Реферат
не тему:
Філософія освіти XXI століття
Становлення створеної наприкінці XX століття Академії педагогічних наук
України відбувалось на перетині двох тисячоліть, а вирішувати їй
доводиться науково-педагогічні завдання, що обумовлені століттям XXI.
Століттям, яке буквально в усіх сферах життєдіяльності людини і
суспільства висуває нові, раніше невідомі завдання. Це ставить перед
людиною, а значить і перед освітою – сферою, що готує людину до життя,
небачені раніше вимоги, але у той же час створює для освіти нові
можливості.
Обумовлено це врешті-решт вступом людства на перетині тисячоліть до
нового типу цивілізації, опануванням нового способу та різновиду
прогресу.
Окреслимо в найбільш узагальненому вигляді основні загальноцивілізаційні
тенденції, що зародилися в останні десятиліття, які будуть
стверджуватися в XXI столітті і впливають буквально на всі сфери
життєдіяльності людини і суспільства.
Перше. Тенденція до глобалізації суспільного розвитку, яка
характеризується такими основними рисами:
– зближенням націй, народів, держав, кроками до створення спільного
економічного поля, інформаційного простору і т.п.;
– все більш тісним зближенням характеру суспільних відносин у різних
країнах світу, залежністю значною мірою прогресу кожної країни від
здатності спілкуватись із світом, об’єктивною неможливістю країни,
що має неадекватні за характером більшості країн світу суспільні
відносини, успішно розвиватись, що унеможливлює тривале існування, а тим
більше поділ світу на протилежні соціально-економічні системи;
– небувалим раніше загостренням конкуренції між державами, у вир якої
потрапляють крім економічної й інші сфери, що надає процесу глобальних
масштабів;
– зміною сутності держави, що змушена передавати частину традиційних
функцій об’єднанню держав континентального характеру як, наприклад,
Європейський Союз чи загальносвітового – як ООН.
Друге. Набуття людством здатності до самознищення. Історію людства можна
розглядати у контексті появи все нових можливостей для знищення людини:
від окремих осіб до мільйонів, що в найбільших масштабах було
продемонстровано в Другій світовій війні. Але до появи ядерної зброї і
глобальних екологічних проблем людство не було здатне до самознищення. З
появою такої здатності людство перейшло Рубікон. Збільшення кількості
країн, здатних виробляти зброю масового знищення, все більш широке
використання критичних, у тому числі екологічно загрозливих технологій.
Усе це, помножене на зрослі технічні можливості вчинення терористичних
акцій, призводить до зростання технічної вірогідності самознищення
людства.
І третя в цьому плані загальносвітова тенденція. Перехід людства від
індустріальних до науково-інформаційних технологій, що, на відміну від
індустріального виробництва значною мірою базуються не на матеріальній,
а на інтелектуальній власності, на знаннях як субстанції виробництва, і
визначаються рівнем людського розвитку в країні, станом наукового
потенціалу нації.
Суспільство стає все більш людиноцентристським. Індивідуальний розвиток
людини, особистості за таких умов стає, з одного боку, основним
показником прогресу, а з іншого – головною передумовою подальшого
розвитку суспільства. Ось чому найбільш пріоритетними сферами в XXI
столітті стають наука – як сфера, що продукує нові знання, та освіта, як
сфера, що олюднює знання і насамперед забезпечує індивідуальний розвиток
людини.
І тільки та країна, яка спроможеться забезпечити пріоритетний розвиток
цих сфер, і зможе претендувати на гідне місце в світовому
співтоваристві, бути конкурентноспроможною.
Але завдання полягає не тільки у забезпеченні реальної, а не
декларативної пріоритетності освіти. Не менш важливо побудувати освіту в
контексті вимог і можливостей XXI століття, тобто осучаснити й
модернізувати усі ЇЇ складові ланки.
У XXI столітті освіта постала перед рядом історичних викликів.
Перший. Необхідність забезпечити високу функціональність людини в
умовах, коли зміна ідей, знань і технологій відбувається набагато
швидше, ніж зміна поколінь людей. Також слід віднайти раціональні схеми
співвідношення між лавиноподібним розвитком знань, високих технологій і
людською здатністю їх творчо засвоїти.
Другий. Забезпечити оптимальний баланс між локальним та глобальним з
тим, щоб людина, формуючись як патріот своєї країни, усвідомлювала
реалії глобалізованого світу, була здатною жити і діяти в цьому світі,
нести частку відповідальності за нього, бути, по суті, не тільки
громадянином країни, а й громадянином світу.
Третій. Сформулювати на загальносуспільному й індивідуальному рівнях
розуміння людини як найвищої цінності, права кожного стати і залишатися
самим собою відповідно до своїх природних здібностей, що лише й зможе
забезпечити високий демократизм суспільства.
Четвертий. Виробити у людини здатність до свідомого й ефективного
функціонування в умовах небувалого ускладнення відносин у
глобалізованому, інформаційному суспільстві, зрослої комунікативності
життя та інформаційної насиченості середовища життєдіяльності.
П’ятий. Мінімізація асиметрії між матеріальністю і духовністю,
культивування у кожної особистості піднесеної думки та духу відповідно
до національних традицій та переконань формування конструктивізму як
основи життєвої позиції, утвердження культури толерантності.
Ці та інші вимоги щодо освіти обумовлюють необхідність перегляду ряду
звичних упродовж десятиліть і століть характеристик, усталених норм
освітньої діяльності. Такий перегляд належить реалізувати в процесі
модернізації освіти відповідно до Національної доктрини розвитку освіти,
що була створена зусиллями вчених АПН, обговорена на II Всеукраїнському
з’їзді освітян і затверджена Указом Президента України Л.Д.Кучми.
Перше. Потребує зміни сам зміст навчання. Слід більш чітко та однозначно
визначити фундаментальні знання у різних сферах вивчення людини і світу,
сепарувати їх від надмірної інформаційної складової, що повинна
виконувати роль ілюстративного супроводження пізнавального процесу. З
урахуванням людиноцентристських тенденцій, слід, не зменшуючи можливості
пізнання природи і світу, надати більшу можливість для пізнання людини,
її психолого-фізіологічних та життєдіяльнісних особливостей, для
індивідуального самопізнання. Необхідно також відпрацювати механізм
систематичного оновлення змісту навчання відповідно до розвитку науки та
набуття людством нових знань. Зміст навчання повинен відображати все
багатство раціональних знань людства, у тому числі і в духовній сфері.
І, безумовно, все більш актуалізується завдання забезпечити через
систему окремих предметів цілісне бачення дитиною навколишнього світу та
органічне включення в нього загальнолюдської, зокрема власної
діяльності.
Ці та інші зміни в змісті навчання нам слід здійснити при переході до
12-річної школи. Такої можливості перегляду всієї системи змісту
навчання може не бути впродовж десятиліть. І це покладає особливу
відповідальність на нас з вами.
Друге. Потребує корекції направленість навчального процесу. Традиційно
він зазвичай зводиться до виконання завдання щодо засвоєння учнем певної
суми знань та здатності відтворити їх під час контролю. Конкретна школа
оцінювалась та часто й сьогодні поціновується лише за сумою знань,
засвоєних її учнями.
Сучасний, а тим більше майбутній, динамізм зміни знань, інформації,
технологій означає, що навчити у школі чи навіть в найкращому
університеті людину на все життя неможливо. Рано чи пізно вона втратить
конкурентоспроможність, стане функціонально недієздатною. Виникає
потреба вироблення в учня розуміння необхідності та уміння навчатись
упродовж життя. І вироблення цього розуміння та вміння стає
найважливішою поряд із засвоєнням учнем суми базових знань функцією
навчального процесу.
Третє. В інформаційному суспільстві знання стають безпосередньою
продуктивною силою. Відповідно це вимагає від суспільства в цілому, а
також окремої людини, вміння застосовувати все нові і нові знання,
набуті впродовж життя, у власній практичній діяльності Тобто учень,
студент у навчальному і виховному процесі повинен набути важливих
компетенцій через застосування знань. Для цього необхідний перехід від
кваліфікації до компетенції, яка дає змогу знаходити рішення в будь-яких
професійних та життєвих ситуаціях, що уможливлює діяльність освіченої
особистості незалежно від локального чи глобального контексту ринку
праці. Така людина, оволодівши технологією прийняття рішень, свободою
вибору, буде здатна адаптуватись в умовах постійних змін.
Четверте. Утвердження особистісно-орієнтованої педагогічної системи, яка
могла б реалізувати принцип дитиноцентризму в навчально-виховному
процесі як відображення людиноцентристської тенденції у розвитку
сучасного світу. Це завдання набуває особливої актуальності для України,
де впродовж цілої епохи пошанування особистості, культивування її
свободи, м’яко кажучи, не було сильною стороною суспільства. Навпаки,
зневага до окремішньої людини, заперечення її права на індивідуальність,
самовияв сутності з одночасною абсолютизацією інших цінностей, чужих
природі людини, вели не тільки до трактування людини як гвинтика
великого механізму, а й до фізичного знищення мільйонів людей, як це
було в часи голодомору. Деіндивідуалізація особистості, неможливість
самореалізації в різних сферах суспільного життя призвели, врешті-решт,
до краху суспільства тоталітаристської колективності, як одного із типів
псевдоколективності. Але крах певного типу суспільних відносин і навіть
світової наддержави не супроводжувався автоматично зміною самої людини.
Впродовж 11 років існування Української держави неодноразово проявлялись
дії масоподібної людини, призвичаєної до життя в авторитарному, а не в
демократичному суспільстві.
Безумовно, школа, освіта в цілому не могла не сприйняти, не культивувати
тоталітаристські, а пізніше авторитарні відносини, і не могла не
формувати людину, здатну до життя в такому суспільстві. Як не прикро,
але авторитаризм залишив глибокий слід і в сучасній вітчизняній освіті.
Ми повинні якнайшвидше зробити все можливе для заміни авторитарної
педагогіки педагогікою толерантності, суб’єктно-об’єктних відносин між
вчителем і учнем – суб’єктно-суб’єктивними, здійснити інші демократичні
зміни з тим, щоб із стін навчальних закладів виходили люди самодостатні,
підготовлені до свідомої та ефективної життєдіяльності в різних сферах
життя. Тільки так можна утвердити стабільну демократію та громадянське
суспільство в країні, адже лише самодостатня особистість здатна брати на
себе відповідальність і бути ефективною в ринковій економіці.
У цьому плані ми поки що зробили перші практичні кроки, перейшовши на
позитивну дванадцяти-бальну систему оцінювання навчальних досягнень у
школі, демократизувавши певним чином навчальний процес.
Тільки за таких підходів зможемо забезпечити умови для повноцінного
розвитку особистості, формування в неї творчого критичного мислення. Ми
повинні наполегливо рухатись до великої мети – побудувати всю справу
навчання і виховання кожної конкретної дитини на основі її природних
здібностей, а значить – покласти в якості основних стимулів навчання
інтерес дитини, задоволення її потреби в пізнанні, самопізнанні і
розвиткові.
Це вимагає прискорення реалізації положень Національної доктрини
розвитку освіти. Переконаний, що впровадити профільне навчання в старшій
середній школі в суттєвих масштабах необхідно й вже можливо в найближчий
час, а не тоді, коли нинішній другий клас, що навчається в рамках
12-річної школи, дійде до 10 класу. Суттєвим кроком тут стає створення
на базі ПТУ професійних ліцеїв, як одного із профілів старшої
загальноосвітньої школи. На часі створення ліцеїв інших напрямків.
П’яте. Освіта повинна готувати людину, органічно адаптовану до життя у
світі багатоманітних зв’язків – від контактів із найближчим оточенням до
глобальних зв’язків. Тому так важливо навчити співжиттю з іншими людьми
і суспільними структурами, виробляти вміння регулювати різні
психологічні, соціальні, політичні, міжнаціональні конфлікти з
дотриманням вимог культури плюралізму думок. Людина XXI століття повинна
розуміти і керуватись світоглядними принципами «Єдність у розмаїтті» та
«Доповнення замість протиставлення».
В умовах глобалізації не зменшується, не щезає, а навпаки –
актуалізується завдання зміцнення внутрішньонаціональних, громадянських
зв’язків, патріотичного єднання нації, народу, а отже – вироблення
відповідних почуттів у дитини. Бо, як ми зазначали, глобалізація – це не
тільки тенденція до єдності світу, а й до загострення в цивілізованих
рамках конкуренції між державами-націями. І тільки згуртована,
консолідована нація зможе найбільшою мірою усвідомити власний
національний інтерес і найбільш ефективно його відстояти у стосунках з
іншими державами. А це означає – створити найліпші умови для життя та
розвитку громадян своєї держави.
DFb
d
Fd
phSВодночас все більш очевидним стає, що держава буде тим більш
успішною, чим більшою мірою її громадяни будуть здатні до спілкування зі
світом. Ось чому ми повинні в освіті, а потім і в суспільстві в цілому,
здійснити своєрідний «мовний прорив». Це означає, з одного боку,
забезпечити знання усіма громадянами української мови, як потужного
національно-об’єднуючого чинника, також рідної мови, а з другого –
забезпечити вільне володіння кожним випускником навчального закладу
однією чи декількома іноземними мовами.
Саме з цією метою з 1 вересня цього року в других класах усіх більш ніж
21 тисячі шкіл України введено вивчення першої іноземної мови. Думаю, що
в базовій середній школі з часом слід передбачити вивчення ще однієї з
іноземних мов.
Шосте. Освіта повинна набути інноваційного характеру, а її вихованці
мають бути здатними до інноваційного типу життя і життєдіяльності. Нам
усім належить усвідомити, що динамізм об’єктивно обумовлює змінність як
надзвичайно важливу рису способу життя людини в XXI столітті. Звідси –
необхідність формувати особистість, здатну до сприйняття і творення
змін, налаштовану на сприйняття зміни як природної норми, а застій,
незмінності, застиглості – як прикрий виняток. У наш час стабільно
успішним та ефективним суспільство, як і окрема людина, можуть бути лише
перебуваючи в постійних змінах, а значить – у динамічному розвиткові.
У свою чергу, сприйняття повсякчасних неможливе без задоволення певних
освітніх потреб людини впродовж її життя. Звідси – практичне завдання
перед Україною, як і іншими країнами, – побудувати ефективну систему
безперервної освіти впродовж життя. У практичній площині тут найбільш
актуальним для нас є реанімація на новій основі дошкільної освіти, а
також організація освіти дорослих як у діючих освітніх закладах, так і
надання освітніх послуг через дистанційну освіту, ЗМІ, особливо
телебачення, зусиллями громадських організацій. Можна з повним правом
сказати, що «Людина розумна» (Homo sapiens), у XXI столітті – це та
людина, котра постійно навчається, пізнає. І цю думку ми повинні
перетворити в норму життя. Міністерство освіти і науки завершує
підготовку спеціального закону про освіту дорослих.
Суспільство XXI століття цілком слушно називають «суспільством знань»,
бо саме знання визначають і матеріальне, і духовне життя. Самі знання
постійно примножуються, і людина, природно, витрачає все більше часу для
набуття знань. Проявляється це, наприклад, у тому, що вища освіта
перестає виконувати лише традиційну функцію підготовки фахівців для, як
ми раніше говорили, народного господарства. Здобуття вищої освіти стає
все більш обов’язковим етапом у розвитку особистості. Держава, яка
проводить таку освітню політику, цим самим створює необхідні передумови
для застосування новітніх науково-інформаційних технологій, ефективність
використання яких залежить від рівня розвитку, освіченості людини.
Наша країна зробила в цьому напрямку кроки вперед. Якщо в 1986 р. в
Україні було 176 студентів на 10 тис. населення, то нині – 330. Вперше
за період незалежності в минулому ця тенденція зберігатиметься (в
наступному). Прийом на 1-й курс за державним замовленням зріс на 12
відсотків. Таку політику слід продовжувати, бо це створить кращі
передумови для інвестицій у нашу країну, робоча сила якої матиме високу
кваліфікацію і високий загальний розвиток.
Наша мета полягає в тому, щоб кожна молода людина, яка здатна і бажає
отримати високу фахову підготовку, могла б це зробити.
І ще одне. У суспільстві знань, де на основі останніх повинне
відбуватись формування особистості, вся життєдіяльність також не може
бути успішною без відповідної масової педагогічної культури, без
педагогізації суспільства, надання сучасних педагогічних знань батькам,
усім дорослим. Адже ми не зможемо досягти поставлених цілей в освіті,
якщо дорослі не зрозуміють, що віками пошановувана покірливість,
слухняність дитини поряд з намаганням батьків сформувати із дитини
вимріяний образ без врахування здібностей самої дитини, стає на
перешкоді розкриття дитиною власної сутності, формування її як
особистості, може призвести до трагедії зламаної долі.
Педагогізація суспільства – багатовимірний процес, важлива складова
якого, безумовно, полягає в ліквідації педагогічно-психологічної
неграмотності, розповсюдженні сучасних знань з природи, навчання та
виховання дитини. Але цього замало. Ми, дорослі, повинні вимірювати
кожну суспільно-політичну, соціально-економічну дію з огляду на її
педагогічні наслідки. І не допускати перекреслення результату копітких
багатолітніх зусиль вчителя з формування особистості, системи її
цінностей антипедагогічними діями поза освітою.
XXI століття не тільки висуває нові вимоги до людини, а отже і до
освіти. Вона надає і нові, раніше небачені можливості для освітньої
діяльності. Перш за все, це пов’язано із сучасними інформаційними
технологіями, комп’ютерною технікою, яка суттєво розширює пізнавальні
можливості людини.
Я вже не раз відзначав, що комп’ютер у сучасну освіту вносить дуже
суттєві зміни аж до можливого перегляду в майбутньому класно-урочної
системи організації навчального процесу. У майбутньому ми просто не
зможемо уявити навчальний процес без комп’ютера. Бо, по-перше, комп’ютер
дає можливість дитині бути комп’ютерне грамотною, без чого все важче
бути конкурентоспроможним на ринку праці.
По-друге, комп’ютер активно застосовується при вивченні будь-якого
предмета. І в цьому плані він постає засобом індивідуалізації навчання.
По-третє, комп’ютер, підключений до глобальних комп’ютерних мереж,
відкриває шлях до знань і досвіду усього людства, що в умовах
глобалізації слугує важливим чинником успішності людини і нації.
По-четверте, комп’ютер відкрив новий тип навчального процесу –
дистанційне навчання, яке робить можливим надання різноманітних освітніх
послуг в найвіддаленіших районах країни і світу різноманітними
суб’єктами навчання. Не протиставляючи дистанційну освіту традиційній,
яка залишиться основною й надалі, ми повинні всіляко розвивати ЇЇ,
задовольнити потреби в дистанційному навчанні на національному
освітньому ринку й експортувати освітні послуги за кордон.
Ми повинні зробити все можливе, щоб у найближчі рік-два комп’ютеризувати
середню та базову професійну освіту.
Нові завдання освіти в XXI столітті взагалі вимагають застосування в
широкому масштабі інноваційних педагогічних технологій що базуються на
фундаментальних епістемологічних та герменевтичних аспектах педагогіки і
дидактики, пов’язаних з мистецтвом розуміння та високою комунікативною
культурою. Органічною стає потреба у конституюванні множинності освітніх
траєкторій, для яких характерна варіативність методик, що активізують
розумову діяльність та творчо організовують освітній простір,
Найперспективнішою інноваційною технологією вважають «кейс-стаді» –
навчання з використанням конкретних навчальних ситуацій, тренінгові
технології – тренінг ділової комунікації, особистісного розвитку,
комунікативних умінь тощо.
Нам потрібно більш активно переймати все те, що добре зарекомендувало
себе у світовій освіті. Скажімо, вища школа в Україні, яка, безумовно,
має багато позитивних рис, не завжди створює достатні умови для
індивідуалізації навчання з урахуванням інтересів і потреб студента.
Тому вже з наступного року в Національному технічному університеті
«Львівська політехніка», у Луганському педагогічному університеті та
деяких інших ми в якості експерименту застосуємо так звану кредитну
систему організації навчального процесу, коли студенти отримають
можливість ширше вибирати дисципліни і викладачів.
При модернізації національної освіти нам треба враховувати інтеграційні
процеси в європейській і світовій освіті. Країни Європи декілька років
назад підписали Болонську конвенцію, яка передбачає зближення їх
освітніх систем. Україна має намір приєднатися до цієї конвенції як у
формальному, так і змістовному відношенні. І це вимагає від нас більше
знати зарубіжну освіту, узгоджувати власні кроки з апробованим досвідом,
розповсюдженими в масштабах континенту нормами і стандартами. Ми повинні
влитися в європейський освітній простір з тим, щоб не залишитися поза
Європою не тільки в освіті, а й у житті в цілому.
У зв’язку з цим, нам треба забезпечити й сучасне ставлення до стандартів
освіти. Стандарти повинні збагачуватися шляхом диференціації учасників
навчального процесу за рівнем підготовки. Традиційний підхід до
змістової компоненти стандартів освіти орієнтований на певну уніфікацію,
певну усередненість інтелекту. Інноваційний підхід вимагає врахування як
середнього рівня інтелекту, так і одночасного поглиблення та розширення
програми навчання для «просунутих» і створення індивідуальних програм
підвищеного рівня для особливо обдарованих.
Оскільки в контексті застосування нових інформаційних технологій центром
тяжіння стає учень (студент), який активно вибудовує свій навчальний
процес, вибираючи основну траєкторію в освітньому середовищі, то
важливою функцією вчителя (викладача) є його вміння сприяти учням
(студентам) в ефективному і творчому освоєнні інформації, в розвиткові
критичного осмислення здобутої інформації. У світовому освітньому
середовищі в зв’язку зі зміною парадигми педагогічних функцій стали
використовувати термін facilitator – той, хто сприяє, полегшує,
допомагає вчитися. Треба наголосити, що навіть при застосуванні
найсучасніших комп’ютерних систем, високих телекомунікаційних
технологій, які, поза всіляким сумнівом, стимулюють динаміку та
ефективність навчального процесу, підвищують інтерактивність освітнього
середовища, ніщо і ніхто не спроможний повністю витіснити і замінити
мистецтво безпосереднього педагогічного діалогу «Вчитель-Учень». Тому у
XXI столітті особливо важливою є підготовка високопрофесійних
педагогічних та науково-педагогічних працівників, які відповідають
інтеграційному критерію «педагогічна майстерність + мистецтво
комунікування + нові технології». Саме в сенсі відповідності цим
критеріям нам слід переглянути підготовку і підвищення кваліфікації
вчителя.
Висока культура комунікування вимагає розвитку та поглиблення
риторичного виміру в освіті. Мистецтво риторики стає вкрай важливою
складовою навчального процесу, про що засвідчує міжнародний освітній
досвід останніх років. Риторичні вміння немислимі без постійного
плекання культури читання. Соціологічні опитування засвідчують наявність
тривожних симптомів: учні і молодь щораз менше читають. Це глобальна
проблема, однак різні країни по-своєму її вирішують на національному
рівні. Тому всебічна підтримка читання – стратегічно важливого елементу
культури, інструменту підвищення інтелектуального потенціалу нації,
творчого розвитку особистості та соціальної активності українського
суспільства, – є не лише освітньою, а й загальнодержавною проблемою. На
жаль, видавничі тиражі в Україні в останні роки впали до катастрофічне
низького рівня, особливо дитячої літератури та літератури для молоді.
Тому особливі надії пов’язуємо з прийнятим недавно Верховною Радою
України законом, що передбачає пільговий режим книговидання.
Навіть із відносно невеликої доповіді безумовно випливає висновок, що
освіта в XXI столітті це далеко не лише надання знань і виховання
особистості. Освіта в добу глобалізації та високих технологій – це
фактор соціальної стабільності, економічного добробуту країни, її
конкурентноздатності та національної безпеки. Тому освіту не можна і
надалі стереотипно відносити до сфери відомчої чи галузевої політики, а
варто підходити до неї як до загальнонаціональної, стратегічно важливої
проблеми. Тільки за такого підходу ми забезпечимо виконання
проголошеного Президентом України Л.Д.Кучмою завдання: рівний доступ
кожного громадянина до якісної освіти.
Глибинна особливість освітньої політики полягає в тому, що вона
органічно поєднує в собі політичні, соціальні, економічні і власне
освітні аспекти. Тільки за такого підходу до освіти ми зможемо вивести
її за відомчо-галузеві бар’єри і надати їй сучасну сутність як сфери
інтеграції і реалізації загальнонаціональних інтересів та пріоритетів
нашої держави. Модернізація освітньої системи вимагає і нової економіки
освіти яка могла б фінансове забезпечити адекватний вимогам часу
розвиток освітньої діяльності.
XXI століття вимагає, щоб Україна, як і кожна держава окремо, а також і
всі суспільства разом, створювала необхідні умови – інтелектуальні,
економічні, соціальні, політичні, моральні, – які б підвищували
педагогічну мотивацію і високо поціновували гідність педагога, науковця,
інтелектуала. Тільки за такої умови освітнє середовище може формувати і
розвивати сучасну демократичну особистість, удосконалювати ідеали та
цінності відкритого громадянського суспільства, реалізовувати
національні інтереси, вибудовувати спільний європейський дім, відчувати
єдність світу в його розмаїтті, і постійно розвивати та збагачувати
людську солідарність.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
