Демонологія
Під демонологією розуміються уявлення українців про злих духів
(демонів), що дійшли з давніх часів. Демонічні істоти слід відрізняти
від «непростих». Наприклад, гуцули відносили до останніх знахарів,
примівників, градівників, віщунів та інших, вважали їх земним втіленням
уявних незвичайних властивостей — як фізичних, так і духовних. Демони —
це фантастичні істоти.
Найпопулярнішим демонічним персонажем у нашого народу був чорт. За
народними віруваннями, чорт вже був перед створенням світу, коли панував
хаос. Бог побачив його в піні та взяв зі собою, але незабаром чорт
збунтувався проти Бога. Його назва пішла від давньої назви волхва. Під
впливом християнської релігії волхви, які начебто володіли язичницькими
таємницями, почали трактуватись у новому світлі.
У народних уявленнях чорти наділяються рисами побутового характеру,
спільними для багатьох регіонів України. Відомий етнограф Володимир
Гнатюк так описував образ чорта в народних уявленнях: «Чорта уявляють
чорним чоловіком з гачкуватим носом, із двома рогами і з кігтями на
руках, ліктях, колінах і ногах. Чорт має собачу морду, загнений хвіст, а
роги ховає під круглим капелюхом із широкими крисами. Вбраний в
коротеньку куртку і вузькі панталони». Інколи народ «одягає» чорта у
«німецький» одяг.
Люди вірили, що чорти належать до певних рангів. Гуцули вважали, що
найголовніший чорт називається «арідником» і йому підпорядковані чорти
нижчого рангу: «дідьки», «біси», «юдники», «щезники». На Полтавщині
наприкінці минулого століття чортів називали іменами: «сатанаїл»,
«сатанюк», «ідол», «демон», «нечистий», «куций», «лукавий» та ін. Такі
різні назви зумовлені ще й тим, що в Україні вимовляти ім’я чорта
вважалось непристойним, тому українські селяни, перш ніж виголосити це
слово, просили пробачення.
?????&???????”?винахід горілки і тютюну, а також розведення бур’янів.
Вважалось, що чорти, як і люди, народжуються, одружуються, але ніколи не
вмирають. На них перетворюються нехрещені померлі діти. Дуже часто чорти
викрадають людських дітей і підкидають своїх.
Багаті чорти можуть допомогти розбагатіти людям. Для цього людина
повинна віддати чортові душу, підтвердивши свою згоду запискою,
написаною кров’ю з мізинця.
Від чорта пішли всі нечисті духи на землі (водяники, болотяники,
лісовики, польовики та ін.). Усім слов’янським народам відомий образ
блуда. Оригінальністю відзначається знаний лише в західній частині
Гуцульщини чугайстер («чу-гайстрин», «чугайстрик») — лісова людина. Він
вищий ростом від смерек і з’являється в білому одязі. До людей ставиться
доброзичливо, але харчується м’ясом нявок («лісовиць»), яке пече на
вогні. Образ чугайстра змалював Михайло Коцюбинський у повісті «Тіні
забутих предків». Про домовика у народі поширювались різні повір’я. Так,
у центральній частині України він буцімто з’являвся лише у Страсний
четвер на горищі. Жителі Харківщини вважали, що домовика можна побачити
під Новий рік, на Різдво чи Великдень, а також в інші дні. Трактування
цього образу далеко не однозначне, навіть протилежне: в одних випадках
він допомагає господареві в роботі, в інших — нічим не відрізняється від
диявола.
За гуцульською версією, кожен багач має хатнього чорта і користується
його послугами. До речі, ці погляди були поширені наприкінці XIX ст. і
на Бойківщині. Якщо вірити їм, то тільки заможні господарі мали поміч
від дідька («хованця», «вихованка»), який допомагав їм у різній роботі,
доглядав дітей і худобу.
У східних областях України побутували й інші трактування домовика
(«домівника»), або домового дідька. Він приходив як сажотрус і міг
скоїти чимало лиха (мордувати коней, лякати дітей, душити господаря
тощо).
Серед інших представників «нечистої сили» дуже часто згадуються
вовкулаки, русалки, мавки, лісниці тощо.
Безумовно, у процесі свого розвитку український народ не міг не
переосмислювати різних демонічних істот. Проте залишки давніх уявлень
дійшли і до наших днів.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
