Реферат на тему:
Формування культури спілкування українською мовою у військовослужбовців
миротворчих підрозділів збройних сил України та його чинники
За підсумками років незалежності України її міжнародне співробітництво
у воєнній сфері стало одним із найважливіших напрямків державотворення.
Наша держава доклала значних зусиль для розвитку своїх міжнародних
контактів, які поступово поширилися на десятки держав різних регіонів
світу, в першу чергу, на країни євроатлантичної спільноти та країни СНД.
Світ визнав Україну як цивілізовану, миролюбну і відповідальну державу,
яка вийшла на шлях міжнародного співробітництва і стала одним із
ключових чинників безпеки не лише у Центрально-Східній Європі, а й у
загальноєвропейському та світовому вимірах.
Формування культури спілкування українською мовою у військовослужбовців
миротворчих контингентів Збройних Сил України далі – (ЗСУ) є актуальним
у теоретичному та прикладному аспектах. Гостроту цьому питанню надає те,
що в процесі підготовки та виконання миротворчої діяльності також
використовується ділова іноземна мова.
Ділова українська мова, яку застосовують у миротворчих підрозділах
(частинах) ЗСУ, крім писемної форми, має ще й усну, яка ґрунтується,
насамперед, на літературних нормах (фонетичні, орфоепічні, норми
наголошування, лексичні, фразеологічні, граматичні, стилістичні). Усна
форма ділового спілкування передбачає високу культуру мовлення,
основними комунікативними ознаками якої є правильність, точність,
логічність, багатство мовних засобів, чистота, доречність. Звичайно, всі
ці ознаки об’єднуються загальним поняттям правильність, яке залежить від
того, чи порушено у мовленні правила організації мовної системи, логіки,
етики та естетики. Усне ділове мовлення поділяється на певні види чи
жанри, а саме: промова, доповідь, лекція, публічні виступи, спілкування
під час прийому відвідувачів, телефонних розмов. Це все загальні поняття
та твердження, але володіти цими видами і жанрами усного ділового
мовлення має кожний офіцер миротворчого підрозділу, який презентує нашу
культуру, мову на світовому рівні.
Отже, постає завдання щодо формування у військовослужбовців миротворчих
підрозділів ЗСУ навичок, умінь, настанов, професійної компетентності і
культури спілкування щодо ефективної комунікативної взаємодії за
європейськими і світовими стандартами.
Розв’язання даної проблеми започатковано такими російськими і
вітчизняними науковцями: Б.Г.Ананьєвим, Г.М.Андреєвою, О.О.Бодальовим,
Г.В.Бороздіною, Л.С.Виготським, М.С.Каганом, І.С.Коном, Є.В.Коневою,
О.О.Леонтьєвим, Б.Ф.Ломовим, О.Л.Лунєвою, Б.Д.Паригіною, К.К.Платоновим,
С.Л.Рубінштейном, Є.А.Хорошиловою, В.В.Ягуповим (психологія ділового
спілкування), Г.Г.Почепцовим (комунікативні процеси), М.І.Лісіною
(дослідження онтогенезу спілкування), І.Б.Осечинською (дослідження
вербальних засобів спілкування), Г.Л.Чайкою (дослідження мови як засобу
спілкування), Т.К.Чмут (визначення шляхів розвитку культури спілкування)
тощо.
Цікавими для нашого дослідження є наукові напрацювання О.О.Луника
(формування системи залучення ЗСУ до врегулювання воєнних конфліктів
(1992 – 2002 рр.); Д.І.Сохадзе (професійний психологічний відбір
кандидатів для комплектування підрозділів миротворчих сил);
Р.П.Дмитренка, В.В.Лимаренка, М.Р.Єзерського, Н.І.Перепелиці (уроки
миротворчої діяльності та питання взаємної сумісності; оцінювання рівня
готовності миротворчих контингентів ЗС України); Г.І.Іваненка,
Л.Н.Голопатюка (значення військової термінології у військовому
співробітництві); С.В. Капітанця (педагогічні умови формування стилю
професійного спілкування у майбутніх офіцерів-прикордонників); С.П
Шумовецької (формування мовної культури особистості у військовому ВНЗ);
О.І. Бондаренко (психологічні особливості професійного спілкування
військовослужбовців в особливих умовах діяльності) та інші.
Проблеми ділового спілкування і комунікації досліджували такі зарубіжні
вчені в галузі психології, соціології і менеджменту, як Л.Баркер,
Р.Бейзл, Дж.Брунер, А.Моль, Дж. Маєрс і М.Маєрс, К.Мортенсен тощо.
Всі ці дослідження, безумовно, зробили свій внесок у розвиток культури
спілкування людей. На основі аналізу означених вище наукових досліджень,
нами виявлено, що проблема розкрита не в повній мірі, і практично
відсутні праці, в яких досліджуються питання формування культури
спілкування українською мовою у військовослужбовців миротворчих
підрозділів ЗСУ.
У нашому дослідженні поставлені такі наукові завдання:
1) визначити поняття культури спілкування українською мовою у
військовослужбовців;
2) визначити чинники формування культури спілкування військовослужбовців
миротворчих підрозділів, місій ЗСУ.
Підготовка особового складу, вдосконалення системи управління,
всебічного забезпечення, розроблення нових форм і способів застосування
контингентів, оснащення їх новими зразками озброєння, військової техніки
та засобами зв’язку, необхідними для якісного виконання миротворчих
завдань у складних умовах об’єктивно потребують посиленої уваги до
розв’язання актуальних проблем участі у миротворчих операціях. Одним із
найактуальніших завдань, на виконання якого має бути спрямована теорія і
практика миротворчих операцій, є досягнення в ході підготовки високого
рівня готовності для виконання завдань за призначенням.
Складність і важливість цього завдання визначають потребу його
комплексного виконання, що може бути досягнуте в разі створення цілісної
системи підготовки миротворчих контингентів ЗСУ і забезпечення належного
наукового супроводження. Реалізація такої проблеми передбачає:
– визначення показників і критеріїв, розроблення відповідних методик
оцінювання рівня готовності миротворчих контингентів ЗСУ до участі у
міжнародних миротворчих операціях та визначення ефективності процесів їх
підготовки та застосування;
– аналіз ефективності підготовки та застосування миротворчих
контингентів у міжнародних миротворчих операціях за наявним досвідом та
визначення рівня їх готовності;
– визначення на основі цього пріоритетних напрямів і конкретних шляхів
підвищення ефективності процесів підготовки та застосування миротворчих
контингентів у міжнародних миротворчих операціях [1 ].
Безумовно, поряд із цими проблемними питаннями стоїть і питання
використання ділової мови. Нині порядок підготовки миротворчих
контингентів і миротворчого персоналу ЗСУ для участі у міжнародних
миротворчих операціях визначається “Інструкцією про підготовку
миротворчих контингентів і миротворчого персоналу ЗС України для участі
в міжнародних миротворчих операціях”, затвердженою наказом Міністра
оборони України від 25.10.04. №485. Відповідно до цього документа їх
підготовка включає цілий комплекс специфічних заходів, при виконанні
яких виникає необхідність у врахуванні використання сучасної ділової
мови. І, перш за все, це стосується загальної підготовки особового
складу ЗСУ під час бойової та гуманітарної підготовки (мабуть доречно
розглянути це питання окремо). Далі у процесі відбору кандидатів до
складу миротворчого контингенту чи миротворчого персоналу необхідно
визначати ступінь володіння кандидатами сучасною українською діловою
мовою, вміння її використовувати під час виконання миротворчих завдань.
У процесі відпрацювання програми підготовки (навчання) миротворчих
контингентів і миротворчого персоналу, їх навчання та спеціальної
підготовки виникає необхідність включення до навчальних програм теми
щодо вивчення особливостей використання сучасної української ділової
мови під час виконання міжнародних миротворчих операцій.
На нашу думку, культура мовлення – це одна з обов’язкових рис людини з
високим рівнем загальної культури. Кожна людина має дотримуватися
основних норм мовного етикету, адже рівень мовленнєвої культури свідчить
про міру її вихованості. Мовний етикет об’єднує специфічні правила
мовної поведінки, які реалізуються в системі стійких форм і виразів, що
рекомендуються для використання в різних ситуаціях увічливого контакту
із співрозмовником (конкретній ситуації звертання, привітання, прощання,
рекомендації, висловлення своєї згоди чи заперечення). Кожна із
зазначених ситуацій передбачає певні правила спілкування, основними з
яких є:
1) ввічливість, привітність і повага у став ленні до співрозмовника;
2) використання у спілкуванні тактовних звертань і зворотів;
3) високий рівень загальної культури мовлення і спілкування (уміння
слухати співрозмовника, не нав’язувати йому своєї думки).
Участь військового контингенту в миротворчих операціях ООН є доброю
школою для військовослужбовців у набутті досвіду культурного ділового
спілкування, ознайомлення з організацією та діяльністю армій інших
держав, отриманні практичних навичок і вмінь при контактах і взаємодіях
із військовослужбовцями інших національностей і цивільним населенням у
бойових та наближених до них умовах.
В узагальненому виді спілкування визначається як процес обміну між
людьми інформацією, думками, судженням, оцінками, почуттями. При цьому
відрізняють неформальне і формальне спілкування. Перше – суб’єктивне,
нерегламентоване, його мета й характер багато в чому визначаються
особистими стосунками людей, формальне – зумовлене соціальними функціями
людини, регламентоване за формою та за змістом.
Ділове спілкування належить до формального, здійснюється відповідно до
правил, спрямоване на встановлення контактів та підтримку зв’язків між
представниками різних взаємозацікавлених у спільній діяльності
військових підрозділів та установ.
Отже, ділове спілкування умовно включає такі складові як:
1) комунікація – передача конкретної інформації один одному;
2) перцепція – взаєморозуміння осіб, що спілкуються;
3) інтеракція – взаємодія людей при спілкуванні. Тому для розвитку
мобільного спілкування слід звернути увагу на поглиблене вивчення усіх
цих складових при підготовці миротворчих контингентів і миротворчого
персоналу ЗСУ. Свідоме опанування принципів ділового спілкування та
правильне їх використання підвищує ефективність ділових контактів, а
отже й ефективність роботи військових підрозділів та установ. Якщо
ділове спілкування проводиться з урахуванням партнерами визначених та
перевірених практикою принципів, їм легко з’ясувати справжню мету,
інтерес кожного з них, впливати на психічний стан співрозмовника.
Ділове спілкування – це не розкіш, а необхідність ділової взаємодії,
тобто спільної діяльності зі створення продукту чи послуги та обміну
ними. Воно служить засобом підвищення якості спільної діяльності людей.
Його змістом є те, чим зайняті люди, а не ті проблеми, які відображають
їх внутрішній світ. Таким чином, ділове спілкування – це процес
установлення психологічного контакту з людьми з метою обміну діловою
інформацією, організацією взаємодії на шляху досягнення певної мети
діяльності.
Процес спілкування і взаємодії тих, хто спілкується, супроводжується їх
постійними перцептивними діями – взаємним сприйняттям учасників
спілкування. Для досягнення ефективності спілкування важливо, щоб
партнери постійно оцінювали рівень взаєморозуміння, усвідомлювали
особливості один одного, намагалися зрозуміти, чим викликані ті чи інші
слова, дії, відносини тих, хто спілкується. Тобто відбувається
реконструкція внутрішнього світу іншої людини, яка здійснюється:
а) на основі того, що зовнішньо проявляється у словах, жестах, міміці,
діях, поведінці іншої людини;
б) з урахуванням того, що зміг помітити, ідентифікувати партнер по
спілкуванню;
в) у відповідності із засобами інтерпретації, які він готовий
використовувати для аналізу конкретної ситуації.
При цьому окремі зовнішні прояви можуть мати багато внутрішніх чинників,
а один і той же вчинок – абсолютно різні передумови. Адже процес
взаємодії з іншими людьми – це постійне вирішення конкретних
психологічних завдань на базі відомостей, визначених сприйняттям.
Які ж конкретно чинники можуть впливати на ефективність спілкування
військовослужбовців миротворчих підрозділів, місій?
6 8 : u
ue
i
?
8 ue
?
UПерший чинник, який впливає на ефективність ділового спілкування
військовослужбовців миротворчих підрозділів – це соціально-перцептивні
здібності. Вони визначають здатність особистості розпізнавати
особливості оточуючих за допомогою вербальних і невербальних сигналів,
знаходити такі стратегії і такт спілкування, які найбільшою мірою
підходять до конкретної ситуації та особистості, водночас відповідаючи
власним можливостям, їх всебічне виявлення, використання і розширення в
ході спілкування – це шлях до самовдосконалення особистості.
Другий чинник ефективного ділового спілкування визначається з
урахуванням частоти контактів, де слід мати на увазі такі обставини:
мало контактів з людьми може бути в результаті замкнутості або
сором’язливості людини, негативного ставлення до оточуючих тощо. Інша
річ, коли індивід бажає спілкуватися, а його ігнорують, особливо люди,
яких поважають, тоді це явище слід розцінювати як негативне ставлення до
конкретного військовослужбовця.
Важливо виявляти дійсні мотиви спілкування. В деяких випадках
спілкування визначається потребою в морально-психологічній близькості,
пов’язане із почуттям товариства, в інших – користю, бажанням мати
якийсь зиск. Усе це характеризує певним чином тих, хто спілкується,
пояснює їх вчинки та міжособистісні стосунки. Коли ці люди пізнають один
одного, зникає настороженість та відторгнення, вони краще починають
прогнозувати, передбачати поведінку один одного та, виходячи з цього,
об’єднуватися відповідно зі спільною колективною програмою життя та
діяльності. В результаті взаємного пізнання визначається сумісність
керівника та колективу, інших членів соціальної групи.
Третім чинником ефективного спілкування військовослужбовців миротворчих
підрозділів є емоційний стан людини, тобто спілкування з оптимістично
настроєною людиною: воно нас окрилює, тонізує, а спілкування з
невдоволеною людиною – цінність принижує. Люди тягнуться до світлих
життєрадісних, веселих облич, бо підсвідоме прагнуть перейняти ті ж
емоції. У спілкуванні люди проходять не тільки школу знань, але й
почуттів: стають багатшими не тільки в інформаційному, але і в
емоційному відношенні. А, як відомо, емоційний настрій (стан) прямо
відбивається на ставленні до різних сторін життя, на працездатності та
життєдіяльності людей.
Отже, найбільш сприятливим для формування особистості у колективі є
мажорний настрій, при якому люди стають добрішими по відношенню один до
одного, бажають частіше бути разом, із задоволенням спілкуватися, в тому
числі й у вільний час.
Четвертий чинник. Ефективне спілкування можливе при умові здорового
соціально-психологічного клімату в колективі. Створення його є метою та
результатом діяльності керівника військового підрозділу або установи та
індикатором її успішності. Взаєморозуміння військовослужбовців, пізнання
ними керівника у процесі спілкування має виняткове значення для
формування дружнього колективу.
У практичній діяльності перед керівником (командиром) постає ряд питань,
пов’язаних із налагодженням нормальних відносин у колективі та створення
в ньому здорового “мікроклімату”. Якщо керівник усвідомлює, що
найголовнішим в його праці є взаємозв’язок із людьми, вплив на людей,
якщо він здатний до самоаналізу і оцінювання своїх успіхів та недоліків
у спілкуванні з підлеглими, керівниками, іншими людьми, якщо розуміє
їхню психологію, мотиви поведінки, міжособистісні взаємини тощо, можна
сподіватися, що йому вдалося досягнути успіху в управлінській
діяльності.
П’ятий чинник. Адекватним показником ефективного ділового спілкування у
військовому підрозділі чи установі є частота конфліктів.
Велика кількість конфліктів може стати “інформацією для роздумів” про
стан психологічного клімату в колективі. У людини псується настрій,
здоров’я, вона не відчуває радості буття. Нездорові міжособистісні
взаємини впливають і на характер спілкування, яке часом зводиться до
того, що розмови про інших ведуться виключно в категоріях оцінок, а то й
за допомогою ярликів, при чому, як правило, все “малюється” чорно-білими
фарбами.
Важливою рисою міжособистісних стосунків є їх емоційна основа. Одні люди
під час спілкування нерідко без особливих зусиль можуть викликати в
інших позитивні емоції, підтримати гарний настрій. Інші – вносять у
взаємини напруженість, пробуджують негативні емоції, тривогу. Тому дуже
важливим для спілкування є використання гуманістичних орієнтацій у
взаєминах, дотримання емпатійного способу спілкування. Він же передбачає
більш-менш точне сприймання внутрішнього світу іншої людини із
збереженням притаманних саме їй емоційних змістових відтінків. Саме ці
орієнтації та прояв у взаєминах є наслідком високого рівня культури
спілкування. Водночас, наявність такого рівня є тією основою, на якій у
подальшому формуються гуманістичні комунікативні настанови та засоби їх
реалізації.
Задоволення людини своїм побутом, своїм особистим життям вигідне не
тільки для неї, але й для всіх оточуючих. Кожному зрозуміло, що настрій
людини залежить значною мірою від матеріального забезпечення життя, від
житлових умов. Тому особиста турбота керівника і держави взагалі щодо
цих питань діє позитивно на морально-психологічний клімат у колективі та
спілкування в ньому. У даному випадку це стосується комфортного
розміщення миротворців у місцях їх дислокації.
Значну роль у досягненні позитивних показників ефективного ділового
спілкування у військових підрозділах та установах відіграє цікавість
роботи для виконавця, успішність його служби, справедлива оцінка
результатів праці. Тобто в контексті піднятого питання – це якісне
виконання миротворчих завдань.
Серед різноманітних факторів, які впливають на працездатність людини,
найбільший емоційний вплив (як позитивний, так і негативний) здатні
спричинювати міжособистісні стосунки в колективі. При цьому має значення
не стільки характер спілкування, стосунків, скільки задоволення ними
кожного військовослужбовця.
Задоволеність міжособистісними стосунками зумовлюється:
– задоволеністю діловим, офіційним статусом особистості в колективі
(тобто, яку посаду вона займає);
– задоволеністю неофіційним положенням особистості в колективі в системі
симпатій, антипатій, своєю міжособистісною роллю, наприклад, “лідера”,
“скептика”, “блазня”, яку може брати на себе добровільно;
– задоволеністю членами колективу, тобто тим, що доводиться працювати
саме з цими людьми. Це залежить від індивідуальних особливостей людей,
тоді як склад колективу – від уміння керівника підбирати кадри;
– задоволеністю груповими традиціями, нормами, тобто цінностями,
правилами, які поділяють усі члени даної групи.
Ці складові “душевного комфорту” опосередковано залежать від стилю
керівництва у підрозділі, установі, який, у свою чергу, є похідним від
особистості керівника. До речі, особистість керівника не тільки
опосередковано, але й безпосередньо (і як функціонер, і як людина)
впливає на особистість співрозмовника і тим самим на його задоволеність
взаєминами, спілкуванням.
Найчастіше непорозуміння, а то і конфлікти виникають під час передачі та
прийому розпоряджень. Річ у тім, що нерідко люди неоднаково розуміють
одну й ту саму інформацію, по-різному ставляться до виконання
конкретного завдання та досягнення мети. Тому при зустрічі бажано, щоб
керівник сформував у підлеглого, перш за все, бажання виконати
розпорядження. Якщо цього не буде, то, швидше за все, підлеглий хоч і
зробить те, що йому сказали, але неефективно, неякісне.
Соціально-психологічні явища мінливі, тому зі зміною завдань, які стоять
перед групою, умовою діяльності, оновленням складу, появою нового
лідера, відсутністю зусиль, спрямованих на підтримку та розвиток групи
тощо, вона може регресувати, відповідно це позначається і на спілкуванні
в цій групі.
У ситуаціях спільної діяльності люди вдаються до припущень щодо
внутрішнього стану, помислів, думок, мотивів та почуттів іншої людини на
основі спроби поставити себе на її місце. Проте суб’єкту важливо не
тільки об’єктивно сприймати іншу людину, а й брати до уваги те, як вона
буде сприймати і розуміти його самого.
Є певні види стосунків учасників спілкування у військовому колективі,
які створюють психологічно комфортний фон для взаємодії, сприяють
виявленню інтелектуальної та вольової активності тих, хто спілкується на
оптимальному рівні.
Це, перш за все, наявність довіри один до одного. При спілкуванні
однодумців, товаришів, колег по спільній діяльності довірливе ставлення
з боку одних породжує під час спілкування, як правило, відповідну довіру
в інших, посилює у кожного з них почуття особистої цінності, підвищує
взаємне прийняття. Не менш важливим чинником ефективного ділового
спілкування є ініціативність у спілкуванні. Саме ініціатива допомагає
успішно керувати пізнавальною діяльністю, організовувати співпрацю. Бути
ініціативним означає:
– вміти швидко та енергійно організувати психологічний контакт із
людьми;
– цілеспрямовано керувати міжособистісною взаємодією, формувати та
підтримувати позитивний рівень міжособистісних взаємин;
– викликати зворотну потребу в людей у міжособистісній взаємодії, на
основі якої може успішно розвиватися військова діяльність;
– вміти, відносно завдань, які виникають у процесі взаємодії з людьми,
будувати відповідні форми, стилі та методи спілкування;
– використовувати різні форми міжособистісної взаємодії в якості
основного фактора оптимізації військової діяльності;
– вміти побороти пасивність та відсторонення співбесідника;
– бути здатним через активне спілкування включити співбесідника в
усіляку військову діяльність.
Із сукупності чинників формування культури ділового спілкування у
військовослужбовців миротворчих підрозділів ми визначили найбільш
важливі, які впливають на досягнення поставленої мети, від яких залежить
ефективність спілкування: надійність того хто говорить; зрозумілість
його повідомлення; врахування зворотного зв’язку (усвідомлення того,
наскільки правильно тебе зрозуміли). Окрім цього мають вагу такі якості
особистості: конгруентність – уміння бути собою; емпатія – розуміння
внутрішнього світу іншої людини; безкорисливість, порядність; розуміння
внутрішніх переживань співбесідника.
Отже, кожному військовослужбовцю важливо не тільки знати сутність та
механізми процесу ділового спілкування, але необхідно володіти
практичними засобами підвищення його ефективності. Це дає можливість
самовдосконалюватися, розвиватися відповідно до своїх потреб та підняти
імідж українського військовослужбовця на міжнародній арені.
Та людина, яка добре розуміє свою роль у духовному збагаченні колективу,
має приділяти велику увагу своєму самовдосконаленню. Якщо певні ідеали,
комунікативні настанови, норми спілкування стають компонентом духовного
світу особистості військовослужбовця, а прагнення діяти відповідно до
них стає глибокою потребою, набуває особистісного сенсу, то ці ідеали,
настанови й норми перетворюються на постійно діючі стимули його розвитку
і спонукають до роботи над собою. А самопізнання та самовдосконалення
починається з уміння адекватно оцінювати себе і зіставляти своє уявлення
про себе з тим, яке воно є у товаришів по службі.
Але все це лише теоретичні аспекти. Завдання полягає в тому, щоб усі
викладені вище думки були втілені у практичні дії, враховані у процесі
підготовки миротворчих підрозділів і місій.
Підсумовуючи, наголошуємо, що використання ділової мови особовим складом
миротворчих підрозділів та місій, без перебільшення, є обличчям,
візитівкою нашої країни і наших Збройних Сил. І тому від того, як наші
миротворці володіють діловою українською мовою, залежатиме оцінка
діяльності наших миротворчих місій, формуватиметься авторитет держави та
її Збройних Сил.
Література:
Методичний посібник з підготовки та ведення миротворчих дій миротворчими
контингентами та миротворчим персоналом Збройних Сил України. – К.:
Національний науково-дослідний центр оборонних технологій і воєнної
безпеки України, 2004. – 107 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
