.

До історії створення капели "Трембіта" (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 4746
Скачать документ

Реферат на тему:

До історії створення капели “Трембіта”

Хорова традиція має особливе значення як для українського музичного
мистецтва, так і для суспільного життя нашого народу в цілому. Це
пов’язано і з ментальністю нації, і з фольклорно-виконавською традицією,
і з церковно-літурґійною практикою. Але для західних регіонів України
хорова музика стала невід’ємною складовою національного самоствердження,
потужним засобом етнічної самоідентифікації, збереження рідної культури
і традиції в умовах іноземного поневолення. Ці українські території
віками знаходилися під владою чужинців: Польської Речі Посполитої,
Австро-Угорської та Російської імперій, Румунії, Чехії, а згодом –
нацистського та радянського тоталітаризму. За цих умов цілком логічним
наслідком є наявність “білих сторінок” та прикладів численних
фальсифікацій вітчизняної історії, в тому числі й історії музичного
мистецтва.

Саме до таких належить історія львівської хорової капели “Трембіта”,
найпотужнішого львівського професійного хорового колективу, одного з
найславетніших хорів України.

Історія “Трембіти” – не поодинокий випадок замовчування реальних фактів,
“переписування” історії українського мистецтва з точки зору ідеологічних
потреб радянського часу. Висвітленню реальної картини розвитку (а інколи
– навіть “виживання”) хорової культури у цей період присвячені численні
роботи українських музикознавців, створені протягом останнього
десятиліття. Серед них чіткою методологією і ретельністю розробки фактів
вирізняються статті Л. Пархоменко, С. Стельмащука, Л. Ханик, розділи з
четвертого тому академічного видання “Історії української музики”, інші
праці. В зв’язку з цим об’єктивне розкриття історії створення та
існування провідних колективів, доповнення уяви про тогочасні процеси
належить до актуальних завдань сучасного мистецтвознавства.

Документи, свідчення сучасників, публікації та матеріали, що містять
дані про створення капели “Трембіта”, подають дуже різну інформацію про
дату, склад, перші виступи, співвідношення професійного та аматорського,
організаційні та матеріальні підстави виникнення цього хорового
колективу. А до того ж: “Лишається невідомою доля архівів Державної
заслуженої капели”, – як справедливо зазначає О. Бенч [2, с. 8].

Якщо взяти за основу факти з різних джерел, що беззаперечно збігаються
чи, принаймні, не суперечать одне одному, то з’ясуємо наступну картину.
Ідея створення капели під державним патронатом стосувалася надзвичайно
популярного у 30-ті роки чоловічого аматорського хору під орудою
видатного українського диригента Дмитра Котка, що в той час функціонував
на кооперативних засадах. Нестабільне фінансове становище, матеріальна
скрута, потреба постійної підготовки до “комерційних” виступів на шкоду
художнім задумам спонукали його невтомного керівника у складний час
військових подій та зміни влади почати клопотання перед новоутвореними
радянськими установами про новий – державний правовий статус хору.

Стосунки з новою владою та міністром культури УРСР Олександром
Корнійчуком мали обнадійливий початок, але складалися непросто. Диригент
згадував: “О. Корнійчук попросив мене зібрати хор, бо він хоче
познайомитися зі співаками і поговорити з ними. На другий день хор
зібрався у приміщенні каси взаємодопомоги “Дністер” на вул. Руській,
20… Хоч він тоді відразу не міг нам допомогти матеріально, однак,
виступивши перед співаками мого хору, розповів, як живуть, як працюють
артисти хорів у Радянському Союзі, якою пошаною користуються та яке
матеріальне забезпечення мають не лиш тоді, коли працюють, а й на
старість. Як приклад, познайомив нас з організацією Київської хорової
капели “Думка” під проводом Городовенка та зразкової “Капели
бандуристів”… При цьому він запевнив нас, що незабаром приїде до
Львова вже призначений начальник обласного відділу в справах мистецтв
тов. Піскун, який в першу чергу займеться цим “Українським хором”, щоб
на його базі створити великий львівський державний хор… Закінчив О.
Корнійчук свій виступ словами: “Я вже зараз кожного з вас вважаю
основоположником майбутнього хору, який своїм співом буде прославляти
свій народ”. О. Корнійчук вселив у нас тоді надію на краще майбутнє і
співаки на ці слова зреагували гучними оплесками” [3, с. 82-83]. Однак у
своїй великій дослідницькій праці, присвяченій діяльності Д. Котка,
музикознавець і диригент С. Стельмащук згадує подальший перебіг подій:
“Коли Котко оббиваючи пороги (в т. ч. до Корнійчука) і нічого не
добившись, розвів руками: “А що тепер з нами буде?”, Корнійчук сказав:
“Ну що ж? Где рубят, там щепкі летят”. То вже за деякий проміжок часу
Корнійчук почав загравати з хором і Котком, можливо й відіграв деяку
(все ж таки міністер культури УРСР!) ролю в цій справі (під тиском
обставин чи “згори”) [3, с. 85, збережена орфографія документа. – В. Ш.
].

Зрештою хор був підпорядкований обласному відділу мистецтв зі згоди
Уряду республіки та Ревкому Львівської міської ради, але обов’язковою
вимогою функціонування колективу стало перетворення його у державну
мішану хорову капелу “Трембіта” (чоловічий хор Д. Котка в той час
налічував 24 особи). Місцем репетицій було призначене приміщення
колишньої Богословської академії. А перші виступи хору іще чоловічим,
дещо розширеним складом і без назви, відбулися на Народних зборах
депутатів Західної України.

У зв’язку з поставленими умовами, диригентові було доручено довести
склад чоловічого хору до 45 осіб, а за наказом обласного відділу
мистецтв у грудні (за іншими даними – у січні) 1940 року було здійснено
набір жіночого складу у кількості 40 осіб.

Того ж місяця хор було переведено на державне утримання. “Коли ми вперше
перейшли на гарантовану заробітню плату – почулися богатирями. Це ж не
жарт: не треба журитися завтрашнім днем, касовим збором. Тепер головними
настали інші турботи – готувати новий репертуар, якнайшвидше розпочати
концерти,” – згадував Д. Котко [3, с. 80].

Джерела вказують різні дати створення капели. Таке авторитетне видання
як УРЕ [4, с. 334, автор статті – К. М. Гелитович] зазначає: “Львівська
заслужена хорова капела УРСР “Трембіта” – укр. рад. хоровий колектив.
Створена у 1940 у Львові”. У довіднику “Хорове виконавство Львівщини”
[5, с. 44] його автор М. Бурбан теж вказує на 1940 р. Однак І. Майчик у
статті “Хорова капела “Трембіта” в “Українському календарі”, виданому у
Варшаві 1960 року [6, с. 131], зазначає: “Засновником капели “Трембіта”
був славнозвісний диригент, невтомний і популярний майстер хорового
мистецтва Дмитро Котко. Спочатку це був хор чоловічий – 45 співаків)…
Це було в кінці жовтня 1939 року, а вже в грудні цього ж року обласний
відділ мистецтв наказав організувати й жіночу групу капели”. Натомість,
видатний дослідник музичного життя Львова, автор ряду фундаментальних
праць у цій галузі Л. Мазепа, аналізуючи наслідки вікопомної постанови
РНК “Про організацію театрів, музичних колективів, будинків народної
творчості і театрально-музичних закладів у Львівській, Дрогобицькій,
Волинській, Ровенській, Станіславській і Тернопільській областях” від 19
грудня 1939 року [7, с. 7] стверджує: “Свою діяльність Львівська
Державна Обласна Філармонія розпочала 16 січня 1940 р. На початку грудня
було створено симфонічний оркестр… 16 січня 1940 р. почала свою роботу
Державна Українська Хорова Капела у складі 72 осіб під орудою Д. Котка”
[7, с. 10] Це було виконання пункту 7 постанови, де наказувалося
створити: “Державну обласну філармонію з симфонічним оркестром,
українською хоровою капелою, з сектором естради та солістами”. Іще один
видатний музикознавець Й. Волинський, згадуючи матеріальні проблеми хору
Котка та початки організації капели, висловлюється: “Тепер зрозуміло,
якою сенсацією стало повідомлення, що появилось через місяць після
приходу Радянської влади, про те, що у Львові створюється державна
хорова капела. Дата її народження -10 жовтня 1939 р” [8, с. 79]. С.
Стельмащук у вищеназваній праці згадує, що Котко: “…організовує
чоловічий хор з галичан і волинян і концертує аж до 1939 року. Після
літньої відпустки під час репетицій у Львові хор застали війна і прихід
радянських військ. Тоді-то у жовтні 1939 року було створено хорову
капелу “Трембіта” [3, с. 30]. На жовтень 1939 року вказує і
трембітянин-ветеран Степан Харина [3, с. 297], на цей же рік посилаються
біографічний довідник “Мистецтво України” під. ред. А. В. Кудрицького
[9, с. 326] та “Хоровой словарь” Н. В. Романовського [10, c. 11]. Але,
мабуть, найдостовірнішою є дата 10 жовтня 1939 року, відома з уст самого
організатора – Д. Котка, за свідченням С. Стельмащука [3, с. 271].

Напевне найбільшою кількістю неспівпадінь у джерелах відрізняється
питання про склад капели, а саме: які професійні та аматорські хорові
колективи були представлені у її розширеному складі? Нагадаємо, що
чисельність чоловічої партії була збільшена протягом кількох місяців від
21-24 осіб до 45-ти, а згодом до них приєдналися 40 хористок. УРЕ
вказує, що капела: “Створена … на основі самодіяльного чоловічого хору
(керівник Д. Котко) та “Стyдio-хору” (керівник М. Колесса)” [4, с. 334].
Й. Волинський пише: “В “Трембіту” прийшло немало колишніх учасників
найкращих львівських аматорських хорів (були серед них і співаки із
“Студіо-хору” М. Колесси), що також сприяло стрімкому творчому ростові
нового колективу”. Натомість, в “Історії хорового товариства “Боян” Л.
Ханик читаємо в розділі про діяльність знаменитого музично-культурного
осередку “Львівський Боян” у 1934-1939 рр., коли його хор очолює І.
Охримович: “Так проходила діяльність товариства аж до 1939 року, коли на
базі “Бояна” у Львові була організована Державна академічна хорова
капела “Трембіта”. Частина членів “Бояна” влилась у цю капелу” [11, с.
69]. Ці ж дані знаходимо на сторінках дослідження М. Загайкевич:
“Боян”… тривалий час акумулював у собі концертну діяльність Західної
України і згодом став основою для заснування капели “Трембіта” [1, с.
126]. Проте у статті С. Стельмащука “Дмитро Котко і його хор” [3, с. 22]
серед колективів, що склали основу новоствореної капели названо
мандрівний хор Д. Котка, артистів хору оперного театру, співаків з
чоловічого хору Духовної семінарії, “Студіо-хору” М. Колесси, учасниць
дівочого хору гімназії Василіянок та молоді з аматорських колективів.
Довідник М. Бурбана подає, що капела була створена: “…з числа співаків
чоловічого хору Дмитра Котка, Студіо-хору (кер. М. Колесса, Є. Козак),
“Львівського Бояну”, випускників Духовної семінарії, Богословської
академії, деяких інших колективів” [5, с. 44].

З вищенаведеного випливає, що колективами, які визначали обличчя
новоствореної капели, її професіоналізм та матеріальну базу, стали хори
Д. Котка – чоловічий та жіночий (митець у 1931-1935 pp., якраз перед
організацією чоловічого хору, викладав в українській гімназії сестер
Василіянок у Львові та у Львівській малій духовній семінарії),
“Студіо-хор” М. Колесси при СУПроМі та хор товариства “Львівський Боян”.
Власне ці виконавські колективи були найчисельніше представлені в
капелі, саме їх традиції виконавства, професійної та громадської
діяльності і репертуарної політики успадкувала і розвиває “Трембіта”
сьогодні.

Щоби мати можливість це прослідкувати, спробуємо окреслити найістотніше
в творчих засадах кожного зі згаданих колективів та їх керівників.

Кінець 1921 року – період створення знаменитої котківської
“шістнадцятки” – першого складу хору, який був дібраний з обдарованих
колишніх студентів та випускників музичних навчальних закладів
Наддніпрянщини. Колектив діяв на підставах кооперативного підприємства.
Хор вирізняла ансамблевість, точний стрій і незвична для галицької
хорової виконавської манери “інструментальність” звучання, відшліфоване
фразування та аґоґіка, чітка дикція, зібраність, зразкова сценічна
дисципліна і єдність у прагненні досягти високого художнього результату.
Окрім обробок народних пісень, програми включали хорові твори
українських композиторів XVII-XX століть. Проте хор мав не лише
концертні успіхи. Хотілося б іще звернути увагу на дуже істотне
твердження М. Бурбана: “Хор Дмитра Котка – унікальне явище: це школа
диригентів, співаків, народних просвітителів” [5, с. 45].

У 1925 році за умовою ангажименту Краківського концертного бюро хор зріс
до 40 осіб (мішаний склад). Далі колектив пережив дуже складний період
розколу, внаслідок чого його довелося реорганізовувати чи, практично,
формувати новий (1935-1939 pp.). Нові хористи мали слабші музичні дані
та освіту. Це позначилося на репертуарі, а успіх під час гастролей
багато в чому підтримувався за рахунок колишньої популярності. І попри
позитивне сприйняття, преса нерідко вказувала на недоліки у виконанні.
Наведемо рядки зі статті С. Людкевича, де він вказує на брак чистоти
інтонації, особливо в складних гармоніях та “…односторонній спосіб
трактування всіх народних і артистичних пісень та одностайні шаблонні, а
деколи пересадні динамічно-агогічні та інші колористичні ефекти при
всякій нагоді, а часто й у найменше відповідних місцях… не видно
провідної лінії поетичного тексту, а верховодить змагання до зовнішніх
шаблонних, не раз примітивних або пересадних ефектів, за якими часто
пропадає глибша естетична лінія… В деяких тих хорових обробках деякі
манери в гармоніці й голосоведенні не видержують фахової музичної
критики і виявляють деякі прогріхи, які без шкоди для ефекту, а то й з
користю для неї можна б обминути; з другого боку, деякі такі “прогріхи”,
як, наприклад, рівнобіжні порожні квінти у фригійській каденції пісні
“На городі верба рясна” звучать добре, ориґінально, просто ревеляційно!
Та, незважаючи на “літературний” бік; програми, у продукціях Котка на
перший план вибирається враження величезної зовнішньої і внутрішньої
дисципліни хору, темпераменту й запалу у виконанні і віра в красу свого
ідеалу” [13, с. 566]. Таким прийшов до створення капели хор Котка.

Іще одним важливим колективом, який зумовив характер роботи капели в
майбутньому був, беззаперечно, хор товариства “Львівський Боян”. Це
перше і найтриваліше за часом діяльності українське співацько-хорове
товариство (1891 рік створення), за прикладом якого поширилася велика
мережа одноіменних товариств у ряді міст України (а пізніше у Польщі і
навіть у США). Ця організація ставила і з успіхом реалізувала ряд
важливих для української культури завдань, визначених статутом:
підтримка і розвиток українського хорового співу як аматорського, так і
професійного, вітчизняної вокальної та інструментальної музики,
заснування осередків музичної освіти (музично-освітніх гуртків, курсів
диригентів селянських хорів та оркестрів, музичних шкіл, Вищого
Музичного інституту ім. М. Лисенка, а до його організації – призначення
іменних стипендій молодим талановитим українським музикантам для
навчання у вищих професійних закладах Західної Європи), першовиконання
творів і підтримка творчості національних композиторів. Значна частина
хорових композицій ряду галицьких митців призначалась саме для “Бояна”.

С. Людкевич у статті “У сорокаліття “Львівського Бояна” (1891-1931)” у
газеті “Діло” чч. 51-54 1932 року [12, c. 379] писав: “Боян від самих
своїх засновин до сьогодні є одиноким мішаним хором, який при всіх
труднощах наших обставин та всіх своїх недостачах, постійно змагав до
того, щоб поважно плекати хоровий спів і, по своїх силах, служити
розвоєві нашої співочої культури. Він зосереджував у себе перед війною
діяльність усіх визначніших українських композиторів, особливо хорових;
для “Бояна” писали різні твори галицькі автори: Н. Вахнянин, Д.
Січинський, Г. Топольницький, Ф. Колессса, пізніше – Й. Кишакевич, Cm.
Людкевич і В.

Барвінський; навіть Лисенко стояв з “Львівським Бояном “у живім
контакті, присилав йому рукописи своїх хорових творів та присвятив
“Боянови” свій найкращий твір – ораторію “Радуйся, ниво неполитая”.
Частими конкурсами на хорові твори (навіть деколи на солоспіви)
причинився “Львівський Боян” – при своїй фінансовій беззасібности! – до
збагачення нашої музичної літератури в далеко більшій мірі, ніж усі наші
музичні товариства”.

Важливими громадськими завданнями були також організація тематичних і
моно-графічних концертів, програм, присвячених визначним національним
річницям та урочистим подіям (наприклад, присвячених Т. Шевченку,
митрополитові А. Шептицькому, творчості М. Лисенка, О. Нижанківського,
М. Вербицького, Д. Бортнянського, 100-річчю першого українського хору в
Галичині у Перемишлі в 1929 році тощо), популяризація творів
європейської хорової літератури. Окрім концертної, товариство займалося
видавничою діяльністю. Воно давало можливість авторам (зокрема, В.
Матюку, І. Воробкевичу, Д. Січинському, М. Вербицькому, Я. Ярославенку)
публікувати свої твори, а аматорським хорам збагачувати репертуар. Ця
серія мала назву “Музична бібліотека”, а нотне видавництво іменувалося
“Підручна бібіліотека “Львівського Бояна”. При “Бояні” була створена
велика бібліотека друкованих нотних видань та рукописів українських
авторів, переважно хорових партитур, що включала півтори тисячі
примірників (її пізніше успадкувала капела). А щоби стимулювати авторів
до творчої активності, товариство періодично організовувало конкурси на
найкращий хоровий, вокальний та інструментальний твір. Окрім нотних
збірок, товариство видало ряд українських музичних журналів і часописів,
серед яких: “Музичний листок”, “Артистичний вісник”, “Вісті з України”.
Товариство провадило ще й музично-етнографічну діяльність, збирання
фольклору, а в одному зі своїх приміщень мало музей українських народних
інструментів, що експонувалися у 1894 році на Крайовій виставці у
Львові. Тому як констатація факту, без будь-яких перебільшень, звучать
слова С. Людкевича у вищенаведеній статті до ювілею Товариства: “Історія
товариства “Львівський Боян” – це щось трохи більше, ніж історія одного
тільки співочого гуртка; це, без прибільшення, один з головних шматків
історії починів нашої музичної культури на Галицькій Україні” [12, с.
379].

30-ті роки для “Львівського Бояна” – період підйому, активізації,
особливо в час підготовки ювілейних акцій. Саме тоді (з 1931 по 1933
роки) до керівництва хором Товариства приступив М. Колесса – молодий,
діяльний диригент з прогресивними поглядами і творчими установками,
завдяки якому зросла виконавська майстерність колективу, збагатився
репертуар. На жаль, архіви товариства “Боян” тридцятих років безслідно
зникли.

Таким постає хор “Львівського Бояна” до організації “Трембіти”. Звернемо
увагу й на те, що найбільша за кількістю частина виконавців
новоствореної капели – це учасники хору “Львівського Бояна”.

Третім колективом, що увійшов до складу капели, був “Студіо-хор”
(“Український студіо-хор”) при СУПроМі (повна назва – Спілка українських
професійних музик у Львові). Діяльність СУПроМу, незважаючи на короткий
час існування (всього п’ять років) у непростих суспільно-історичних
умовах, серйозна і багатогранна: композиторська творчість у
найсучасніших “модерністичних” техніках, співзвучних з тогочасними
європейськими мистецькими процесами, виконавство (переважно вокальне,
фортепіанне і хорове), фольклористична, науково-педагогічна і видавнича,
широка громадська діяльність, співпраця з іншими мистецькими
товариствами та інституціями. Як і “Боян”, але з вищим рівнем
професійності, об’єднання організовувало конкурси виконавців-співаків та
надавало стипендії молодим музикантам для здобування освіти у музичних
закладах Європи. Хор при цій інституції був організований 1937 року М.
Колессою – майбутнім фундатором сучасної львівської диригентської школи,
а тоді – випускником віденської музичної школи, Краківського та
Празького Карлова університету і консерваторії (у З. Неєдли та В.
Новака). Новостворений камерний хор (18 осіб), що проіснував два роки,
складався зі студентів та випускників консерваторії, котрі відрізнялися
прекрасними голосовими даними, доброю професійною підготовкою і,
відповідно, високими виконавськими можливостями, що було прекрасним
потенціалом для реалізації творчих задумів галицьких професійних
композиторів. Як і хор Котка, цей колектив функціонував на засадах
кооперативу. Репертуар його включав українську класику, фольклорні
обробки та нові для галицького слухача твори Л. Ревуцького, П.
Козицького, М. Вериківського. Окрім цього, хор виступав по радіо, брав
участь у театральних постановках (“Вечорниці” П. Ніщинського та
“Ноктюрн” М. Лисенка в оперному театрі, 4 квітня 1937 року.)

Ось такі колективи склали основу хорової капели, які привнесли певну
хорову виконавську традицію, професіоналізм, активну громадську позицію,
досвід сценічної і організаційної роботи, а також матеріальне підґрунтя.

А тепер спробуємо поглянути на організацію капели “Трембіта” з позиції
інформації у радянських джерелах та матеріалах. Створення її, як вже
згадувалося, було санкціоноване широковідомою “Постановою РНК “Про
організацію театрів, музичних колективів, будинків народної творчості і
театрально-музичних закладів у Львівській, Дрогобицькій, Ровенській,
Волинській, Станіславській і Тернопільській областях” від 19 грудня 1939
року, пункт 7 якої стосувався створення філармонії з симфонічним
оркестром, хоровою капелою та сектором естради при ній [14]. Вже
згадувалося про фіктивну, а іноді нищівну реорганізацію
культурно-мистецьких установ та виконавських колективів радянськими
владними органами, фальсифікацію реальної картини та історичної правди.
Проте важко втриматися від спокуси навести декілька типових документів
тієї епохи та співвіднести з вищенаведеною інформацією. “Історія Львова”
(видання Академії Наук Української РСР, відповідальний редактор В.
Секретарюк) про події цього періоду пише наступне: “Возз’єднання
західноукраїнських земель в єдиній Українській Радянській державі, зміна
капіталістичних виробничих відносин соціалістичними стали вирішальними
умовами докорінних перетворень в галузі культури. Радянська влада дала
можливість найширшим масам трудящих прилучитися до освіти і науки…
Розгорталась діяльність культурно-освітніх установ. 10 грудня (насправді
19-го – В. Ш. ) 1939 року на першому засіданні бюро обкому КП(б)У було
прийнято постанову про створення у місті театрів, філармонії і Будинку
народної творчості, а також музичних учбових закладів. За короткий час у
Львові створено п’ять театрів, філармонія з симфонічним оркестром і
хоровою капелою “Трембіта”, музичне училище і чотири музичні середні
школи. 21 вересня 1940 р. оперою “Тихий Дон” Г. Г. Дзержинського
розпочав роботу Державний театр опери та балету” [15, с. 417].

А ось що пишуть про “Трембіту” радянські підручники:
“Художньо-виконавський рівень наших самодіяльних хорів різноманітний.
…Відомі випадки, коли аматорські хори переростають у професійні.
Прикладом може бути Воронізький російський народний хор, Львівський хор
“Трембіта”, Закарпатський хор, Омський народний хор та інші” [16, с.
89]. А це – зразки повідомлень з періодики: “Рік 1939 різко змінив життя
і обличчя хору, розкрив перед ним нові горизонти. Зросла кількість
хористів, особливо за рахунок жіночих глоосів. Капела стала державною.
Так самодіяльний хор переріс у професійний, став одним з провідних
колективів Радянської України” [17, с. 2]. Як бачимо, витоки колективу з
аматорського хорового руху попри все залишаються очевидними.

Яскравим свідченням епохи є цитата з виступу голови Львівського
відділення СКУ А. Кос-Анатольського на зборах інтелігенції міста, що
відбулись 27 вересня 1954 року, про творчість львівських композиторів:
“Зараз завдяки радянській теорії мистецтва – теорії соціалістичного
реалізму, кожен композитор свідомий, що він виконує суспільне завдання,
що йому приділяється увага з боку партії, уряду, з боку народу… Ця
свідомість надає нам силу і охоту до праці… Ми хочемо підготувати
творчий звіт, і хочемо, щоб капела “Трембіта” підготувала творчий звіт,
щоб ми постійно звітувались, тим більше, що ми зможемо показати більше
творів і полотен. Є багато творів, які вимагають професійного виконання”
[18, c. 265]. При гротескності звучання цих слів, з них видно, що
“Трембіта”, як і “Боян”, і “Студіо-хор” при СУПроМі, у 50-ті pp. ХХ
століття була потенціальним виконавцем творчих проектів
західноукраїнських композиторів, колективом, професіоналізм якого
гарантував достатній рівень втілення оригінальних ідей та якості
інтерпретації (ця тенденція збереглася до 80-х років).

Великі зміни пережила капела у роки здобуття Україною незалежності.
Перед колективом постали нові можливості і перспективи. У цей складний
час (1990 р.) до керівництва “Трембітою” приступив представник
львівської диригентської школи Микола Кулик (клас Б. Завойського, з 1993
р. – заслужений діяч мистецтв). Серйозних змін зазнав склад капели,
змінився і підхід до репертуару. За нових умов стало можливим
відродження раніше знищуваних цінностей, насамперед – виконання великого
і дуже істотного для музичної культури України пласту духовної музики
різних епох. До програм концертів залучені твори композиторів, творчість
яких замовчувалася у зв’язку з репресіями чи еміграцією (серед них – М.
Гайворонський, З. Лисько, В. Барвінський, С. Чарнецький, Б. Кудрик),
сучасні українські та зарубіжні хорові полотна у модерних техніках, з
найсміливішими творчими експериментами.

У 1990-му році хоровий склад капели доповнив камерний оркестр (під
керівництвом В. Дуди, утворений зі складу виконавців філармонічного
оркестру), що принципово спростило можливість підготовки великих
оркестрово-хорових композицій та розширило потенціал гастрольної
діяльності, для якої відкрилися європейські обшири (Польща, Словаччина,
Чехія, Австрія, Німеччина, Данія, Франція, Італія). Серед таких великих
проектів: “Велика меса” і “Реквієм” В. А. Моцарта, ораторія “Месія” Г.
Ф. Генделя, хорові концерти та літургія Д. Бортнянського, літургії М.
Вербицького та Д. Січинського, “Меса” С. Монюшка. Якщо популяризація
українського хорового музичного мистецтва товариством “Боян” у великій
мірі реалізовувалась через видавничу діяльність, то капела “Трембіта” з
1994 р. продовжила цю роботу, здійснивши ряд аудіозаписів. Це серії:
“Сучасна українська інструментальна музика” (у виконанні оркестру
капели) та “Духовна музика України” (близько 20 випусків, що включають
твори для хору а capella та оркестрово-хорові композиції, шедеври
світової і української музики). Започатковано нову серію – “Персоналії”
– записи літературно-музичних композицій, присвячених творчості видатних
українських поетів та композиторів.

Продовжуючи традиції “Бояна” та хору СУПроМу, капела є першовиконавцем
ряду новітніх творів українських, а найчастіше галицьких композиторів.
Власне такими є першопрочитання ораторії В. Камінського “Іду. Накликую.
Взиваю” на тексти А. Шептицького і “Страстей Господа нашого Ісуса
Христа” О. Козаренка. У руслі традицій своїх попередників, “Трембіта” є
постійним учасником урочистостей міського та державного рівнів. Успіхи у
роботі заслуженої державної хорової капели “Трембіта” відзначені
почесною нагородою України – Державною премією ім. Т. Шевченка 1995 р. у
галузі концертного виконавства.

Очевидним видається факт, що хорова капела за виконавською традицією,
громадянською позицією, суспільною функцією, і матеріальною базою є
прямою правонаступницею львівських хорів першої третини ХХ ст.,
насамперед хору товариства “Львівський Боян”. Отже, початок історії
колективу – не у формальній постанові, датованій “золотим вереснем” 1939
p., a в плідній праці знаменитих хорових товариств та колективів.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019