.

Іван Бажанський — українознавець (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
457 7019
Скачать документ

Реферат

на тему:

Іван Бажанський — українознавець

Іван Миколайович Бажанський народився 26 лютого 1863 року в селі
Дорошівці (нині Заставнівського району Чернівецької області) у
селянській родині.

На берегах Дністра в складних соціальних умовах минуло дитинство
майбутнього педагога, письменника, активного громадського і
культурно-освітнього діяча, палкого українського патріота.

Формування його як особистості відбувалося під колосальним виховним
впливом батьків, теплоту, любов й повагу до яких він проніс через усе
своє свідоме життя. “Батько був працьовитий, не пив, не курив, любив
господарювати”. Та чи багато заробиш, коли немає власного шматка землі?
Отож і доводилося йому займатися кушнірством або іти в найми до пана,
щоб хоч якось прогодувати сім’ю. “Мати була веселого настрою, при тім
дуже кмітлива і чутлива…, любила все говорити в приказках або вживати
відривки народних пісень. А як коли й заспіває сумно, як їй на душі
тяжко”… Син селянина-злидаря, з величезними труднощами здобуваючи
освіту, весь час цікавиться фольклором, особливо піснями, що вплітались
у тужливий зойк трембіти, зокрема, про Лук’яна Кобилицю, Олексу
Довбуша… На жаль, великий зшиток цих пісень до нас не дійшов. Але
волелюбний дух їх позначився на ранній творчості поета, пробудив його
інтерес до літератури. Бажання було одне: вчитись, пірнути в глибину
знань, щоб потім вчити, допомагати знедоленим буковинцям вийти до
світла.

Роки, проведені в Чернівецькій учительській семінарії, спілкування з
А.Кобилянським, О.Маковієм та іншими прогресивними молодими
літераторами-народовцями мали значний вплив на формування демократичних
педагогічних поглядів І.Бажанського. У стінах цього навчального закладу
майбутній педагог твердо вирішив віддати свій талант на службу рідному
народові. Працюючи директором школи в селі Вікно Заставнівського повіту,
він відкриває читальню, де вчив хлібодарів читати залучав до газет,
творів Шевченка, Франка, Федьковича, Котляревського, а згодом й
Черемшини, Стефаника. Тут же декламував власні твори.

Щоденне перебування в гущі народу зблизило І.Бажанського з життям
буковинського селянина, сином якого він був плоть від плоті. “Люди
пізнавали мене, горнулися до мене, особливо – бідніші”, – зазначав у
щоденнику поет. Не випадково в його творах пригнічені та затуркані
селяни стають оповідачами свого злиденного життя. Часом розмови з
селянами одразу лягали на папір, сповнені народними прислів’ями,
піснями, приказками та легендами.

Письменник висвітлює життя різних верств суспільства: селян,
духовенства, інтелігенції. Кращі його твори – то любов до гнобленої
людини, болі і жалі якої – то протест суспільству, в якому існує
нерівність між людьми. З-під його пера виходять твори, в яких автор
виступає борцем за освіту краян – це віршоване оповідання “Пропасть”,
оповідання “Рідна дитина”. В багатьох творах пише про велике горе
буковинців – еміграцію до Америки – “Жебрачка”, “Розлука”, “За морем”.

Іван Бажанський як учитель і директор школи працював із селянами,
неодноразово виступав перед ними із змістовними лекціями педагогічного і
культурно-освітнього характеру, повідомляючи про те, що особливо
цікавило трударів, було актуальним. У 1917 році він обраний шкільним
інспектором Вашківецького повіту. Своїм наставником вважав Ю.Федьковича,
часто звертався за порадою до його художніх творів та педагогічної
спадщини.

Прогресивні ідеї та погляди І.Бажанського лягли в основу розробки ним
проблеми розвитку української школи й національного виховання, в
контексті еволюції українського шкільництва й педагогічної думки
Буковини 2-ї половини XIX – 1 -ї половини XX ст., що протікала в
загальнонаціональному руслі історії педагогіки й освіти України.
Розв’язання її на Буковині ускладнювалося тим, що різні держави,
скуповуючи буковинський край, насаджували тут свою систему шкільництва,
яка, схрещуючись із місцевою навчально-виховною традицією або
натикаючись на опір українських буковинців, часом набувала своєрідного
нюансу. У цьому процесі вже давно визначилася певна внутрішня
закономірність. Суть її полягала в тому, що наявність в українців своєї
держави відкриває вільний простір для розвитку української школи,
національної освіти й виховання дітей та молоді, втрата державності
гальмувала й деформувала цей процес, вела до асиміляції українського
шкільництва, його занепаду.

У пошуках ефективних шляхів розв’язання проблем будівництва народної
школи з рідною мовою навчання й українським вихованням І.Бажанський не
раз вдивлявся у минуле, щоб глибше збагнути сучасне й раціонально
прогнозувати майбутнє. Тому й педагогічні погляди його мають автентичний
характер. Якщо за останній період панування Австро-Угорщини (1869 –
1914) Буковина серед українських земель стояла щодо освіти чи не на
найпершому місці, то під румунською окупацією вона перейшла на останнє.
Відбувалося повальне плюндрування українського шкільництва і
національного виховання. Вчителів примусили скласти державний іспит з
румунської мови. Становище українських учителів та учнів стало вкрай
нестерпним. Румунські урядовці навіть видали спеціальний таємний наказ
“про обов’язкове вживання румунської мови в установах, школах…”, де
сказано: “Всі вчителі повинні як у школі, так і поза нею, в особистому
житті користуватися виключно румунською мовою. Хто не буде виконувати
цього розпорядження, буде звільнений з роботи”. Не зважаючи на всі ці
закони, І.Бажанський подбав, аби в очолюваній ним школі учні нелегально
вивчали рідну мову, одержували бодай елементарні знання про рідний край,
Україну та українство. Педагог вірив, що “з сего таки щось
викристалізується – Україна буде і ми будемо панами в себе дома. От
недавно створено в Києві Український Університет, так само в
Кам’янці-Подільськім. Отже є надія на ліпшу будучність”.

У кінці 1928 – на початку 1929 рр. по всій українській частині Буковини
відбулися велелюдні віча, що обстоювали право навчання дітей-українців у
рідній українській школі материнською мовою. Провідну роль в їх
організації та проведенні відіграв І.Бажанський.

За його переконанням, нова школа мусить бути національною не тільки
втому розумінні, що навчання в ній проводиться рідною мовою учнів, але й
що вона ґрунтується на культурі українського народу, прищеплює любов до
неї. Тільки рідною мовою дитина може у всій повноті виявити свої
міркування. Опановуючи рідну мову, школяр засвоює не тільки слова, але й
поняття, почуття, історію й світогляд свого народу, адже “без мови ми не
можемо стати народом, без неї ми є сліпою етнографічною масою”.

“Жоден чужий пан нам національної школи не побудує”, – не раз застерігав
І.Бажанський. Всякі колонізатори: австрійські, румунські, німецькі,
польські роблять все для того, щоб позбавити дітей українців рідної
школи й насадити їм школу чужинську. Адже мало зробить та школа, в яку
дитина приходить з дому як з раю в пекло, з якої вона біжить додому як з
пекла, в котрім все темне, чуже, незрозуміле – в світлий рай (додому),
де все зрозуміле й близьке до серця. Не таке враження повинна робити
школа на дитину українця”.

Видатний український педагог будував рідну школу своїм розумом і своїми
руками, проявляючи при цьому власну громадську активність. Він постійно
боровся за справді народну національну школу, яка сприяла би піднесенню
культурно-освітнього рівня та національної свідомості народу, дбала про
плекання історичної пам’яті поколінь та українського патріотизму через
вивчення рідної мови, народознавства, україно і буковинознавства.
І.Бажанський вже тоді передбачав, що засвоєння учнями знань рідної мови,
літератури, фольклору, географії й історії України, етнографії запобігає
історичному безпам’ятству, бездуховності, національному нігілізму,
сприяє прилученню дітей і молоді до вселюдської культури через рідну
культуру.

Його глибоко хвилювало те, що чужа школа пронімецького, прорумунського
кшталтів відомості про Україну й українство подавала спотворено, а то й
зовсім їх обминала. Про це, зокрема, йде мова у його статті
“Обстоятельства, препятствующие осягненню приписаної цілі в народних
школах”.

Буковинський педагог постійно твердив, що кожна школа мусить бути
національною і пріоритетним завданням її має бути національне виховання,
яке базується на рідному для школярів національному ґрунті. В основу її
діяльності мають бути покладені принципи народності, європеїзму,
гуманізму, культуровідповідності, природовідповідності.

Опрацювання раніше недоступної для дослідників джерельної бази дозволило
нам синтезувати трактування І.Бажанським самого поняття українське
національне виховання. Під ним він розумів історично зумовлену й
створену самим українським народом систему педагогічних впливів,
спрямованих на прищеплення вихованцям любові до України, рідної мови й
культури, української нації. У контексті вищевикладеного визначення
цілком правомірним, на наш погляд, виступає твердження про те, що
національне виховання містить у собі самобутній зміст, форми й методи
впливу на дитину, які найповніше відповідають її психічним, соціальним і
природним прикметам.

Національне виховання є стрижнем прилучення молоді до пізнання й
творення національних надбань культури, звичаїв, традицій, материнської
мови. Кожна особа має право на національне виховання і в рівній мірі має
плекати в собі обов’язок бути гідною свого народу, своєї нації. Справжнє
виховання завжди глибоко національне за своєю суттю, змістом, характером
і спрямованістю, що базується на багатовіковій практиці народу. Воно
створює оптимальні умови для найповнішого врахування природних задатків,
формування національного складу, розуму, самобутнього способу мислення й
світосприймання, національного характеру й відчуття українця.

Вже тоді, в 1-й третині XX ст. І.Бажанський мудро передбачив, що
становлення України як самостійної держави неможливе без наявності
власної національної системи виховання. Педагогічне доцільне українське
національне виховання ростить справжнього українця, національне свідому,
суверенну індивідуальність, яка цінує свою громадянську, національну й
особисту гідність, совість і честь. Головну мету національного виховання
І.Бажанський вбачав у забезпеченні єдності, наступності й спадкоємності
поколінь українського народу, набуття дітьми й молоддю досвіду борців за
українство, засвоєння материнської мови, духовних та ідейних надбань
української нації. То й провідне покликання навчання й виховання в
національній школі – плекання довершеної особи українця з високою
національною свідомістю й палким почуттям українського патріотизму,
гармонією душі, тіла й розуму. Ідеалом українського національного
виховання для І.Бажанського виступає всебічно розвинута особистість із
багатогранними знаннями, глибокою національною свідомістю, високими
розумовими, духовно-моральними, вольовими й естетичними якостями,
патріотичними почуттями, працьовитістю, господарською кмітливістю.

Досить імпонували добі державного відродження України
(Українськоїдержави 1917 – 1920 рр.), автентичної української педагогіки
й шкільництва, виділені вченим провідні принципи українського
національного виховання: науковості, української націоналізації,
історизму, народності, гуманності, демократизму, європеїзму,
культуровідповідності, утвердження позитивних та усунення негативних рис
у національному характері українця, забезпечення
родинно-громадсько-шкільної взаємодії.

Особливу увагу звернув І.Бажанський на початкову школу, яка покликана
закладати фундамент національної освіти й виховання учнів. Він радив
учителям більше уваги приділяти вивченню української мови й літератури,
краєзнавства, історії України, національного народного мистецтва,
домоведення, сільського господарства, ремесел і промислів, частіше
практикувати письмові творчі роботи, привчати учнів до самостійної
парці, вияву власної ініціативи, кмітливості й винахідливості,
пробуджувати в них інтерес до науки, до книги, до освіти, подвигів
українських національних героїв і видатних державобудівників, світочів
знань, прищеплювати альтруїзм, потяг до громадської діяльності на благо
рідного українського народу, нації. Ним передбачалося, що відповідні
зміни у змісті навчання й виховання відбудуться на основі розробки і
впровадження нових шкільних програм та українських підручників. Саме
тому рукописи, посібники й поурочні розробки І.Бажанського щедро
насичені фольклором, розмаїтим дидактичним матеріалом, спрямованим на
опанування грамотою й забезпечення інтенсивного розумового й духовного
розвитку учнів, вироблення в них національної свідомості, стійкого
характеру, сильного духу, українського патріотизму.

Як директор школи І.Бажанський застосовував вироблений ним особисто
оригінальний стиль керівництва, побудований на засадах гуманізму,
демократизму, вияву благородної ініціативи з боку вчителів та учнів,
їхніх батьків, підтримки з боку сім’ї й громадськості. Рівень
українізації школи й національного виховання учнів він вважав залежним
від рівня національної свідомості й українського патріотизму директора
школи, його педагогічної компетентності як керівника й наставника
вчителів, учнів та їх батьків. Така позиція стала новим кроком в
українському школознавстві.

Створена І.Бажанським педагогіка української школи й національного
виховання щедро репрезентувала й втілювала в життя підростаючих поколінь
духовність українського народу. Провідну роль він надавав народному
вчителеві, про нього визначний буковинський педагог висловлювався з
особливим пієтетом. Найсвятішим обов’язком педагога він вважав поширення
освіти серед народу.

Працюючи тривалий час керівником школи, І.Бажанський невпинно піклувався
про зміцнення навчально-економічної бази школи, матеріальне забезпечення
учителів, які одержували мізерну зарплату, дбав про підвищення
кваліфікації освітян через відповідні курси, самоосвіту, наявність
шкільних бібліотек, відповідних методичних посібників, вироблення
педагогічної майстерності й творчості.

???????¤?¤?$??????

Вчений педагог закликав учительство серйозно взятися за піднесення
української школи й національне виховання, самостійно вдосконалювати
свою педагогічну освіту, бо педагогічно-дидактична наука, як і взагалі
вся наукова думка, з кожним днем все далі розвивається. Тому слід
триматися на рівні сучасної науки, а особливо на рівні своєї
спеціальності й насущних потреб українського національного виховання.
«Ви ж, учителі, добрим прикладом виховуйте молоде покоління людей
твердих, розумних, чесних». Він мріяв про появу нової генерації
українських педагогів, виявляв особливу увагу вчителям ерудованим,
відданим українству, працьовитим, які щиро люблять дітей, дають їм
ґрунтовні знання і гідне виховання, плекають українську національну
гордість і честь.

І.Бажанський про дітей завжди висловлювався тепло і прихильно, всіляко
піклувався про їх щасливу долю.

“Милі діти, ви соколи, чого учитеся в школі?

Учимося красно жити, свою вітчизну любити.”

Для дітей він написав ряд художніх творів -віршів, казок, оповідань, що
належать до важливої частини літературного й виховного доробку педагога.
Всі вони спрямовані на прищеплення їм людяності, доброти й милосердя,
віри, надії й любові, пройняті українським національним духом, суто
буковинським колоритом. В них застереження від розумових, фізичних і
моральних вад (відсталості, обмеженості, лицемірства, користолюбства,
егоїзму), заклик гартувати волю й характер, трудитися на благо
українського народу. Його твори спонукають змалку готуватись до життя,
бути сильним, витривалим і відважним. Бачити свою долю невід’ємною від
долі України.

“Що було то було, ще будуть з нас люди

Хотя й ми ще діти маленькі.

Жива кров в нас грає і хто ми – всяк знає:

Ми діти України палкі” [7].

Здійснений скрупульозний аналіз багатьох достовірних джерел переконав
нас у тому, що наукова розробка І.Бажанським проблем будівництва
української школи й національного виховання здійснювалася на
регіональній основі, із властивими їй місцевими неординарними
прикметами, зумовленими буковинською говіркою, географічним
розташуванням, сусідством з іншими народами, субетнічними взаєминами,
нюансами історичної долі, своєрідністю господарського укладу життя,
родинного побуту, традиційної матеріальної й духовної культури
буковинських українців. Однак, вони мали не ізольований, не відрубний
характер, а в основі своїй становили природний, спільнонаціональний
український освітньо-педагогічний потік, що стверджує етнічну
культурно-педагогічну й наукову єдність буковинських українців з усім
українським народом, показує генетичну спорідненість традиційної
навчально-виховної мудрості буковинців із загальнонародною українською
педагогічною культурою. Цей благородний процес базувався на глибокому
усвідомленні буковинськими українцями та їх кращими представниками –
педагогами органічного зв’язку з українством, якого не змогли подолати
ні багатовікове політичне розмежування, ні штучні кордони, ні численні
підступи й ворожі акції загарбників. І.Бажанський переконаний, що
“Україна стрепенеться, скине з себе пута і покаже, що вона вміє жити
вільним життям як і всі другі і вільні народи” [8].

Погляди, теоретичні педагогічні положення й практичні підходи
І.Бажанського у розв’язанні сучасних йому проблем українського
шкільництва й національного виховання постали не на порожньому місці.
Національне українське шкільництво й виховання належить до давніх
традицій нашого народу. Воно втілювалося на своєму рівні вже в школах
Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Данила Галицького, Ярослава
Осмомисла, Петра Сагайдачного, Костянтина Острозького, Івана Мазепи та
їх послідовників [6].

Ідеї української школи й педагогіки проголошувались українськими
національними геніями Т.Шевченком, І.Франком, Л.Українкою,
М.Грушевським.

Великий педагогічний вплив на І.Бажанського мав І.Франко, який не раз
бував на Буковині, бо свого часу навіть навчався в Чернівецькому
університеті (1890-1892 рр.). Йому були близькі й зрозумілі глибокі
наукові положення й застереження видатного Каменяра про неминучий крах
тих освітніх і виховних систем, які ігнорують національні педагогічні
засади. “Виховання народу, – писав І.Франко, – мусить вирости з
традицій, з культурного стану того народу, мусить корінитися в
характері, привичках народу, – інакше се буде даремна втрата часу й сил”
[14, 15].

Зі слів О.Шевчукевич ми довідалися, що І.Бажанський був особисто
знайомий з І.Франком. Доказом цьому є запис І.Бажанського в одній із
книг про свою зустріч з Каменярем. Ще одним своєрідним підтвердженням
великої поваги І.Бажанського до І.Франка є повідомлення у пресі “На
ювілейний дар І.Франка” [9, 12].

Глибоко національною була позиція Лесі Українки у педагогічному
визначенні характеру української школи й виховання, які, на її думку,
мають бути пройняті духом боротьби за нову українську людину, за повне
духовне й фізичне визволення свого народу. Ця позиція глибоко імпонує
всій прогресивній українській інтелігенції. Вона знайшла своє відлуння й
серед буковинського вчительства в особі І.Бажанського.

Високоавторитетними для буковинського педагога були погляди
М.Грушевського на українську школу. У контексті наших міркувань варто,
згадати хоча б акцентування видатного українського історика на тому, що
“тільки націоналізація школи на українських землях може дати українській
людині підстави успішного культурного, суспільного і економічного
розвою, удружити його рівносильною зброєю в конкуренції національностей
від перспективи відставання, упослідження в загальному культурному й
економічному поході” [15, 2].

Дух оптимізму й віру в розквіт самостійної України, утвердження в ній
автентичної української педагогіки, її педагогічної культури, рідного
шкільництва й національного виховання І.Бажанському вселяли пророчі
передбачення великого німецького мислителя Й.Гердера, виражені словами:
“Україна стане колись новою Елладою. Прекрасне підсоння цієї країни,
погідна вдача народу, його музичний хист, плодюча земля – колись
пробудяться. Із малих племен, якими колись були і греки, постане велика
культурна нація, її межі простягнуться до Чорного моря, а звідти в
широкий світ” [7, 55 – 56].

Засвоївши провідне гасло своїх попередників, І.Бажанський з самого
початку бачив кардинальне розв’язання проблеми українського шкільництва
й національного виховання в основному лише через україномовність. То й у
центрі його уваги стоять українські рідномовні обов’язки школи, батьків,
учнів, учителів.

Цим він вніс свою вагому лепту в розробку науки про рідномовні
обов’язки, яка майже через півстоліття знайшла своє цілісне завершення у
праці І.Огієнка “Наука про рідномовні обов’язки”.

На завершальному етапі свого життя І.Бажанський стрижнем розбудови
української школи й національного виховання визначав українознавство і
його невід’ємний компонент – буковинознавство, духовну культуру рідного
народу. Таким чином, у підході до розв’язання назрілих для того часу
проблем української школи й національного виховання, буковинський
педагог пройшов творчий шлях від етнографічного побутовизму й
парафіяльності до потужної рідної школи нового європейського взірця,
побудованої на сучасних наукових засадах автентичної української
педагогіки й спрямованої на виховання українських патріотів, невтомних
борців за самостійну Українську державу.

Ідеї українського народознавства знайшли відображення в художніх творах
І.Бажанського, у педагогічних статтях, а також у практиці управління
школою, інспекторській діяльності. З ними він був нерозривно й кровно
зв’язаний упродовж усього життя.

Педагогічна діяльність І.Бажанського іще раз наочно довела, що нема й не
повинно бути виховання без коріння, без генетичної лінії, без власного
національного обличчя. Через систему національного виховання, яке
відповідає етнопсихології української дитини, забезпечується її успішна
етнізація. Завдяки цьому український народ відтворює, розвиває і
продовжує себе, власну духовну культуру, український характер,
самобутній склад розуму, спосіб мислення й світосприймання у своїх
нащадках. Національна своєрідність української школи й виховання не
виключає її загальнолюдської значущості.

Побудова нової незалежної Української держави розкриває реальні
можливості для відродження та розвитку національної школи й виховання з
урахуванням нових тенденцій та підходів до виховання молодого покоління
на даному етапі й на перспективу розвитку. Складність нинішньої ситуації
підсилюється економічною кризою, а головне – наявністю несформованого
національного самоусвідомлення у більшості населення.

В.А.Ющенко у своєму привітанні учасникам XIV гуцульського фестивалю,
який відбувся в серпні 2004 року в м.Путилі сказав, що ми маємо соборну
Україну, вона є для нас, вільною та незалежною, такою, про яку мріяли
наші духовні наставники. Гуцульщина пам’ятає Лесю Українку і Михайла
Коцюбинського, Івана Франка і Олександра Олеся, Михайла Грушевського і
Михайла Павлика. Нинішній гуцульський фестиваль проходить під ім’ям
Буковинського Соловія, шануючи велич якого, ми низько схиляємо голови.
Незалежний дух Федьковича і його свободолюбива душа витають над Путилою,
над Карпатами, над Україною. Він мав широку душу, яка завжди прагнула до
свободи власного народу у вільній, заможній, єдиній Українській державі.

Заслуга І.Бажанського є і в тому, що він, незважаючи на
культурно-політичну і територіальну ізоляцію Буковини, не тільки
сприйняв передові педагогічні ідеї своїх попередників і сучасників, але
й актуалізував їх та творчо розвинув на засадах українства, європеїзму,
народності, демократизму й гуманізму, і цим забезпечував прогрес
вітчизняної педагогічної думки і шкільної практики, учив, що знищена
народна традиція до добра не доведе.

Коли порушується спадкоємність поколінь, ламається народне свято, то на
зміну їм приходять безпросипні пиятики. Відречення від рідної мови
породжує суржиковий сурогат й отупіння розуму. Коли вмирає народна
пісня, її замінює одурманюючий галас.

Розроблена І.Бажанським теорія і практика будівництва української школи
й національного виховання набирає особливої актуальності в наш час. У
зверненні Президента України Віктора Ющенка до українського народу на
Майдані Незалежності відчулось його велике хвилювання за життя нашої
молоді в таких словах, які спонукають до роздумів над долею всього
українського народу, а саме: “Ви вимагаєте захистити дітей від
розтління, прагнете жити не хлібом єдиним. Ми захистимо наш духовний
спадок. Разом з вами я буду невтомно доглядати сад української культури,
берегти його древні і молоді дерева. Наше коріння не дасть вітрам
історії погнати нас перекотиполем. Наша культура змусить світ побачити
нашу неповторність. Ми будемо нацією високої культури! Ми будемо
сучасною нацією – у динамічному глобальному світі станемо рівними серед
рівних. Майбутнє України – найкраща освіта, висока наука, технології
завтрашнього дня. Для мене, як і для вас, національні інтереси України є
понад усе!”

Педагогічна спадщина І.Бажанського має не тільки своє минуле і сучасне,
але й гарантоване майбутнє. Адже XXI століття, за прогнозами світової
науки, започатковує новий злет демократичного удосконалення суспільства,
базованого на силі розуму й людяності, з його найтиповішими прикметами –
відродженням і розквітом самостійних держав, націй, прав людини,
інтелектуалізмом, інтенсивною науковою поінформованістю, соціальною
справедливістю, компетентністю й професіоналізмом, високою духовністю і
мораллю, виявом небувалої творчої ініціативи. Тож особливу перевагу у
процесі глобального суспільного розвитку матимуть ті національні
педагогічні системи, які зможуть забезпечити своєму народові
максимальний вияв власної самобутності і неповторності.

Праці І.Бажанського – цікавий матеріал для філологів, істориків,
етнографів, краєзнавців, а особливо для вчителів українознавства,
початкового навчання. Знайомство з його педагогічною спадщиною, її
практичне застосування в навчально-виховному процесі є необхідним етапом
у складному процесі розбудови нашої незалежної держави та духовного
відродження її народу.

“Наш сьогодні обов’язок поновити історичну пам’ять, – сказав поважний
гість літературно-мистецького свята “Шовкова косиця”, присвяченого
170-річчю з дня народження Ю.Федьковича в м.Путилі, Петро Кононенко. –
Нам треба відновити високий дух геніїв, які утвердили наш народ,
утвердили нашу історію не тільки в минулому, але й у майбутньому… На
жаль, ми ще не вміємо осягати те, що маємо. Ми повинні пишатися тим, що
буковинська земля дала нам справжніх патріотів. Прийдімо до них, станьмо
мудрішими, патріотичнішими, станьмо людянішими і величнішими.

Література:

Бажанський І. Примірний народний діятель (Автобіографічне оповідання) //
Руська Рада. – 1901. –7(21) вересня.

Бажанський І. Виховання дитини через дім і школу. – Вашківці, 1916. –
ЧКМ. – С. 1 – 5.

Бажанський І.М. Рідна дитина. Розлука // Руська Рада. – 19901. – 11 – 12
червня.

Буковина, її минуле і сучасне / Під ред. д-ра Квітковського Д.,
Бриндзана Т., Жуковського А. – Париж-Філадельфія-Детройт. – 1956. – 965
с.

Грушевський М. Наша школа // Наша школа. – 1909. – 4.1 – 2. – С. 2.

Звернення до вчителів краю // Промінь. – 1904. – 4.1. – Січень. – С. 1.

Кононенко П.П. Українознавство Навч. посібник. – К.: Заповіт, 1994. – С.
55 – 56.

Лаба С. Ідея української національної школи у педагогічній пресі на
західноукраїнських землях у другій пол. XIX – на початку XX ст.:
Автореферат канд. дис. – Івано-Франківськ, 1994. – С. 12.

Про Івана Бажанського. Післямова до етюду “Яблоні” // Календар
видавництва “Руська Бесіда”. – 1902. – С.24.

Стельмахович М.Г. Українське родинознавство. – Івано-Франківськ., 1994.
– С. 12 – 54.

Руснак І.С. Народу віддані життя і праця. Творчий шлях Івана
Бажанського. – Чернівці, 2005. – С. 82.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020