Іграшка
Іграшки — це галузь українського народного мистецтва, що об’єднує вироби
з кераміки, дерева, лози, соломи, паперу та ін. Від давніх українських
іграшок XIV—XVIII ст. майже нічого не збереглося. До нас дійшли
переважно керамічні й дерев’яні зразки, датовані XIX ст. — «лялька»,
«кінь», «вершник», «птах» тощо.
Розквіт кустарного іграшкового промислу припадає на середину XIX ст.
Саме у цей період в Україні історично сформувались три найбільші регіони
виготовлення забавок: Подніпров’я, Поділля і Прикарпаття, а в їх межах
утворилися провідні осередки. Протягом тривалого часу тут формувалися
місцеві стильові особливості.
Народні керамічні, дерев’яні та плетені іграшки були переважно побічним
промислом у системі основного виробництва — гончарства, художнього
деревообробництва чи плетіння виробів. У селах Подніпров’я, де
виготовляли з дерева на продаж різноманітні побутові речі, оздоблені
різьбленням, водночас створювали їхні маленькі моделі, що відрізнялися
від справжніх хіба що масштабом. У с. Мокієвка Полтавської області у XIX
ст. виточували і витісували іграшкові тачівки, товкачики, рублі,
оздоблені різьбленням.
Серед іграшок Подніпров’я кінця XIX ст. трапляються оригінальні
дерев’яні кухлики для зачерпування рідини; загальним обрисом вони
нагадують качечку. Окрему групу утворюють дотепні механічні забавки з
відповідно рухомими елементами -. вирізані фігурки попарно з’єднаних
планками ведмедів, ковалів ткачів, теслярів, що «працюють» унаслідок
руху планок.
На Прикарпатті відомими осередками продукування іграшок з дерева були
села Ілінці, Прутів, Тростянець, Річка Івано-Франківської області,
Мервичі, Вільшаниця, Наконечне та передмістя Яворова Львівської області.
Яворівські столярі у XVIII — на початку XX ст. виготовляли різноманітні
візочки з драбинками, з одним або двома силуетно вирізаними кониками на
передній частині основи. Користувалися популярністю іграшкові меблі,
музичні інструменти та ін.
?????&???????D?в усіх гончарних осередках виробляли переважно жінки і
діти гончарів для власних потреб, а з окремих центрів (Опішня, Бубнівка,
Адамівка, Вишнівець, Стара Сіль та ін.) іграшки вивозили на ярмарок. У
кожному осередку формувалися традиції як у ліпленні форми, так і в
розписі. Наприклад, для жіночих фігурок с. Опішня Полтавської області
характерні низькі дебелі постаті з півнем під пахвою. Гончар Остап
Ночівник ліпив також витончені фігурки дівчат з кошиками; вершників він
зображав на трійці, застосовуючи відомий прийом: одному коневі
прилаштовував три голови.
На Поділлі керамічні іграшки виготовляли більш ніж у десяти осередках.
Ляльки мали під пахвою пташку або тримали у руках немовля. Виріб «жінка
з птахом» був поширений у багатьох видах народного мистецтва слов’ян та
інших народів і мав надзвичайно глибокі міфологічні корені. Окрім того,
лялька з найдавніших часів вважалась одним з елементів шлюбної магії;
вона супроводжувала дівчину в подружнє життя, сприяла, за повір’ям,
народженню дітей.
Подільські майстри налагодили випуск свищиків у вигляді коників,
баранців, півників.
Близькими до керамічних іграшок були пластичні вироби з сиру (Брустори,
Річка, Снідавка, Шепіт Івано-Франківської області) у вигляді коників,
оленів, кіз, пташок та ін.
У багатьох осередках плетіння з лози, рогози і соломи виготовляли кошики
для дорослих і дітей. Найбільш поширеною іграшкою для сільських дітей
були чудернацькі солом’яні ляльки з перев’язаною головою і талією та
довгими руками. Колись такі іграшки використовувалися у магічних
дійствах.
Іграшка при всій своїй різноманітності й багатофункціональності
залишається важливим засобом виховання дітей. Саме через спрощені
іграшки-знаки дитина пізнає світ, навчається мислити узагальненими
поняттями і яскравими образами, врешті вона приєднується до одного з
джерел народного мистецтва
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
