Реферат на тему:
Дитяча література України під цензурними заборонами 20–30-х рр. ХХ ст.
Складовою частиною загального літературного процесу є твори для
підростаючого покоління. Радянський період безпосередньо наклав відбиток
на даному виді друкованої продукції, оскільки величезна увага
приділялася вихованню майбутніх будівників комунізму. Суттєву допомогу в
цій справі повинні були надати органи цензури, що ретельно контролювали
змістове наповнення видань. З того приводу досить актуальним вбачається
дослідження питання цензури дитячої літератури України періоду 20 – 30-х
років ХХ ст.
Необхідно зазначити, що історіографія даної проблеми у вітчизняній
історичній науці практично не розроблена, й окремі її аспекти
репрезентовані в працях лише В.Очеретянка.
Однак, свого часу, матеріали щодо заборон дитячих творів, а також
публікації списків небажаних і рекомендованих видань, затверджені
Головреперткомом, знаходили відображення на сторінках “Бюлетеня НКО”.
Завданням нашого дослідження є відновити матеріали збірників “Бюлетеня
НКО” та ввести їх у науковий обіг.
У спеціальній «Інструкції по вилученню шкідливої літератури з читалень,
книгарень та кіосків ринку» (1925 р.) йшлося про визначення тематики
книг, котрі підлягали безумовній забороні. Так, серед них істотну
частину склали педагогічні твори, а саме: «книги про виховання в дусі
основ старого устрою, релігійність, монархізм, націоналістичний
патріотизм, мілітаризм, шанобу знатностей та багатства. Книжки, що
змішують науку з релігійними вигадками, міркуваннями про божу
премудрість» [1, арк.56-57].
По відділу дитячої літератури заборонялися видання, що своїм змістом
«ініціюють та розвивають звірині та антисоціальні почуття (пересуд,
націоналізм та релігійність)» [2, арк.2].
Впадає у вічі певна розпливчастість даної директиви і невизначеність
викладених у ній вимог, що не тільки відкривало шлях до сваволі
цензурних підрозділів, а й призводило до численних непорозумінь на рівні
республіки і регіонів.
Того ж року Наукпедком НКО України, підіймаючи проблему застосування в
навчальному процесі дитячих видань «і ставлячись негативно до казки
взагалі», визнав, однак, за можливе, через брак необхідної дитячої
літератури, разом з класичними художніми творами використовувати також і
такі жанрові різновиди, як казка і байка, але відповідно переробивши і
зредагувавши [10, 3].
Надалі постановою Колегії НКО 1929 р. розглядалася перспектива
використання казок Г.-Х.Андерсена. Зважаючи на те, що в останнім періоді
творчості автор «відбив настрої буржуазії, що перемогла феодалізм і
стала в суперечність з ідейними гаслами пролетаріату», НКО наполягав на
переробці творів як таких, що не співвідносилися із завданнями
соціалістичної педагогіки. Цензори, у свою чергу, побачили у ряді
виданих дитячих казок «всі шкідливі риси містицизму, патріотизму,
шукання маєтних класів, примиренство і т.ін.» [11, 2].
Однак невдовзі з’явився наказ НКО №545, у якому йшлося про ліквідацію в
місячний термін видавництв «Космос» і «Слово» за публікацію без
попереднього перероблення оригінальних версій казок Г.-Х.Андерсена,
В.Гауфа та інших письменників. Виконавчі особи, причетні до видання
даних книг, були зняті із займаних посад та притягнуті до судової
відповідальності із обвинуваченнями «у викривленні генеральної лінії
партії» і «проявах правого ухилу на практиці» [14, 1].
За вказаними фактами 1930 р. НКО оприлюднив циркуляри «Про керування
списком дитячих п’єс» та «Про вимоги до дитячої п’єси», за якими були
опубліковані «Вимоги до п’єси для дітей», підготовлені на основі тез ЦК
ЛКСМУ «Дитяча книжка в реконструктивну добу». Як зазначалося в
останньому документі, доба соціалістичної реконструкції
охарактеризовувалася рішучим наступом на капіталістичні елементи міста й
села, що сприяло загостренню класової боротьби. У цьому контексті одним
з наймогутніших знарядь впливу партії на маси розглядалося друковане
слово.
Враховуючи важливість даного періоду, перед українською дитячою книжкою
ставилися наступні завдання:
1. Формувати матеріально-діалектичний світогляд, активно боротися з
намаганнями нав’язати їм “вороже світорозуміння”, ідеалістичне бачення
світу.
2. Сприяти становленню пролетарсько-класової свідомості, гострої
ненависті до класового ворога.
3. Виховувати в дусі пролетарського інтернаціоналізму, викриваючи
шовінізм та національну ворожнечу.
4. Організовувати підростаюче покоління для участі в соціалістичному
будівництві, навчити його активно долати перешкоди.
5. Забезпечити політехнічне виховання дітей, прищеплюючи їм навички
колективної праці [12,16].
Головними аспектами нового тематичного наповнення повинні були стати
такі теми, як класова боротьба в усіх проявах, соціалістичне
будівництво, реконструкція промисловості, перебудова сільського
господарства, форми людської праці, соціалістичне змагання,
радіофікація, електрифікація тощо. Рішучий наголос робився на
висвітленні соціалістичного сьогодення. Стосовно ретроспективного
ракурсу в дитячій літературі, історичне минуле належало зображувати в
контексті революційного протистояння з капіталістичним світом.
Дійовими особами (головними героями) дитячих книг передбачалося зробити
дорослих, оскільки обмеження змістовного наповнення лише життям і працею
дітей, на думку діячів Центральної Ради позашкільного виховання, могло
призвести до “перекручення дійсності”. Як виключення, дозволявся показ
проблем піонерських організацій, шкіл. З приводу специфіки дитячого
сприйняття, наголошувалося, що “діти цілком здатні до
реалістично-правдивого розуміння речей і явищ (хоча й не в силі охопити
все до кінця) і жодних сурогатних тлумачень не потребують. Тому ми
мусимо боротися проти всякого неправдивого тлумачення світу, проти
надприродної фантастики, будуючи дитячу літературу на засобах
реалістичного тлумачення дійсності” [13, 17].
???????¤?¤?$?????????“табу”. Педагоги радянської школи дійшли до
висновку, що властивості жанру казки (перекручування дійсності, відрив
від часу й простору, ігнорування причинного зв’язку, надприродна
фантастика) заважають процесу виховання матеріалістичного світогляду у
підростаючого покоління. Суворій критиці були піддані стилі художньої
літератури – сентименталізм та романтизм. Заперечувався антропоморфізм у
творах для молодшого віку як загроза “дуалістичного тлумачення світу”.
До форм дитячої художньої літератури ставилися такі вимоги:
1) літературно-художній виклад,
2) струнка композиція,
3) бадьоро-емоційний тон,
4) «проста» образна та багата мова.
Драматична дитяча література мала використовувати всі форми й засоби,
обумовлені здобутками театрального мистецтва. Засуджувались натуралізм і
побутовість, на противагу яким протиставлялися п’єси, “збуджуючі
активність”.
20 травня 1933 р. НКО прийняв постанову “Про дитячу літературу», в якій
констатувалося, що наявні недоліки в галузі дитячої літератури були
«проявом… «лівацьких» теорій відмирання школи, абстрактного схематизму,
правоопортуністичних, механістичних теорій соц. біологізму, проявом
націоналізму та інших опортуністичних перекручень в керівництві справою
виховання дітей» [9, 20].
Дитячі твори, що не вкладалися у загальний ідеологічний контекст,
заборонялися органами контролю й, відповідно, вилучалися з обігу та
направлялися (у кращому випадку) до бібліотечних спецфондів (своєрідних
концтаборів творів друку) або (в гіршому) – на переробку до паперових
фабрик під гаслом нестачі паперу для держави. Так, скажімо, 29 січня
1930 р. комісія у справі дитячої літератури рекомендувала виключити з
установ соціального виховання, бібліотек та продажу «Казки та
оповідання» І.Кіпніса. За її вердиктом були також заборонені для
використання повість М.Вороного «Носоріг», О.Олеся «Ялинка», чудовий
роман Г.Бічер-Стоу «Хижина дяді Тома» та ін.[18, 6]. А список, вміщений
у «Бюлетені НКО» №33, передбачав вилучення 187 дитячих творів, серед
яких – «Казки для юнацтва» Г.-Х.Андерсена, «Бельгійські народні казки» в
перекладі Р.Гельбіна, «Англійські казки» У.Джекобса, «Казки Перо», «Нові
іноземні казки для дітей», укладені А.Благіним і Н.Заровим тощо. Деяким
з означених видань судилося по декілька десятиліть (а то й до самого
кінця життєдіяльності інститутів радянської цензури) пролежати на
полицях спецфондів як таким, що не вписувалися у загальні вимоги
дитячого виховання [17, 10-13].
Ідеї відродження духовних цінностей нашого народу після проголошення
незалежності України 24 серпня 1991 р. дали поштовх новому піднесенню
літератури для дітей. Вона стала більш різноманітною за формами і
жанрами, глибшою і цікавішою за змістом. Юним читачам почали повертатися
заборонені свого часу твори для дітей і про дітей В.Винниченка,
М.Йогансена, Д.Яворницького, Б.Антоненка-Давидовича, С.Васильченка,
перекладні видання. Натомість, не зважаючи на скасування системи
спецфондів, спостерігається певна однобокість стосовно перевидання
ретроспективних творів українських письменників. На жаль, досить часто
популяризуються роботи одних і тих самих авторів. На цьому фоні процес
розкриття надбань учорашніх спецфондів іде дуже уповільнено. Це досить
прикро, зважаючи на те, що, скажімо, у фондах таких установ, як Книжкова
палата України, Національна бібліотека України ім.В.Вернадського,
збереглися чудові зразки дитячої художньої літератури 20–30-х років,
хрестоматії, альманахи тощо. Деякі з них роками чекають на свого читача.
І це – приклади найкращої української літератури, національної за
змістом і високохудожньої за формою, про існування якої, можливо, навіть
не здогадуються освітяни та книговидавці. А в цих творах – основа
самопізнання, витоки власної історії, культури, мови. Досить лише
звернутися до бібліографічних посібників, підготовлених вищезгаданою
Книжковою палатою «Спецфонд Книжкової палати України» у 2003 р., де з
першої сторінки зустрічаємо такі видання: збірник забавок «Дитяча
розвага» С.Палянички; хрестоматію рідного письменства «Віночок» (містить
твори Б.Грінченка, О.Стороженка, Г.Галайди, М.Коцюбинського, Є.Гребінки,
Л.Глібова, Л.Боровиковського); буквар «Граматка» Т.Лубенця; п’єси для
дитячого театру Л.Чорновуса; читанки з рідної мови, укладені
С.Черкасенком і зредаговані С.Русовою, та багато інших [19, 3].
Саме такі, втрачені свого часу, духовні скарби здатні сформувати
світогляд сучасного маленького українця. Залишається сподіватися, що
невдовзі, нарешті, розпочнеться процес активної популяризації вже
повернутих, але до сих пір невідомих читачеві творів художньої
літератури.
Література
Архів Національної бібліотеки України ім.В.Вернадського (далі – Арх.
НБУВ), оп.1, спр.160, арк. 56 – 57.
Там само, арк.2.
Виноградов К. Українська радянська проза// Вісн. Кн. палати. – 1998. –
№4. – С.26 – 28.
Гарачковська О.О. Українська дитяча література 70–90-х років ХХ ст.//
Вісн. Київського славістичного університету. – 2005. – №25. – С.165 –
173.
Іванюк С.С. Адресат – майбутнє. Герой і концепція адресата в українській
радянській прозі для дітей. – К., 1990. – 243 с.
Кіліченко Л.М. Українська дитяча література. – К., 1988. – 265 с.
Костюченко В. Українська радянська література для дітей:
Літературно-критична хроніка. – К., 1984. – 157 с.
Очеретянко В. Заґратовані книги. Встановлення партійно-державного
контролю над виданням, розповсюдженням та використанням літератури в
Україні у 20–30-ті роки// З архівів ВУЧК – ГПУ – НКВД – КГБ. – 1999. –
№12. – С.129 – 141.
Про дитячу літературу: Постанова на доп. вид-ва “Молодий більшовик” від
20 трав. 1933 р.// Бюл. НКО. – №26 – 27. – С.20.
Про видання казок Андерсена: Постанова №469 Колегії НКО (з прот. Ч.30.
3-5.VІІІ. 1929 р.)// Бюл. НКО. – 1929. – №34(173). – С.3.
Там само. – С.2.
Про вимоги до дит. п’єси: Обіжник НКО до всіх Райінспектур Наросвіти,
ОНІО, пед. та дит. Видань, до всіх вид-в від 2.ХІ.1930// Бюл. НКО. –
1930. – №37. – С.16.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
