих
захворюваннях, для регулювання травлення, тиску крові. Соком калини
навіть очищали обличчя, щоб рум’янилось.
Вчитель: Із калиною український народ пов’язував назви своїх поселень –
Калинівка, Калина, Калинова.
Образ калини проходить через творчість великого кобзаря Т.Г. Шевченка.
Він дуже любив цей кущ. І тому багато творів оспівують калину. Хоча б
“зацвіла в долині червона калина”.
У своїй творчості до калин зверталась і Леся Українка. У драмі – феєрії
“Лісова пісня”, де сопілка з калини в руках Лукаша стає живою, пробуджує
із сну Мавку, оживляє природу, заставляє жити, думати, мріяти, бути
безсмертним. У “Лісовій пісні” Леся Українка чотири рази звертається до
образу калини. Калина в неї живуча, гірка і солодка, безсмертна як
Україна.
На нашій планеті росте понад 200 видів калини. На Україні 2 види –
калина звичайна, калина цілолиста. Вона не вибаглива до кліматичних умов
і тому росте всюди, окрім Криму. В кожному регіоні вона має свою назву:
калина лісова, калина черлена, бмбара, гордина, свіба, карліса.
Але яку б назву не мала, де б не росла – вона для українців рідна і
священна. Емігранти – українці, приїжджаючи як туристи у різні краї, як
найдорожчу реліквію хочуть із собою взяти калину, як частину землі своїх
предків, вона для них пахне: і хлібом, і цвітом, і прадідом-дідом, пахне
рідним селом його отчим домом.
Учні а чи є у вас вдома кущі калини? Піднесіть руки в кого є калина.
Ось бачте, як багато кущів калини є у вас. Очевидно любов до калини така
палка і велика, що кожен хоче цей безсмертний кущ посадити біля своєї
оселі.
Діти, а які пісні чи вірші про калину ви знаєте?
Учні: “Ой єсть в лісі калина”
Ой у лузі червона калина похилилася”
“При долину кущ калини, похилився до води”
“Одна калина за вікном”
“Тече вода з під явора, яром на долину
Пишається над водою червона калина”
“Зацвіла в долині червона калина”
Вчитель: А ще про калину народ складав прислів’я та приказки: “Цвіте, як
калина в лузі”, “любуйся калиною коли цвіте, а дитиною – коли росте”.
А зараз я пропоную послухати декілька віршів про калину які підготували
учні.
Учень: Знайомі стежини і безліч калини
Барвінку й латаття ту цвіт.
І річка струмує в широкій долині
Й дорога, що кличе у світ.
Учень: Калино, безсмертна калино.
Ти в галицькім краю зросла.
Вкраїно, моя Батьківщино,
Ти символ калини й добра.
Учень: Вишита колоссям і калиною
Вигойдана співом солов’я.
Звеселися веселково Україною,
Наче, зачарована моя.
Вишиту колоссями і калиною,
Виборену кров’ю і вогнем
Називаєм гордо Україною,
І ніхто нам цим не дорікне.
Вчитель: Дуже добре що ви знаєте так багато пісень і віршів про калину.
Бережете її вдома любуєтеся її цвітом і плодом. Кожен з вас повинне
посадити цей кущ калини біля своєї оселі.
То ж пам’ятайте, що у злих, недобрих людей калина не росте, а тільки у
щирих, добрих. То ж будьте добрими і чуйними, всі, як один, посадіть
біля своїх осель калину. Хай цей диво-кущ прикрасить ваш дім, хай у кущі
калини соловейко зів’є своє гніздечко і співає вам.
З калини зробіть сопілку, бо калина співуча, як наша Україна і її діти.
Червона калина біля батьківської хати – це не тільки окраса, а й
глибокий символ, наш духовний світ, наша спадщина.
Дорогі учні. Ніжними струнами своїх душ доторкніться дорідної історії,
українських традицій, народних чистих джерел мудрості. Хай ваші душі не
заростуть ряскою байдужості, бо такий ваш батьківський наказ, клич
рідної землі, тож будьте гідні цього.
І на завершення я хотіла б прочитати такі рядки:
Мені над усе більш нічного не треба:
Домівка матусі, волошки в житах,
Вишневий світанок, полив’яне небою
І сиза роса на траві при шляхах.
Таке все тут лише, доступне і гідне –
Високі тополі і тихе село…
Таке сокровенне, насущне і рідне,
Воно в мою душу навіки вросло.
Коралі калини і мамині очі,
І доля – з лелечого наче крила…
Я більшого щасті на світі не хочу,
Щоб лиш Україна на міцніла й цвіла.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
