Реферат на тему:
ФАКТИ РУСИФІКАЦІЇ УКРАЇНИ
У світовій історії жодна мова не зазнала такого страшного нищення від
сусідів-ворогів, як українська від Польщі і особливо від Росії.
Нам вдалося відшукати низку документів, які у хронологічній
послідовності засвідчують нищення української мови поляками, москалями і
більшовиками-комуністами.
Перші бібліотеки з’явились на Русі в ХІ ст. Були це збірки грецьких
рукописів, а також слов’янські переклади богословської літератури та
богослужебних книг. Найбільші книгозбірні мали Києво-Печерський монастир
та Софіївський собор, при якому за часів Ярослава Мудрого працювало
немало переписувачів. Мали свої бібліотеки й освічені бояри та удільні
князі. Все це багатство було знищене комуно-більшовицьким режимом.
1410 рік.
Битва під Грюнвальдом. Прапор Львівської землі, з яким ішли галицькі
воїни на битву під Грюнвальдом, шабля Сагайдачного, кухоль гетьмана
Богдана Хмельницького зберігаються у Кракові. Кілька універсалів
Хмельницького – у бібліотеці Польської Академії наук.
1569 рік.
Після Люблінської унії – гоніння на українські книги, надруковані на
польській території,
1626 рік.
Київський митрополит Іосиф Краковський склав акафіст до св.Варвари.
Москва дозволила, але з умовою його перекладу на російську мову. Наказ
Синоду митрополитові України позбирати з усіх церков України книги
старого українського друку, а замість них завести московські видання.
1627 рік.
Указом царя московського Олексія Михайловича та його батька патріарха
Філарета звелено було книги українського друку зібрати і на пожежах
спалити із суворою забороною будь-коли в майбутньому купувати українські
книги. Так, у Москві спалено ‘Учительное євангеліє’
Транквіліона-Ставровецького разом з іншими його книгами та ‘Катехизис’
Лаврентія Зизанія Тустановського.
1672 рік.
Указ про заборону в усіх містах усіх чинів людям тримати в себе вдома та
на території Польщі відкрито чи таємно українського друку книги, а хто
їх має, то суворо наказано приносити і здавати воєводі, місцевому
правителю.
1677 рік.
Патріарх московський Іоаким наказав з українських книг знищити листки,
які мають різницю від книг московських.
1689 рік.
Синод заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати І том ‘Четьї-мінеї’
Дмитра Ростовського.
1690 рік.
Московський патріарх Іоаким указом заборонив усе українське письменство,
а І том книги ‘Четьї-мінеї’ Данила Заточника звелено спалити.
1693 рік.
Лист Московського патріарха до Києво-Печерської лаври про заборону
будь-яких книг українською мовою.
1709 рік.
Указ Петра І про заборону друку книг українською мовою, а книги,
друковані церковнослов’янською мовою, звіряти з російським виданням, щоб
у них ніякої різниці не було.
1720 рік.
Указ Петра І, щоб знову книг ніяких, крім церковних попередніх видань,
на Україні не друкувати, а ті старі книги з книгами великоросійського
друку зрівняти, щоб ніякої різниці і особливого наріччя в них не було.
20 грудня 1720 року.
Петро І видав указ київському губернському князю Голицину, щоб ‘- во
всех монастырях, остающихся в Российском государстве, осмотреть и
забрать древние жалованные грамоты и другие куртиозные письма
оригинальные, а также книги исторические, рукописные и печатные’.
1721 рік.
Наказ Синоду надсилати книги з українських друкарень у ‘синодальну
контору’ для виправлення їх згідно з російськими вимогами та вимовою й
звірення клеймом цензора.
1724 рік.
Друкарня Києво-Печерської лаври оштрафована на одну тисячу карбованців
за друкування книг, не у всьому схожих з великоросійськими. На таку ж
суму і за таку ж ‘провину’ оштрафовано і Чернігівську друкарню, яку
перевезли до Москви.
1729рік.
Наказ Петра І про переписування на Україні державних постанов та
розпоряджень з української мови на російську.
1740 рік.
Російська імператриця Анна Іванівна створила правління гетьманського
уряду під керівництвом московського князя Олексія Шаховського та
запровадила російську мову в діловодстві на території України.
Переписи 1740 – 1748 рр. свідчать, що в семи полках Гетьманщини на 1094
села припадало 866 шкіл з викладанням українською мовою. У 1804 р. було
видано царський указ, який заборонив навчання українською мовою.
Результати національного гніту одразу позначились на стані освіти в
Україні. Уже перепис 1897 р. показав, що на 100 осіб було лише 13
письменних.
1748 рік.
Наказ Синоду Київському митрополитові Самуїлу Милославському ввести в
Києво-Могилянській академії та в усіх школах України російську мову
викладання, в результаті чого на Лівобережжі зникло 866 українських
шкіл.
1750 рік.
Після скасування Канцелярїї міністерського правління малоросійських
справ у м.Глухові з неї вилучені та перевезені до Росії справи таємного
діловодства. Документи архіву Запорозької Січі, знайдені під час
‘розорення Січі генерал-поручиком Текелією у скрині під престолом
січової церкви’, опинилися в Московському відділенні загального архіву
Головного штабу.
1755 рік.
Синод наказав Києво-Печерській лаврі перекласти на російську мову
‘Четьї-мінеї’ св.Дмитрія Ростовського та Києво-Печерський патерик.
1763 рік.
Указ Катерини ІІ про заборону викладати українською мовою в
Києво-Могилянській академії.
1764 рік.
Скасування Катериною ІІ українського гетьманства, а з ним – ліквідація
українських навчально-культурних закладів та усунення від влади
україномовних чиновників.
1765 рік.
Ліквідація Катериною ІІ козацького устрою на Слобожанщині та козацьких
шкіл.
1766 рік.
Синод видав суворий указ Києво-Печерській лаврі друкувати лише ті книги,
які в московській друкарні друкуються та апробовані Синодом.
1769 рік.
Синод заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською
мовою і наказав відібрати у людей ті букварі, які були вже на руках.
1782 рік.
Катерина ІІ створила комісію для заведення в Росії народних училищ,
завданнями яких було запровадження єдиної форми навчання та викладання
російської мови в усіх школах імперії.
1784 рік.
Синод наказує митрополитові Київському і Галицькому Самуїлу карати
студентів та звільняти з роботи учителів Києво-Могилянської академії за
відхід від російської мови.
1785 рік.
Наказ Катерини ІІ по всіх церквах імперії правити службу Божу російською
мовою. Російська мова заведена у всіх школах України.
1786 рік.
Синод знову наказує митрополитові Київському контролювати Лаврську
друкарню, щоб ніякої різниці з московськими виданнями не було, а в
Києво-Могилянській академіі негайно ввести систему навчання, узаконену
для всієї імперії.
1789 рік.
У Петербурзі з ініціативи Катерини ІІ видано ‘Порівняльний словник усіх
мов’, у якому українська мова визначається як російська, спотворена
польською.
1811 рік.
Закриття Києво-Могилянської академії.
1847 рік.
Розгром Кирило-Мефодіївського братства.
1853 рік.
Покалічено видання ‘Літопису’ Грабянки.
1859 рік.
‘Абеткова війна’ 1859 року розгорнулась внаслідок того, що намісник
Галичини граф Глуховський запропонував увести в українську писемність
латинський алфавіт. Це сколихнуло галицькихукраїнців, посилило боротьбу
за національне відродження.
1862 рік.
Позакривано українські недільні школи. Припинилось видання українського
літературного та науково-політичного журналу ‘0снова’.
1863 рік.
Валуєвський циркуляр: ‘Української мови не було, немає і бути не може, а
хто цього не розуміє – ворог Росії’.
1864 рік.
Тисячі пудів архівних матеріалів вивезли до Москви після судової реформи
1864 року. Згідно з обіжником Міністерства юстиції від 3 грудня 1866
року, туди потрапила велика кількість документів ліквідованих установ із
Волинської, Київської, Катеринославської, Подільської, Херсонськоїта
Чернігівської губерній.
1869 рік.
Закон чиновникам усіх відомств призначалась значна доплата за
русифікацію.
1876 рік.
Емський указ. Заборона ввозити українські книги з-за кордону, заборона
підписувати українські тексти під нотами, заборона українських вистав.
Невипадково хор М.Лисенка змусили співати у концерті українську народну
пісню ‘Дощик’ французькою мовою.
1881 рік.
Закон про дозвіл на друкування словників українською мовою, але за
російським правописом, а постановка українських вистав залежить від
місцевого начальства.
1887 рік.
Рукопис граматики української мови цензор повернув, не читаючи,
відписавши авторові, що нема потреби дозволяти до друку граматику тієї
мови, яка приречена на небуття.
1888 рік.
Указ Олександра ІІІ ‘Про заборону вживания в офіційних установах
української мови та хрещення українськими іменами’.
1889 рік.
У Києві, на археологічному з’їзді, дозволено читати реферати всіма
мовами, крім української.
1892 рік.
Російський уряд наказує цензорам суворо стежити за тим, щоб не допустити
українських літературних перекладів з російської мови.
1894 рік.
Заборона ввезення українських книг з-за кордону.
1895 рік.
Заборона української читанки та українських книг для дітей.
1903 рік.
На відкритті пам’ятника І.Котляревському у Полтаві не дозволено промови
українською мовою.
1905 рік.
Кабінет Міністрів Росії відкинув клопотання Київського та Харківського
університетів про скасування заборони української мови, визначаючи це
несвоєчасним.
1906 і 1907 рік.
Закриття ‘Просвіти’ в Одесі та Миколаєві.
1908 рік.
Указ сенату про те, що освітня робота в Україні шкідлива й небезпечна
для Росії.
1910 рік.
Указ Столипіна про зарахування українців до розряду інородців і про
заборону будь-яких українських організацій.
1914 рік.
Указ Миколи І про заборону української преси.
1919 рік.
Після завоювання України більшовиками – знищення національно свідомої
частини населення та заборона всіх українських літературних, драматичних
та усних творів, серед яких лише українських народних пісень – триста
тисяч.
1921 – 1923 роки.
Голод на Україні.
1922 рік.
Ліквідація ‘Просвіт’ на Кубані, в Зеленому Клину та в інших місцях
проживання українців.
1929 рік.
Арешт українських науковців та духовенства – заміщення їх
російськомовними.
1932 рік.
Спланована та здійснена за підтримкою, чи пак з мовчазної згоди
‘світового співтовариства’, акція ліквідації українського народу. В
Україні, яка володіє 40% світового чорнозему, умертвлено голодом до 12
мільйонів носіїв української мови, саме селян, щоб зберегти
зрусифіковане міське населення. У містах введено карткову систему та
паспорти.
1933 рік.
Телеграма Сталіна про припинення українізації і знищення більшості
українських письменників.
1938 рік.
Постанова ЦК КП(б) про обов’язкове вивчення в школах республіки
російської мови.
1939 рік.
Після ‘визволення’ Західної України – закриття частини українських і
відкриття російських шкіл.
1940 рік.
Депортація населення Галичини у Сибір.
1946 рік.
Постанова Ради Міністрів Радянського Союзу про затвердження українського
правопису, наближеного до російського. Голод на Україні.
1947 рік.
Каганович провів чистку серед діячів української культури. Знов
депортація в Сибір населення Західної України. План вивезення українців
у Сибір зірвався через нестачу вагонів.
1949 рік.
Заборона повертатися в Україну тим робітникам, котрі були вивезені під
час війни разом зі своїми заводами. Для відбудови промисловості в
Україні присилали росіян. З КП(б)У виключено за націоналізм 3%
комуністів на ХVІ з’їзді партії. На цілину – в Казахстан та Сибір –
вивезено 100 тисяч українських юнаків та дівчат.
1958 рік.
Постанова Пленуму ЦК КПРС про перехід українських шкіл на російську мову
викладання. 17.ІV.1959 р. Верховна Рада УРСР прийняла відповідну
Постанову.
1961 рік.
ХХІІ з’їзд КПРС – нова програма партії про ‘злиття націй’ в єдиний
радянський, тобто російський, народ.
1962 рік.
Репресії проти захисників української мови.
1970 рік.
Наказ Міністерства освіти СРСР про написання і захист усіх дисертацій
лише російською мовою. Затвердження тільки в Москві.
1972 рік.
Друга після війни чистка і репресії проти українства. Усунення з посади
Першого секретаря ЦК КПУ П.Шелеста за недостатню боротьбу з
націоналізмом. Арешти.
1975 рік.
Нова цензура ‘Кобзаря’ Т.Шевченка.
1978 рік.
Колегія Міносвіти УРСР. Директива ‘Про вдосконалення вивчення російської
мови в українських школах’.
1979 рік.
Ташкентська конференція – ‘Російська мова – мова дружби народів’.
1983 рік.
Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів Радянського Союзу ‘Про поліпшення
вивчення росіиської мови у школах республік’. Доплата за російську мову
викладання 15% та поділ класів.
1989 рік.
Постанова ЦК КПРС ‘Про єдину офіційну загальнодержавну мову в
Радянському Союзі’ (російську). Те ж у проекті Конституції М.Горбачова.
1990 рік.
Верховна Рада Радянського Союзу. Закон про мови народів Радянського
Союзу закріплює за росіиською мовою статус офіційної на всій території
Союзу.
1994 рік.
Намагання надати російській мові статус офіційної в незалежній, вільній,
суверенній, самостійній Україні.
1995 рік.
Алма-Ата. Спільний науковий простір (тобто російський) для СНД.
Унікальне за своїм цинізмом явище світового масштабу – нищення
української мови у Росії як імперській, так, іще гірше, – у Росії
комуністичній.
Тим часом прогресивний світ зовсім інакше дивиться на цю справу. Так, у
Франції за допомогою комп’ютеризації встановлено, що українська мова є
однією з найстаріших мов і однією з найкращих світових.
Мудра Японія, яка після Другої світової війни, будучи переможеною, всі
зусилля і фонди надала освіті і за два десятиліття стала однією з
найпередовіших держав світу, довідавшись про таку значимість української
мови, негайно запровадила в Токійському університеті вивчення
українськоі мови.
А так званий ‘старший брат’, який упродовж віків тільки те й робив, що
нищив чужі землі і цілі народи, ‘визволяв’ чужі території, неспроможний
повністю знищити великий український народ, з усією ненавистю і люттю
накинувся на чарівну українську мову, яка входить у п’ятірку найкращих
мов світу, з метою повного її знищення. Тож недаремно за Росією, яка, до
речі, вкрала у нас саму назву держави, закріпилась ‘слава’ тюрми
народів, комуністичного пекла.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
