Реферат на тему:
Філософсько-психологічний аналіз суспільних процесів та можливих
біологічних змін під впливом комп’ютеризації, робототехніки
Символ та символізм
Знову у Світі в період відчутного науково-технічного прогресу, а
особливо в часи, коли відбувається значна і виразна всесвітня
комунікативно-інформаційна зміна та переміна загальноукраїнських
політичних стереотипів та ідеологем, з’являється достатньо одіозний
образ професіонального могильника чи віщуна могильника (відповідно до
“Маніфесту…”) К.Маркса із наголосом, що його аналіз капіталізму на
сьогодні більш доречний, ніж в середині XIX ст., коли також істотним
чином змінювалися суспільні пріоритети. Нині ж і тоді “уряди розвинених
держав залежні від руху капіталу…, безумство приватизації, якого ніколи
не було…” тощо, а форми капіталістичних відносин є цинічними загалом,
буржуазія ж приречена плодити революційний пролетаріат і “зависає” в
повітрі традиційне: один з варіантів закінчення класового антагонізму –
загибель обох заради вищої цінності – людини. Проте більш серйозної
перспективи не вимальовували класики і не вимальовують ренесанці на
кшталт “усьо будєт хорошо!” Головне – багатії мають поділитися із
бідними і баста! А якщо ні, тоді «забрать і подєліть», обов’язково
порівну…
Крім ренесанців, “забрать і подєліть”, ще розгорнуто відродження
сприйняття суспільства через світопоціновування популярного фрейдизму.
Популярне, на мій позирк, споглядання за тими, хто милується
“ужитковістю” через шпаринку у певний інтимний час. Тому що та глибина,
до якої доторкнутися прагнув великий дослідник Зігмунд Фройд та його
колеги з різних кутів теорії і практики психоаналізу, достатньо далека
від блакитності (“голубизни”), рожевості та засмальцьованості сучасних
викриттів з життя минулих…
Психічна варіабельність сучасних суспільств викликає, на пересічний
погляд, певне уявлення, як про якусь поведінкову строкатість і
психотипову хворобливість. Та це й не дивно – відбувається процес “зламу
епох” в усьому без винятку.
В багатьох, якщо не в більшості, світових богорозумінь як філософську
ідею людину сприймають як храм [3], ну якщо й не як благодать, то в
кожному разі як ДІМ.
Розмірковуючи про символізм, треба усвідомлювати, що саме “слово” є
певним символом як природо-естетичного, так само і психоетнічного
уявлення життя як процесу, в якому останнім генезійним символом допоки
що є людина. Цілком очевидне запитання: а що символізує “людина”?
Творець “проекту” чи “задуму” (logos), певно, що знає відповідь, ми ж,
людство, прагнемо розгадати себе. Чи можливо це? Очевидно, що “так”. А
чи легко це? Певно, що “ні”.
Те, що ми нині узагальнюємо як “символи”, приміром, той рукотворний
витвір, що ми називаємо “орнамент”, який був ще з найдавніших часів
“записом” природно-історичного процесу, який відбувався на нашому
протоукраїнському терені. Прикро, що нині знавці історії не можуть його
прочитати і дивляться на нього поглядом, яким дивляться й на чурингу
кам’яного віку, навіть не розуміючи, чому одні артефакти темнішають і
тускніють із часом, а інші – ні. А орнамент одної мовносвідомої
фінно-мордовської метаетнічної групи народів (чувашського етносу) зберіг
рунічне письмо, як вважають тюркської мови, те саме, приміром,
стосується і перської ковдри. На прадавню традицію символічного
письма-малюнка на українському терені прискіпливо звертає увагу у своїх
публікаціях В.Мойсеєнко.
Нині, на противагу прагненню відтворити нову правдиву українську
національну гордість та громадянську самосвідомість, на “культі героя”,
видобутого з минулого, твориться “культ миролюбного ратая”, який немов
жив у мирі та злагоді з Природою. В оповідаючих “історіях” про перших
(носіїв героїчної ідеології) “чути тупіт коней, брязкіт зброї, виблиск
щитів та шоломів, рішучі вигуки”. Про других – проникнуті лагідністю,
виваженістю, доречністю й закоханістю у Природу.
І перше, і друге – відображення того, що К.Г. Юнг назвав «архетип».
Проте, чи дійсно публіцистичні зображення чітко відповідають
психоетнічній типовості минулих суспільств? Ні й ні! Почнемо з другого
“образа”. В цілковитій злагоді із Природою жили так звані традиційні
суспільства, приміром, островів Тихого океану до приходу туди
європейців. Вони користалися “дарами” Природи приблизно як біблійні
першолюди. І на цьому рівні, і в цьому стані могли б існувати “вічно”,
бо навіть демографічні вибухи “знівельовує” сама ж таки Природа цілком
природним штибом, винищуючи шляхом природних катастроф тисячі й мільйони
людей, не кажучи вже про інших живих істот. Ті ж люди (“прибульці”), які
в нашому прикладі припливли на кораблях, були, безумовно, нащадками тих
(за біблійною історіографією), покараних свого часу в Едемі, які
протиставили свою діяльність природній. Цебто, це були люди, які в
певний момент не скорилися верховній волі (еволюційному біологізму), і в
певному розумінні стали на прю із природним (біологічним) началом,
скориставшись безпосередньо тим Божим даром, що був наданий людству (за
біблійною версією – “за подобою своєю”), – мисленням. Людство ж
розпочинає свій прогрес, свою правдиву ґенезу лише з активного
практичного мислення.
Проте поглянемо на можливості і значимість звукових (голосових) та
знакових символів як аспектів комунікації в процесі становлення певних
істот. Раніше вважали, що в становленні давньої людини визначальними
були вертикальна постава та хода, виготовлення знарядь праці й розвиток
мозку, та згодом з’ясували, що не лише сама по собі маса мозку відіграла
визначальну роль: розвиток лобової зони мозку здійснив гуманістичний
поштовх ґенези людини, сприявши прискоренню її інтелекту, тим самим
активізувавши жвавість пальців руки тощо; вплинуло на унікальність ще й
харчування, примусивши функціонувати діяльність зачатки голосового
механізму. Інші ж (подібні чи різноякісні) істоти залишились на рівні
спілкування позами тіла, мімікою та рухами кінцівок (нині є свідчення
про паранормальні зв’язки). Неусвідомлення цього еволюційного етапу
ґенези робить антинауковими висловлювання багатьох практичних
дарвіністів (приміром, такий поширений нині в деяких колах науковців
висновок в результаті дослідної роботи з вищими мавпами): немовби всі ті
ознаки, які завжди наводять, коли прагнуть продемонструвати відмінність
людства від тваринного світу, існують на індивідуальному рівні у окремих
особин деяких видів мавп, а у людиноподібних – у більшості особин.
Навіть деякі представники останніх виконують завдання, які вже є межею
для виникнення певних понять.
Проте я хочу зауважити, що мавпи (і людиноподібні) виконують завдання,
змодельовані під них або під людських дітей, проте ці ж завдання мавпи
не ставлять самі собі або своїй малечі, навчаючи їх життєвій поведінці.
Ці завдання (або наближені до них) не існують у найвиразнішій
комунікації цих істот, а не те що в символічній комунікації, трансляції
культури чи вихованні. Вони не вирішують цих питань самі в Природі.
Окремі особини, вірогідно, “бавляться” чимось як хобі, проте, принаймні
за останні 200-400 тис. років чи 10-20 тис. років, навіть за найближчі
6-10 літ дуже мало чого змінилося у способі життя людиноподібних мавп
серед природного довкілля, а їхні популяції, зменшені чисельно й
обмежені територіально до загрозливих рівнів, вже без допомоги людини
вижити не зможуть – програють конкурсний природний відбір. Деякі групи
мавп навчились мити фрукти перед їжею у воді, іще деяким процесам,
приміром, одна особина відкриває банки з пивом, інша – палить, ще деякі
малюють, декого навчили застосовувати при зносинах штучні статеві
запобіжники тощо, але ж – і не більше! Ані кроку вперед. Тому слід
вважати, що тести, поставлені вченими для піддослідних мавп, не
адекватні поставленим цілям, хоча, слід визнати, що вони дуже цікаві і
повчальні.
Для архетипу “землероб” (у своїх роботах я визначаю його як “людина –
рослина”) божественним втіленням було зерно. Не визначально, чи це
однозернянка, пшоно, рис, сорго, кукурудза. Зерно було тією часточкою,
яка несла в собі таїну Життя, яку було закладено в неї Вищою волею. Тому
саме йому й служила унікальною для того часу дією – працею (в
китайському світорозумінні – кон-фу) людина, а божественне попередження
відбувалося в невербально-вербальному (підсвідомому) образі Великої
Матері, яку й витворювали із глини у вигляді абстрактної Жінки із
виразно відтвореною значною здатністю до народжування (більшість
давньоукраїнських поселень розташовано там, де є глина), а мальовані
символи засвідчували усілякі можливості з “обслуговування” цього ЗАРОДКА
ЖИТТЯ. Влучно висловився український науковець Р. Фурдуй: “Найнадійніший
спосіб зберегти найскладнішу технологію – перетворити її на ритуал”.
Творення – божественна дія, ідеалістичний процес; творчість – процес, що
винятково належить людству і, зокрема, є тим, що відрізняє його від
будь-яких інших істот, бо вся діяльність людини є процесом осмисленого
творення. Нині деякі західні філософи наголошують, що досить відчутне
сучасне звільнення від продуктивної праці надає людині ширші можливості
досягти цінностей, які “створюються в часовому процесі шляхом
перетворення нинішнього стану в бажаний”. На це зауважу, що саме цей
процес “проектування майбутнього часу” загалом і є творчістю, завдяки
якій людина як особистість і людство як суспільство еволюціонує мозком,
що спричинювало й спричинюватиме в загальній ґенезі людства певні
локальні біологічні трансформації, які, психічно утвердившись,
поширюються на все людство, зокрема на те, що є лише нині відкритим
навіть із великим запізненням, приміром, як у випадку із традиційними
суспільствами Амазонії, басейну Конго, островів Тихого океану чи
Вогняної землі.
Однозначно визначити, які процеси ґенези людства є цінніснішими, цебто
вартіснішими, ми не можемо, аналогічно тому, як і які гени є корисніші?
Та це й не потрібно робити, бо іноді твердять, що процес творення
часових цінностей є вагомішим та досконалішим аніж, приміром, процес
творення т.зв. матеріальних цінностей, а де ж тоді поставити
найдавнішого троглодита, який відшукав природного фарбника, вмочив у
нього долоню і приклав її до стіни своєї печери. Задля чого він здійснив
цей акт символізму? Чи відшукав, чи навмисне створив менш яскраву,
тьмянішу фарбу й обвів свого символа (“долоню з пальцями”), здійснивши
сучасною мовою “об’ємність” зображення… Тож чи слід вважати цю дуже
складну, як на печерні часи, дію процесом творення матеріальних
цінностей, чи цей акт вважати шляхом перетворення його нинішнього стану
в бажаний, певне, майбутній час? Кожен процес творення матеріальних
цінностей є у попередніх поколінь творчим пошуком – моделюванням
майбутнього часу, в якому живуть спадкоємці “проектанта часу”.
Звертаючи погляд у минуле, замислюєшся, коли саме проектант часу із
сумирного мрійника, з такого собі традиційного первинного суспільства
тихих “шанувальників Природи”, почав активно протиставляти свої дії
природним, обґрунтовуючи це як природний процес творення в процесі часу,
як прогрес мислетворення? Найновіші досягнення палеоантропології
свідчать, що це розпочалося саме з моменту виразного розвитку лобової
частини людської голови.
Реконструкції відомого совєтського вченого М.М. Герасимова свідчать, що
відкрите чоло активно почало з’являтися на теренах сучасного
Надчорномор’я, цебто нинішньої України, тому й символи кримських печер
або Кам’яної Могили, чи меандрів – орнаменти (т.зв. Мезенської
археологічної культури) – є не лише такими аби-собі артефактами, а це
філософські нариси чи есе тогочасного проектування часу у виконанні
людей з потужно розвиненою лобовою частиною голови, яка безпосередньо
впливала на інтелект активною дією мозкових крапок, центрів та звивин,
що були за нею. У першу чергу, це робило пальці жвавішими, чутливішими
та більш рухливими, ніж, приміром, у західноєвропейського неандертальця
(хоча і він спромігся до витворивання достатньо мистецьких речей,
приміром, розписаних обручок); по-друге – значно розширювало можливості
голосового апарату, що сприяло активній мовносвідомій комунікації; третє
– приготування їжі, зокрема зовсім нової ідеології харчування: неабищо і
неабияк. Стосовно останнього, зазначу, що в значно пізніші часи, т. зв.
скіфи-скотарі й войовники, як свідчать записи, що дійшли до нас,
готували вариво з м’яса в кишках чи в тваринних шлунках на розпеченому
камінні, а високочолі скіфомовні землероби та ратаї – лише в глиняному
посуді та ще й естетично оздобленому! Приготування їжі в посуді значно
розширює асортимент страв, тим самим збагачуючи харчування й
перетворюючи його з напихання шлунка у творчий процес, який має елементи
оздоровлення, лікування й мудрості із красою разом. Існування ж у скитів
(скіфів)-кочовиків мідних казанів, як і у кельтів, має під собою більш
виразну духовно-містичну основу, ніж харчову.
Нині ми спостерігаємо дещо аналогічну ситуацію: з’явлення
інформаційно-комп’ютерних технологій спричинило докорінно відмінні від
минулих засоби комунікації, збагативши їх технологічно й поширивши їх на
всі сфери існування людини. Робототехніка, як моделювання майбутнього
часу, ледве не докорінно змінює поведінкову ідеологію суспільства.
Й.Масуда, один із сучасних західних філософів, переконаний, що
комп’ютери п’ятого покоління, які здатні робити певні дедуктивні
умовиводи, слід вважати системою для класифікації висновків, переводу їх
у проблемно-розв’язальні та цілеорієнтовані висновки, а подальший їхній
розвиток – з’явлення комп’ютерів шостого покоління – біокомп’ютерів.
Мікроелектроніка – тиха еволюційно, без шумових ефектів (т. зв.
революцій) – подія на кшталт “неолітичного струсу”, а особливо оптичні й
цифрові комунікаційні системи та системи електронного обміну з
накопиченими базами даних. Яку ж вагу в сучасному суспільстві має рівень
інформаційності супутникового зв’язку? Нинішня ситуація складається
таким чином, що всі досягнення виробництва та споживання т.зв.
матеріальних благ поступово стають безпосередньо присутніми в утворенні
мережі особистісної інформаційності, і ми сьогодні спостерігаємо це в
системі т.зв. мобільного зв’язку. Весь цей комунікативно-інформаційний
процес потребує універсальної системи символів, де використання слів та
окремих літер виявиться ледве не зайвим (мозок завжди продумував лише
образи-символи, а не літери-символи). Надалі будуть використовуватися
максимально ті канали сприйняття, які наділені вищою пропускною
спроможністю, а якщо вважати, що інтелект людства (ми вже дещо цього
торкалися) еволюціонував мозково від невербальних через вербальні
(зовнішні) символи до мови і її символа – “слова” (проект-задум), а
згодом – “дизайн” (проект-виконання – цебто малюнок практичної дії) до
комп’ютера із можливостями штучного мозку, тож усвідомимо, що це весь
час посилювало, розвивало, збільшувало, ускладнювало функцію лобної
частини черепа людини й усіх мозкових центрів та крапок активності,
сприйняття, чуйності та чутливості, а це – процеси глобального
еволюційного масштабу.
Слід враховувати, що еволюція – не примітивне тлумачення на побутовому
рівні, коли мавпа зіскочила з дерева, вхопила дрючка, почала ним
викренделювати, і у неї від цього відпав хвіст, а волосся почало рости
по-іншому, і так вона стала людиною. Значна група філософів (і серед них
вже згадуваний Й. Масуді) вважає, що комплекс сучасних технологій ладен
докорінно змінити усвідомлення загальної “картини Світу”, його
світосприйняття через систему символів, що складається з ціннісних
критеріїв моральності, позбавившись егоїстичності та споживацтва й
радикально змінивши особистісну поведінку, зорієнтувавши її на інтереси
загалу. Це стосується не лише своєї нації, а ще більшого загалу, проте й
не коштом свойого загалу (нації).
Далебі одразу, на мою гадку, набігає заперечення. Свого часу В.Ульянов,
російський політичний та державний діяч, був переконаний та й прагнув
переконати інших (“Держава та революція”), що зміна певних соціальних,
виробничих тощо “умов” здатна врешті-решт значним чином не лише змінити
суспільство, а й істотно духово переродити людину. Багато фахівців
знають, що з цього вийшло. Цілком погоджуюся, що і В.Ульянов, й інший
відомий російський діяч Г.Плеханов, і ціла когорта української
інтелігенції XIX – початку XX ст. оперували термінами та символами
теоретичного (наукового) комунізму, який мав дуже мало спільного із
большевізмом Сталіна-Кагановича-Молотова чи Мао Цзедуна та кхмерських
пол-потівців, як і націонал-соціалізм III Райху не є виразником
“соціалістичної ідеї” (в певні моменти підтримуваної, приміром, Іваном
Франком, Лесею Українкою на Україні). Усі ці вульгарні режими були
провокативно-антагоністичними стосовно ідеологем та символів теоретичних
ідей комунізму чи соціалізму – незалежно, приміром, що я їх не поділяю й
не підтримую, проте визнаю як психолого-філософські наукові напрямки,
які шукали можливі шляхи переміни людських критеріїв та ціннісних
символів від обмежено-егоїстичних і споживацьких на творчі, патріотичні,
моральні, орієнтовані на суспільно-загальне, на таке, що докорінно ладне
змінити людську уяву про символи світоустрою, проте теорія виявилася
лише теорією, а дійсність – казусною.
Не можна заперечувати того факту, що нинішні комп’ютерні інформаційні
системи та системи мобільного зв’язку істотно сприяють об’єднанню людей
на основі спільних інтересів, які мають і свої змістовні символи. Хоча
не завжди це новітнє перегрупування людей (хоча й має глобальні
масштаби) несе в собі лише позитивізм, іноді, і це стає дуже відчутним,
є виразний негативізм, проте заперечити ту зростаючу “демократичність”
демосу немає сенсу. Проте хочу обов’язково нагадати про процес
виховання, який і в т.зв. дикій Природі має свій обов’язковий статус.
Приміром, якщо у вищих мавп мала дитина втратила матір і її ніхто з
інших матерів не прилучив до виховання, то ця істота не має шансів на
виживання – вся поведінка потребує свого рівня виховання. Тому в
сучасному суспільстві повинні виявляти себе нові, прогресивні і більш
відповідні сучасності засоби освіти і виховання, якщо ж вони будуть
лишатися застарілими, тоді новизна комп’ютерного часу спричинюватиме
підвищену агресію, постійну конфліктність тощо. Перехід до нових форм
викладання не має бути раптовим, але й не затяжним, що, лишаючись у
вчорашньому дні, “поучає” сьогоденням. Ці принципи давно розроблено,
проте їх вперто утримують до стану зістарення. Витримане вино стає з
часом кращим, а система чи модель, не втілюючись у життя, лише
знецінюється (приміром, існує нова сучасна система: Дьяченко В.К. Новая
дидактика. – М.: Народное образование, 2001. – 496 с.).
Якщо ми нині на різних рівнях все більше усвідомлюємо, що людство є
“клоном”, зокрема, біблійне “… за подобою своєю…”, то хіба не можна
створити нового покоління нових іншоякісних “клонів”, які зможуть
творити роботу, подібну до людської. Враховуймо, що вже давно, ще без
неолітичного перетрусу людство творить нову (квазіприродну) [2] Природу.
Нагадаю: ті, хто стали на прю з Природою, – не ґвалтівники та брутальні
егоїсти-споживачі, а творці, які в чомусь, нехай і істотно, якщо й
помилились, то переосмислять й перероблять. Проте, головне, творці, які
прийшли не лише бути подібними до Творця, а й творити нову Красу,
подібну до ПРИРОДНОЇ, але нову, символом якої є ЛЮДИНА. Цебто
біокомп’ютери, робототехніка – це не заперечення Природі, а є очевидним,
не менш істотним і мозкотворчим, ніж у неолітичні часи, продовженням
еволюції; усвідомлення ж цього робить еволюцію-ґенезу
логічно-послідовним процесом…
Мені наснився світ цей?
Йому наснилася я?
Останні довгі миті,
Ця непритомна яв.
У бурштиновім літі
Застигла цятка.
Я?..
(О.Шалак)
Виникають заперечення, викликані деякими енгельсівськими символами, на
кшталт, що праця зробила з мавпи людину, тож одвічне джерело
самоутвердження людини – праця – перекладається на новітнє покоління
роботів. Слід зауважити, що весь так званий науково-технічний прогрес та
розробка систем комфортності були спрямовані не на створення
сприятливого середовища для неробства й дурисвітства. Саме вивільнення
певної частини суспільства від “продуктивної” праці зробило можливим
спостереження за зорями, мистецтво, творення краси й багато-багато того,
без чого сучасне суспільство не уявляє свого побуту. Те саме здійснить і
робототехніка, це шлях від “задоволення матеріальних потреб” до процесу
перетворення сучасності в бажане майбутнє. На питання, який з цих
процесів був, є і буде цінніснішим, вартіснішим, відповісти ніколи не
буде можливим.
З самого початкового становлення людини мозкова діяльність як система
функціонування архетипів, що здійснювали господарську (чи виробничу)
діяльність людини, та творча природна естетичність (що згодом склалася в
етноестетику, націоестетику тощо) як оригінальна, регіональна, психічна,
образотворча дія здійснилася в ґенезі людства у те, що ми визначаємо як
культуру. Нинішній етап ґенези людства слід визначати як такий, що
еволюціонував не через війни, а через культуропобудовчі процеси. Нині ці
процеси визначаємо як КУЛЬТУРА, що вбирає в себе творчу діяльність в
агро-, мистецько-, утилітарно-технологічних процесах тощо. Військова ж
справа, зокрема героїчний аспект, у своєму виявленні як елемент
природно-штучного відбору, знищував створене та примушував творити нове,
багаторазово повторюючись у часі і не повторюючись (лише певна
подібність) у змісті… Тому говорити як про фатальне про те, що новітній
етап (т.зв. комп’ютерний) ґенези людства, спричинивши виникнення нової
культури, яка в майбутньому стане спроможною збудити “сплячі” гени мозку
людини і здійснить вражаючу генетичну перебудову людини, не слід, бо це
суцільний процес ґенези і етапи його є змістовними символами, які
позначають вдосконалюючі часово-просторові еволюційні зміни. Даоська
ідеологема через теомистецькі витворення образів як найвиразніший символ
мислення, мислителя, розсудливості, мудрості втілювалася в постатях із
можливо й дещо надмірно розвиненою лобовою частиною голови і ще з
обов’язковими (виразними горизонтальними – не сітчастими чи штриховими)
зморшками.
Тож орієнтальні психофілософські концепції цьому символу надавали
найважливішого змісту як рівню інтелектуально-духового розвитку
індивідуума, тим самим протиставляючи його “однаковості”. А такі умовно
часово-просторові еволюційні зміни-відтинки (“вузлики”) людство визначає
в загальній ґенезі усієї Планети, як, приміром, у пермський,
кам’яновугільний, девонський, силурійський, ордовикський, кембрійський,
протерозойський, архейський періоди, які мали десятки, а деякі й тисячі
мільйонів років (хоча й існують теорії, які заперечують існування всього
цього), і, поза сумнівом, вносили істотні зміни і в хімічний, а згодом
біохімічний склад Планети, земних істот тощо. Проте всі зміни розчинені
в часі, а тому й непомітні…
Науковці говорять: динозаври існували 135-130, а дехто вважає, що й 150
млн. років. А уявімо собі, що могло відбутися в ті 5 або 15 мільйонів
років! Тож людство й відбуває свою еволюцію в біологічній трансформації
розвитку мозку шляхом “включення” в активну дію нових (“приспаних”,
“законсервованих” тощо) генів, мозковоактивних крапок та
(психоенергетичних) центрів. Тому, як хворобливе (саме його активно
вивчав Зігмунд Фройд) викривлення дійсності я розглядаю ідеї західних
філософів, які вважають для гомосапієнса провідними постулатами
безупинне прагнення панування людини над Природою та панування людини
над людиною. Цілком очевидним є з цього, людську генезу розглядати як
низку послідовних війн, грабіжництво, нищення одних другими,
по-марксистськи загостреність ринкової боротьби на підприємстві та
торгівлі.
Отже, людство в такому садомазохістичному захваті довело до знищення
себе як біологічного виду, і лише поява нового генотипу людини
(“індиго”–людей, вірогідно) може створити цивілізацію гомоінтелігент.
Проте з історії відомі вільні громадяни Великого Риму чи Паризької
Комуни та “пролетарі” усього світу, які мали єднатися, або ж карбонарії
чи західноєвропейські лицарі… З початку минулого сторіччя В.Вернадський,
а за ним і П. Т. де Шарден віщували про майбутню сферу розуму –
ноосферу. Наразі психологічна діяльність людини, значно ускладнюючись,
поглиблюючись, вдосконалюючись завдяки “пробудженим” генам та новим
активним центрам мозку сприяє тому, що людство масово не перетворюється
у своєму вигляді виразно в позитивний бік, хоча, беззаперечно, слід
визнати, що воно рухається у бік покращення – як зовні, так і духово. І
якщо, на позирк певних філософів західної ідеології, технологізація
суспільства сприяє з’явленню певної автономної оригінальної
комунікаційної системи, що має з часом загалом зростати в
загальносвітовому образі, незалежно від біолого-психоетнічних
відмінностей, то я маю переконання, що цей процес буде унормований
сучасною дидактикою, без цього вони ворогуватимуть, як у релігії, за
“правдивість” та “первинність”.
Щодо цього, ще І. М. Крамський, відомий російський художник, досить
влучно висловився, що освіта – визначна справа! Знання – страшна сила…
Якщо ви прагнете слугувати суспільству, ви маєте знати й розуміти його в
усіх його виявах… Для справжнього митця необхідний колосальний розвиток,
якщо він усвідомлює своє призначення – бути достойним свого покликання.
Звичайно, що наразі усі новітні процеси є нагальними, та не враховувати
традицію, що є свідомим (а ще більше, підсвідомим) відображенням процесу
візуального вираження, приміром, закодованих ще в дотрипільських чи
трипільських психоетнічних особливостях певних геополітичних угрупувань.
Певні європейські та арабські (точніше, католицькі та ісламістські)
держави й давні імперії окремо одна від одної допомагали в середині
минулого тисячоліття таємно становленню Московії, а згодом і Російської
імперії. І давня традиція отримала від цих дій відображення в символіці:
потураючи бажанням перебрати на себе “духовну Візантію”, було створено
Кремль у Москві з яскравими елементами “нового Риму”. Дещо завуальовану
ісламістську символіку було створено московською реформацією в Казані
тощо. Більше того, згодом її відтворено навіть у “Північній Пальмірі”
(Санкт-Петербурзі), що є найпівнічнішою межею візуального виявлення
причетності до Ісламу.
На сьогодні, якщо від православ’я з осідком у Москві відійде Українська
Православна Церква, то Россія, виявившись країною ісламістського гурту,
опиниться найпівнічнішим регіоном сучасного ісламського світу з осідком
у Санкт-Петербурзі. А це змінить багато геополітичних акцентів: зовсім
по-новому виявить себе тісне співробітництво із Іраном в галузі ядерного
“дослідження” та й нова політична доктрина з істотним наголосом на
військово-стратегічному комплексі зазвучить значно виразніше, особливо,
створивши свій офіційний військово-морський форпост в Сирії – Східному
Середземномор’ї. Відповідно – стратегія Північнокавказького регіону в
осучасненій застійній ідеологемі вирішиться змістовним порозумінням, а
“китайська асиміляційна хвиля” в Сибіру отримає природний спротив:
стосунки з азійською імперією – Китайською Народною Республікою – не
загостряться, а перетворяться на партнерські, більш “братні”, бо і
Пакистан, і Афганістан та Індонезія є чільними чинниками неарабського
походження ісламського міжнародного гурту народів. Отже, і символіка у
своєму більш широкому, ніж комбінація букв “альфа” та “омега” [1],
прочитанні через зміну міфологем як традицій.
Слід більш уважно ставитись до символів з минулого, не нехтуючи ними,
проте і не витлумачувати їх нинішніми. Із сучасним символізмом як
процесом заміни стереотиповості треба поводитись виважено й аналітично.
Література:
Словник символів культури України /За загальною редакцією В. П. Коцура,
О. І. Потапенка, М. К. Дмитренка, В. В. Куйбіди. – 3-є вид. – К.:
Міленіум, 2005. – 352 с.
Українська екологічна енциклопедія /За редакцією Романа Дяківа – К.:
Міжнарод. економ. фундація, ПП “Інтелектбізнес”, 2006. – 808 с.
Штейнина Е. Я. Энциклопедия символов. – М.: ООО «Изд-во АСТ»; Харьков:
Торсинг, 2003. – 591 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
