.

Державні освітні стандарти і українознавство (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 4587
Скачать документ

Реферат на тему:

Державні освітні стандарти і українознавство

Ніхто не стане заперечувати, що освітня система в Україні потребує
оновлення і реформування. Це визнають і розробники проекту «Стратегія
реформування освіти в Україні», який нещодавно опублікований
Міністерством освіти і науки України: «Реформування змісту освіти є на
сьогодні наріжним каменем усього процесу перебудови освітньої системи в
Україні» [1, 10], «зміст освіти сьогодні недостатньо відповідає потребам
суспільства та ринку праці, не спрямований на набуття необхідних
життєвих компетентностей» [1, 13]. В умовах, коли Україна приєднується
до Болонського процесу, це має особливе значення, адже в школах
зарубіжжя концептуальним орієнтиром у формуванні змісту освіти став
компетентнісно орієнтований підхід.

В умовах української національної школи це обумовлює необхідність
забезпечення «єдності виховання і навчання за умови, що головною метою
школи є формування патріотів-гуманістів, а тому основою системи освіти є
виховання» [2, 8], бо «освіта – це шлях пізнання й виховання людини,
підготовка її до життєвого вибору та принципів життєдіяльності» [2, 6],
як зазначено в іншому важливому документі «Українська освіта: стан,
проблеми, перспективи в Україні і в світі», підготовленому
Науково-дослідним інститутом українознавства Міністерства освіти і науки
України.

При реформуванні змісту освіти ми повинні змінити енциклопедичний підхід
до її структурування, який домінував у нас до цього часу, на
компетентнісний підхід, а тому слід чітко визначитись, яка ж мета нашої
освітньої політики, яку школу ми збираємось будувати. Ця мета, власне,
чітко визначена ще в одному важливому стратегічному документі –
Національній доктрині розвитку освіти України, в якій розроблено
стратегію розвитку нашої освітньої системи на чверть століття. У цьому
документі зазначено, що ми будуємо національну школу в Україні.

У Концепції національної освіти, розробленій Науково-дослідним
інститутом українознавства МОН України під керівництвом академіка
П.Кононенка, ще на початку відродження України як суверенної держави
зазначалося, що «Україна як суверенна держава потребує… розвитку
демократичної, правової, гуманістичної, національної школи» [3]. Адже
лише патріоти-гуманісти з розвиненою національною самосвідомістю зможуть
будувати свою державу, віддавати їй свої творчі сили, розвивати
економіку і культуру. Це показав світовий досвід (Німеччина, Японія),
коли пріоритет освітньої політики, науки, культури, передових технологій
вивів ці держави у ряд передових країн світу.

Реформуючи освіту, ми не повинні сліпо копіювати чужий досвід, але,
розумно використовуючи міжнародні тенденції розвитку освіти, дбайливо
спиратися на багатовікові вітчизняні традиції, на свій багатющий
національний досвід. Не потрібно забувати історичних уроків минулого,
коли освітні традиції Київської Русі, Києво-Могилянської академії
визнавалися в усьому світі, а Україна вважалася однією з найосвіченіших
держав Європи.

Висловимо свої міркування з приводу актуальних проблем розвитку сучасної
національної школи в Україні.

Ще видатний український філософ і письменник Г.Сковорода закликав нас
«пізнати свій край, себе, свій рід, свій народ, свою землю» для того,
щоб правильно вибрати свій шлях у житті. Ці слова повинні стати
дороговказом у будівництві нової національної школи в Україні, у
підготовці підростаючого покоління до життя. На цьому наголошується і в
Концепції 12-річної школи, де сказано, що домінантою виховного процесу
має стати формування в учнів патріотизму з повним змістом наповнення,
виховання любові до рідного краю, свого народу, держави,
відповідальності за її майбутнє.

Але чи все ми робимо для забезпечення цієї мети? Чи оптимально
використали для її втілення Державні освітні стандарти? Чи все зробили,
щоб втілювати в життя прекрасні слова Президента В.А.Ющенка, сказані ним
у Полтаві на травневому освітньому форумі 2005 р. і зафіксовані в його
Указі від 4 липня 2005 р. «Про невідкладні заходи щодо забезпечення
функціонування та розвитку освіти в Україні» про те, що необхідно
«…докорінно поліпшити виховну роботу з дітьми, учнівською та
студентською молоддю на основі традицій і звичаїв українського народу,
вивчення його історії та культурної спадщини, формування у підростаючого
покоління високої патріотичної свідомості, готовності до виконання
громадянських і конституційних обов’язків, поваги до державних символів
України» [4].

Мабуть, не все робимо і втрачаємо часом те, що уже стало набутком у роки
незалежності України. Про це переконливо писала доктор філологічних
наук, професор Київського національного університету імені Тараса
Шевченка Л.Дунаєвська: «Важливо наголосити на необхідності повернення до
вивчення народознавства (українознавства) в школі. Цей предмет, уведений
до шкільних програм у 90-х роках ХХ ст.(а тепер, на жаль, практично
вилучений зі шкільної програми), був улюбленим предметом учителів,
сердечно і щиро сприймався старшим поколінням українських родин, бо
відповідав на основні життєві питання: хто ми і звідки, які цінності
нашого роду і народу, яке наше місце у світі. Сьогодні, на жаль,
народознавство (українознавство) у багатьох школах тримається на
ентузіазмі окремих учителів-патріотів. Вважаємо, що цей предмет потрібно
вивчати не менш серйозно, ніж звичайні для всіх математику, фізику,
мови, бо для повноцінного розвитку особистості, ідентифікації себе як
свідомого українця, патріота своєї держави, народознавство
(українознавство) потрібне, як повітря». А якщо воно «потрібне, як
повітря», то чому почало зникати з навчальних планів? Якщо ми й надалі
будемо так нігілістично ставитись до цього важливого для сучасної
національної школи України предмета, то й далі виростатимемо
меншовартісними людьми, безбатченками, і в світі нас не поважатимуть, а
будуть попихатися нами як нацією, що не шанує себе і своєї культури.
Адже українознавство як наука, що вивчає систему знань про Україну і
світове українство в часовому і просторовому аспектах, – унікальний
інтегруючий предмет, який зовсім не повторює змісту інших предметів, що
дають учням лише часткові знання про Україну, а українознавство об’єднує
такі знання у цілісність і спрямовує їх на формування світогляду.

Пригадаємо історію введення цього предмета в шкільні програми
напередодні проголошення незалежності України, бо саме історія цього
питання може прояснити необхідність його в сучасній школі.

Як відомо, в кінці 80-х років ХХ ст., з ініціативи Гнідинської школи
Бориспільського району на Київщині та інших шкіл України, була
розроблена перша програма з народознавства, за якою почали працювати
окремі школи. Це була ніби живлюща вода для спраглого тоталітарного
суспільства в період перебудови. Тоді ж і наша середня школа № 1 м.
Сквири Київської області розробила подібну програму і почала працювати
за нею у 1 – 11 класах. Крім того, за цією програмою, яку затвердило МОН
України, ми написали підручники для всіх одинадцяти класів, які, на
жаль, до цього часу не можна видати. Уроки народознавства перетворилися
у справжні свята, на них часто бували батьки, народні умільці, місцеві
митці. Діти разом з учителями ніби відкривали для себе скарби нашої
призабутої культури. У школі з’явилися українські вишиті рушники,
відкривалися світлиці, музеї, проводилися родинні свята, учні заспівали
народні пісні. З відкриттям у 1992 р. Науково-дослідного інституту
українознавства, народознавство переросло в українознавство (більш
широке поняття, яке охоплює пласт не лише народної, а й професіональної
культури українців, проблеми державотворення, етносу та нації,
національної ідеї, українського довкілля, мови, родини тощо), а також
було поставлене на наукову основу за розробленою цим Інститутом
концепцією вивчення українознавства у школах України.

У 1995 р. на колегії Міністерства освіти України, коли обговорювались
концептуальні засади гуманітарної освіти в Україні, була прийнята
важлива постанова про обов’язкове введення у школі інтегрованих курсів
«Людина і світ» та «Українознавство». Курс «Людина і світ» був введений
у навчальні плани для старших класів до державного компонента, а курс
«Українознавство» – до шкільного компонента навчального плану, введений
до освітньої галузі «Суспільствознавство» Державного стандарту для
11-річної школи. Але поступово він став зникати з навчальних планів і
зовсім не згадується у Державному стандарті для 12-річної школи (для 5 –
12 класів). Не відцуралися його лише учителі-ентузіасти в різних
областях України, деякі управлінці (наприклад, у Києві), керівники
навчальних закладів, які розуміють його важливість для розвитку творчої
особистості, формування національної свідомості та розвитку національної
школи в Україні. Переконливу крапку у надуманих дискусіях про цей
предмет поставив кандидат педагогічних наук Л.Токар у своїй глибоко
науковій статті «Українознавство в системі наук і навчальних дисциплін»
на сторінках газети «Освіта України» у 2003 р. [5].

На початку ХХІ ст. почали розроблятися Державні стандарти для 1 – 4
класів 12-річної школи. І тут закономірно виникла проблема з
українознавством, тобто з культурологічним предметом з освітньої галузі
«Суспільствознавство» у початковій школі. Його необхідно було ввести у
початкові класи, де не вивчалася навіть історія, щоб посилити
гуманітарний аспект навчання і виховання. Але прослідкуймо, як він
необдумано був введений.

Автори-розробники Державного стандарту для початкової школи ввели туди
дуже знайомі всім навчальні предмети: «Навколишній світ»,
«Природознавство», «Довкілля» (до освітньої галузі «Природознавство»). З
освітньою галуззю «Природознавство» все було зрозуміло і правильно, тут
уже існувала довголітня традиція, її потрібно зберегти. А з освітньою
галуззю «Суспільствознавство», очевидно, спочатку не знали, що робити,
адже досвід вивчення суспільних дисциплін у початкових класах був
відсутній. Тому і почали переносити сюди досвід старших класів, ввівши
такі предмети, як «Людина і суспільство» та «Людина і світ». Це
викликало заперечення у освітян України. Навіть з’явилися статті у пресі
«Чи потрібне першокласнику суспільствознавство?» Просто треба було
ввести курс «Українознавство» у доступній для початківців формі, адже
він уже був випробуваний на практиці. А укладачі програм поєднали
непоєднуване: дві освітні галузі («Природознавство» і
«Суспільствознавство»), які мають різне спрямування, злили в одну
освітню галузь і придумали їй назву «Людина і світ», мотивуючи тим, що
це буде інтегрований предмет. Яка може бути інтеграція у першому класі,
коли в учнів ще нема ніяких знань? Таким чином, порушилась структура
освітніх галузей у 1 – 11 класах, адже зникло «Природознавство», а його
не можна викидати з початкових класів. І структура освітніх галузей у 1
– 12 класах, на нашу думку, має бути єдиною. Вона такою і є, крім
вигаданої освітньої галузі «Людина і світ» (так може називатись лише
навчальний предмет). У цій освітній галузі ввели новий навчальний
предмет «Я і Україна», який аж напрошувався у навчальні плани для
початкової школи, але втілився цей задум не так, як бажалося.

Було створено аж чотири програми нового курсу «Я і Україна», але
спостережливий читач помітить, що це не той курс для початкових класів,
адже у ньому дуже мало матеріалу про Україну, а в деяких програмах його
зовсім немає, переважає матеріал з природознавства, довкілля,
суспільствознавства, причому в загальнонауковому, а не українознавчому
плані. Здебільшого використаний матеріал з попередніх програм
«Навколишній світ», «Довкілля», «Природознавство», де нічого не було про
Україну. Укладачі програм пішли легшим шляхом, використавши матеріал
попередніх програм і підручників. Адже створити програму на новій
культурологічній основі під назвою «Я і Україна» було набагато важче. А
практичний досвід вивчення українознавства у школах України ігнорувався,
не був використаний. Зрештою це привело до великих курйозів.

Бачачи, що матеріал програм і підручників зовсім не відповідає назві
предмета «Я і Україна», їх автори вирішили роз’єднати цей курс у
підручниках на дві частини, на два предмети і придумали їм незвичні
назви: «Я і природа», «Я і суспільство», які вже з’явилися у класних
журналах. Мабуть, не так слід розуміти особистісно зорієнтоване
навчання, а то ще доживемося до того, що в школі з’являться предмети: «Я
і математика», «Я і фізика», «Я і література» ( такі вислови можна
придумати хіба що для назв учнівських творів, а не для навчальних
предметів у школі).

Щоб читач міг переконатися, у які небажані форми вилилася програма курсу
«Я і Україна», наведемо лише окремі приклади з цих програм для першого
класу. Подаємо формулювання окремих тем, які зовсім не пов’язані із
знаннями про Україну [6].

Перша програма (автори: Бібік Н. та ін.): Для чого потрібні руки. Звідки
нам відомо про гірке і солодке ( з першого розділу). Як прибрати
квартиру. Обов’язки дітей і батьків (з другого розділу). Як поводитись
за столом. Обов’язки школяра (з третього розділу). Від чого буває вітер.
Чому вода називається мандрівницею (з четвертого розділу). Як виник одяг
(з п’ятого розділу). Лише в шостому розділі є щось про Україну («Україна
– наша суверенна держава»). Але у цьому курсі щось дуже не в’яжеться
розмова про руки, воду, вітер і Україну [6, 178 – 181].

Друга програма (автори: Ільченко В. та ін.): Як поводитись у довкіллі?
(з першого розділу). Зв’язки в довкіллі (з другого розділу програми). Що
в довкіллі повторюється (з третього розділу програми). Тут усе про
довкілля в загальнонауковому плані і лише кілька фраз про символіку і
міста України [6, 195 – 197].

Третя програма (автори: Арцишевський Р. та ін.):Хто така людина і чим
вона відрізняється від предметів (з першого розділу). Відмінність між
живою і неживою природою (з другого розділу). Лише в третьому розділі є
матеріал про свою маленьку батьківщину (вулицю, місто, село) [6, 286 –
289].

Який же вихід із цієї ситуації і чи він є?

Звичайно, є, і без особливих втрат, бо вже створені програми і
підручники, і нема потреби їх особливо переробляти. Необхідно просто
зробити деякі невеликі виправлення у Державному освітньому стандарті для
початкової школи саме у цій освітній галузі, так само в програмах і
підручниках.

1. Потрібно з освітньої галузі «Людина і світ» виділити дві освітні
галузі, які були перед цим («Природознавство» і «Суспільствознавство») і
які є у Державному освітньому стандарті для 5 – 12 класів. У цих
освітніх галузях знайдеться місце і для природознавства, і для курсу «Я
і Україна».

2. У тексті Державного стандарту для 1 – 4 класів освітню галузь «Людина
і світ» роз’єднати на дві частини (природознавчу і суспільствознавчу),
майже не змінюючи текст. Назву освітньої галузі «Людина і світ» зняти, а
роз’єднаним уже двом освітнім галузям дати назви, які були до цього, –
«Природознавство» і «Суспільствознавство».

3. В освітній галузі «Природознавство» виділити предмети, які вже
традиційні у початковій школі: «Навколишній світ» (для 1 – 2 класів),
«Природознавство» (для 3 – 4 класів). А в освітній галузі
«Суспільствознавство» залишити предмет із вдало придуманою назвою «Я і
Україна», але програму розробити нову – на культурологічній, а не
природничій основі.

 Підручники теж не дуже доведеться змінювати: весь матеріал про природу
перенести у підручник «Природознавство», а новий підручник «Я і Україна»
доповнити культурологічним змістом. Між іншим, такі програми уже давно
створені Науково-дослідним інститутом українознавства Міністерства
освіти і науки України та вчителями-практиками за науковою концепцією,
розробленою цим Інститутом.

Після введення в початковій школі курсу «Я і Україна» у педагогічної
громадськості виникла думка продовжити його як важливий і актуальний для
розвитку сучасної національної школи в Україні у 5 – 12 класах під
назвою «Моя Україна». Адже у ньому є дуже складні питання, які
усвідомити можуть лише учні середніх та старших класів. І тут є дуже
багато тем, які не вивчаються на уроках з інших предметів. Назвемо лише
окремі з них: витоки українського етносу, його переростання в політичну
націю, яка творить державу; національна ідея і формування національної
свідомості; ментальність українського народу; українська діаспора,
світове українство; стародавність української символіки та українського
орнаменту; своєрідність кобзарського мистецтва та чумацького промислу в
Україні; петриківський розпис; Україна серед світових цивілізацій (
феномен Трипілля); походження українських топонімів та гідронімів, імен
та прізвищ; особливості звичаїв, побуту, обрядів українців; український
народний календар та наша культура; український родовід; видатні
українські науковці, педагоги, культурні діячі, митці; птахи-тотеми та
рослини-символи України; українська міфологія та демонологія; мова як
генетичний код народу; особливості українського довкілля та його вплив
на формування особистості тощо. Якими збідненими недоучками вийдуть у
світ зі стін школи наші випускники, якщо у них відібрати цей пласт нашої
культури! А за сучасними програмами він не вивчається у школі. І цю
прогалину може заповнити інтегрований курс «Моя Україна», який варто
ввести у 5 – 12 класах, якщо ми збираємося будувати національну школу за
Національною доктриною розвитку освіти в Україні у ХХІ ст.

Науковці, аналізуючи перспективи розвитку світових цивілізацій,
прогнозують у ХХІ ст. зростання інтересу до етносів та їхніх культур.
Отже, процеси глобалізації, про які у нас починають настирливо говорити,
не виключають проблем розвитку етнонаціональних особливостей народів.

Ввівши курс «Моя Україна» у Державні стандарти для 5 – 12 класів, ми
йшли б у ногу з іншими цивілізованими країнами, де вивчаються подібні
курси, не відставали б від розвитку освітніх систем інших країн світу.

Тепер постає питання: де ж узяти хоча б одну годину для вивчення курсу
«Моя Україна» у 5 – 12 класах?

У 5 – 6 класах несподівано з’явився предмет «Природознавство», але ж цей
пропедевтичний курс є у 3 – 4 класах, то для чого ще раз вести
підготовчу роботу для вивчення систематичного курсу природничих
дисциплін у середніх класах. Тут можна було б вставити курс «Моя
Україна». Курс «Основи безпеки життєдіяльності», в зв’язку з тим, що
багато питань з нього розглядається на уроках фізкультури та
природознавства, можна було б вивчати у 1 – 6 класах (для чого у всіх
класах?). Отже, у 7 – 9 класах знайшлися б години для курсу «Моя
Україна». А в старших класах, де запроваджується профільне навчання, ці
години відшукати легше.

Думаймо про Україну. Будьмо її патріотами не на словах, а на ділі.
Дбаймо про формування національної самосвідомості підростаючого
покоління, бо це – нелегка справа. А інтегрований курс «Моя Україна»
сприяв би цьому.

Література:

Стратегія реформування освіти в Україні: Рекомендації з освітньої
політики. – К.: «К.І.С.», 2003.

Кононенко П. Українська освіта: стан, проблеми, перспективи в Україні і
в світі // Українознавство. – 2006. – № 1.

Історія української школи і педагогіки: Хрестоматія. – К.: Знання, 2003.

Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку
освіти в Україні: Указ Президента України від 7 липня 2005 року //
Освіта України. – 2005. – 12 липня.

Токар Л. Українознавство в системі наук і навчальних дисциплін // Освіта
України. – 2003. – 19 вересня.

Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1 – 2 класи. – К.:
Початкова школа, 2001.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019