Філософська наука та освіта в сучасних умовах
Розмірковуючи про філософську науку та освіту, слід зазначити, що
філософія, на відміну від будь-яких інших наук (наприклад, фізики,
хімії, біології тощо), постає в декількох іпостасях: як форма суспільної
свідомості, як теоретична основа світогляду, як методологія, як наука.
Це накладає певний відбиток на ті знання та відкриття, які здійснюються
у філософії. Якщо відкриття у фізиці, наприклад, чи у юриспруденції
залишаються в межах знань цієї конкретної науки або в її прикладних
аспектах, то відкриття у філософії носять міждисциплінарний характер або
й взагалі парадигмальний. Тобто, перекладаючи з професійної термінології
на повсякденну мову, відкриття у філософії фактично є постановкою
проблеми та способом її розв’язання в конкретно-історичних умовах, що
виступає і певним зразком для всіх інших наук.
Наприклад, Джон Локк, досліджуючи шляхи пізнання, робить відкриття, що
людська душа – tabula rasa (чиста дошка), а все наше знання має
досвідний характер. І цим відкриттям керуються всі науки. А в
соціальному плані проголошення Локком людської душі як чистої дошки веде
до критики, а потім – і до знищення станового поділу суспільства.
Виявляється, що людина народжується не принцом, графом, міщанином чи
кріпосним, а вільною та рівною від природи. Завдяки цьому, Дж. Локк є
батьком сучасної ідеології лібералізму.
Або ж, перед Другою світовою війною та під час її, коли людство стояло
перед загрозою тотального знищення, французький екзистенціалізм в особах
Жана-Поля Сартра та Альбера Камю робить відкриття, що свобода має
індивідуальне забарвлення і переломлюється крізь особистісне людське
існування: сміється, плаче, кохає не суспільство, а конкретний індивід.
І таке тлумачення свободи залишає помітний слід в антропологічних
дослідженнях 50–60-х років XX ст. А в соціальному плані Сартр відкриває
та обґрунтовує суперечність між величчю людського генія і цинізмом
намагань знищити цей геній його ж здобутками (наприклад, відкриття
поділу атомного ядра породжує атомну бомбу, відкриття лазера формує ідею
космічних війн і т.п.).
Під час Першої світової війни виникає ідея Сполучених Штатів Європи.
Сьогодні вона реалізована у формі Європейського Союзу, таких
європейських інституцій, як Парламентська Асамблея Ради Європи,
Організація з безпеки та співробітництва в Європі тощо. І тут виникає
проблема глобалізму, відповідь на яку теж повинна дати філософія
відкриттями в цій галузі.
Отож філософія робить ті відкриття, які стосуються, насамперед, проблем
буття людини. І вони ніколи не припиняться, доки існує людина як розумна
та соціальна істота.
Філософія як наука та форма теоретичних знань існує у певних системах чи
школах, які прийнято називати за іменем автора, за назвою міста чи за
основними ідеями (наприклад, академія Платона, система Гегеля, вчення
Шопенгауера, екзистенціалізм тощо). Що стосується вітчизняної
філософії, то на сучасному етапі можна говорити про Київську філософську
школу, започатковану свого часу академіками П.Копніним та
В.Шинкаруком, до якої належать М.Попович, С.Кримський, І.Бичко,
В.Табачковський, В.Горський та інші вчені.
Представниками Київської філософської школи досліджуються проблеми
логіки та методології науки, філософської антропології, питання
вітчизняної філософії та культури і багато інших. Про результати
діяльності цієї школи свідчать численні конференції, симпозіуми,
семінари, публікації. Згадаймо хоча б одну з прекрасних книг директора
Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України академіка
М.Поповича “Історія української культури”, яка стала рубіжною.
Розвиток сучасної філософської науки в Україні визначається в основному
наступними пріоритетними напрямами. По-перше, це фундаментальні
дослідження світового філософського процесу. Під фундаментальними
дослідженнями мається на увазі, насамперед, аналіз впливу епохальних
відкриттів планетарної філософії на сучасні її течії і напрямки. Як
приклад можна назвати вплив Арістотеля на сучасну філософську
герменевтику, Епікура – на філософію екзистенціалізму, Гоббса – на
філософію мови і т.д.
По-друге, дослідження філософської думки в Україні. Мова – як про
конкретні постаті в українській філософії, так і про визначення місця й
ролі українських філософських досліджень у контексті світової філософії.
Для цього багато чого робиться на філософському факультеті Київського
національного університету імені Тараса Шевченка. Значною мірою цьому
сприяло відкриття на філософському факультеті в 1991 р. кафедри
української філософії та культури. За цей час кафедрою видано ряд
монографій, підручників, навчальних посібників. Серед них – “Українська
філософія в іменах” (Огородник І.В., Русин М.Ю.); “Фольклор як феномен
культури” (Русин М.Ю.); “Історія філософії України” (Тарасенко М.Ф.,
Русин М.Ю.) та ін.
Ведуться серйозні дисертаційні дослідження: “Проблема держави в
історіософській концепції В.Липинського в контексті Європейської
консервативної думки” – кандидатська дисертація доцента Тукаленко І.А.;
“Філософсько-культурологічні засновки осмислення феномену людського
буття діячами українського відродження 20-х років ХХ ст. (М.Г.Хвильовий,
М.Г.Куліш, О.С.Курбас)” – кандидатська дисертація доцента Вдовиченка
Г.В.; “Дмитро Чижевський як історик філософії” – кандидатська дисертація
доцента Погорілого А.О.; “Проблема людини у філософії і культурі України
ХVІІІ ст.” – кандидатська дисертація доцента Огнєвої Т.К. та ін.
Раніше філософська освіта здобувалась на єдиному філософському
факультеті в Київському національному університеті імені Тараса
Шевченка. Тепер у всіх вищих навчальних закладах України обов’язково
вивчається цикл філософських та соціально-політичних дисциплін:
філософія, логіка, етика, естетика, релігієзнавство, риторика,
політологія. І це не є чимось екстраординарним, адже іще в царські часи,
аби вступити до університету, претендент повинен був прослухати
пропедевтичний курс філософії в гімназії. Тобто філософська освіта має в
Україні свої давні історичні корені.
Сьогодні в Україні, крім нашого факультету, існують 12 філософських
факультетів та відділень, 14 відділень політології, що функціонують у
структурі соціологічних, історичних або юридичних факультетів.
Нерідко трапляється, що вітчизняний шлях “трансформації філософії”
(особливо у сфері фахової освіти) виявляється доволі дивовижним.
Ситуація склалася таким чином, що разом із систематичністю в негативному
значенні цього слова (тобто системотворчістю з позицій “єдино вірної й
наукової”) нерідко виявляється відкинутою і систематичність у
позитивному розумінні (тобто представлення філософії як цілісної
теоретичної системи осмислення світу). Ось цей, на жаль, поширений на
сьогодні, момент і зіграв свою злу роль у компрометації філософського
знання загалом і фахової філософської освіти зокрема.
???????¤?¤?$?????????а не “єдино вірної”, найчастіше вивчаються
філософії (тобто якісь конкретні учення, концепції, напрямки, школи і
т.ін.).
Прихильники тієї позиції, що саме й слід вивчати конкретику
філософського дискурсу, можуть зауважити нам у вигляді питання: “А яку ж
(або чию) філософію ви пропонуєте вивчати?”. На превеликий жаль, тут
ними здійснюється логічна помилка підміни понять, і відповідь на такий
закид звучить таким чином: пропонується вивчати філософію як світоглядну
форму, як цілісну теоретичну систему осмислення людиною (людством)
власного буття у світі. І така система може й повинна вивчатись у двох
зрізах – історичному (через історію вчень, концепцій, шкіл, ідей тощо)
та логічному (через зміст понять, категорій, принципів, законів і т.п.).
Найчастіше пропонується лише єдиний зріз – історичний, до того ж значно
спотворений саме з причини відсутності системності. Студентам
пропонується фрагментарна мішанка філософських учень і шкіл, і при цьому
не формується цілісне системне бачення філософії. Тому ми й отримуємо у
підсумку не фахівця з філософії, а вузького спеціаліста з певного
підрозділу філософського знання (а частіше й певної проблематики певного
підрозділу, до того ж переважно історично або персоналістично
оформленої), не здатного скласти фрагментарну мозаїку в цілісну картину.
Отож сьогоденне гасло, яке слід підняти представникам фахового
філософського знання, аби відродити власне міцне місце у системі знань,
можна сформулювати таким чином (перефразовуючи знаменитий заклик Отто
Лібмана): “Назад до філософії!”. Безперечно, спрямованість “назад” тут
слід сприймати у річищі вже призабутої нами діалектики як методу
філософування: “назад”=“вперед”.
Варто відзначити, що на філософському факультеті Київського
національного університету імені Тараса Шевченка, який упродовж багатьох
років був і залишається провідним навчальним і науковим центром
підготовки фахівців у галузі філософії, політології та релігієзнавства,
концепція фахової філософської освіти вибудовується таким чином:
ставиться мета органічно поєднати історичний та логічний зрізи буття
філософії, аби досягти цілісного бачення філософського знання, а отже й
підготувати справді висококваліфікованих фахівців, які могли б на
належному рівні здійснювати викладацьку діяльність. Фундаментом даної
концепції виступає взаємодоповнення навчальної і наукової діяльності,
коли в навчальний процес впроваджуються наукові здобутки викладачів
факультету, вибудовується наскрізна – від курсових робіт до докторських
дисертацій – проблематика досліджень, що й дозволяє значною мірою (хоча,
на жаль, і далеко не повністю) досягати шуканої цілісності й
системності. Тому варто було б, з нашого погляду, представникам молодших
за віком і статусом філософських факультетів та відділень перейняти ці
концептуальні принципи підготовки фахівців-філософів, аби не впадати у
філософську белетристику й не завдавати шкоди репутації Її Величності
Філософії.
А тепер висловимо міркування ще й стосовно підготовки в галузі філософії
студентів “не-фахових” спеціальностей.
Загальний курс філософії вивчається у всіх, без винятку, вищих
навчальних закладах. І це цілком правомірно, незважаючи на невдоволення
багатьох адміністраторів від освіти, оскільки саме філософія закладає
підвалини світоглядної культури особистості. Але знову ж таки постає
питання: яким чином потрібно викладати філософію “не-фахівцям”, аби, з
одного боку, закласти згадувані підвалини світоглядної культури
особистості й методологічної культури науковця чи практика, а з іншого –
уникнути небезпеки нав’язування студентам догм, штампів, ідеологем, які
спотворюють їх уявлення про філософію і навіть викликають іноді в них
відразу до філософських знань? Адже саме через невиконання цього
завдання доволі часто можна почути з вуст студентів (особливо
природничих і технічних спеціальностей) таку фразу: “Філософія – це
безпредметна балаканина”.
Аби уникнути цих гірких звинувачень, у побудові концептуальної моделі
викладання філософії для “не-фахівців” ще більшою мірою слід
дотримуватися вимоги цілісного систематичного викладу філософського
знання в обох його зрізах – історичному й логічному.
Справа в тому, що студент “не-фахового” факультету завжди значною мірою
спрямований на якісне засвоєння знань у, так би мовити, “рідній” галузі,
оскільки від цього залежить його подальший життєвий шлях. Засвоюючи ці
знання, він (на відміну від студентів-філософів) має змогу порівнювати і
співставляти їх із знаннями філософськими, а тому, у випадку
фрагментарності й несистематичності останніх, вибір студента буде,
звичайно ж, не на користь філософії.
Саме тому викладання філософії для “не-фахівців” повинно переслідувати
чітку мету формування цілісного й систематичного образу філософії як
світоглядного знання та методологічного знаряддя, яке є необхідним для
будь-якої людини, якщо вона претендує на статус особистості, і для
фахівця будь-якої науки. До цього слід прагнути викладачам філософії,
якщо вони не хочуть залишитись біля «розбитого корита»: доведеннями й
роботою думки показати студентам необхідність та актуальність для них
усього масиву філософського знання.
Ще більше, хоча й у дещо специфічному відношенні, дана вимога стосується
аспірантського курсу філософії під час підготовки до складання
кандидатського іспиту. Безперечно, тут теж виявляються необхідними
цілісність та систематичність, але на передній план повинна виводитись
саме методологічна функція філософії у всьому її розмаїтті, причому з
урахуванням профілю наукової діяльності слухача. Лише тоді філософська
підготовка наукових кадрів вищої кваліфікації відповідатиме вимогам
сьогодення.
Слід зазначити ще одну обставину. Коли ми говоримо про філософську
освіту, то маємо на увазі лише вищі навчальні заклади Але настав час
ввести філософську освіту в середню школу. Саме тут формуються перші
паростки наукового світовідчуття, світосприйняття, світогляду. Цю
дисципліну можна назвати “Основи філософських знань”, “Початковий курс
філософії” чи “Людина і світ” і т.п. Викладання основ філософських знань
доречно було б здійснювати перед такою дисципліною, як
“Українознавство”, коли школяр засвоїть поняття “народ”, “нація”,
“патріотизм”, “національна самосвідомість”, “ментальність”, “закон”,
“закономірність”, “мова”, “культура” і т.д.
Така послідовність у вивченні цих дисциплін сприятиме формуванню
світоглядних, моральних підвалин громадської позиції молодої людини.
Підводячи підсумок, слід зазначити, що висловлені міркування окреслюють
ті проблеми й завдання, які усвідомлюються й обговорюються сьогодні
філософською спільнотою України. Але час для констатації фактів та їх
обговорення вже пройшов, і сьогодення ставить перед нами вимогу рішучих
дій, результатом яких було б повернення філософії її дійсного, високого
місця у суспільній свідомості та в освітній системі нашої країни.
Конверський Анатолій. Філософська наука та освіта в сучасних умовах.
http://www.ualogos.kiev.ua
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
