.

Господарські виробничі споруди (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 1035
Скачать документ

Господарські виробничі споруди

Водяні млини. Вони з’явилися на території України ще в XII ст., аз XIV
ст. часто згадуються у давньоруських пам’ятках.

Водяні млини, як і інші господарсько-виробничі споруди, виникли в умовах
натурального господарства і були нерозривно пов’язані з хліборобством.
За часів феодалізму млини стали джерелом значних прибутків. Селяни і
міське населення змушені були молоти зерно тільки на панських млинах,
інакше накладався штраф. Існував звичай, за яким за помол збіжжя платили
не грішми, а зерном.

Розрізняють водяні млини двох видів: колісні й мунтовчасті. Останні — це
праобраз сучасної турбіни. У них на вертикальній осі були лопаті,
розташовані під кутом. Потік води, потрапляючи на лопаті, змушував вісь
з насадженими на неї жорнами обертатися. Це одні з перших примітивних
млинів, які будували на ріках із сильною течією.

Колісні водяні млини бувають переважно двох видів: наливні й підливні. В
Україні більшого поширення набули наливні млини, при яких ріка
обов’язково запруджується. Воду пускають лотком на ринву (жолоб).
Приблизно на половині віддалі від ринви до водяного дзеркала потоку
обладнують вал з водяним колесом. Вода, падаючи на нього, заповнює по
колу ящички-кювети і своєю вагою обертає колесо. На рівнинних річках
вода на колесо потрапляє завдяки створенню (з допомогою гребель)
спеціальних водоймищ.

У підливному колесі замість ящичків розташовані лопаті. Колеса
приводяться в рух течією води. Щоб такі млини працювали продуктивно,
споруджували спеціальні греблі, які заходили далеко в ріку. Млини з
підливними колесами були і плаваючі — переважно на Дніпрі, Прип’яті,
Горині. їх ставили на пором або два човни, які кріпили до берегів
линвою.

Механізм дії всіх водяних млинів подібний. їх обладнували у спеціальних
будинках. У лісових зонах млини виготовляли з дерева, зрубні. Великі
двоповерхові водяні млини в минулому були поширені на Волині. Деякі з
них збереглися донині; до них підключені електродвигуни.

Водяні млини глибоко увійшли в побут українського народу. Життєва
мудрість, яка знайшла відбиток у народних прислів’ях та приказках, часто
пов’язана з водяними млинами. Коли хочуть заспокоїти людину, переконати
її в тому, що минуть біди і невдачі, кажуть: «Усе перемелеться — мука
буде».

Вітряки у XVIII—XIX ст. були масово поширені на території України.
Відомі села і містечка, поблизу яких їх було по кілька десятків: Ковалин
(Київщина) — 20, Велика Сорочинця (Полтавщина) — 60, Піщане (Черкащина)
— понад 250 вітряків. Це й зрозуміло, адже головним заняттям населення
України було хліборобство. У минулому в Голландії також були поширені
вітряки, але там їх використовували для осушення відвойованої у моря
насиченої вологою землі.

?????&??????…AE?чників у праці. Багато переказів, повір’їв та легенд
пов’язано з вітряками. Наприклад, вважалося, що найбільша сила криється
у вітряку, котрий стоїть на перехресті доріг. До вітряка ходили ворожити
дівчата, чекаючи сватів, молодиці, чоловіки яких були у рекрутах. Уламки
крил кришили і додавали до ліків, приписуючи їм цілющі властивості.

Розрізняють вітряки двох типів: кізлові («стовпівки») і шатрові. Кізлові
вітряки є найбільш давнім типом.

У центрі будівлі млина-стовпівки закріплено товстий дерев’яний стовп,
навколо якого можна її повернути. Стовпом вітряного млина служив товстий
стовбур дуба або сосни. На вершині його закріплювався горизонтальний вал
— «баба». На кінці цього вала і спирався будинок млина, каркас якого
складався з чотирьох кутових стовпців і двох горизонтальних ярусів,
обшитих вертикальними дошками. Млини повертали до вітру за допомогою
ворота. Загальна висота таких вітряків сягала 15 м.

Перекриттям, спертим на горизонтальний вал, млин ділився на два яруси —
нижній і верхній, не рахуючи основи («бази»). У нижньому ярусі
розміщувався ящик для борошна та клин для регулювання віддалі між
жорнами («каменями»). У верхньому ярусі знаходився власне механізм — вал
з насадженим на нього зубчастим колесом і жорна з кошем для засипання
зерна.

У передній частині вала, який виступає назовні, закріплені чотири крила.
Жорна приводяться в рух насадженим на вал великим зубчастим колесом за
допомогою шестерні.

Вітряки шатрового (голландського) типу були поширені переважно в
Прибалтиці, Білорусі, Росії. Будували їх з дерева, каменю, зберігаючи
при цьому всі принципові особливості конструкції. Ці вітряки де-не-де
прижилися у Чернігівській, Київській, Житомирській, Рівненській,
Запорізькій областях. Особливістю цього типу є те, що вся будівля
вітряка залишається нерухомою, а для орієнтування його на вітер
повертають лише шатро (верх) з крилами.

Кузні. На території України обробка металів відома з доісторичних часів.
Залізо вироблялося поблизу річок. Ще в XV—XVI ст. за допомогою води
дерев’яні колеса приводили в рух молоти, ковальські міхи, що роздували
вогняну масу в печі. Руда сплавлялася у великі кулі, які клали під
молоти, вибивали шлак та шкідливі домішки. Кузні були в кожному селі. У
них ковалі виготовляли знаряддя, необхідні для сільськогосподарського
виробництва, а також речі для побуту. Приміщення кузні було просторе.
Тут, як згадує Іван Франко в нарисі «У кузні», завжди було людно:
«Йшлося до коваля, як у гості, як до сусіда, а не як до ремісника, щоб
зробив те, що треба, та й бувай здоров, я тебе не знаю, а ти мене не
знаєш. Батько такси ніякої за роботу не мав, що людям, то й мені, а нема
готових — то й підожде. Але любив, щоб у кузні було весело, гамірно. При
більшій компанії, при веселих розмовах та чарці горілки йому робилося
найліпше».

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019