.

Громадянськість як основа національного виховання (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 4548
Скачать документ

Реферат на тему:

Громадянськість як основа національного виховання

На сучасному етапі соціально-економічного розвитку нашого суспільства
докорінно змінилися вимоги до виховання молодої людини, яка вступає в
самостійне життя. Як організувати процес виховання учнів? Яким змістом
його наповнити? Як сформувати принципи та ідеали громадянина України?

Такі питання хвилюють учителів-практиків, вихователів, науковців,
керівників освіти, які прагнуть побудувати українську національну школу.
У „Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті”
зазначено, що головна мета української системи освіти – створити умови
для розвитку, саморозвитку і самореалізації кожної особистості як
громадянина України, формувати покоління, здатне вчитися впродовж життя,
створювати та розвивати цінності громадянського суспільства. Саме життя
вимагає від сучасної школи формування людини, яка б уміла будувати гідне
життя у гідному суспільстві.

Розглядаючи ліцей як центр духовності, головною метою якого є плекання
національної еліти (Концепція розвитку Українського гуманітарного ліцею
Київського національного університету імені Тараса Шевченка), ми
прагнемо створити умови для творчої реалізації особистості. Серед
завдань, визначених Концепцією національного виховання „Громадянин
України XXI століття” (авторський колектив Сазоненко Г.С., Кононенко
П.П., Галіцина Л.В.), слід наголосити на: необхідності
філософсько-світоглядної підготовки молоді, визначенні смислу життя;
формуванні самосвідомості, ціннісного ставлення до власного життя;
залучення учнів до системи культурних цінностей українського народу,
світового співтовариства; розвитку загальнолюдських норм гуманістичної
моралі; виховання поваги до закону, до норм колективного життя, розвитку
громадської та соціальної відповідальності як важливої риси особистості;
виховання позитивного ставлення до праці як до найвищої цінності в
житті; розвитку потреби у творчій праці та потреби у здоровому способі
життя. Саме ці завдання є системоутворюючими в виховній концепції ліцею.

Прагнення педагогів до того, щоб ліцей став середовищем, яке забезпечує
формування у молодої людини громадянської свідомості, соціальної
відповідальності за національно-культурне відродження України, спонукає
їх вийти у своїй роботі на новий якісний рівень, переосмислити свою роль
у зазначених процесах.

Як відомо, визначальним принципом наукового дослідження є принцип
історизму, системності та порівняльного аналізу. Коротко окреслимо
історичний аспект питання.

У стародавніх греків і римлян домінуючими у вихованні були дві
тенденції. Одна, що бере початок від Сократа, пов’язана саме з ідеєю
громадянського виховання; друга, яку відстоював Антісфен, започаткувала
традиції вільного виховання. Вивчення текстів античних авторів
переконує, що найяскравішою животворною ідеєю стосовно формування
особистості виступає ідея громадянського виховання – як відповідь на
суспільну потребу привести у відповідність інтереси суспільства й
інтереси особистості.

За Платоном, мета виховання полягає в тому, щоб здійснити такий вплив на
людину, який би з дитинства спонукав її пристрасно прагнути стати
досконалим громадянином. При цьому він відстоює первинність, пріоритет
інтересів держави, а не особистості: „Ні спокуса, ні насильство не
можуть примусити громадянина зрадити інтереси держави”.

Проблема необхідності гармонії людини і громадянина, поставлена
Платоном, надалі на всі часи стане каменем спотикання.

Аристотель ставив питання про розрізнення понять доброчесності людини і
доброчесності громадянина залежно від державного ладу, вважаючи, що воно
неодмінно зумовлюється останнім. Виходячи з принципу визнання рівності
всіх людей як громадян держави, Аристотель зазначав, що громадянська
доброчесність полягає в тому, щоб людина добре виконувала свою справу.
„Доброчесність громадянина, – уточнював він, – очевидно й полягає у
здатності прекрасно і володарювати, і підкорятися”.

Аналіз „Повісті временних літ”, „Статуту Володимира Всеволодовича”,
„Повчання дітям” Володимира Мономаха, „Слова о полку Ігоревім” дає
підставу твердити, що позитивним явищем було використання вчителями
Київської Русі міжпоколінних традицій, на основі яких виховувались
найбільш значущі для особистості якості: доброта, справедливість,
милосердя, любов до свого народу, Батьківщини , готовності захищати її
від ворогів.

У часи Козацької держави громадянськість характеризувалася високим
рівнем національної свідомості, патріотизму, активності народу,
героїчної боротьби проти гніту, за свободу й незалежність.

Нагадаємо лише прізвища Г. Сковороди, М. Драгоманова, М.Грушевського,
В.Сухомлинського для того, щоб підкреслити: з вісімнадцятого в двадцяте
століття безперервно тече струмок української громадянсько-педагогічної
думки.

Виняткова роль у розвитку й формуванні національної свідомості
українського народу, української ідеї, у згуртуванні передових сил
української нації належить Т.Г. Шевченкові, який закликав любити Україну
так, як любив її сам. Свою Україну любіть, Любіть її… во врем’я люте,
В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть.

Т.Г.Шевченко зафіксував найважливіші сутнісні характеристики української
національної ідеї: волелюбність, глибину і всеосяжну народність,
державницьку суть, національну честь і гідність, жертовний патріотизм,
віру у свій народ.

Сорок років був І.Я. Франко духовним провідником поневоленого
українського народу.

Яскравим і радикальним виразником національної свідомості та української
ідеї, видатним громадським і політичним діячем кінця XIX – початку XX
століття була Леся Українка.

На сучасному етапі національного духовного відродження більшої уваги
набуває проблема формування та розвиток у молоді життєво творчої
позиції, виховання любові до Батьківщини, гордості за свою Державу,
національного патріотизму, поваги до символів, власної історії, знання і
шанування традицій – без чого неможливе виховання справжнього
Громадянина Українця.

„Для нас важливим є „психологія українця” – це психологія працьовитого
господаря, вмілого хлібороба, захисника прав особистості і державної
незалежності Батьківщини – України. Це психологія людини, яка вічно
захищала сама себе, свою матеріальну і духовну спадщину, падала в
нерівному бою, піднімалася, перемагала – і в години політичної
незалежності України сягала вершин світової цивілізації”. (П. Щербань
„Національне виховання в сім’ї”. – К., 200 ).

Філософія освіти XXI століття висуває як надзавдання — формування
креативної особистості, що продуктивно розглядає свою життєдіяльність.
Тому XXI століття 00Н назвало „Століттям людини”, отже, нове виховання
повинно бачити за всім і в усьому – Людину, її працю, її соціальні
зв’язки, її почуття, цінність її індивідуального світу.

Тож основні завдання ліцею спрямовані саме на те, щоб у кожному учневі
ліцею бачити людину, вірити в її творчі можливості, допомагати зробити
правильний вибір, створювати умови для розвитку громадянської та
соціальної відповідальності, виховувати українців, які б „славили себе і
свою Вкраїну” (І.Огієнко. „Українська культура”), не були байдужими до
національної історії, мови та національної гордості.

Виховання національне свідомих патріотів, стійких громадян України –
головне завдання національного виховання сьогодні. Громадянська позиція
особистості має формуватися не тільки на основі демократичних цінностей,
а й національних цінностей та на основі національної культури.
Громадянськість — це якість, яка не надається формально, а виховується.
Це поняття соціально-психологічне, бо в ньому фіксується передусім
психолого-етичний зв’язок особистості з державою. Громадянськість може
зберігатись навіть після втрати громадянства і належить до емоційної
сфери, душі.

Процес громадянського виховання вимагає постійного аналізу,
науково-творчого обґрунтування, визначення, практичного забезпечення та
розробки інноваційних технологій його здійснення.

Виховна робота – складова ланка навчально-виховного процесу, який
здійснюється в рамках „ліцеїст – батьки – учителі” на базі експериментів
„Ліцей – родина”, „Перспективні освітні технології”, програми
„Обдарованість”, а також концепції Національного виховання „Громадянин
XXI століття”, фундаментом якої є особистісно зорієнтована педагогіка та
педагогіка успіху. Вона спрямована на цілісний розвиток ліцеїстів,
орієнтацію в системі духовно-моральних цінностей, створення таких умов
навчання і виховання, в яких учень розвиває власні природні обдарування.

„Виховна система в ліцеї — це цілісний організм, який виникає в процесі
інтеграції основних компонентів виховання (мета, суб’єкти виховання,
їхня діяльність, спілкування, відносини, кадровий потенціал, матеріальна
база), що сприяє духовному розвиткові і саморозвиткові особистості,
створенню своєрідного, за визначенням К Ушинського, „духу школи”
Сазоненко Г.С., ж. “Українознавство” №1, 2001р.).

Окреслимо найважливіші змістові лінії громадянського виховання в ліцеї.
Це, по-перше, діяльність виховних моделей кожної академічної групи.
Виховні моделі (це система виховних впливів, яка має певну мету, цілі,
завдання, план реалізації) ми будували, враховуючи те, що наш навчальний
заклад є урбанізованим, ми живемо у місті, яке є геополітичним і
культурним простором – центром держави.

Цікавим, на нашу думку, є досвід кураторів Ткач А.А., Гребенюк Л.І.,
Шкрабалюк Т.М.

„На відродженні національних освітніх традицій навчальний заклад
вибудовує стратегію розвитку, в основі якої концепція розбудови
національної школи, створеної під керівництвом проф. П. Кононенка:
„Система національної освіти”, „Українознавство”, „Школа нової генерації
– українська національна школа-роди на”, „Освіта XX століття: філософія
родинності” та ін. Вони є методологічним фундаментом педагогічного
дослідження „Розвиток інтелектуальної національне свідомої особистості з
активною державотворчою позицією в ліцеї-родині”, що реалізується в
ліцеї з 1995 року. (Сазоненко Г.С. „Виховання як цілісна система”,
„Українознавство” №1,2001).

По-друге, це зміст навчальних дисциплін. Ми прагнемо, аби зміст
навчальних дисциплін безпосередньо був пов’язаний з традиціями
українського народу, сучасними досягненнями в опануванні інноваційними
технологіями, а також висвітлення правдивої історії українського народу,
історії культури та культурних надбань, нове відкриття призабутих
пам’яток нашої спадщини. Як бачимо, інтегрування елементів громадянської
освіти у зміст існуючих навчальних дисциплін, насамперед
соціально-гуманітарного циклу, формують „базовий комплекс” громадянських
понять, навичок, систему демократичних пріоритетів і цінностей. Героїчні
сторінки минулого спонукають ліцеїстів замислитися над роллю громадян у
суспільстві, дослідження культурної спадщини – дає змогу вивчити своє
коріння, основу, на якій має базуватися громадянськість кожної особи.
Наші ліцеїсти виховуються на прикладах козацтва, героїв Крут, на
легендарних постатях князів Святослава Хороброго та Ярослава Мудрого,
славних гетьманів, отаманів, січових стрільців і бійців ОУН – УПА, на
традиціях Київської Русі та національно-визвольної боротьби, на творах і
чинах Тараса Шевченка і Лесі Українки, Євгена Маланюка, Олега Ольжича,
Олени Теліги, Василя Стуса, Валерія Марченка, В’ячеслава Чорновола,
Олександра Ємця та інших полум’яних борців за українську національну
ідею. Отже, по-третє, це повернення до витоків – подорожі (екскурсії) до
Переяслава-Хмельницького, Чернігова, Чигирина, Батурина, Канева,
Кам’янця-Подільського, Вінниці, Качанівки, а також реквієм пам’яті
героїв Крут (покладання квітів на могилу), вшанування пам’яті В.Стуса,
В.Чорновола. Це незабутні сторінки духовного становлення кожного з
ліцеїстів. Зі статті Тимоша Мартиненка „Про Крути”: „Крути… Крути – це
не просто слово і навіть не просто населений пункт. Крути – це легенда,
це трагедія і це подвиг. Це – кривава пляма в душі українського народу,
який навіки став прикладом сміливості і жертовності во ім ‘я України. Це
– пересторога…”

Невгамовний біль тяжкої втрати В’ячеслава Чорновола (члена Піклувальної
Ради) „лягає” рядками вірша Наталії Палій

Висока ідея ушляхетнює

Всюди –

Поза межами часу

І простору,

Поза злістю чужих

І байдужістю близьких

Висока ідея ушляхетнює.

Треба тільки її створити –

І бути готовим

За неї вмерти.

А коли звучить улюблена пісня В.М. Чорновола „Червона ружа” у виконанні
нашого випускника Олексія Ананова (тепер журналіста), зал встає і в тишу
проникає струм „ми – українці”, ти думаєш.., звіряєш кожен свій крок з
ідеєю вірності своїй Вітчизні.

Серед рис Громадянина слід виділити: Громадянську спрямованість – це
націленість на проблеми державного та громадського життя. Вона
проявляється у прагненні особи глибше пізнати свою Батьківщину, осягнути
її політичні, економічні, наукові, освітні та культурні здобутки і
проблеми, жити національними інтересами держави, громадянином якої вона
є, постійно співвідносити їх з особистими потребами, інтересами.
Громадянська спрямованість є виразником найвищих духовних потреб людини,
її волі, прагнень, інтересів, захоплень, базується на визнанні цінності
кожної людини – суб’єкта відродження держави України.

Громадянську ерудицію, що проявляється в обізнаності ліцеїстів у таких
галузях знань, як українознавство, правознавство, географія, історія
України та всесвітня історія тощо. Ефективним педагогічним засобом
розвитку компонента громадянської культури є вивчення основ держави і
права, прав людини, етики та естетики, світової художньої культури.

Громадянську свідомість – усвідомлення себе як виразника національних
інтересів своєї держави, гордість та вболівання за увінчані славою і
трагічні сторінки її історії, шанобливе ставлення до державної мови,
символіки.

Громадянські почуття – це почуття любові до рідної землі, своїх батьків,
свого народу, його мови, природи, мистецтва, культури, звичаїв,
традицій, почуття відповідальності за долю держави, її майбутнє. Вони
складають той емоційний фонд, на якому визрівають громадянська воля і
рішучість людини.

Чи властиві вони кожному з ліцеїстів? Одні відповідають ствердно, інші
сумніваються, ще інші заперечують. Ми ж знаємо наскільки це неоднобічний
(односторонній) рух, тут є і відступи, і перемоги, і падіння.

Специфіка роботи педагогів ліцею і полягає у здійсненні особистих
індивідуальних контактів, під час яких проявляється педагогічний такт,
взаємоповага, толерантність, співпраця, підтримка, людяність, милосердя,
доброта. Тому то в ліцеї визнають „індивідуальний” навчальний план,
„індивідуальний” щоденник ліцеїста, індивідуальну траєкторію розвитку,
індивідуальний темп навчання. Отже, ядром громадянського виховання є
індивідуальна робота особистісне опанування знаннями. Визначальним
чинником діяльності вчителя є також досвід.

В умовах становлення й розбудови Української держави ефективним засобом
емоційного впливу на розвиток у ліцеїстів патріотичних почуттів є уроки
пам’яті („Листи до матері Валерія Марченка”, „В’ячеслав Чорновіл та його
ідеї в моєму житті”, „Голодомор 1932 – 1933 рр.” та ін.), захисти
колективних проектів груп („О.Гончар – сумління України, любов пречиста,
пісня і зоря”, „Кам’яна Могила – визначна пам’ятка світової культури в
Україні”) – це допомагає ліцеїстам осмислити нашу історію й зрозуміти,
що ми є часткою великого і гордого народу, що нам є чим пишатися.

Серед десяти заповідей діяльності педагогічного колективу записано:
„примат виховання”, що означає й розуміти як форму виховання навчанням,
„виховання в дії”, а тому ми визнаємо діяльнісний підхід у вихованні. Бо
ж досвід не лише передається з покоління в покоління – він набувається
власними зусиллями. Серед найбільш дієвих форм є проектна діяльність.
Саме тут учні набувають досвіду власної відповідальності а не лише
уміння пливти разом в одному човні, виховують волю, формують характери
(не можна підвести), вчаться самостійно працювати („переживають” ідею
від народження до реалізації). Основна ідея діяльнісного підходу в
вихованні пов’язана не з самою діяльністю, як такою, а з діяльністю як
засобом становлення і розвитку суб’єктності дитини.

Зі статті Олександри Дрік, учениці 32-ї історико-філософської групи:

„Проект був безперечно успішним. А отже, ми досягли своєї мети: пізнати
феномен історії минулого та на рівні переконань донести до народу
значення Кам’яної Могили як одного з осередків зародження й розвитку
світової цивілізації, упевнити нетямущих у тому, що ми – УКРАЇНЦІ, і
доля наша – УКРАЇНСЬКА, і пам’ять у нас – УКРАЇНСЬКА, і жити ми маємо
ПО-УКРАЇНСЬКИ – маємо усвідомити всю глибину поняття “нація” і що воно
для нас конкретно означає. Адже тільки тоді ми зрозуміємо себе і своє
місце у світі”.

Найбільш важливим напрямом громадянського виховання ми вважаємо
організацію демократичного ліцейного життя, коли сам учень є
організатором, учасником функціонування міні-моделі суспільства. А тому
практичною школою демократії для учнів став ліцейний парламент зі своєю
Конституцією, структурою, правилами організації відносин. Учнівське
самоврядування – це міні-модель (знову ж таки!) громадсько-державного
управління де завдяки якій ліцеїсти набувають досвіду управління, де
формуються навички правової поведінки в суспільстві, розвиваються
лідерські якості, відбувається формування характеру. Парламент залучає
ліцеїстів до участі у громадських акціях: співпраця з дитячим закладом
„Надія” для дітей, хворих на ДЦП, відвідування дітей, хворих на СНІД у
1-й міській лікарні, турбота про ветеранів мікрорайону….

Отже, самоврядування через Парламент стосується способу життя
учнівського колективу в цілому і кожного ліцеїста зокрема.

Промотором становлення громадянина в ліцеї виступають політклуби
„Перспектива” та „Дебати”, де відбуваються дискусії, діалоги, зустрічі з
відомими політичними і державними діячами, де юні політики і дипломати
здобувають досвід політичної полеміки, вчаться бути лідерами і
патріотами. Теми дискусій „Україна має змінити свою політику щодо
світової глобалізації заради національної ідентифікації”, „Дитяче
самоврядування – це реальний шлях до вирішення проблем підлітків”,
„Держава має забезпечити захист громадян від ВІЛ/СНІДу”.

Наш заклад „український”, а значить національний, а значить
гуманістичний, а значить патріотичний…

„Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива
схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і
своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування…” – ці
слова Панаса Мирного свідчать про те, що мова – невичерпне джерело
розвитку, скарбниця всіх знань, слово виховує, навчає і збагачує.
Проведені діалоги на тему: „Ну що б, здавалося, слова…” або „Від
свободи слова до свободи духу”, круглі столи до Міжнародного дня рідної
мови:  В тобі великого народу ніжна і замріяна душа” або „Звідки ростуть
ноги у питання про двомовність”, за творами А.Погрібного „Якби ми
вчились так, як треба Розмова про наболіле” та ін. свідчить про
переконаність ліцеїстів у тому, що саме мова є основою ідентифікації
нації, про зацікавленість проблемами мовної політики в Україні, про їх
щиру любов до рідного слова, рідної мови. Учні ліцею в Маніфесті
ліцеїста стверджують, що російська мова в Україні як друга держава не
має майбутнього, і вони мають рацію. Тій великій нації, яка має
багатопластову історію і культуру, яка має тисячолітні традиції і
звичаї, таких Героїв, яка дала світу великих Педагогів, Учених,
Культурних діячі, немає чого шукати променів чужого „сонця”.

У зв’язку з переосмисленням і реалізацією власної виховної моделі, в
основі якої філософія родинності, ми гостро відчували необхідність
глибокої співпраці педагогічного колективу з родинами ліцеїстів.

Родина була, є і залишається джерелом людського життя. В родині
плекаються всі складові здорового громадянства. Українська сім’я вже
вкотре адаптується до нових умов, зберігаючи найвищі ідеали – віру в
свою високу духовність та сім’ю, що завжди була міцною фортецею захисту
особистості, продовження роду людського. Українська родина сьогодні, як
і раніше, створює умови (забезпечує і плекає!) юних громадян України. А
цілеспрямована взаємодія вчителів і батьків є запорукою успіху у
нелегкій справі формування громадянськості.

Які напрями співпраці батьки – педагоги? Це:

– лекторій з найширшою тематикою: „Сім’я як джерело розвитку суб’єктної
активності підлітка”,„Ціннісно-орієнтаційна єдність родини. Витоки
духовності особистості”, „Мистецтво самопізнання” – з залученням
науковців, політиків, державних діячів, психологів, діячів культури і
мистецтва;

– залучення до проведення урочистих подій, конференцій, семінарів;

– проведення екскурсій, подорожей;

– родинні свята для учнів І – II курсів;

– засідання педагогічних рад (розширені) за тематикою: „Біг з бар’єрами,
або чому першокурснику важко вчитися в ліцеї?”, „Родинна педагогіка в
історії сімейного виховання”, „Аукціон ідей родинного виховання” тощо;

– відвідування уроків вчителів ліцею протягом І семестру;

– робота Батьківської академії, Батьківського комітету;

– Іні відкритих дверей;

– спільне проведення визначних акцій (Всеукраїнський гуманітарний
симпозіум: „Україністика початку XXI ст.: проблеми мови, історії,
філософії”, Всеукраїнські „Дебати” тощо.

Наше спільне завдання (педагогів, батьків) – виховання нової генерації
українців, захист соціальних інтересів молоді та їх громадянських прав.

Ліцей ми розглядаємо як розвивальну відкриту соціально-освітню систему.
Ось чому її неможливо уявити без психологічного забезпечення
навчально-виховного процесу. Система роботи психологічної служби
спрямована на психокорекційну, консультативну, психодіагностичну та
просвітницьку діяльність, її вплив на розвиток громадянських якостей
ліцеїстів неоціненний. І, нарешті вплив високо духовного,
високотехнологічного, інформаційного простору ліцею з його структурними
компонентами і направленістю. Наші дослідження соціуму (освітній
простір) є визначальними, його вплив складає 30%.

Найрізноманітніші форми і методи громадянського виховання ліцеїстів
спрямовані на:

– розвиток почуття ідентифікації себе з українським народом;

– виховання готовності жити в Україні, зв’язати свою долю з її долею;

– розвиток почуття любові до свого народу й України, відповідальності
перед ними і вміння служити Батьківщині на шляху демократичного
становлення;

– акцентування уваги на потребі цивілізовано відстоювати свої права;

– поглиблення суспільно-політичних, моральних і правових знань
ліцеїстів, сприяння розвитку когнітивного компонента патріотизму;

– розвиток гуманістичних якостей.

Людина народжується, живе і виховується у суспільстві, її прагнення мати
певну соціальну позицію, набувати статус суспільного індивіда є цілком
природними і закономірними. І сьогодні наш ліцей робить все для того,
щоб задовольнити потребу молодої людини у самореалізації, бо дбає про
те, щоб у її стінах дітям було добре, щоб ліцей для них був другим домом
„мудрих вчинків взірцем, доброти острівцем”.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019