.

Діяльність Драматичного театру Західного оперативного командування (1990 – 2005 рр.) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
261 2232
Скачать документ

Реферат на тему:

Діяльність Драматичного театру Західного оперативного командування (1990
– 2005 рр.)

Питання світобачення, ідеології, патріотизму в процесі виховання
військовослужбовців сьогодні набули великого значення. Важливим
соціальне значущим засобом, що має великий культурологічний потенціал, є
культурно-виховна і просвітницька робота (КВПР) як одна з основних
складових виховної роботи в Збройних Силах України. Неабияка роль в ній
належить Драматичному театру Західного оперативного командування.
Історію його діяльності (1990 – 2005 рр.) практично ніхто не
досліджував. Творчий шлях театру в радянські часи вивчали І.Давидова та
Н.Захаров.

Драматичний театр Західного оперативного командування був заснований
1931 р. в Києві як Всеукраїнський театр Червоної Армії. Завданням
колективу було сприяти своєю творчою роботою всебічному культурному та
політичному розвитку командирів, політпрацівників та солдат, привертати
увагу цивільного глядача до важливих проблем оборони, сприяти розвитку
художньої самодіяльності у військових частинах [1]. З перших днів
колектив артистів пов’язав творчу роботу з драматургією військової
тематики. В роки Великої Вітчизняної війни театр у повному складі став
фронтовим. Яскраві вистави пропагандистського призначення закликали до
перемоги над ворогом: “Фронт” О.Корнійчука, “Навала” Л.Леонова, “Жди
меня” К.Симонова, “Сталін град ці” Ю.Чепуріна. У жовтні 1944 р. театр
був направлений в Одесу. За дев’ять років були створені високохудожні
вистави, що здобули загальне визнання: “Порт-Артур ” А.Степанова, “Пісня
про чорноморців” Б.Лавреньова та інші. В січні 1954 р. армійський
колектив уперше виступив у Львові як драматичний театр Прикарпатського
військового округу і став першим стаціонарним військовим театром на
західноукраїнських землях. Більше 50-ти років він несе свою почесну
творчу місію в цьому стародавньому, але вічно молодому місті. Тут у
1981р. він зустрів свій золотий ювілей, відмічений бойовою нагородою –
орденом Червоної Зірки. Це було визнання заслуг театру у втіленні на
сцені героїко-патріотичної теми, над якою колектив армійських артистів
успішно працював протягом всього свого творчого шляху.

На події міжнародного життя театр відгукнувся постановою п’єс про події
в Афганістані. Тричі творчий колектив виступав перед
військовослужбовцями, які виконували інтернаціональний обов’язок у цій
країні. В 1990 р. поряд з виставами героїко-патріотичного плану
ставилися п’єси іронічного чи комедійного плану, а іноді й сумні. Це
“Старі будинки”, “Стихійне лихо”, “Приємна жінка з квіткою та вікнами на
північ” та інші. Гідне місце в репертуарі театру займали твори
російської класики: “Три сестри” А.П.Чехова, “Ліс” А.Н.Островського.
Зарубіжна драматургія була представлена п’єсами: “Дорога Памела”
Дж.Патріка, “Останній палко закоханий” Н.Саймона та іншими. Доброю
традицією стали вистави для дітей. “Кіт у чоботях” С.Прокоф’євої та
Г.Сапгир, “Сказка о коварной волшебнице Абракадабре й
друзъях-смельчаках” Ю.Пропанова та Б.Бреєва і ін. Жанрова і тематична
різноманітність вистав свідчила про те, що в колективі працювали
талановиті та закохані у свою справу люди. Серед корифеїв театру –
народний артист СРСР, лауреат Державної премії А.І.Аркадьєв, народні
артисти УРСР В.Г.Щербаков, З.Н.Діхтярьова, заслужені артисти
К.Байбакова, Ж.Тугай, Ю.Сатаров, Г.Кирик, І.Макогон. Радували глядачів
творчі досягнення артистичної молоді – Т.Аркушенко, Л.Малишевої,
Г.Яськової, Н.Кравченка та інших.

Велику роль у житті колективу відігравали гастрольні поїздки, які
приносили творче та моральне задоволення. Армійський театр був повний
сил і невгасимого бажання досягти нових творчих успіхів. Він проводив
велику агітаційно-масову та консультаційну роботу в частинах
Прикарпатського ВО, був організуючим центром художньої самодіяльності у
військових частинах. У складі театру працювало п’ять народних артистів
СРСР, двадцять шість заслужених артистів УРСР та один заслужений артист
РФСР, три заслужених діяча мистецтв УРСР, десять артистів оркестру та
інші допоміжні фахівці – всього 76 чоловік [2, 60]. Вихованню акторів і
згуртованості всього сценічного ансамблю приділялося багато уваги. Від
актора вимагалося вміння проникнути в сутність п’єси, виявити свою
творчу індивідуальність. Колектив театру тяжів до високохудожньої
драматургії.

Здобуття Україною незалежності в 1991 р. Драматичний театр зустрів
піднесено. У серпні 1991 – грудні 1992 р. відбулося реформування театру.
Основні завдання, що стояли перед колективом, це – стати театром
Збройних Сил України, перейти на державну мову, віднайти репертуар, який
відповідав би завданням розбудови національної армії. Більше стали
звертати увагу на історичну тематику (“Василько – князь
Теребовельський”, постановник Є.Ваврик). Окрім використання російської
класики, йшов пошук української драматургії. Труднощами, з якими на
своєму шляху зіткнувся театр, були: незадовільне володіння артистами
літературною українською мовою; незначна кількість вітчизняних п’єс на
армійську тематику; зміна керівництва та режисерів театру. Принципово
нові підходи щодо бачення подальших шляхів розвитку армійського театру
були у режисера В.Г.Щербакова. По-перше, він налагодив систему навчання
артистів української мови. По-друге, він звернувся до вітчизняної
класики, а з часом і до світової. Сцена стала експериментальним
майданчиком. Розуміючи, що не можна втрачати значну кількість
російськомовного глядача, режисер все ж ставить у театрі незначну
кількість п’єс російською мовою. По-третє, він намагається відродити в
театрі головний принцип його існування – бути театром про армію і
театром для армії. В.Щербаков здійснив понад 50 режисерських постановок,
серед яких п’єси Г.Квітки-Основ’яненка “Шельменко-денщик”; А.Хайта “День
народження кота Леопольда”; К.Гальдоні “Трактирниця”; О.Пушкіна
“Маленькі трагедії”; М.Булгакова “Зойчина квартира”; П.Мирного “Повія”;
І.Кочерги “Фея гіркого мигдалю”; Т.Шевченко “Мати-наймичка”; А.Чехова
“Сміх та гріх”; О.Островського “Банкрут”; О.Шварца “Два клени”;
Ш.Лотреза “Малюк”; Г.Пройслера “Розбійник Гуцик-Буцик”;
Н.Шейко-Мєдвєдєва “Дума про козака Голоту”; М.Гершензона “Гершеле з
Гострополля”; Я.Козлов “Пригоди бравого Капрала”; І.Губача “Наполеон та
корсиканка”; С.Козлов “Чик і готово”; М.Павліковської-Ясножевської
“Фіктивні шлюби”; Г Чухрая “Балада про солдата”.

Кінець 1992 р. для театру став початком нових і довгих випробувань.
Грудень 1992 – січень 2003 р. були періодом – невизначеності та
руйнації. Театру сповіщають, що він Збройним Силам України не потрібний.
Готуються відповідні документи на передачу театру в підпорядкування
Міністерства культури та мистецтв. Практично одразу МО України починає
поетапне скорочення штату театру. В театрі не залишають ні машиніста
сцени, ні гримера, ні костюмера, забирають і транспорт, чим
унеможливлюють гастрольну діяльність, гуртожиток. Ситуація була
критичною. Театр, який понад 60 років пліч-о-пліч крокував з армією,
нищився. Міністерство України поставило колектив перед фактом: з 1 січня
1996 р. фінансування Драматичного театру Прикарпатського ВО повністю
припиняється. Першими театр залишила молодь – майбутня надія театру,
згодом змушене було піти і старше покоління досвідчених артистів. Проте
ні Міністерство культури та мистецтв, ні Львівська державна
адміністрація не змогли взяти театр на фінансовий баланс. Склалося
враження, що театр нікому не потрібний. Але навіть за таких умов театр
не припинив творчого життя. В його репертуарі – “Адвокат Мартіан”
Л.Українки; “Дума про козака Голоту” Н.Шейко-Мєдвєдєва; “Маленькі
трагедії” О.Пушкіна; “Зойчина квартира” М.Булгакова; “Отак загинув
Гуска” М.Куліша; “Пригоди бравого капрала” Я.Козлова-Дремула; “Бал
злодіїв” Ж.Ануя; “Повія” П.Мирного; “День народження кота Леопольда”
О.Хайта; “Мати Ісуса” О.Володіна; “Гершеле з Гостро-поля” М.Гершензона.

Головними причинами руйнації театру, на наш погляд, були:

– відсутність в Головному управлінні виховної роботи МО України
стратегічних інтересів, розуміння і планів щодо розвитку мілітарної
культури у ЗС України;

– наявність у керівництва Головного управління стереотипів виховної
роботи Прикарпатського ВО, ставлення до театру, як до другорядного та
непотрібного чинника у вихованні військовослужбовців;

– бажання виконати план скорочення чисельності ЗС України за рахунок
військових закладів культури.

&

(

(

?Проте в січні 2003 року з’являються – надії на розбудову театру. Це
пов’язано зі зміною керівництва управління виховної роботи Західного
оперативного командування, яке вирішило залишити театр у Збройних Силах
України. Розпочався процес піднесення, статі про театр з’явилися на
шпальтах газети “Армія України”. Театр ожив. У 2004 р. він випускає
прем’єрні вистави: “Фея гіркого мигдалю”, “Чоловічий рід. Однина”,
“Одружись зі мною – не пожалкуєш”, “Старомодна комедія”, “Ведмідь” та
інші – всього 10. Не забувають тут і про дітей: перед Новим роком
поставлено дитячу виставу “Святий Миколай”, 28 березня 2004 р. відбулася
прем’єра – “Принцеса та свинопас” за казкою Андерсена. Відбувається
справжнє відродження театру.

Провадиться робота з репертуаром (відбулася постановка п’єси-детективу
“Кому потрібний ціаністий калій”, п’єси О.Островського “Вовки і вівці”),
зокрема звернення до класики (до “Шевченківських днів” поставили виставу
“Мати-наймичка”).

Головний режисер проводив вивчення глядацьких симпатій серед 150
військовослужбовців строкової служби після перегляду вистави затвором
Шевченка “Наймичка”. За його словами, йому стало сумно: з усіх 150
опитаних лише 8 чоловік читали цей твір.

До роботи в театрі були залучені молоді випускники факультету
театрознавства Львівського національного університету [3].

Сьогодні Драматичний театр Західного оперативного командування є
бюджетною неприбутковою установою. Його діяльність зорієнтована на
підвищення духовності військовослужбовців, на створення необхідних умов
для національно-патріотичного і культурного самовдосконалення їх та
членів їхніх сімей, задоволення естетичних потреб, розвитку творчих
здібностей і талантів.

Утримання театру проводиться за рахунок коштів загального фонду та
надходжень з театральної діяльності на сплату оренди нежитлових
приміщень. Річні витрати на утримання театру в середньому складають 538
тисяч грн., в тому числі:

– на оплату праці працівників (не військовослужбовців) 470 тисяч грн.

– на опалення приміщення 26 тисяч грн.

– на оплату водопостачання 7 тисяч грн.

– на оплату електроенергії 20 тисяч грн.

– на господарські потреби 15 тисяч грн. Доходи театру за рік складають
100 тисяч

грн., в тому числі:

– від театральної діяльності 30 тисяч грн.

– від оренди нежитлових приміщень 55 тисяч грн.

– від іншої господарської діяльності 15 тисяч грн.

Доходи, отримані із загального фонду становлять 370 тисяч грн.

Середня вартість одного квитка на виставу складає 10 грн. Дана
собівартість включає в себе:

– оплату праці працівників, згідно штатного розкладу 1.55 грн.

– опалення театру 1,7 грн.

– водопостачання 0,5 грн.

– освітлення 1,5 грн.

– ПДВ 1,67 грн.

– оплату авторських прав 1,00 грн.

– відрахування до державного бюджету 25% 2,08 грн.

У 2005 р. репертуар Драматичного театру Західного оперативного
командування складався з таких вистав: “На перші гулі” С.Васильченка;
“Фея гіркого мигдалю” І.Кочерги; “Чоловічий рід. Однина” Ж.Ж.Брікера та
М.Ласега; “Маленькі комедії” А.Чехова; “Мати – наймичка” Т.Шевченка;
“Одружись зі мною, не пожалкуєш” Ф.К.Крьотца; “Наполеон та корсиканка”
І.Губача; “Старомодна комедія” О.Арбузова; “Банкрут” О.Островського;
“Кому потрібен кілер?” А. Дяченка; “Вам ціаністий калій з молоком, чи
без?” Х.Х.Апонсо Мільяна; “Безприданник” Л.Разумовської; “Москаль –
чарівник” І.Котляревського. Ідуть вистави для дітей: “Дума про козака
Голоту” Н.Шейко – Мєдвєдєвої; “Розбійник Гуцик-Буцик” Г.Пройслера; “День
народження кота Леопольда” А.Хаїта; “Пригоди бравого капрала” Я.Козлова;
“Принцеса та свинопас” П.Ендиката; “Чик – і готово” С.Козлова. Всього за
період із січня по липень 2005 р. 91 виставу переглянуло 1800
військовослужбовців Львівського гарнізону. У липні 2005 р. відбулася
прем’єра вистави “Москаль – чарівник” за п’єсою І.Котляревського. У
березні, згідно плану гастрольних поїздок, затвердженого командувачем
військ Західного оперативного командування, відбулися виступи колективу
в гарнізонах для військовослужбовців та членів їх сімей, а саме:
10.03.2005 р. відбувся виїзд у с.м.т.Старичі з виставами “Розбійник
Гуцик-Буцик” та “Мати – наймичка” (режисер – постановник народний артист
України Щербаков В.Г.); 11.03.2005 р. у м.Яворів з виставами “Розбійник
Гуцик – Буцик” та “Мати – наймичка”; 20.03.2005 р. у с.м.т.Старичі (
Центральне містечко) для миротворчого контингенту з виставою “На перші
гулі”, (режисер – постановник народний артист України Щербаков В.Г.);
31.03.2005 р. – 1.04.2005 р. – відбувся виїзду м. Делятин з виставами
“Кому потрібен кілер?” (режисер-постановник заслужений артист України
Мельник В.М.) та “Чик – і готово” (режисер-постановник – народний артист
України Щербаков В.Г.); 21.04.2005 р. – у с. Великі Мости з виставами
“Розбійник Гуцик – Буцик” та “Мати – наймичка” (режисер – постановник
народний артист України Щербаков В.Г.). У виставах були задіяні актори:
народна артистка України Сатарова Ж.Г.; заслужені артисти України
Купріянова В.М., Сатаров Ю.А., Мельник В.М.; актори: Звєріна А.М.,
Савельєва Л.І., Тадера В.О., Фролова Т.В., Данчук І.Б., Коваленко.

27 травня 2005 р. театр брав участь у VI Міжнародному театральному
фестивалі етнічних театрів України, Держав СНД та Єврорегіону “Етно –
Діа – Сфера” у м. Мукачево, де показав вистави “Чик – і готово” та
“Наполеон та корсиканка” (режисер-постановник народний артист України
Щербаков В.Г.). Були також здійснені шефські покази цих вистав у
гарнізонах м. Мукачево та Виноградове. За участі акторів: Тадери В.О.,
Ольховського В.О., Савельєвої Л.І., Данчука І.Б., Сідлецького В.М.,
Перепелицького Л.Х., Шпак-Рильникової Н.Е., Скоровської Л.Л. За
підсумками голосування журі фестивалю, колектив театру було нагороджено
дипломом та медаллю лауреата фестивалю, а актриса театру Савельєва Л.І.
за краще виконання жіночої ролі першого плану у виставі “Наполеон та
корсиканка” за твором І. Губача була нагороджена Дипломом лауреата
фестивалю. Всього виїзні вистави театру відвідало понад п’ять тисяч
військовослужбовців та членів їх сімей. За грудень 2004 р. – липень 2005
р. в театрі відбулося три прем’єрні вистави: для дітей – “Чик – і
готово” за п’єсою С.Козлова (режисер-постановник народний артист України
Щербаков В.Г.), “Безприданник” за п’єсою Л.Разумовської
(режисер-постановник заслужений артист України Мельник В.М.) та “Москаль
– чарівник” за п’єсою І.Котляревського (режисер-постановник народний
артист України Щербаков В.Г.)

На майбутнє театр планує:

– відродити добру пам’ять про Львівський драматичний театр в Україні;

– стати театром Збройних Сил України, відродити гасло театру: “Театр про
армію, театр для армії”;

– залучити до роботи в театрі молодих акторів. Проте лишається ще низка
невирішених питань, головні з яких:

– визначення МО України статусу театру, відповідно до його завдань,
стратегії розвитку; повернення повнокровного штату театру;

– задовільне фінансування;

– реконструкція приміщення (стіни з грибком, дірявий дах, витерті до дір
килимові доріжки, бідний реквізит, кепський грим, неналежне освітлення і
погані фонограми).

Використовуючи практичний досвід діяльності Драматичного театру
Західного ОК 1991 – 2005 рр., зіставляючи його із сучасними проблемами,
пов’язаними з перебудовою системи функціонування військових закладів
культури і мистецтва у новому руслі економічних відносин, механізмами,
які допоможуть поліпшити стан військових закладів культури і мистецтва в
майбутньому, можуть бути:

– пріоритетність військової культури і мистецтва при забезпеченні
бюджетними коштами;

– участь суб’єктів ринкової економіки у розвитку і наданні фінансової
підтримки закладам культури і мистецтва, особливо театрально-видовищним
підприємствам, та пільгове оподаткування підприємств, які здійснюють
фінансування;

– благодійні внески і пожертвування громадських організацій, окремих
осіб;

– раціональне зіставлення бюджетного фінансування і комерційних засад у
діяльності культурно-мистецьких закладів;

– зміцнення матеріально-технічної бази культури і мистецтва;

– посилення соціального захисту її працівників.

Критичний стан у цій сфері пояснюється існуючою системою фінансування,
що побудована за залишковим принципом виділення ресурсів. Загалом, за
основу нового підходу до фінансування культури мають бути покладені
нормативні асигнування з державного бюджету закладів культури і
мистецтва.

Література:

1.Давыдова И.Н. Театр боевой славы. – К.: «Мистецтво»., 1975. – 144с.

Захаров Н. Львовский орден Красной Звезды русский драматический театр
Советской Армии. – Львов.:«Слава Родины»., 1985. – 60с.

Гапуло Г. Contra spem spero… // Армія України. – 2004. – 27 березня.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020