Реферат на тему:
І мовлянин, і мовкиня (мовомислення та мовокористування в середовищі
держслужбовців)
Вельми шириться нарікання на мовну малокультурність українців,
суржикізацію, наводяться численні приклади відшліфованих мовних
зворотів, добірних українських слів. Натомість, чи справді на часі сутнє
очищення мови від «мотлоху». Власне, це лише дратуючі похибки в живій
мові. Картаючи мовлян за огріхи або ж недоладність висловів чи не
уподібнюємося до мікробіолога, який повсякчас сидить за мікроскопом і не
помічає поруч збудованого будинку. Можна щоденно спостерігати
забронзовілу мову (як писав Ю.Шевєльов, мову, що була розкладена на
поличках в СУМі), незмінну й недоторканну на кшталт латині. Зауважимо
слушними словами Б.Антоненко-Давидовича «Утративши давно своє
практично-побутове значення, вони (мертві мови) не зазнають більше змін,
ні розвитку, лишившись тільки лінгвістичними пам’ятками»[1,18]. Чи
справді науково-подібність, надмірна правильність може переважити
цілісність мови, її системність, гнучкість і повноту, чи можуть
підрядності виявитися важливішими за саму можливість користуватися
мовою, втішатися нею. Стосовно ситуації з українською мовою та культурою
І.Дзюба волів не «передраматизовувати». Скористувавшись його порадою,
пересунемо занепокоєння станом мови в Україні у площину впливу мови на
суспільство, почнімо мовну толоку із самовиявлення в мові власне народу.
Аргументи на користь переважання певної мови, зазвичай, окреслюються
високими мотивами (так за радянської доби мовою Жовтня називали
російську мову, тим самим закликаючи до її опанування). Воднораз мотиви
її вивчення не обмежувалися суцільними метафорами-гаслами.
Численні факти втручання в живомовні процеси (амортизація лексичних
одиниць, недопущення до активного вжитку нібито галичанізмів. Стихійні
мовні процеси упосліджувалися, відлякувала несхожість взірців у
російській та українській мовах. Відтак лексема відгул на тлі
теперішнього мововжитку сприймається не такою природною, як у російській
мові (отгул), зважаючи на вислів вільні дні, що його ми подибуємо у
Вільде. Відтак лексичні пропозиції варіанта на означення поняття
вільного дня за перепрацьований час в українській мові мали власне мовне
кліше, що згодом заступилося на змавпований з російської розмовного типу
відповідник.
В.Чапленко пропонує виокремити в теоретичну дисципліну теорію мовної
політики. Вельми актуалізується оборонна мовна політика за присутності
потужного впливу великих сусідніх мов (російської, польської). Мовна
політика, що оприявнюється заходами як зовнішньої мовної політики, так і
мовотворчої мовної політики. За метафорично загостреними словами Модеста
Левицького, який у 20-ті роки ХХ ст. спостерігав схожі процеси постання
ділової мови, мови службовців, “тепер ми творимо свою державу, а
державна мова має не останню вагу в цій творчій роботі. Коли твориться
щось нове, то треба ж творити його відразу добре, щоби не довелося потім
переробляти, поправляти, латати, набираючись сорому за це і перед світом
і перед потомними поколіннями” [2,6].Огида до тих, хто калічить мову в
середовищі канцеляристів, змусила М.Левицького скористуватися
саркастичними зворотами «канцелярська муза», «канцелярський чухрай».
Заходи стосовно зміцнення позицій донедавна поневоленої мови, в ранзі
якої перебувала українська, насамперед полягають у стратегії будови
мови, у підтриманні статусу чільних мовознавчих інституцій, наприклад
Інституту української мови НАНУ, що покликані утримувати відповідний
мовний орієнтир, захищаючи мову від розхитування норм, жонглювання
різними правописними практиками. Зауважимо, що йдеться не про затримання
руху мови, не про її дистиляцію, обмеження стилістичних ресурсів, маємо
враховувати, що українська мова (як посттоталітарна мова) виборює обсяги
належної свободи суспільної свідомості і суспільного запиту на неї.
Конкурентноздатність, іншими словами здатність до природної інкрустації
у глобалізаційні економічні, освітні процеси, масмедійний простір.
Ідеологічна напрямна, виокремлена мовою, має не заперечувати власне саму
мову і водночас не перебільшувати її ролі.
?????¤?¤?$?????F? результати моніторингу, надати їх на огляд і як
дороговказ до дії. Зруйнувавши підвалини сприйняття світу, що сталося із
мовою як системою, важко збудувати піддашшя. Узявши за орієнтир непрямі
питання в анкетах, що були запропоновані докторами філології
П.Кононенком та С.Єрмоленко, моніторингова група опитуючи
держслужбовців, відстежила, що з-поміж опитаних більшість українці, 90%
зазначили, що за останні кілька років українськомовна ситуація
поліпшилася. 85% переконані, що органи державного управління
відповідають за дотримання конституційності мови. Коли мовляни говорять
про українськомовну ситуацію, мають на увазі кількість українськомовних
видань, слушно зауважують, що збільшилося число депутатів у Верховній
Раді, які говорять українською з трибуни. Запропонована анкета має на
меті виявити найтонші нюанси в оцінці мови державцями, що насамперед
покликані убезпечувати мову. До юридичної відповідальності за
недотримання конституційних норм використання мови закликає 95%
опитаних; 45%. послуговуються нині українською мовою у неформальній
комунікації. Водночас кількість тих, хто вагається спілкуватися
українською становить 55%.
Наводимо нижче Анкету для держслужбовців.
АНКЕТА ДЛЯ ДЕРЖСЛУЖБОВЦІВ
1. Як змінилася українськомовна ситуація за останні кілька років
(необхідне підкреслити):
– в Україні (суттєво поліпшилася, лишилася без змін, є тенденція до
погіршення);
– у сфері Вашої професійної діяльності (суттєво поліпшилася, лишилася
без змін, є тенденція до погіршення)
2. Загальновизнано, у тому числі Конституційним Судом та Верховною
Радою, що рівень впровадження української мови як державної не
відповідає конституційним вимогам. На Вашу думку, хто має найбільший
вплив на узгодження мовної практики і державного законодавства:
а) органи державного управління;
б) освітні інституції;
____ в) сім’я;
____ г) засоби масової інформації;
____ ґ) заклади культури
3. Чи потрібно, на Вашу думку, передбачити форми відповідальності за
недотримання конституційних норм щодо застосування української мови
державними службовцями?
____ а) так;
____ б) ні
4. Чи потребуєте Ви підвищення рівня володіння державною мовою?
____ а) так, потребую мовної перепідготовки;
____ б) потребую поглиблення знань із спеціальної термінології;
____ в) потребую додаткових навичок оформлення ділових паперів;
____ г) не потребую
5. Як змінилася Ваша мовна поведінка останнім часом?
— а) частіше послуговуєтеся українською не лише у професійній
діяльності, а й у неформальній комунікації;
— б) спілкуєтеся українською мовою з рідними та друзями;
— в) Вас цікавлять українськомовні радіо- й телепередачі;
— г) Ви цікавитеся українською пресою, художньою літературою,
Інтернет-сайтами
6. Чи займає українська мова належне їй за державним статусом місце у
Вашій установі?
–– а) так, використовується в усіх сферах діяльності і домінує в
неофіційному спілкуванні;
–– б) в умовах неформальної комунікації переважає російська мова;
–– в) ні
7. Чому Ви хочете добре володіти українською мовою?
––– а) щоб професійно виконувати посадові обов’язки;
––– б) щоб мати перспективу кар’єрного зростання;
––– в) щоб українська мова утвердилася в усіх ланках суспільного життя
8. У який спосіб, на Вашу думку, можна поліпшити мовну ситуацію в
українських установах?
––– а) зміцнювати мовну правосвідомість громадян;
––– б) виховувати почуття мовної гідності;
––– в) організовувати курси мовної перепідготовки працівників;
––– г) передбачити відповідальність за недотримання конституційних норм;
––– д) домогтися, щоб керівники установ послуговувалися українською
мовою
9. Які державні заходи, спрямовані на розширення соціальної бази
української мови і повернення їй функціональної повноти, потрібні в
Україні?
––– а) створення комісій з мовних питань при органах місцевого
самоврядування;
––– б) збільшення фінансування освітніх проектів, спрямованих на
впровадження української мови;
––– в) поглиблене вивчення української мови в загальноосвітніх, середніх
спеціальних та вищих навчальних закладах;
––– г) обов’язкова сертифікація рівня володіння українською мовою для
держслужбовців
Прагнучи окреслити ділянку мови в практиці чиновництва, спонукаємо до
розмислів про рух мови, ставлення до неї. Вочевидь без повчання, без
порушення такту маємо допомогти і мовцям, і державі, надавши необхідної
допомоги, щоб не замулювалися джерела повноцінного побуту мови. Чи
справді потрібний нам мовний «вінегрет» у середовищі держслужбовців? Чи
не ліпше було з-поміж чиновників бачити не випадкових «подорожан», а
людей справді професійних і патріотичних?
Література:
Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо (і як треба говорити). – Нью-Йорк
– Філадельфія, 1980. – 287 с.
Левицький М. Паки й паки (Про нашу літературну мову). – Відень –
Київ,1920. – 65 с.
Гадамер Г. Герменевтика і поетика / Вибрані твори / Пер. з нім. – К.:
Юніверс, 2001. – 288 с.
Сепир Э. Язык: Введение в лингвистику речи. – М.-Л.: Соцпедгиз, 1934, –
230 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
