.

Державні символи та народні обереги України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
672 9008
Скачать документ

Реферат

на тему:

Державні символи та народні обереги України

Державний Прапор — це закріплене в законодавстві офіційне полотнище
держави, в якому шляхом добору певних кольорів (іноді з використанням
малюнків чи написів) виражено ідеї політичного характеру. Державний
Прапор України — стяг з двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і
жовтого кольорів:

верхня смуга — синього кольору, нижня — жовтого. Співвідношення ширини
прапора до його довжини — 2:3. Державний Прапор піднімається на будинках
органів державної влади і управління, органів місцевого самоврядування,
дипломатичних і консульських представництв України, на прикордонних
заставах та митницях, на засобах пересування перших осіб та
дипломатичних представників і консулів України, як кормовий прапор на
морських суднах України, під час офіційних зустрічей на найвищому рівні,
на відкритті спортивних змагань тощо.

Публічний глум над державними символами України карається у
встановленому законом порядку.

Державний Герб — це закріплений у законодавстві офіційний умовний знак,
який через графічне чи кольорове зображення окремих фігур виражає коло
певних ідей політичного характеру та символізує суверенітет держави. В
Конституції сказано, що великий Державний Герб України встановлюється з
урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська
Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від
конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом
великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира
Великого (малий Державний герб України). Зображення Державного Герба
розміщується на печатках органів державної влади, державного управління,
судових органів, грошових знаках і знаках поштової оплати, службових
посвідченнях, штампах, бланках державних установ тощо.

Тризу?б — українське національне знамено у формі
золотого тризубця особливої форми на синьому полі; у минулому — герб
князів Рюриковичів і Київської держави.

Державний Гімн — це закріплена в законодавстві країни музично-поетична
емблема держави, яка через систему (набір) музично-поетичних образів
виражає певне коло ідей політичного характеру та символізує суверенну
державу. Державний Гімн України — це національний гімн на музику
М.Вербицького. Державний Гімн як офіційний символ держави виконують під
час підняття Державного Прапора, відкриття урочистих засідань, на
початку офіційних зустрічей на найвищому рівні, прийняття військової
присяги, відкритті спортивних змагань тощо. Слова Гімну затверджуються
законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного
складу Верховної Ради України.

ЩЕ НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНА

 Ще не вмерла України

 І слава, і воля,

 Ще нам, браття молодії

 Усміхнеться доля.

 Згинуть наші воріженьки,

 Як роса на сонці.

 Запануєм і ми, браття,

 У своїй сторонці.

 Станем, браття, в бiй кривавий

 Вiд Сяну до Дону,

 В рiднiм краю панувати

 Не дамо нiкому;

 Чорне море ще всмiхнеться,

 Дiд Днiпро зрадіє,

 Ще у нашiй Українi

 Доленька наспіє.

 А завзяття, праця щира

 Свого ще покаже,

 Ще ся волi в Українi

 Пiснь гучна розляже,

 За Карпати вiдоб’ється,

 Згомонить степами,

 України слава стане

 Помiж народами.

 Душу, тiло ми положим

 За нашу свободу.

 I покажем, що ми, браття,

 Козацького роду.

Калина

Калина звичайна, червона калина (лат. Viburnum opulus; місцеві назви:
карина, калена, калинина) — високий гіллястий кущ 2-4 м висотою з сірою
корою.

Найбільш оспіваною породою в Україні є калина. Колись у сиву давнину
вона пов’язувалася з народженням Всесвіту, вогненної трійці: Сонця,
Місяця і Зірки. Тому і назву свою має від давньої назви Сонця —
«Коло». Іноді її вважають символом України. Її значна поширеність на
теренах України, пов’язаність із родинно-побутовими, календарними
обрядами (весілля, похорони, осінній обряд «похід на калину» та ін.)
зумовили перехід із світу номінативної одиниці у світ художнього образу.
Найбільше цей давній фольклорний образ виступає словом-символом як
домінанта в асоціативному зв’язку калина — дівчина (мати), калина —
Україна, калина — кров. Домінує загальнопоширена спорідненість «калина —
дівчина». Цю стійку асоціацію розглядали видатні фольклористи Микола
Костомаров, О. Веселовський, Олександр Потебня. [3]

Також калина вважалась «весільним деревом» і була обов’язковою учасницею
весільного обряду. Гілками калини прикрашали столи, весільні короваї,
дівочі вінки й гостинці.

Другий вид символічної спорідненості калина — Україна притаманний
найбільше стрілецьким і повстанським пісням. Плоди калини стали символом
мужності людей, що віддали своє життя боротьбі за Україну. Для
українців, що відстоювали загальнонаціональні інтереси, вели
непримиренну боротьбу з поневолювачами українського народу, девізом
стало варіанти пісні С. Чарнецького, Г. Труха«Ой у лузі червона
калина»:[3]

…А ми тую червону калину підіймемо,

А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо…

Завдяки червоним ягодам, які нагадують краплі крові, калина в українців
стала символом пролитої козацької крові. Ця архаїчна значущість
слів калина — кров за традицією зберігається і у піснях воєнної тематики
нового часу:

У діброві при долині вітер повіває,

Там над стрільчиком калина слізоньки ковтає.

Ой червоні тії сльози з стрілецької рани,

Впав бідненький при долині, більше вже не стане

Подібно, «калина на могилі» має стійке символічне значення: тужлива
пам’ять за померлим на чужині молодим козаком чи хлопцем, сином, братом:

А на тій могилі червона калина,

За стрільцем ридає молода дівчина.

Верба

Верба – одне з найулюбленіших у народі дерев. Здавна вона супроводжує
людські поселення й оселі. Верби над ставом – традиційна прикмета
українського села.

Древні слов’яни вважали вербу священним деревом. У них вона уособлювала
бога Сонця – Ярему, що дав людям вогонь.

Верба – символ родинного вогнища. Навколо дерева водили молоду пару. Під
вербами молодь призначала побачення, освідчувалася в коханні.

Тиждень перед Великоднем називається вербним. . У Вербну неділю вербу
освячують у церкві, а потім несуть її додому і б’ють нею хатніх,
промовляючи:

«Не я б’ю, верба б’є,

Віднині за тиждень

Буде в нас Великдень.

Будь веселий, як верба,

А здоровий, як вода,

А багатий, як земля».

Верба — улюблене дерево українських народніх пісень, в яких воно
виступає з незвичайно багатою символікою. Як ідеальне дерево, воно
вкрите “золотою корою” й має силу розвинути 700 квіток, себто віток, що
символізують численний рід:

Виступає верба й як символ зажуреної дівчини. Обвислі віти віддають
образ суму:

І схилилась верба з верха до кореня,

Схилилася Марися через стіл до матінки

На стіл головку клонить.

Під стіл слізоньки ронить…

“Золота верба” — символ любові і вдячності: “Ростуть за ним золоті
верби” — кажуть в Галичині про доброзичливу людину, що залишає по собі
добрі спогади (Ів. Франко “Приповідки” III, 48, 206).

Писанка

Писанки – пофарбовані або орнаментовані курячі яйця. Виготовлення
писанок пов’язувалося з дохристиянським народним звичаєм зустрічі весни,
пізніше – з Великоднем.

Цей вид народного мистецтва поширений у багатьох слов’янських народів,
зокрема й українського.

Писанка //галунка// – символ Сонця; життя, його безсмертя; любові і
краси; весняного відродження; добра, щастя, радості.

У міфах багатьох народів світу саме яйце є світотворчим началом. У
слов’ян-язичників, на думку С.Килимника, писанки існували вже за часів
антів – наших прародичів /ІІІ – VIII ст.н.е./ і були символом сонячного
культу. Птахи – це вісники весняного воскресіння, Сонця, а їх яєчка –
емблема сонця – життя, народження.

“Яйце птаха взагалі, – писав С. Килимник, – це зародень життя, символ
бога сонця; воно в давнину символізувало – добро, радість, щастя, любов,
достаток, успіх, прихилення добрих сил, захист людини від лихих сил”
/Килимник С. Український рік… – Кн.2. – С.176/.

Дослідники вважають, що українська писанка має понад 100 символічних
малюнків. Напр., кривулька знаменувала нитку життя, вічність сонячного
руху. Кривулька або безконечник – це символ початку і кінця. Тригвер або
триніг символізував, на думку одних, небо, землю і повітря, на думку
інших – повітря, вогонь і воду, треті вважали його символом життя
людини. Четверті трактували його як символ неба, землі і пекла.
Символічне навантаження мала і кольорова гама писанки. Червоний колір
усимволізовував радість життя, любов, жовтий – місяць і зорі, урожай;
зелений – багатство, буяння рослинного світу, його воскресіння;
блакитний – чисте небо, здоров’я; бронзовий – матінку-землю; чорний з
білим – пошану до померлих родичів, їхніх душ та ін.

Із запровадженням християнства змінюється поступово і символіка писанки.
Вона стала символом радості і віри у Воскресіння Ісуса Христа /див. Ісус
Христос/ як символу всепрощення. Для писанок були характерні такі
орнаменти: решітки, віконця, клинці, вітрячки, кошики, грабельки, зірки,
хрестики, павучки.

Писанки використовували як опредмечений символ кохання, даруючи їх юнці.
У народній медицині ними “викачували” хвороби. Свячені писанки
закопували у землю /на високий врожай/, клали у домовину, у ясла для
худоби. Лушпиння із писанки кидали “на щастя” на дах оселі та ін.

Єдиний у світі музей писанки збудовано в місті Коломия.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020