.

Гложенський монастир Св. Георгiя Побєдоносця – загадкова перлина болгарського Середньовiччя (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
281 2389
Скачать документ

Реферат на тему:

Гложенський монастир Св. Георгiя Побєдоносця – загадкова перлина
болгарського Середньовiччя

Гложенський монастир Святого Георгiя Побєдоносця зведений на верхівці
розломленого гірського гребеня, над яким бовваніє вершина Лiсец (Старі
гори, Болгарія). Це скелясте плато зовсім неприступне, оскільки з усіх
сторін оточене прірвами. Про створення цього монастиря існує красива
легенда, яку й зараз святі отці переповідають допитливим туристам.
Гнаний татарами у ХIII ст. київський князь Георгiй Гложенський разом зі
своїм військом прийшов у Болгарiю i допомагав болгарському царю у
боротьбі з ворогами. Після здобуття важливої перемоги, на знак подяки,
цар  подарував князю землi вздовж  рiчки Вiт, що належали царськiй
родинi. Тут князь i поселився зi своїм вiйськом. За легендою, у князя
була хвора дочка. Щоб зцiлити її, священик порадив збудувати церкву, що
князь i зробив. Церкві вiн подарував iкону Георгiя Побєдоносця,
принесену з Києво-Печерської лаври. Дочка князя зцiлилася,  але коли
наступного дня всi прийшли до церкви, то були дуже здивованi – iкона
зникла.  Князь наказав шукати скрiзь. Iкону знайшли на вершинi скелi, на
кущi кизилу, і повернули в церкву, але вона так само мiстично зникала ще
двiчi i двiчi її знаходили на тому ж самому мiсцi. Вражений князь
розпорядився побудувати на вершинi скелi монастир, давши йому iм’я
Св.Георгiя Побєдоносця Київського. А на тому мiсцi, де знайшли iкону,
збудували церкву.

У болгарських наукових джерелах наявне дослiдження, яке, поза сумнівом,
є найцiннiшою пам’яткою про Гложенський монастир. Це робота болгарського
вченого П. Мутафчiєва  “По наших старогiрських монастирях”, опублiкована
у 1931 р. у  Збiрнику Болгарської академiї наук.

Праця містить записки й матерiали з iсторiї та археологiї про старi
церкви i монастирi, що знаходилися у Старих горах. Бiльшiсть їх була
зiбрана вченим протягом лiта 1915 р. Пройшло багато часу. Нiхто бiльше
не займався детальним вивченням цих церков i монастирiв. Тож влiтку 1930
р. П. Мутафчiєв обiйшов усi цi мiсця i з жалем вiдмiтив, що деякi старi
церкви, які існували до 1915 р., зовсiм зруйнувалися, фрески в iнших
майже знищенi, багато старих книг та церковного начиння невiдомо куди
зникли.

До найцiкавiших документiв у Гложенському монастирi П. Мутафчiєв
вiдносить одне сказання [1, 74-75] про його заснування. Воно було
написане на окремому листку 30х22 см дрiбним пiвуставом, густими
рядками. П. Мутафчiєв переписав його повнiстю у тому виглядi, в якому
побачив. На цьому ж листку внизу був i новий запис, зроблений 6 квiтня
1870 р. Павлом Поповим, в якому говориться про те, що переписана ним
легенда про створення монастиря знаходиться у приходськiй книзi
монастиря святого великомученика Георгiя. Проте П. Мутафчiєв пiд час
свого перебування у ньому згаданої книги не бачив. Щодо самого  тексту
рукопису, то, як вважають С.Ганев i В.Найденов (автори книги
“Гложенський монастир” (1937)), вiн написаний “гарною
церковнослов’янською мовою у XVII ст. болгарином, випадковим гостем
монастиря а, можливо, i його мешканцем – монахом”[2, 22], який у днi
занепаду монастиря, прагнучи йому допомогти, написав це послання для
зiбрання коштiв.

Подаємо цей рукопис у перекладі українською мовою, сподiваючись на те,
що вiн викличе зацiкавлення у багатьох шанувальникiв iсторiї і
старовини.

Цим нашим рукописом повiдомляємо про чудотворну iкону, яка зараз
знаходиться в Болгарії, кожному, хто побажає почути щось про неї.

В болгарськiй землi, яка зараз пiд турецькою владою, є гори, якi
по-болгарськи називаються Старi гори, i знаходяться на недалекiй
вiдстанi вiд рiки Дунай. В тих горах знаходиться один дуже високий
пагорб, який домiнує над iншими пагорбами. На вершинi цього пагорба є
висока скеля. На цiй скелi знаходиться монастир з храмом святого
великомученика Георгiя, названий Київським. У цьому монастирi
знаходиться чудотворна iкона святого великомученика Георгiя. З нагоди
мого перебування там у монастирi, запитав тамтешнiх жителiв, чому цей
монастир називається Київським. Показали менi одну рукописну книжку,
однак без лiточислення, в якiй пишеться, що ще в древнi часи iкона
святого мученика Георгiя, коли вийшла з мiста Києва, несена божим
натхненням, дiйшла i постала на цьому пагорбi, який по-болгарськи
називається “Кам’яний Лiсец”. I розiйшлася повсюду звiстка про це чудо,
що чудотворна iкона святого великомученика Георгiя iзiйшла з Києва,
знайшлася на згадуванiй вище скелi в Болгарiї. Один князь з мiста Києва,
на iм’я Гложенський, чув про чудотворну iкону святого великомученика
Георгiя, що знаходиться в болгарськiй землi.

Відчуваючи великi ревнощi до святого великомученика Георгiя, вiн негайно
прийшов на це мiсце, де знаходилася iкона. I збудував вiн невелику
кам’яну церкву на скелi, що на вершинi цього пагорба, побудував i
монастир на вершинi скелi. Купив трошки землi для утримання монахiв i
для доходу церквi i подарував її монастирю. Там зараз знаходяться два
села. Одне село називається Київський Iзвор, а друге – Гложене, тобто по
iменi цього князя. Багато часу минуло вiдтодi. Турки заволодiли цiєю
землею i вiдiбрали монастирський доход, мабуть, його землю. Монастир
потрапив у великi злиднi i бiднiсть. Ради цього ми вимушенi оголосити
цим письмом всiм вищевикладене і попросити вас, панiв, що знаходитеся в
богобереженому мiстi Києвi, як духовнi так i полiтичнi /мирськi/
боголюбивi i доброзичливi християни, наслiдувати ваших пращурiв в
наданнi допомоги згадуваному вище монастирю, щоб не вiдiйшла в забуття
пам’ять про ваших батькiв i хай прославиться iм’я Господнє нашого Iсуса
Христа,  разом з iм’ям святого великомученика Георгiя, амiнь. А що це на
користь вам, не годиться менi простому i невмiлому говорити, так як
знаю, що ви самi Богу навченi i знаєте, що є воля Божа i що є корисно
для ваших душ.

I ще це чув я вiд тамтешнiх жителiв. Недавно якийсь монах, на iм’я
Йосип, прийшов з київських монастирiв на це мiсце, шукаючи й питаючи, де
знаходиться київський монастир i яка гора  називається Кам’яний Лiсец,
де знаходиться чудотворна iкона святого великомученика Георгiя. Тi
запитали його, звiдки знаєш про київський монастир i про чудотворну
iкону святого великомученика Георгiя. А вiн їм говорив, що в Києво
-Печерськiй лаврi є книга, в якiй розповiдається про неї: i коли вийшла
з Києва iкона i на якому мiсцi зупинилася. “Коли прочитав про неї”,
говорив вiн, “прийшов її пошукати”. Тi йому показали тодi в монастирi
iкону святого великомученика Георгiя. А вiн, обнiмаючи її, пролив багато
слiз i розцiлував її. Це писав я, але якщо знайдеться хтось, хто порахує
сказане за брехливе, хай пошукає добросовiсно в Лаврi печерського
монастиря. Думаю, що знайде все так, як ми його записали.

Відомий болгарський історик-дослідник Б. Дімітров у своїй статті про
Гложенський монастир зауважує, що на сьогоднішній день не відкриті
середньовічні письмові пам?ятки, які свідчили б про створення монастиря.
Дімітров піддає сумніву і прізвище київського князя – “ніби не дуже
руське” (у вищенаведеному рукописі князь згадується як Гложенський, а в
болгарських дослідженнях – як Глож). Щодо самої рукописної пам?ятки,
переписаної Мутафчієвим, то Дімітров припускає, що це могло бути і
“пiзнiшою видумкою монахiв монастиря з метою заслужити прихильність
російських властей у зв?язку з постiйною практикою у XVI – XVIII ст.
пошуку фiнансової допомоги вiд Росiйської Патрiархiї” [3, 91-92].

Якщо прізвище київського князя викликає сумніви, то історія села
Гложене, яке і сьогодні існує в Болгарії (на шляху між містами Ябланіца 
та Тетевен), повертає знову і знову до цієї легенди.

П. Мутафчієв зазначає, що, за переказами місцевого люду, колишня назва
села Гложене була “Чирен пазар” [1, 68]. Князь, коли прийшов сюди,
заселився на тому місці, де зараз знаходиться село Гложене, побудував
маленьку церкву у старій фортеці (цілком ймовірно ту, про яку йдеться у
легенді). Залишки фортеці знаходяться у лісі, на південь від монастиря.

П. Мутафчієв записав, що один із місцевих вчителів сказав про те, що у
1595 р., за часів султана Селіма, село було потурчене. Однак у
приходській книзі Етропольського монастиря Хисен с.Гложене у 1648 р.
згадується як християнське поселення.

Болгарські енциклопедичні довідники дають таку інформацію про с.Гложене
та Гложенський монастир:

Гложене – село в Болгарiї, в областi Ловеч, у 12 км на пiвнiчний захiд
вiд м.Тетевен. Розташоване в тiснiй долинi на р. Вiт. Це старовинне
село, засноване руським князем Георгiєм Гложем у XII ст. Є залишки
фортецi XIII-XIV ст. На стрiмких схилах вершини Лiсец знаходиться
Гложенський монастир “Св. Георгiй” (XII ст.); стара церква зруйнована
[4, 2: 31].

Гложене… красиво розташоване у Середньому Передбалкані, у тісній
долині р. Віт, біля підніжжя вершини Лісец, на висоті 330 м. У
місцевості “Кулата” (болг. означає “вежа”), на краю села, є рештки
середньовічної фортеці. Гложене є старим поселенням. Засноване (згідно
даних XVII ст. у приходській книзі Гложенського монастиря) у 1216 р.
руським князем Георгієм Гложем, звідки й походить його назва [5, 2:
113-114].

Гложенський монастир  розташований на вершині Кам?яний Лісец над с.
Гложене, округ Ловеч. Заснований у 1224 р. ймовірно руським князем
Георгієм Гложем. У кінці ХІІІ ст. побудована маленька „склепінчаста
однокоробна і одноапсидна церква” з цікавими стінописними прикрасами і
вежа – неправильна чотирикутна будівля, зсередини з?єднана кам?яним
циліндричним склепінням [5, 2: 114].

Отже, завдяки цим довідкам, з?являється дата заснування села Гложене –
1216 рік та Гложенського монастиря – 1224 рік. У рукописі згадується
також село Киевски Извор, що у перекладі з болгарської мови означає
„Київське джерело”. За переказами, воно було засноване майстрами-русами,
що будували монастир.

С. Ганев і В. Найденов у своїй книзі пишуть, що село „існує і зараз під
такою назвою або під назвою „Старе село” [2, 25]. Понад сто років тому
частина жителів залишила село і заснувала двоє нових сіл – Голям Извор
(на південному схилі гори Лісец) та Малък Извор (на північному схилі).
Вони існують і сьогодні у Болгарії.

Село Голям Извор згадується також в енциклопедичному довіднику:  Голям
ізвор (до 1956 р. Голємі ізвор) – село в окрузі Ловеч, в 16 км на захід
(північний захід) від м. Тетевен. Засноване, за переказами, у ХІІІ ст.
київським князем Георгієм Гложем під назвою „Киевски Извор”. Як „Голям
Извор” згадується у турецькому податковому реєстрі від 1631 р. [5 (2:
126)].

Відгук легенди можна побачити на двох старих печатках, що належать
монастирю:

«СИЕ ПЕЧАТЪ ОТ МОНАСТИРЬ КИЕВА ХРАМЪ СТАГО ГЕОРГИА НА ГОРА ЛИСЕЦЪ ВЪ
ЛЕТО ХРИСТА 1776» (на печатці Св. Георгій зображений на коні з
чудовиськом під ним);

«ПЕЧАТЪ МОНАСТИРЯ КИЕВСКАГО ИЗВОРА ХРАМЪ СТАГО В. М. ГЕ, 1821» (на
печатці Св. Георгій зображений на троні) [2, 46].

На початку ХХ ст. Мутафчієв називає монастир «Гложенський монастир Св.
Георгія» (1931), Ганев і Найденов – «Гложенський монастир Св.
Великомученика Георгія Побєдоносця» (1937), на початку ХХІ ст. Дімітров
називає його Гложенський монастир «Св. Георгій Побєдоносець».

Таким чином, на початку ХХ ст. монастир втратив у своїй назві
«Київський», але на початку ХХІ ст. він продовжує називатися
«Гложенський».

Монастир став відомим завдяки чудотворній іконі Св. Великомученика
Георгія, принесеній ніби князем з Києва. В церкві ікона була повернута
на схід, до села князя.

Імовірно, Мутафчієв розпитував про ікону. Однак його лаконічний запис
свідчить про те, що йому не вдалося дізнатися хоча б щось: «Про ікону,
яка прийшла з Києва, ніхто нічого не знав» [1, 78]. Монастирська ікона
„Св. Георгій – житейські сцени” (розміри 38х24), що збереглася, написана
у 1826 р. вiдомим iконописцем Iоаном Поповичем на самшитовому дереві.
Центральна частина її вiдтворює сюжет “Св. Георгiй на конi вбиває змiя”
i покрита срiбним окладом, високомайстерно виконаним. Напис на окладi,
датований 1827 р., увiчнив iмена дарителiв з мiста Тетевен. Зараз ця
ікона хорониться в єпархії міста Ловеч.

З  тих давнiх часiв зберiгся тунель, висiчений у прямовисних скелях, 
через який здiйснювався єдиний доступ до монастиря. Разом з
монастирською обителлю (споруджувалась приблизно з 1230р. до 1250 р.)
князь Гложенський звів житлово-оборонну чотирикутну кам?яну вежу
(датується ХІІІ ст. або найпізніше XIV ст.).Будівництво тривало 
протягом 9 років.

У 20-х роках ХХ ст. зруйнованi залишки цієї вежi (висотою приблизно до 5
метрiв) все ще зберiгалися.

Пiд час османського нашестя у ХIV ст. монастир уцiлiв, хоча й потрапив у
надзвичайно скрутне становище, втративши власність над селами Малък
Iзвор та Гложене, даровані йому ще князем Гложенським.

Упродовж усього пiзнього середньовiччя Гложенський монастир зберiгав
релiгiйнi й духовнi болгарські цінності. Але вiд багаточисленних
старовинних книг, що зберiгалися й переписувалися у монастирі, майже
нiчого не вцiлiло.

У XVI та XVII ст. старовинна церква (маленька одноповерхова кам?яна
споруда, дах якої теж був викладений з каменю) з багатою дерев’яною
рiзьбою i стiнним розписом була перебудована,  але деякi її старi
елементи лишились збережені. Пiзнiше, у 1828 р., в захiднiй частинi був
добудований просторий притвор.

Землетруси 1904 i 1913 рокiв нанесли серйозні  збитки  церквi, в
результатi чого вона поступово обвалилася (приблизно у 1915 р.). Стара
церква була прикрашена стiнним розписом, який вiдносять до XV-XVI ст. П.
Мутафчiєв пише: “Можна було б припустити, що первiсна будова разом з iї
найстарiшим стiнописом вiдносяться до XV-XVIIст., якщо i не до ще
ранiшої епохи. У всякому випадку тут малюнки, пропорцiї, тони й стиль
свiдчать на користь одного – ще старiшого походження ” [1, 68].

Відомий болгарський художник Нікола Михайлов побував у монастирі у 1905
р. за дорученням міністерства народної просвіти. Він промив і зняв
зображення Святих Костянтина і Олени. Художник констатував, що живопис
такий самий, як і в знаменитій Боянській церкві, і виконаний в одну й ту
саму епоху [2, 29]. (Боянська церква – безцінний пам?ятник
староболгарського мистецтва Тирновської живописної школи ХІІІ ст. Фрески
датуються 1259 р. Вона занесена до Списку світової культурної та
природної спадщини ЮНЕСКО у 1979 р.).

Існує припущення, що майстри, мандруючи  до Софії, в Боянську церкву, 
розписали церкву Гложенського монастиря. П.Мутафчієв відносить цей
живопис до найгарніших фресок у церкві [1, 69]. Копiя портрета дарителiв
(“Пею, Владу, Станчул, Петко дарителi тетевенськi”), що зберeглася, за
стилем i сюжетними особливостями вiдноситься до кiнця XVIII – початку
XIX ст. На превеликий жаль, i перший, i другий церковнi розписи не
збереглися.

Нинiшня соборна церква побудована на тому ж самому мiсцi у 1931 р. Вiд
старого храму вцiлiли фрагменти iконостаса, якi були перенесенi у
новозбудований храм. Вони виконанi в стилi болгарської ренесансної
рiзьби, близької за манерою до вiдомої болгарської Трявненської
рiзьбярської школи. Особливо очевидною є ця подiбнiсть у майстерно
виконаних царських вратах.

Iкони у першому ряду iконостаса, серед яких “Деicic” (Св. Богородиця,
Христос i Iоан Хреститель) i покровитель Св. Георгiй, вiрогiднiше
всього, вiдносяться до 1-ї половини XIX ст.

Якщо болгарські дослідники піддають сумніву iснування загадкового
київського князя Георгiя Гложенського, то щодо царя – сумнівів немає,
називається навіть його ім?я. Як свiдчить iсторiя [6 (3: 162)],
болгарський цар Iван Асен II (роки правлiння: 1218–1241) добре знав
Київську Русь. Він народився приблизно у 1193/1194 р. У зв’язку з
подiями у тодiшнiй Болгарiї, його, неповнолiтнього, вiдвели до половцiв.
Пiзнiше, разом з братом Олександром, він пiшов до русiв, у Галицьке
князiвство, де перебував з 1207 р. до 1218 р. Протягом цього часу брати
уважно слiдкували за розвитком подiй у Болгарiї. Їм потрiбнi були
вiйськовi сили, тому вони шукали надiйних союзникiв як серед болгарських
бояр, так і серед русiв та половцiв. На той час на теренах нинiшньої
України iснувало Галицько-Волинське князiвство. На кiнець XII ст. руськi
князi в Галичинi були об’єднанi пiд владою князя Романа Мстиславовича.
Тут Iван Асен i Олександр пiдготували  добре навчене й озброєне вiйсько,
набране переважно  з дружинникiв окремих руських князiв. У 1217 р. з
вiйськовою допомогою русiв i половцiв Iван Асен здiйснив облогу Тирново
(тодiшня столиця Болгарського царства), оволодiв мiстом i почав правити
пiд iменем Iван Асен II.

Як вважають болгарські дослідники, землі, подаровані київському князю
царем, дійсно належали царській родині. Поблизу руїн царської фортеці
знаходиться гложенський квартал Асен і дуже старе джерело – “Царічін”.
Місцевість на південному схилі гори Лісец, вкрита дубовим та буковим
лісом, називається Асениця. За легендою, цар подарував землі князю після
однієї важливої перемоги над ворогом.

Б. Дімітров, який не схильний вірити в існування князя, називає навіть
дату факту дарування: “Існує місцева легенда, за якою приблизно у 1230
році землі біля підніжжя монастиря були віддані з грамотою болгарського
царя Івана Асена ІІ, як феодальне володіння, втікачу з Київської Русі –
князю Гложу, який тікав від татар” [3, 91].

В історії Болгарії 1230 рік дійсно пов?язаний з однією визначною битвою.
Минуле свідчить, що „з невеликим болгарським військом і загоном
половців, які не перевищували 1000 душ, Іван Асен ІІ сміливо пішов на
ворога, наколовши на спис порушений епірцями письмовий договір.     9
березня 1230 р. обидва війська зустрілися на північному заході від міста
Хасково, на місці, названому Клокотніца” [6, 3: 166]. Населений пункт
Клокотніца існує і сьогодні в Болгарії.

Повертаючись до монастиря, і особливо до його розташування (це єдиний
болгарський монастир, побудований на високому відкритому місці),
П.Мутафчієв звернув увагу на те, що „на північ від монастиря хвилясті
розгалуження Старих гір швидко знижуються, так що відкривається
неосяжний круговид Дунайської рівнини. За ясної погоди сильні очі,
кажуть, могли помітити навіть блиск дунайських вод” [1, 67].

С. Ганев і В. Найденов наводять інший факт, який привертає увагу: «Біля
північної стіни старої монастирської церкви, майже біля її основи,
відкрили один дуже старий гроб кремезного чоловіка, кості якого
зберігаються в монастирській гробниці. Позолочені срібні гудзики на його
прогнившому верхньому одязі, здається, від козацького каптану. Ніякого
іншого гробу не було знайдено в церкві чи біля неї, і ніхто нічого не
знав до того моменту, як були відкопані його кості. То був точно гроб
набожного київського князя Георгія, засновника монастиря, чиє ім?я
увіковічено у назві сьогоднішнього села Гложене і монастиря, який і
сьогодні називається Гложенським. Останні дні свого вигнання князь
провів, можливо, як монах у монастирі, який був його гордістю і втіхою
далеко від його батьківщини» [2, 21-22].

Легенди, перекази, історія переплелися настільки, що своєю загадковістю
та романтикою приваблюють до Гложенського монастиря і сьогодні не тільки
віруючих, туристів, а й дослідників.

Література:

Мутафчиев П. Из нашите старопланински манастири, бележки и материали.
Сборник на Българската Академия на науките. Книга ХХVII. Клон
историко-филологичен и философско-обществен. – С.: Държавна печатница.
1931. – С. 66-78.

Ганев С., Найденов В. Гложенски манастир. –Ловеч: Издание на Гложенския
манастир „Св. В.М. Георги”, 1937.

Димитров Б. Християнството в България. Български манастири. –
С.:Университет. изд-во „Св. Климент Охридски”, 2001. – С.91-92.

Кратка Българска Енциклопедия. – С.: БАН, 1964. – Т. 2. – С. 31.

Енциклопедия „България”. – С.: БАН, 1981. – Т. 2. – С.113-114, 126.

История на България: Втора българска держава. – С.: БАН, 1982. – Т. 2. –
С. 162-171.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020