.

Формування національної свідомості молодших школярів засобами казок Василя Сухомлинського (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 8586
Скачать документ

Реферат на тему:

Формування національної свідомості молодших школярів засобами казок
Василя Сухомлинського

Формування національної свідомості молодших школярів набуває 
першочергового значення в умовах розбудови незалежної України. Державна
національна програма „Освіта” (Україна в ХХІ столітті) визначає головною
метою національного виховання ставить успадкування школярами надбань
історії свого народу, мови, культури, звичаєвості, духовної моральності.
Саме школа і покликана формувати національну свідомість, починаючи від
початкових класів і завершуючи середньою школою. Звідси завдання
класоводів – виховати своїх учнів свідомими громадянами, які б любили
Україну, були готові захистити її, дбали про розквіт нашої культури,
літератури, історії, шанобливо ставились до історичних набутків,
цінували традиції і звичаї українського народу, своїх батьків. Від
успішного розв’язання цих завдань залежить наше майбутнє, а отже і
зміцнення державної незалежності.

Процес формування національної свідомості починається в родині змалку і
продовжуються в дитячих дошкільних установах, школах, середніх та вищих
навчальних закладах.

Варто звернути увагу на формування національної свідомості через казки
Василя Сухомлинського, адже саме з казки і починається пізнання дитиною
такого таємничого і, на перший погляд, непізнаного світу. Великий
педагог визначав провідну роль  роботи дітей над казкою, він створив
свій світ казок. „Я ставив за мету: закарбувати в свідомості дітей
яскраві картини дійсності, добивався того, щоб процеси мислення
відбувалися на основі живих, образних уявлень, щоб діти спостерігали
навколишній світ, установлювали причини і  наслідки явищ, порівнювали
якості і ознаки речей” [1, 129].

Результатом копіткої роботи  над створенням казок і було відкриття в
Павлиській середній школі „Кімнати казки”. Про значення цієї кімнати у
долі школярів Василь Олександрович згадує так: „Навіть освітлення в
„Кімнаті казки” відігравало  дуже велику роль. Коли діти розповідали
казку про Царівну-Жабу, в лісових хащах засвічувалися маленькі лампочки,
в кімнаті панував  зелений сутінок, що добре передавав обстановку, в
якій розгортаються події” [1, 178]. Така атмосфера сприяла глибшому
проникненню у країну казки, діти співпереживали разом з героями, отже
вони були не  пасивними спостерігачами, а активними учасниками цього
дійства.

Казка для учнів В. Сухомлинського стала не просто розповіддю про
фантастичні події; а цілим світом, у якому дитина живе, бореться,
протиставляє злу свою  добру волю. У дитини з’являється бажання не
тільки слухати казку, а й самій розповідати її, хочеться  не тільки
слухати пісню, а й самій співати, не тільки спостерігати за грою, а й
самій брати в ній участь.

Кожна казка невіддільна від краси, вона сприяє розвиткові естетичних
почуттів, без неї неможливе благородство, щира чуйність до людського
нещастя і страждань. Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом,
а й серцем. Образи казки благотворно формують і національну свідомість
молодших школярів.

В. Сухомлинський вважав створення казок „важливим засобом розумового
розвитку. Якщо ви бажаєте, щоб діти творили, створювали художні образи,
перенесіть з вогника своєї творчості хоча б одну іскру в свідомість
дитини” [3, 181]. Як  бачимо, творча натура класовода – головна фігура у
формуванні національної свідомості молодшого школяра засобами казки.

Великий Учитель був Педагогом від Бога. Все своє життя він присвятив
дітям –він вважав їх творцями нової історії,  будівниками нової держави,
справжніми людьми, які на терен України покладуть свої знання, силу,
розум і совість. І не помилився. Важко сьогодні назвати автора, у якого
так багато творів на морально-етичні теми. Він написав 1200 казок і
оповідань. Частина з них побачила світ у книжках „Гаряча квітка” (1978),
„Куди поспішали Мурашки” (1981), „Пшеничний колосок”(1985), „Чиста
криниця” (1993), решта – у журнально-газетних публікаціях та повному
зібранні творів, у яких Сухомлинський проповідує культ Людини, Розуму,
Совісті, Щастя, Справедливості, що їх вважав основними постулатами
національної свідомості нашого народу.

„Казка, – любив наголошувати Великий Учитель, – це, образно кажучи,
свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки і мови. Діти розуміють
ідею лише тоді, коли вона втілена в яскравих образах. Казка – благородне
і нічим не замінене джерело виховання любові до Вітчизни. Патріотична
ідея казки – в глибині її змісту. Створені народом казкові образи, що
живуть тисячоліття, доносять до серця і розуму дитини могутній творчий
дух трудового народу, його погляди на життя, ідеали, прагнення. Казка
виховує любов до рідної землі вже тому, що вона – творіння народу” [2,
154].

„Павлиські казки” писали й діти. „Через казкові образи у свідомість
дітей входить слово з найтоншими відтінками, воно стає сферою духовного
життя дитини, засобом висловлювання думок і почуттів – живою  реальністю
мислення” [1, 176].

Чарівні казки В.Сухомлинського пережили свого автора і, мабуть, довго
захоплюватимуть читача музичністю  слова, мальовничістю образу, своїми
простими, непретензійними, але такими живими, яскравими, близькими й
зрозумілими нам героями. Цінність їх у тому, що письменник-педагог зумів
правильно співвіднести в казці вимисел та життєву правду. Тому його
казки такі неповторні і оригінальні, яскраві та самобутні.

Звідки захоплення В. Сухомлинського казками? Відповідь проста: з
дитинства, коли з уст бабусі Марії звучала казка про Солом’яного Бичка.
„Немовби чую й досі, немовби ось тільки-що прозвучали слова темний ліс і
чисте поле, чорна хмара й бита дорога, ясний обрій і сива далечінь.  
Вони не просто  зрозумілі мені, ці слова. Вони дорогі мені. Казка
відкрила в слові поетичну грань – і ця грань сяятиме мені до останнього
подиху мого” [3, 5].

У 4 класі вивчаються такі казки як „Віл і Садівник”, „Деркач і Кріт”,
„Соловей і Жук”. Які ж основні проблеми піднімає в них В.
Сухомлинський?  У казці „Віл і Садівник” розповідається про важку працю
Вола і мудрого Садівника, в уста якого автор вкладає такі слова: „Якби
людина бачила тільки те, що є, вона б  не була Людиною”, тобто 
властивість людини прозирати в майбутнє, домагатися певної мети, вільно
працювати. Влучно сказав про це І.Франко: ”Пісня і праця – великі дві
сили, я їм до скону бажаю служить”. Працелюбність і велика духовність –
ось одна з ознак національної свідомості українців.

У казці „Деркач і Кріт”  піднімається проблема любові до рідної землі,
до Батьківщини. Деркач щорічно прилітає з теплих країв, щоб вивести на
рідній землі своїх пташенят. У діалозі Крота, який запитує, чому Деркач
не залишився на африканській землі, останній відповів коротко: тут його
Батьківщина. Одне слово, а яке вагоме воно для Деркача, воно, як
євшан-зілля змушує щорічно повертатися у рідні краї, бо йому тут все
миле: і запах трав, і голубінь неба, і  променисте сонце, і повноводні
струмки, і рідне гніздечко. Без цього Деркач не мислить свого життя. Так
і Людина, де б не була, а подумки лине у рідні краї. Народ це втілив у
прислів’я: „В гостях добре, а дома краще”. Гармонія взаємозв’язку в
природі простежується у казці „Соловей і Жук”. За словами Солов’я, його
пісню люблять люди, а Жука – ні. І тільки мудра  дівчинка сказала:” Хай
собі будуть і Соловей, і Жук”.

Багато у Василя Олександровича пізнавальних казок, які вчитель може
використовувати на уроках позакласного читання. У них гуманістичні
почуття любові до людей, прагнення бути потрібним людям, повна
самовіддача в праці, житті. Саме ці риси національної  свідомості і
роблять людину добрішою, відвертішою і чеснішою. Про це – казка ”
Горбатенька дівчинка”. У ній автор піднімає проблему добра і зла. Адже
тільки любов народжує любов, а горбатенька дівчинка поспівчувала
дівчаткам-красуням, які не зрозуміли її любові до Мерехтливої Зірочки,
яка відповіла взаємністю.

Шанобливе ставлення до батька і матері віддзеркалено в казках,
наприклад, у таких, як „Для чого бути людиною” та „Казка про Гуску”. У 
першій казці розповідь про чоловіка, що доглядає  за могилою Батька.
Цвіркун не може цього зрозуміти, питає – навіщо? Тоді чоловік відповів:
„Для цього треба бути Людиною”. Тут порушена проблема стосунків між
дітьми і батьками, повага до старих і пам’ять про них, яку так важливо
сформувати у молодших школярів.

Любов материнська не знає меж „Казка про Гуску” цьому яскраве
підтвердження. Коли гусенят застає дощ і град, вони ховаються під
материнське крило, а після грози – знову граються і тільки найслабше
гусеня спитало, чому у мами поранені крила. Любов матері до своїх дітей
завжди безкорисна. Це ми бачимо і в казках  „Лисиця й Миша”, „Сьома
дочка”, „Кому ж іти за дровами” та ін.

Бережливе ставлення  до природи, взаємозв’язки людини і природи знайдемо
у казках „Камінь”, „Дуб під вікном”, ”Флейта і Вітер”, „Весняний вітер”
та ін.

У листах до сина В.Сухомлинський наголошував на значенні книги в житті
людини: „Книжки – океан, і серед цього океану хороші книжки – як
маленькі, відділені один від одного острівці, зумій побувати на кожному
з них… Як вогню бійся низькопробного чтива” [1, 163].

Сьогодні, як ніколи раніше, школярі черпають інформацію з телеекрану,
але ніщо не може замінити книжку. Вдумливе її читання – естетична  і
моральна насолода. Недарма великий педагог читання назвав „самостійним
плаванням у морі знань, і наше завдання полягає в тому, щоб кожен
вихованець зазнав щастя цього плавання, відчув себе сміливцем, який став
віч-на-віч із безмежним морем людської мудрості” [1, т.5, 431].

Звертаючись до вчителів-словесників, Василь Олександрович писав: „У
наших руках, дорогий друже, доля народу. Наша висока, свята місія –
навчити молоде покоління  шанувати все, створене поколіннями, кожне з 
яких вкладало  свою краплину в той океан, що починається нині від
шкільної  парти. Ми стоїмо на березі цього океану, за партами сидять
майбутні плавці. Пам’ятаймо, друже, що океан цей починається з тієї
Невмирущої Криниці… Бережіть Невмирущу Криницю – тільки тоді океан
буде вічно повен” [3, 8].

Своєю творчістю В. Сухомлинський виховував молоде покоління національно
свідомими українцями. Його заповіді, які висловлені в казках, саме і
можуть виховати Справжню Людину, якій  притаманні найкращі якості:
висока мораль, гуманістичні ідеали, любов до народу, до Батьківщини, бо
„без будь-кого з нас Батьківщина може обійтися, але будь-хто з  нас без
Батьківщини – ніщо” [1, 612]. Світлий, теплий, мистецький талант В.
Сухомлинського дарує нам вічні цінності – загальнолюдського й
національного  –  у найвищих злетах думки й слова, душі й серця.

Можемо тільки  порадіти, що творчість його на належному рівні поцінована
і введена до  програми початкової школи, але й  пошкодувати, що середня
школа поки не має можливості в повній мірі доторкнутися душею і серцем
до прекрасних високохудожніх творів  педагога-новатора В.Сухомлинського.
Віримо, що прийде час і творчість Великого Вчителя посяде  чільне  місце
в кожній середній та вищій школі.

Література:

Сухомлинський В.О.  Вибрані твори в 5 т. – К.: Рад. школа. 1976-1977.

Ковальчук В.І.  Спогади про В. Сухомлинського. – К.: Рад. школа. 1990.

Сухомлинський В.О.  Джерела невмирущої криниці // Українська мова і
література в школі. – 1989. – № 7. – с. 5.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019