Реферат на тему:
Аналіз впливу програм радіо та телебачення на формування особистості у
підлітковий та юнацький періоди життя
Українська еліта та істеблішмент мало цікавиться проблемами цінностей
українського народу, мови, культури, телебачення, духовного життя. У
цьому контексті відомий український режисер Ю.Іллєнко [7] підкреслює:
“Україна – єдина незалежна держава у світі, в якої немає власного
національного інформаційного простору. Саме ця ознака й визначає певне
етнографічне угрупування в статусі колонії”. У більшості країн світу
обсяги присутності в ефірі іноземного телерадіопродукту, як справедливо
зазначає М.Жулинський [5], обмежуються чи суворо квотуються. Але, на
жаль, не у нас.
У зв’язку з цим, Г. Залізняк та Л. Масенко [6] з тривогою зауважують, що
українськомовна освіта на тлі російськомовної маскультури на радіо й
телебаченні, не тільки поглиблює в російськомовних містах розрив між
побутовою мовою учнів і мовою навчання, а й знецінює ефективність
виховання національно-свідомих громадян.
Власниками комерційних телеканалів в Україні є здебільшого зросійщені
олігархи, тобто представники компрадорської буржуазії та закордонні
космополітичні фінансові угрупування, котрі й приватизували 96,4%
засобів мовлення. У 1992 – 2003 рр. українські радіоканали були
витіснені з основних найпопулярніших вітчизняних каналів переважно
російськими мовниками. Розпродаж найпопулярніших діапазонів мовлення
здійснювався «кучмократією», яка за крихти розпродала популярні частоти
радіомовлення російським та іншим закордонним компаніям. Сьогодні, як
резонно зазначають Я.Федюк [23], М.Хаблак [24] та П.Мовчан [10], у
багатьох регіонах України навіть дуже чутливий радіоприймач не в змозі
спіймати українськомовну передачу. М.Томенко [19] називає основну
причину різкого зменшення за останні десять років виробництва та
демонстрації в ефірі дитячо-юнацьких, освітянських, культурологічних
програм – неприбутковість. Автор наводить обсяги річних прибутків,
отриманих власниками українських комерційних телеканалів, що їм
приносять рекламний бізнес та різноманітні розважальні ток-шоу-програми,
котрі поступово витіснили з ефіру телепрограми вищезгаданого напрямку.
Характерно, що найбільш агресивними об’єктами посягань з боку російських
та зросійщених вітчизняних телеканалів стали споконвічні духовні
цінності, моральні традиції українства, героїчні борці за волю України,
вояки УПА та постаті наших великих духовних предтеч.
Л.Танюк та О.Буценко [18] демонструють переваги першого проекту Ради
Європи по створенню “Українського порталу” в Інтернеті та розкривають
його виховне значення для української юні. Російські телепрограми
притлумлюють процеси національно-культурного самоусвідомлення серед
української молоді, а вестернізовані, космополітичні – формують
обмежену, агресивну молоду людину, орієнтовану на особистий грошовий
інтерес. Автори показують, що відведення українським персонажам у
російських та зросійщених вітчизняних телерадіопрограмах примітивної
культурної ніші – засіб морального розкладення патріотично налаштованої
молоді з допомогою соціально-психологічного механізму відродження
малоросійської свідомості, позадництва та меншовартості.
Наводиться низка взаємопов’язаних чинників, що гальмують процес
подальшої українізації інформаційного простору.
Чимало авторів визначають сьогоднішній стан інформаційного простору
України як такий, що у будь-який час може бути використаний для підриву
суспільного спокою та дестабілізації української державності. Саме тому
В.Семиноженко [17] визначає стан вітчизняного медіа-простору як суттєвий
чинник національної безпеки України. Чимало авторів – Ю.Бадзьо [1], [2],
О.Рябченко [13], [14], [15], В.Ференц [22], Є.Мележек [9], Ф.Шевчук [25]
– переконливо доводять, що без україноцентричних електронних ЗМІ ми не
зможемо інтегруватися в європейський політичний, економічний та
культурний простір, не сформуємо цілісний національний організм, не
зможемо забезпечити розвиток духовного поля, що захищатиме наш
цивілізаційний суверенітет та вбереже молодь від національного
знеособлення. Автори наводять конкретні приклади інформаційних «качок»,
що їх розповсюджують в ефірі російського радіо й телебачення. Такі
інформаційні заходи з боку російських мовників розцінюються багатьма
українськими журналістами та дослідниками як суттєвий чинник блокування
РФ повного унезалежання нашої держави від колишньої метрополії.
Демонструється негативний вплив таких дезінформацій на становлення
міжнародного авторитету нашої держави та на формування у молоді
викривленого уявлення про роль і місце України в європейській та
світовій співдружностях народів.
Високий рівень зросійщення українського недійового поля формує серед
дітей та підлітків почуття меншовартості, стримує процес зростання
національної свідомості, зрештою, наша молодь виховується на чужих
героях та ідеалах, відчуваючи приниження національної гідності, та
зростає без рідномовного ефірного середовища (Ю.Бідзьо [1], А.Погрібний
[11], Б.Червак [26], Г.Перепелиця [12], О.Рябченко [15]). Автори
наводять конкретні репліки героїв з репертуару російських художніх
телесеріалів, сюжети рекламних кліпів, де принижується гідність
Президента України Віктора Ющенка та честь української нації в цілому,
денаціоналізується свідомість дітей, підлітків та молоді, нав’язується
мораль кримінальної зони (А. Дуда [4]). Можливо, тому відомий
культуролог Б. Кримський правильно підкреслює: культурне панування Росії
в українському шоу-бізнесі, в телерадіоефірі є ментальною основою усіх
інших видів панування. Це спланована політика РФ супроти України. Далі
він наводить приклади негативного впливу процесу вестернізації
вітчизняного медіа-поля, що збільшує обсяги морального бруду на екранах,
знижує рівень моральності серед дітей та підлітків, а також частини
сюжетів бойовиків, так званих «бандитських серіалів», реаліті-шоу
закордонного виробництва, де пропагуються: криваве насильство,
сексуальні збочення, агресивна асоціальна поведінка, насильство та
жорстокість, цинічне ставлення до життя або “естетика зла” (Г.Головльова
[3]).
Як «бандитські серіали», так і західна вестернізована художня
кінопродукція, що сьогодні широко демонструються в українському
телеефірі, щохвилини навчає дітей та підлітків, як краще різати,
стріляти, ґвалтувати, катувати, зводячи нанівець людське життя. Сучасна
українська дитина за п’ятнадцять років поспіль може побачити на екрані
телевізора від 15 до 17 тисяч смертей, жорстоких вбивств та зґвалтувань.
Зрозуміло, що така відеопродукція підсилює процеси етнічного загнивання
української молоді (О. Трифонова [21]). Варто вивчити досвід боротьби
громадських організацій у Німеччині та Великій Британії за очищення
телеефіру від морального бруду та агресивної поведінки. У зверненні
Об’єднання Українських Націоналістів (державників) у травні 2006 р. до
Президента України, міністра культури, Держкомітету з питань телебачення
й радіомовлення висловлена вимога зменшити рівень русифікації
національного медіа-простору та заборонити розміщення україномовних
субтитрів у російськомовних телефільмах та кінофільмах, що виступає
чинником приниження національної гідності громадян нашої держави.
Література:
Бадзьо Ю. // Політика і культура, 39 – 11, 2003 р.
Бадзьо Ю. Українці мають усвідомити: рубіж не перейдено. //Урок
української, № 7, 2000 р.
Головльова Г. Жестокое теле. //Власть денег, ч.314 (73), 7 – 13 квітня
2006 р.
Дуда А. «Окна» на телебаченні. //Народное слово, №24 (193), липень 2004
р.
Жулинський М. Суспільне мовлення: бути чи не бути? //Українське слово,
ч.1 – 2, січень 2004 р.
Залізняк Г., Масенко Л. Державна мова в засобах масової інформації.
//Урок української, № 5 – 6, 2000 р.
Іллєнко Ю. Годі мовчати. //ПУ, ч.07 – 30, 8 – 15 липня 2004 р.
Кримський Б. Культурна політика і національна безпека. //Українське
слово, ч.34, 21 – 27 серпня 2003 р.
Мележек Є. Чи варто дякувати Росії за народження в Києві? //Українське
слово, ч.34, 30 червня – 6 липня 2004 р.
Мовчан П. Я закликаю до мобілізації. //Народне слово, № 12 (181),
серпень 2004 р.
Погрібний А. Якби ми вчились так, як треба. //Народне слово, № 27, 10
липня 2004 р.
Перепелиця Г. Інформаційна війна та національна безпека. //Дзеркало
тижня, №17 (238) від 30 квітня 2003 р.
Рябченко О. Хамство на СТБ. //Народне слово, 25 липня 2004р.
Рябченко О. Если невеста ведьма. //Народне слово, № 34, вересень 2004 р.
Рябченко О. Перемикаючи канали. //Народне слово, № 41, жовтень 2004 р.
Рябченко О. Зайчик з російського смітника. //Народне слово, № 7, 16 – 22
лютого 2006 р.
Семиноженко В. Нова стратегічна епоха і гуманітарний вимір національної
безпеки. //День, 1 грудня 2001 р.
Танюк Л., Буценко О. Культурна новація України. //Голос України, №
152(3402), 17 серпня 2004 р.
Томенко М. Занепад телерадіоефіру України. //Українське слово, ч.51, 18
– 24 грудня 2003 р.
Томенко М. Конфлікт паралельного мислення. //Українське слово, ч.1 – 2,
1 – 4, січень 2004 р.
Трифонова О. Жах з телевізора. //Столиця, № 11, 14 – 20 березня 2003 р.
Ференц В. Глобалізація і нації. //Українське слово, ч.42, 13 – 19 жовтня
2004 р.
Федюк Я. Що є для мене в Україні? //Українське слово, ч.24, 9 – 15
червня 2006 р.
Хаблак М. Хто глушить українське радіо? //Українське слово, ч.46, 15 –
21 листопада 2001 р.
Шевчук Ф. Ніхто, крім нас. // «2000» Ю, 25 червня 2004 р.
Червак Б. Як виграти інформаційну війну. //Українське слово, №21 (3273),
21 – 30 травня 2006 р.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
