Реферат на тему:
Гаїлки-Великдень: Вибір Пісень.
(Українське Свято Відродження Світа)
Хоч зараз велика частина Українського народу, особливо нове покоління,
що виросло на повоєнних руїнах, не здає собі справи з провідних думок
цих Свят, але інтуіційно відчуває повагу і святість давніх традицій, і
все-таки увесь нарід держиться досі старовіцьких Святочних звичаїв і
поведінок. Цю інтуіційну свідомість чогось величного й святого,
переказаного предками і зв’язаного з старовіцькими обрядами, піддержують
злучені з Святочним часом Пісні, — ось як: Колядки, Щедрівки, Гаївки і
т. д., — і у них-то найбільше міститься народних традицій, як
реліґійних, так господарських і суспільних, поданих у мітичній формі.
Етноґрафічні записки святочних пісень, — Колядок, Щедрівок, Гаїлок і
ін., — були роблені досі по-аматорськи, доривочно і безпляново; не
пороблено їх у всіх сторонах і місцевостях, замешканих Українським
народом, так, що вони не вичерпують усіх культурних давніх вартостей,
які криються між народом. А нераз одно слово, або одне більше речення
має неоціненну вартість для етнольоґічних дослідів.
Ще більшу недостачу можна би закинути запискам народних святочних
обрядів, тим паче, що ці обряди є погорджувані й нівечені християнською
церквою як „поганські“, а інтеліґенцією як наївні повірки й „забобони“ —
і нарід укриває їх перед небажаними свідками.
Передовсім реліґійні Свята.
Українське Різдвяне господарське свято не є ані весняне, ані літнє, бо
припадає серед Зими і воно є передовсім реліґійним Святом, хоч має
визначно господарську закраску; воно є традицією про перші первосвітні
плоди землі і славить Бога, що їх зародив.
(В сотвореному Господом Богом Раю немає пір року, там вічнозелений Сад:
„ HYPERLINK “http://www.pisni.org.ua/sview1.php?id=1655298533” Рай
розвився, Господь звеселився! “ Там інший — мітичний Святий, Сьвітий,
час.)
Лучиться воно ідеольоґійно, з особливіших мотивів, з Весняним
Українським святом Великодня: бо через ріжні натяки, які — то в
Різдвяних і Новорічних обрядах, то в радісних Колядкових окликах —
говорять про слідуючий після Різдва й Богоявлення Великдень.
А цей Великдень вважає тут нарід за Свято весняне, Свято обновленої
природи і мабуть прилучується в тім до світових традицій і вірувань
(Полудневого Сходу), що в цім великім дні буде колись Відродження Світа.
HYPERLINK “http://www.pisni.org.ua/sview1.php?id=6360186021” Вже
Весна воскресла.
Різдвяні взаємні віншування висловлюють побажання вимріяного
непереривного щастя й добра: „від Різдва до Богоявління, від Богоявління
до Воскресення“, — іменно, здоровля, врожаїв у полі, щасливости в
родині, многих літ. Те саме дослівно про містичний Святий час повторюють
Колядки.
Святість Землі, Різдво та Відродження Світа.
Від HYPERLINK “http://www.pisni.org.ua/arview.php?type=ar&id=50”
Воведення до Благовіщення не можна копати землі-глини: се очевидна
пошана для грядучого Свята сотворення Землі як частини Сотворення Світа.
Спрямування до Благовіщення, лучення грядучого Різдва з святом
Благовіщення, яке припадає на день 25 березня н. с., має без сумніву
основу в традиції Полудневого Сходу, — поширюваній колишніми
Єгипетськими астрольоґами, — про майбутню і все сподівану віднову Світа
внаслідок величавих астрономічних сузір’їв у часі березневого зрівняння
дня і ночи (23/ІІІ).
Оце спрямування є одним з доповняючих доказів на те, що провідною
Святочною ідеєю Різдва є Народження Світа, бо обі ідеї Різдва і
Відродження дуже собі близькі.
Ідею Відродження Світа містить у собі і Староукраїнське свято Гаїлки, і
Великдень, що припадає на провесні після березневого рівностояння; а
Різдво, Богоявління (Щедрий Вечер) і Великдень — це Свята, які
Український нарід все лучить ідеольоґічно і на їх взаємний зв’язок
покликується часто в Колядках.
Хто жиє з Українцями в близьких взаєминах, той знає, що по Українських
селах стрічаються досі уперті християнські недовірки, звичайно старі
люди, які ходять до Церкви лише два рази до року: на Різдво і на Йордан,
або: на Різдво і на Великдень.
Кожний з цих святочних Християнських днів був передхристиянським святом
Полудня: Різдво було святом Народження Світа, а Йордан (Епіфанія) колись
тотожним святом, а опісля — святом обнови року; а Великдень був колись
Єгипетським святочним днем майбутнього Відродження Світа.
Українська Астральна релігія: Великодні Паски.
Переважаючу долю в Астральній Трійці перейняв Місяць. Це покажеться
зовсім виразно з дальшого розгляду Астральної Трійці і взагалі
HYPERLINK “http://www.pisni.org.ua/arview.php?type=ar&id=64”
Української Астральної реліґії , в якій розвинулось було широко
HYPERLINK “http://www.pisni.org.ua/arview.php?type=ar&id=75” шанування
Місяця , передовсім у зв’язку зі HYPERLINK
“http://www.pisni.org.ua/arview.php?type=ar&id=69” Святом Щедрого
Вечера .
Але замітне є — як вже було згадано — в Українській Астральній реліґії
окреме поєднання культових об’єктів, а саме: шанування Місяця і Зорі з
виключенням Сонця. Я завважив також у символіці, стосованій до
Святочного печива, якнайвиразніше зазначуване шанування Місяця і Зорі (у
двійку) — див. також розділ: HYPERLINK
“http://www.pisni.org.ua/arview.php?type=ar&id=64” Бог і Астральна
Двійця .
Так приміром я бачив (в Конюхах, Бережани) Великодні Паски, на яких
посередині була вироблена з тіста, артистичними півкругами, велика
восьмикінчаста Зоря (ассирійська восьмираменна звізда!), а по чотирьох
рогах доокола Зорі були зображення Місяця очевидно 4-х його фаз у подобі
чотирьох вужиків.
Щодо Паски з мітольоґійними емблемами, ставлю здогад, що вона може бути
також поєднаним символом Астральної Трійці, в такий спосіб, що сама
Паска — це Сонце, а над нею Зоря і Місяць у подобі Чотирьох Вужів.
HYPERLINK “http://www.pisni.org.ua/sview1.php?id=123365117” Вуж/Змія
як символ Місяця був популярний у цілім стариннім Сході, особливо у
Вірменії . Та Змій як символ Місяця проходить лиш у декількох Щедрівках
— це може бути ідея неавтохтонна, і занесена на Україну.
Її видно, окрім у згаданих прикрасах на Пасках, ще в Гаїлкових
хороводах.
HYPERLINK “http://www.pisni.org.ua/sview1.php?id=123365117” А ми Йому
Кінця не знайдем.
Але може бути, що Вуж як символ Місяця є лишень менше популярним в
Українського народу в цій формі, себто у виразній своїй подобі, а
особливо з огляду на Свято Різдва, в якім є многота вищих та ідеальніших
по думці народу мотивів.
І треба те завважити, що ідея Вужа як святости занадто суперечить
біблійно-християнським поглядам на Вужа, символа сатани, — і тому може
бути Українським народом ухилена з християнського погляду або скоріше
захована від такого погляду.
HYPERLINK “http://www.pisni.org.ua/sview1.php?id=5880363941” Щоби
Наші Отець жили.
Щоби Наші Отець жили
Що нам Паску осьвітили
Паску-паску і Пасочку
Ще й до того Писаночку
Щоби жили-вікували
Всім нам Шлюби подавали
HYPERLINK “http://www.pisni.org.ua/sview1.php?id=59363845” Великодні
Файні Свйита
HYPERLINK “http://www.pisni.org.ua/arview.php?type=ar&id=80” Вербний
тиждень і мотив передвеликодньої шутки у Святім Вечері.
Між мітольоґійними мотивами Свят-Вечера й Святої Вечері відбиває своєю
невиразністю і на перший погляд недоцільністю мотив шутки
передвеликодньої, приложеної до Святоріздвяних містерій. Це в річи
пальмова галузка полудневого Сходу з християнських містерій Цвітної
Неділі, а на Україні вербова (євова) весняна галузка з першими весняними
бростиками, також з християнським мотивом.
Шутка — вербова гілка, вкрита пухнастими Котиками (Котики – цвіт Верби).
Словник Грінченка.
Але по правді — це мотив прастарий і світовий, поширений від непам’ятних
передхристиянських часів у цілім Полудневім Сході, особливо у Індійців
та Іранців, звідки, мабуть, поширився по цілій Европі. Він і досі як
весняна зелена галузка є символом надходячого Весняного Відродження.
HYPERLINK “http://www.pisni.org.ua/arview.php?type=ar&id=80” ….
HYPERLINK “http://www.pisni.org.ua/arview.php?type=ar&id=”
Самогуртування. Всенародний Збір.
Статеві, вікові та станові гурти. Самогуртування народу в статеві,
станові та вікові гурти лежало безперечно в засадах Старовіцького
суспільного світогляду Українського народу, а не було ділом припадку. А
що воно перейшло було в суспільну норму, свідчать про це Колядки й
Щедрівки, які згадують часто про установу Трьох Сел на Україні і дають
докази, що були вони не тільки в Старинні часи, але перетривали до
новішої доби. Були це окремі села: Старих людей, Молодців (Парубків) і
Дівчат.
(Самогуртування: У праці Кс. Сосенка вжито “гуртуванняся”, що
відповідало б “самоорганізації” в сучасній науковій термінології.
Самоорганізація як явище є предметом вивчення окремої сучасної науки —
синергетики. Доречно говорити про етнологічну синергетику.)
Є таких Колядок і Щедрівок про Три Села більше, та з образцями не
однакової культурної доби, що якраз свідчить про колишню довготривалість
тої суспільної установи.
Схильність до народних чи племінних зборів. Оця дуже цікава
Староукраїнська суспільна проблема варта всестороннього опрацювання;
відкладемо її до ширшого розглянення при розділі про Щедрівки, бо
найбільше на цю тему є Щедрівок; а тут рад би я дати вибрані приклади з
Колядок і Щедрівок, щоби удовіднити, що
тенденція народних чи племінних зборів, а вслід за тим і свято
всенародного Збору на Україні , — яке треба розширити, окрім збору
Різдвяного й Богоявлінського, і на Великодній, — має в основі дуже
поважні етно-культурні задатки — і від них зачинаючи, треба би ці Свята
поясняти.
Бо — і зараз Українські всенародні святочні (церковні) збори, приміром
Різдвяні, Йорданські й ін., мають давнє етно-суспільне забарвлення:
загального збору поодиноких статевих гуртів і вікових відділів віку. Хто
не довіряє, нехай придивиться до збору народу в великі свята по всіх
церквах на Україні: нарід стоїть там самочинно поділений: по правій руці
— на переді діти-хлопчики, за ними підростки, відтак старші господарі,
за ними молодші господарі, а далі гурт парубоцтва; по лівій руці — на
переді дівчатка-недолітки, за ними дівоцтво, за дівоцтвом бабусі
(звичайно біля лавок), а в “бабинці” матусі та молодиці з маленькими
діточками на руках.
Такий Старовіцький лад є без виїмку по всій Україні, і нема цього у
ніяких інших, т. зв. Індоєвропейських, народів, що окружають Українців.
Щось подібного знаходимо у Жидів в їх Святинях, де чоловіки в часі
богослужень займають долішню наву Святині, а жіноцтво перебуває на
горішніх її поверхах. Гуртовий статевий поділ є і в Турецько-Арабських
Святинях.
Праісторичність і містика самогуртування. Майже всі Колядки і Щедрівки,
інші пісні на тему вікових і статевих гуртів відзначуються
Місячно-мітольоґічною символікою, що є характеристикою старинности тих
Пісень тай цієї теми. Через оцю мітольоґічну закраску набирає і сама
тема мітичного значення, що однакож не відбирає їй значення реальної
традиції, а за те окружує її німбом Святости і творить з неї окремий
об’єкт шанування й скріплює її повагу. Але все те вказує, що традиції ці
не історичні, але праісторичні.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
