.

Етнографія, народні звичаї й свята на Катеринославщині (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2273
Скачать документ

Реферат

на тему:

Етнографія, народні звичаї й свята на Катеринославщині

Однією з найбільш цікавих і значних колекцій музею імені Д.І.
Яворницького є етнографічна колекція. Ще на початку XX ст. під
керівництвом Д. І. Яворницького була проведена велика робота по
етнографічному обстеженню Катеринославської губернії. До цієї роботи
Дмитро Іванович залучив відомого етнографа з Харкова В. О. Бабенка, який
добре вивчив побут Катеринославщини і свої наукові дослідження викладав,
а зібрані предмети матеріальної і духовної культури передав музею.
Особливо ця робота активізувалася під час підготовки та проведення XIII
Всеросійського археологічного з’їзду. Була розроблена спеціальна
програма по збиранню етнографічного матеріалу.

Вже в 1910 р. відділ етнографії в музеї складався з 16 розділів де були
представлені народний одяг, знаряддя праці, вироби ремісників предмети
побуту, ритуальні речі, предмети народного мистецтва.

Можна з певністю стверджувати, що відділ етнографії в музеї Д.І.
Яворницького був своєрідною енциклопедією народного життя не тільки
українців, а й інших національностей, котрі мешкали на Катеринославщині.

В 20-30-х роках Катеринославський музей щодо багатства етнографічного
матеріалу був винятковим явищем і вважався одним з найкращих на Україні.
В ньому зберігалися, цінні рідкісні предмети побутового вжитку що мали
різнобічне значення для вивчення життя й побуту народу його матеріальної
культури, естетичних смаків і нахилів майже всієї східної України. Ця
розповідь про деякі народні звичаї й свят¬ки, про які е можливість
розповісти і під час екскурсій, завдяки наявності відповідних
експонатів.

Серед весняних свят найбільшим багатством обрядових дій та звичаїв
виділявся великоденний цикл. У Вербну неділю приносили з церков освячену
вербу й шмагали нею всіх членів сім’ї й худобу, приказуючи: «Лоза б’є,
не я б’ю, за тиждень — Великдень». Пізніше цією гілкою перший раз
виганяли корів у череду. Від вербної неділі починали активну підготовку
до Великодня (Пасхи): варили яйця і розписували писанки, фарбували
крашанки, начиняли ковбаси, випікали обрядове печиво, включаючи
обов’язкову пшеничну паску й солодку бабу. Д. І. Яворницький зазначав,
що розписували писанки на Катеринославщині тільки в Чистий, або Страсний
четвер, при чому це треба було зробити до вечора. Вважалося, що такі
писанки будуть довго зберігатися; а саме головне, вони принесуть щастя
та багатство. Тому писанки дарували своїм знайомим, рідним і близьким,
тим кому ти бажав щастя. Дівчина обов’язково дарувала писанку своєму
коханому, бажаючи, таким чином, йому щастя, а саме головне, щоб він був
продовжувачем роду. Парубки дарували писанки тим дівчатам, з якими
хотіли мати шлюб. Іноді у дівчини набиралося декілька писанок. Вона
нанизувала їх на нитку або стрічку й розвішувала по вікнах, прикрашала
божницю. Входячи в дім, зразу було видно, якою шаною користувалася у
парубків дівчина, скількох прихильників вона мала. Займалися розписом
писанок жінки, дівчата. Освячені писанки зберігали до наступного
Великодня.

Увечері на Страсний четвер кожна господиня, намагалась принести з церкви
запалену свічку. Нею випалювали хрести на стелі й дверях, сподіваючись у
такий спосіб захистити свій дім від впливу злих сил. В чистий четвер
прибирали в хаті: мили, білили, розписували стіни. Дівчата рано на
світанку бігали до криниці набрати води, поки півні не напилися й відьми
не вмилися. Цією водою вмивалась вся родина. Вважалось, що ця вода
цілюща: вона дівчатам відбілить личко, рум’янцю добавить й краси
подасть, в четвер деякі господині й паски пекли. Ну, а в неділю, на
світле воскресіння христове зранку йшли до церкви на богослужіння.
Повернувшись додому, родина розговлялась після Великого посту. З цього
дня відновлювалися й розваги молоді, адже під час Великого поста
заборонялися різні розваги: ігри, вечорниці, співанки.

Найбільш поширеними на Катеринославщині були ігри в «квач», «довгої
лози», — це коли всі хлопці ставали в ланцюжок і останній починав
плигати через передні, доходячи до початку ланцюжка, і так по черзі
кожний. Поширеними серед парубків були скачки — біг на випередки на
призи.

Дівчата змагалися в танцях, співах, у перевтіленнях. Великодні ігрища
вважались в народі справжнім ярмарком наречених.

Значне місце посідали обряди, пов’язані з культом предків Померлих
родичів провідували у перший понеділок після Великодню На цвинтар несли
паску, крашанки, інші страви, обідали біля могил на хрест пов’язували
рушники. У цей день обов’язково годували старців і роздавали милостиню
«за упокій душі».

Завершувалися весняні свята троїцькою обрядовістю, в основі якої лежав
культ рослинності, магія закликання майбутнього врожаю На «Зелені свята»
(так у народі називали християнське свято Трійці) обов’язково обмащували
подвір’я, хату, господарські будівлі зеленими гілками клена, верби,
липи, акації. Гілки встромлювали у стріху, на воротах, біля вікон, за
іконами. Підлогу встеляли пахучими травами: любистком, м’ятою, піжмою,
ласкавцями.

На зелені свята дівчата водили хороводи і як на проводи провідували
померлих родичів, на кладовищах влаштовували панахиди й спільні
поминальні трапези.

Одним з найважливіших свят кожної родини було весілля. На
Катеринославщині це було ціле театральне дійство. Починалось воно з
заручин — молодий засилав старостів до батьків дівчини. Якщо всі були
згодні, дівчина подавала рушники старостам, молодого перев’язувала
хусткою й підносила йому вишиту весільну сорочку. На передодні весілля
проводився «дівич-вечір», на якому гуляла переважно молодь. Молодий з
старшим боярином ходив запрошувати своїх родичів й сусідів на
«вечорини». Входячи до хати, молодий робив 3 земних укліна, промовляючи:
«Просили батько й мати і я прошу на свадьбу на весілля». Боярин подав
весільні шишки молодому, а той господарю дома.

Молода точно так ходить з «дружками», запрошуючи своїх рідних. Після
запрошування молода у себе вдома пригоща «дружок», а молодий з боярами
вдома прикрашає весільне «гільце» — колоссями, квітками, калиною й
ласощами.

В день весілля батько молодого («весільний батько») після повернення
молодого з-під вінця додому (молода — до свого дому) відправляється без
шапки з хлібиною під рукою запрошувати в свою чергу на весілля. Коли
зберуться всі запрошені до молодого, сідають за стіл й пригощаються
обідом. Після цього виходять всі у двір. Дружно виводять молодого й
тричі обводять навкруги бочки з водою. В цей час мати благословляє сина
а вій вклоняється на всі чотири боки. Молодого виводять за двір, за ним
йдуть бояри, світилки з квітами — світильником, мати обсипає всіх
зерном, насінням, грішми. Свашки співають: «Мати сина в дорогу
виряджала». І всі поїздом йдуть до молодої.

Парубки з боку молодої не пускають молодого до двору, вимагаючи викуп:

«Ми калину рубали та твою молоду годували».

Сплативши викуп, молодий зі своєю свитою входять у двір. Дружко з
підружим йдуть до хати молодої, але їх не признають старости молодої й
вимагають у них «білет». Мати молодої в вивороченому кожусі виїздить
верхи на кочерзі й танцює перед молодим, який починає роздавати
подарунки. Матері — чоботи, сестрам й братам — хустки й пояси.

З хати виходять старости, перев’язують один одного навхрест рушниками,
дружко веде молодого в хату, рубаючи повітря хусткою в дверях, і
повертаючись до старостів, промовляє: «Старосто й пані підстаросто
благословіть молодого князя в цей чесний дім ввести». Йому відповідають
– «Бог благословить».

За столом коло молодої стоять малі її брати з солом’яними кийками й
погрожують молодому. Після викупа молодого заводять за стіл. Гості з
боку жениха теж вмощуються за стіл й пригощаються. Після цього йде
роздача короваю. В с. Нікопольському Катеринославського повіту, коли
молодого садили за стіл то співали:

«Йде Андрій на посад

Зустріча його Господь сам,

ой із долею із щасливою

із доброю годиною…

цей же посад писар писав.

Писали його писарі,

а малювали маляри

темної ночі при свічі,

а ясного сонця у віконця

для Андрія молодця».

Після закінчення святкового обіду збирають все придане молодої — скриню,
подушки, одяг і т. ін. й відправляють до жениха. При цьому гості
співають:

«Вигортай, мати, з печі вар

Коли тобі дочки жаль.

Кидай в пічку дрова

Й залишайся здорова».

При вході до хати жениха молодих благословляють на «спокій», якщо молода
чесна, співають:

«Благослови Боже

чесному дитяті

чесно співати.

Не бійся матінко, не бійся —

в червоні чобітки вбуйся…»

В противному випадку співають іншої:

«Бодай тобі ж морозенку

що поморозив ти калиноньку,

посмутив всю родиноньку,

й близьку й далеку

і отця, неньку рідненьку».

На наступний день водять молодих до рідних молодої. Весілля
продовжується декілька днів.

На весілля печуть спеціальні хліби: шишки, які роздають гостям: коровай
—великий круглий хліб з оздобленням із тістечка; лежень – самий великий
хліб довгий за формою. Його кладуть посеред столу й встромляють в нього
вільце (прикрашена гілочка дерева). З боків кладуть короваї й калачі Все
це лежить на столі до закінчення весілля, а потім роздається гостям.
Роздачу проводить дружко й підружій. Після роздачі коровая проходить
«скриваньє» молодої. Це робиться у хаті молодої до того, як її
відправляють в дім до жениха. Молодший брат молодої підходить й зніма
«кісника» з коси. Дівчата, подруги молодої співають:

«Братик сестриці

Косу розпліта.

Де він розплітки

ті дівав —

поніс на базар —

не продав,

меншій сестриці

даром віддав».

До молодої підходять свашки, знімають з неї весільну квітку й одягають
очіпок, обв’язують голову наміткою й перев’язують червоною стрічкою

Ось таким було весілля на Катеринославщині.

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019